Візит васала до володаря. Про зустріч Путіна та Цзіньпіна

Кому ясак, того й влада. З часів входження Московії як колонії до Монгольської імперії, Москва здавала в імперський центр «ясак» – натуральний податок. Після того, як вона перехопила боротьбу за збирання монгольської спадщини, ясак почали везти до Москви. Бік, у який везуть натуральний податок, і позначає реальний центр влади.

16-17 травня під час свого першого офіційного візиту після чергової інавгурації Путін повезе ясак до Пекіну.

Вперше за історію своїх президентських каденцій Путін розпочинає свій шлях з поїздки в Китай, а не в Європу, як це було двічі, чи в пострадянські країни, які він вважав зоною своїх виключних геополітичних інтересів.

І візит Путіна до Китаю – це не просто симетричний жест у відповідь на минулорічний аналогічний візит очільника Піднебесної Сі Цзіньпіня після переобрання до Москви. Це символ стратегічної залежності, в яку Москва потрапила перед Китаєм.

Одержимість Путіна війною проти України, готовністю вести цю війну до кінця, не оглядаючись на втрати і репутаційні наслідки, повна мобілізація економіки для потреб війни, штовхнули Росію не просто до азійського розвороту, а до потрапляння в критичну залежність від Китаю.

Відтак, 42-га зустріч очільників Росії і Китаю засвідчить і закріпить нерівноправність у відносинах двох країн та лідерів. Попри те, що Путін та Сі Цзіньпін постійно обмінюються компліментами в бік один одного, на кшталт звертання «дорогий друже», намагання Путіна вибудувати стратегічне партнерство з Китаєм в геополітичному протистоянні з Заходом, показати себе як рівноправного союзника та точку збору глобального Півдня, що може підірвати американське панування, партнерство очевидно втратило рівноправний характер і стало в буквальному сенсі надмірно «дорогим».

Плануючи розв’язати повномасштабне вторгнення в Україні та оцінюючи можливі ризики наростання конфронтації із Заходом, Путін намагався заручитися підтримкою Піднебесною чи хоча б убезпечити тили. За двадцять днів перед початком агресії в Україні на початку лютого 2022 року Путін їздив з візитом до Сі. Результатом цього візиту стало проголошення співпраці «без кордонів». Путін обіцяв очільнику Китаю «швидку прогулянку».

З тих пір Росія вже більш ніж на два роки загрузла в війні в Україні, потрапила під каток західних санкцій, втратила традиційні ринки збуту та надходження валюти, була обрізана від інвестиційних потоків і доступу до західних технологій.

Китай увесь цей час надійно прикривав Росію, ставши її головною фінансово-економічною базою. Завдяки Китаю економіка Росії не обрушилася, ба більше – в умовах жорстких західних санкцій російська економіка росте, Китай став основним ринком збуту нафтогазової сировини та отримання захищених валютних надходжень, а найголовніше – замінником підсанкційних західних товарів та технологій. Китай допоміг сформувати канали постачання підсанкційних товарів, створивши довгі логістичні ланцюги, в яких Китай практично ніколи не був першим покупцем підсанкційних товарів і безпосереднім передавачем Росії. Китай забезпечив Росію необхідними виробничими потужностями для військового виробництва (станками, електронними платами, окремими видами сировини). Без сумніву дав добро на формування вісі зла Росія-Іран-Північна Корея та прямого постачання військової техніки та боєприпасів на війну останніми.

Очевидно без згоди Китаю, ні Іран, ні Північна Корея, що тривалий час перебувають під санкціями і критично залежні від товарообігу з Китаєм про таке масове і показове постачання зброї і боєприпасів, мови не могло й бути. Китай продає Росії необхідну вантажну техніку і «цивільні безпілотники» та компоненти до них в промислових масштабах, що дозволило останній встановити паритет у використанні дронів-камікадзе ближньої дії і цивільних дронів для скидів боєприпасів на полі бою і почати нарощувати перевагу.

Китай фактично став економічним тилом Росії, ставши ключовим ринком для її сировини, передусім нафти і газу, а головне – основним джерелом імпорту найнеобхіднішого, дозволяючи російським фірмам залучати капітал та усіляко послаблювати західні санкції.

Незважаючи на активну західну критику такої політики і неодноразові візити західних дипломатів до Пекіну у 2023 році, Сі Цзіньпінь продовжував називати тісну співпрацю з Москвою своїм «стратегічним вибором».

Саме Китай допоміг Росії дедоларизувати власну фінансову систему. Саме це дозволило Росії витримати перший шок від санкцій та швидко перевести фінансову систему від залежності від долара та євро на залежність від юаня. Уже до кінця 2023 року на юань припадало більше третини розрахунків, порівнюючи з практично нульовими показниками до лютого 2022 року. Обсяг депозитів в юанях уже перевершив об’єм доларових депозитів та становить еквівалент 68,7 мільярдів доларів. Об’єм кредитів в юанях виріс в чотири рази. Відключена від міжнародної системи розрахунків SWIFT, Росія використовує китайську транскордонну систему платежів CIPS, в яку входять близько 30 російських банків для проведення операцій та клірингу. У 2022 році щоденні платежі в цій системі виросли на 50%, а в 2023 ще як мінімум на чверть. Цю ж систему для розрахунків з Росією використовували й інші країни, приміром Бангладеш.

Попри те, що Китай відкидає будь-які вимоги Заходу перестати допомагати Росії і заявляє, що не порушує міжнародних санкцій, у той же час, вважаючи такі заяви спробами залякування та втручання, введення вторинних санкцій і загроза отримати торгівельну війну з Заходом заставляє Китай більш обережно вибудовувати свої стосунки з Росією. Перед візитом Путіна в Пекін, Сі Цзіньпінь здійснив європейське турне, зондуючи наскільки гострою є реакція Європи і чи не загрожує це торгівельній війні з ключовим торгівельним партнером ЄС.

Загроза введення вторинних санкцій вже привела до того, що системні китайські банки уникають відносин з Росією, фінансові транзакції затягуються, відкриття кореспондентських рахунків ускладнюється.

Це вже призвело до того, що китайський експорт в Росію впав на 15,7% в березні і на 13,5% в квітні, порівнюючи з аналогічним періодом 2023 року. Китайські банки почали відмовлятися приймати платежі за товари, які перевозять залізницею з Примор’я. Системні китайські банки відмовляються приймати платежі навіть на товари, геть не схожі на підсанкційні. Приміром, нещодавно Bank of China відмовив в отриманні платежу за партію пластикових господарчих товарів лише через те, що в маршруті була зазначена перевозка через Забайкальськ до Підмосков’я.

Загалом Путін їде, щоб відрапортувати про свої плани на закінчення війни і намагатися відлагодити систему економічних стосунків, що прогальмовує. Очевидно, Путіна цікавить створення надійних безперебійних ланцюгів постачання і фінансування, відлагодження системи, що почала давати збої. Невирішеною проблемою для Кремля залишається перерозподіл постачання газу з родовища Ямал у Китай. Проект «Сила Сибіру-2», що дозволить переорієнтувати родовище, яке працювало на Європу і вдвічі збільшити російську частку на китайському газовому ринку так і залишається проектом, на який Китай не поспішає виділяти кошти.

Росія, яка перевела економіку на військові рейки і поставила «все» на результат війни з Україною, потребує інтенсифікації стосунків, росту та безперебійності постачання необхідних технологій та продукції.

Китай, який звик діяти з огляду на довгі стратегії і який навряд чи готовий напряму включатися у війну на боці Росії, стоїть перед дилемою: втратити найбільших торгівельних партнерів США і ЄС, товарообіг з якими перевищує в чотири рази російський і максимально мілітаризувати Росію, з якою попри стратегічний союз є багато проблемних зон, чи й далі, декларуючи дружбу і співробітництво та максимально обережно допомагаючи Росії, продовжуючи перетравлювати її частинами, зберегти крихкі відносити з західними торгівельними партнерами, доки Китай не досяг технологічної самостійності та не здобув рівноцінних за об’ємом і якістю альтернативних ринків.

Підтримка голодного, заточеного на тривалу війну без дотримання будь-яких правил «стратегічного союзника», який постійно розмахує ядерним кийком, може в кінцевому результаті призвести до вирощення грізного стратегічного суперника в майбутньому. Китай в своїй історії уже мав тривалі стосунки з російським імперіалізмом, що призвів до втрати мільйонів квадратних кілометрів територій. Нині, попри стратегічне союзництво, Китай конкурує з Росією за вплив на Центральну Азію, відчуває на собі ковбойський стиль Росії в Африці, яка для Китаю є давно об’єктом пильної уваги та ціле покладання. Китай страждає від хаосу на торгівельних ринках і загроз для стабільності своєї банківської системи і економіки в цілому.

Відтак навряд чи Путін отримає в результаті цього візиту те, чого він бажає, а головне – в потрібних обсягах і швидких термінах. Так само, як навряд чи, що Сі публічно критикуватиме свого васала. Хоча обоє союзників на цьому етапі мають співпадіння частини стратегічних векторів, спосіб досягнення цілей і темп виконання поставлених завдань критично не співпадають. Путіну потрібна негайна допомога, Сі – щоб «союзник» не зірвався з китайського гачка і щоб у союзника не зірвало дах від мілітарних імперських амбіцій. Російський кролик вже в шлунку в удава вважає Сі, тому поспішати не варто.

Нехай наразі китайська допомога принизлива, але якщо вона дозволить перемогти у війні, Росія досягне нового стратегічного рівня і надана послуга вже не вважатиметься послугою, а воєнну машину можна буде перекидати на новий театр воєнних дій без огляду на окрики союзників.

Під таким тлом і проходитиме обмін думками між «стратегічними союзниками без меж».

Проте в даному випадку Путіну треба все і негайно, а Сі готовий зачекати на березі, доки поряд не пропливе труп ворога. Тому цього разу Путін їде в образі принизливого прохача з величезним ясаком і слабкою надією отримати потрібне.

Що симптоматично, Путін перед візитом звільнив тувинця Шойгу з посади міністра оборони (Китай вважає Тиву своєю втраченою територією) і призначив китаєфіла і прихильника державної економіки Білоусова. Проте, це навряд чи допоможе, Китай вже неприховано в своїх офіційних документах називає частину поки-що російських територій їх китайськими топонімами…