Навіть російські ліберали інфіковані вірусом «вєлічія»

Оскільки вже більше півроку, як я зайнявся дотошним вивченням настроїв росіян (бо треба досконало знати, з ким ти маєш справу), вчора змусив себе послухати Олексія Венедіктова (той, який з «Эха»).

Так от, він розвовідав про нагороду за свободу слова, яку йому вручили у Німеччині. І яку з ним відмовилась розділяти очільниця Інституту масової інформації з України Оксана Романюк.

І від цитати цього пана мене вчергове передьоргнуло. Дослівно: «Я ее понимаю и ее отказ принимаю». Тобто «барин» дозволив українській громадянці вчинити так, як вона вчинила.

Ця цитата вчергове доповнює філософію цієї нації (за виключенням окремих індивідумів), коли вони продовжують на увесь світ дивитися зверхньо і вважати, що все вертиться лише навколо них. «Вєлічіє» – їхнє все. Не буде «велічія» у Росії – світ повинен вмерти. Якось так.

До речі, у більшості із так званої «ліберальної опозиції» ця тема в приватних розмовах пре так само сильно, як і з Путіна.

Поки не впаде імперія, вони продовжуватимуть відчувати себе імперцями.