Пригожин проти Соболєва. Мат у шість ходів

Нещодавно на росії відбувся цікавий з точки зору соціальної та політичної психології інцидент. Якщо коротко, то його перебіг можна викласти в описі всього 6 транзакцій, які відбулися між різними гравцями цієї партії.

Хід 1. Чмобікі з чергового нікому не потрібного полку записують відео, де вони жаліються на свою долю і просяться у «вагнера». Безглузді смерті дістали, військового керівництва, як і боєприпасів, немає, тому краще вже податися до ПВК.

Хід 2. У відповідь на це відео депутат держдуми від КПРД колишній генерал Соболєв звертається з гнівним посилом, тобто хто залишить свої частини, той отримає по 15 років.

Хід 3. Пригожин у відповідь записує своє звернення вже до Соболєва. Конфлікт виходить на рівень конкретних персоналій. Свої звернення колишній повар Путіна закінчує словами «Генерал, дуй на фронт и покажи на что ты способен, болтун безмозглый!» І це ще не найгірші його слова.

Хід 4. Обурений Соболєв починає грати у депутата і намагається підняти питання взагалі чи є законним існування ПВК на території московії.

Хід 5. Чергове звернення до Соболєва записують вже самі вагнерівці (до речі вони підібрали класний склад – професійний найманець, мобілізований, та колишній зек – цікава трійця майбутнього російського армагєдону). При цьому вони вже не соромляться у висловлюваннях і обіцяють здійснити статевий акт з цим депутатом, і все заради порятунку росії від поразки.

Хід 6 фінальний. Колишній генерал, а нині депутат від КПРФ Соболєв, каже, що не буде зв’язуватись з цими найманцями.

Ну і на останок спікєр держдуми Володін каже всім депутатам, що треба обережніше висловлюватись у соціальних мережах стосовно СВО.

Альтернативна армія прилюдно принизила чиновника високого рангу та захистила своїх нових адептів.

Історія наче закінчилась, але висновки з неї можна зробити дуже цікаві.

Фактично ми спостерігаємо класичний трикутник Карпмана у викладені учасників СВО. Жертви – чмобікі. Переслідувач – депутат Соболєв. Рятівник – ПВК «Вагнера» з Пригожиним

Треба сказати, що драма жертви, яка хотіла розлучитись з поганим партнером (мо РФ) і піти до гарного та турботливого партнера (ПВК «Вагнера»), ця драма розвивається за класичним сценарієм. Жертва страждає, Переслідувач звинувачує, Рятівник піднімає шкандаль та кидається на допомогу Жертві. Правда нікого в решті решт так і не зацікавила доля Жертви. Чи перевели цих чмобіків до «вагнерів», чи дали їм по 15 років, чи вони загинули ще до кінця скандалу – це не цікаво навіть росіянам.

Особливість драматичного трикутника Карпмана полягає в тому, що всі учасники драми займаються своїми ролями, але ніхто на справді не намагається вирішити проблему. Бо вирішення проблеми зруйнує трикутник, а на це жоден з учасників трикутника не підписувався. За великим рахунком в психологічному сенсі чмобікі пишуть звернення не для того, щоб їм після цього дали зброю і дали воювати ефективно. Ні. Психологічний сенс полягає в тому, що завдяки таким зверненням кожен з учасників має можливість грати свої ролі нескінченна довго – чмобікі записувати відео та жалітися на лиху долю, депутати – контролювати народ, а кримінальні авторитети – отримати моральне право нападати на товстосумів.

Цікава позиція Пригожина в цій історії. Фактично він зараз грає вабанк. У нього практично немає ніякої апаратної ваги. Його політична кар’єра в сучасній росії неможлива і він живий лише поки продовжується війна та косячить керівництво мо РФ. Як тільки війна закінчується або як тільки мо РФ навчиться ефективно воювати Пригожин стає непотрібним. Тому він буде за будь яких умов розігрувати карту «жнеця смерті», бо для нього чужі смерті дорівнюють його власному життю. Як тільки перестають помирати інші – починає вмирати він.

В більш широкому сенсі конфлікт Пригожин-Соболєв – це конфлікт номенклатури та силової (і кримінальної) вертикалі. І це далеко не перший такий випадок. Але на такому рівні він ще не проходив. І цей конфлікт номенклатура постійно програє. То Кадиров (який фактично є представником військової адміністрації підкореної провінції) когось з чиновників примусить вибачатися, то міноборони відкусить шмат бюджетного пирога у цивільних відомств, то забезпечення нових підрозділів перекладуть на карман суб’єктів федерації.

Конфлікт Пригожина-Соболєва є показником і більш глибокого конфлікта між силовою вертикаллю та чиновницьким класом

Ми спостерігаємо остаточне перетікання влади від одного класу до іншого. Будь яких інших гравців, наділених владою, в росії не залишилось. Той факт, що Путін ніяк не реагує на конфлікт і фактично легалізує приниження чиновника – це показник вибора Путіна та його ставки на силову і кримінальну вертикаль.

Фактично росія сама створила цей цікавий юридичний казус у вигляді ПВК, яка офіційно є незаконно, але яку всі державні структури вимушені підтримувати, легалізуючи власною відповідальністю незаконні дії невідомого якого повара. Цей конфлікт акцентує увагу на процесі перерозподілу влади. Силовики нахабно відбирають її у номенклатури і та не здатна нічого зробити. Армія остаточно зрощується з криміналітетом і знищує статуси всіх інших соціальних гравців.

Символічним є в даному випадку і вибір чмобіків. Перед загрозою смерті вони обирають відверто кримінальну структуру, керуючись міфологізованим уявленням про життя у складі «вагнерів». І саме в такому виборі бачать свій порятунок. На рівні звичайного солдата бути військовим – погано. А бути «вагнером» – добре. Альтернативна та незаконна структура є і більш ефективною, і більш правдивою, ніж законна, але така незграбна армія.

Різкий та неприродний перерозподіл влади завжди викликає деградацію владних структур. І армія – одна з таких.

Путін, створивши Пригожина, фактично створив альтернативну владу. І хоча сам Пригожин навряд чи зможе посісти високе місце у владній ієрархії, але сам прецедент демонструє важливі тенденції:

1. Офіційна влада програє альтернативній владі у випадку внутрішнього конфлікту між ними.
2. Номенклатура програє силовикам.
3. Центральна влада вже нездатна створити умови, в яких такі конфлікти вирішуються за кремлівськими стінами не привертаючи уваги. Дисципліна всередині владних інституцій падає.
4. Ерозія офіційної влади створює умови для анархізації суспільних домовленостей. Офіційні статуси та попередні домовленості перестають діяти. Право сильного перемагає право правого.
5. В умовах військового програшу та економічних труднощів криміналітет знову демонструє більш високу ефективність та агресивність у «вирішенні» питань.

Логічним, як мені здається, після такого владного перерозподілу, буде процес повернення агресії всередину суспільства. Російське суспільство накопичило величезний запас злоби, яка каскадувалася згори до низу. І війна в даному випадку слугувала таким собі інструментом редирекції цього почуття, коли його можна було перенаправити взагалі на чуже суспільство, одночасно зменшивши рівень агресії всередині.

Військові поразки та міжнародна ізоляція створюють умови для ауто агресивної поведінки. Якщо вже неможна направити агресію на ворога, то краще перенаправити її на внутрішніх ворогів. А агресії накопичилось стільки, що стандартними іноагентами та держдеповськими запроданцями діло не обійдеться.