Що не так з більшістю пропозицій реформувати українську армію

Я регулярно бачу тексти одного й того ж жанру. Була розумна людина, потрапила в армію, і от – підсумовує свій досвід після року-двох служби. Каже, що треба змінити. Каже про радянську армію. Каже про необхідні реформи.

З одного боку, не можна це не привітати. Рефлексії важливі, на те й нам дані розумні люди, щоб обмірковувати процеси.

З іншої – у цих текстів, зазвичай, є вади. І одні й ті ж самі.

Сподіваюсь, мої читачі хоча б побіжно знайомі із творчістю двох визначних фантастів – Роберта Хайнлайна та Гарі Гарісона. Обидва багато писали про армію, бо в обох був хороший військовий досвід. У Хайнлайна військові – це найкращі з найкращих (аж до того, що лише вони мають право голосувати на виборах). У Гарісона армія – це зборище тупорилих солдафонів. Іронія полягає в тому, що прототипом армій в їхніх фантастичних світах, насправді, була одна й та сама – американська 30-х – 40-х. Але Хайнлайн служив офіцером, а Гарісон рядовим та сержантом.

Обидва були чесні та обидва були праві. Збройні сили США 30-х та 40-х були саме такими – просто в залежності від того, з якого кута подивитися, з яким багажом знань підійти, і в якій парадигмі сприймати.

Проблеми справжні. Вони є, і з ними слід боротися. Але якщо чесно – обсяг пропозицій схудне втричі, якщо, по-перше, виключити скарги, які є універсальними для всіх армій всіх часів та народів, а по-друге, дати людині подивитися на ситуацію з інших боків. З боку командира нижньої ланки, вищої ланки, хай навіть і штабного. З боку того, хто займається постачанням, і того, хто займається плануванням. Я гарантую, більшість питань у людини відпаде. Але з сумом гарантую також, що його товарищі, які цей досвід не отримали, проголосять, що його система зіпсувала і тепер він скурвився.

І досить вже про радянську армію, я вас молю. Це кліше протирічить навіть формальній логіці: якщо зараз в нас армія радянська, то вона в нас така сама, як була тридцять років тому. А вона не така сама, як була тридцять років тому. І навіть десять років тому вона була зовсім іншою. Я знаю, я в ній служив.

У нас усі вади ЗСУ прийнято скидати на радянщину. Традиція така – як росіяни обзивають всіх, хто їм не подобається, ф-ми, так і ми все, що не подобається, записуємо в радянський спадок. Але якщо вчитатись, тей же абсурд, ті ж загони і ту ж «армійську логіку» побачите і в Гарісона, і в Гашека. Вони універсальні. Я переконаний, що і в македонській фаланзі скаржилися на нечутливих командирів, м’ясні штурми, дурацьке планування, зайву роботу, погане постачання, недостатнє медичне забезпечення, всюдисущу бюрократію, відсутність відпусток та нестачу просування по службі. Те, що це робили римські легіонери, я не переконаний, а просто знаю. Листи додому зберіглися. Зацитую, наприклад, один, що виглядає, як учора написаний:

«...я попросив Клавдія Севера, консуляра, зробити мене секретарем у його канцелярії, на що він відповів: «Зараз немає підходящої вакансії, проте зараз я зроблю тебе секретарем легіону з надіями на подальше просування». Із цим призначенням я пішов від консуляра до корнікуларія легіону. Тож, якщо ти мене любиш, здолай біль і просто зараз напиши мені про своє здоров'я, і, якщо ти хвилюєшся за мене, пошліть мені лляні шати через Семпронія, бо продавці приїжджають до нас із Пелусія щодня. Щойно префект почне надавати звільнення, я намагатимуся з усіх сил, щоб приїхати до тебе негайно».

І ще раз принагідно нагадую, що, наприклад, сержанта Хартмана з «Цільнісно-металевої оболонки» грав справжній дрілл сержант. І ветерани американської морської піхоти стверджували, що грав напрочуд реалістично, причому не тільки за вимірами часів В’єтнаму.

Ще я, наприклад, знаю, що жодній людині, яка скаржиться на паперову волокіту в нас, не можна показувати, наприклад, планувальну документацію НАТО. Бо розрив шаблону призведе до госпіталізації. Як і – в деяких моментах – у співвідношені аналогового (себто, паперового) та цифрового. Окремо слід зауважити, що від бюрократії якраз виють більше офіцери, ніж солдатський та сержантський склад, але то таке.

Так, армія недореформована, недолуга, недофінансована. Але, певно, вже в меншій мірі, ніж інші державні органи. Так, цю скалу треба лупати – але давайте лупати її точково і по тріщинах, а не битися головою об її підніжжя. Давайте, будь ласка, якось без пропозицій скасувати ШПК, замінити звання посадами, вводити квоти на посади для жінок (так, чув і таке), бо ви рік послужили стрільцем і з вашого досвіду це ок. «Хай син Порошенко воює», «розпустити штаби» і «розігнати всіх генералів» – ще важчі випадки. Коли ви згущуєте фарби – не згущуйте їх до невідповідності реальності. Коли порівнюєте з іншими країнами – переконайтесь, що ваше уявлення про ці країни відповідає дійсності, а не стереотипам з дитинства. Ну і коли щось хочете виправити зі свого досвіду – переконайтесь, що він у вас не тільки глибокий, а ще й широкий. Будь ласочка.