Страх путінського режиму перед Гаагою вже у прямому ефірі
Коли головна редакторка RT Маргарита Симоньян пару днів тому висловилася в тому дусі, що «якщо ми примудримося програти в Україні, на нас чекатиме Гаага», це ще могло здатися випадковим.
Після того, як 1 грудня вже інша топ-пропагандистка Ольга Скабесєва також озвучила тезу про Міжнародний трибунал, це вже стало очевидним симптомом.
Той факт, що на федеральному каналі вперше прозвучав термін «пособник путінського режиму», говорить насамперед про те, що пропагандисти потроху починають називати речі своїми іменами.
По-друге, це означає, що Скабеєва і Симоньян притомні (а значить осудні), адже розуміють хто вони і за що відповідатимуть.
По-третє, при всій повазі до «кремлівського двірника» (який також буде у Гаазі, на думку Симоньян, адже вона знає, що це ФСБшник), Скабеєва менш категорична: з її промови випливає, що переслідуватимуть лише керівників «путінського рейху» та ключових пропагандистів.
По-четверте, вони вже готують решту росіян, що доведеться все ж змиритися: їх гроші підуть на репарації.
По-п’яте, на тлі все більш відчутної і неминучої поразки, завдання пропаганди – посіяти в усіх росіян відчуття колективної провини, а значить – «згуртувати» їх у дусі «позаду Москва, попереду Гаага, відступати нема куди».
По-шосте, саме звідси і пояснення Скабеєвої, чому треба бомбити Україну: «щоб без Гаазьких трибуналів, порушень кримінальних справ, компенсацій, репарацій, щоб нічого цього не було, потрібна активізація бойових дій, треба тиснути і тиснути, щоб вони зверталися до нас для перемир’я чи встановлення миру».
«Страх перед Гаагою» вже настільки сильний, що в обговорення цієї теми включився і російський путінський «бойовий комар» – посол при ООН Василь Небензя.
Він заявив, що «ініціатива Єврокомісії щодо створення якогось трибуналу щодо України під егідою ООН є спробою надати беззаконню щодо РФ форму легітимності…».
Насправді, те, що Небензя досить чітко описав правовий механізм, який зараз намагається впровадити Захід, також говорить про те, що «комар» притомний. А значить осудний.
Отже, нагадаємо, йдеться про пропозицію ЄС створити Міжнародний трибунал щодо Путіна та осіб, причетних до подій 24 лютого і тих, що йому передували.
Експерти пояснюють, що за аналогією з Нюрнберзьким трибуналом (а прецедент існує, тому логічно, що до нього звертаються) принципове рішення про створення такого спеціального органу висувається саме зараз, до закінчення бойових дій.
Вперше питання про трибунал над гітлерівською верхівкою було предметно порушено на Ялтинській конференції 1945 року. Реальні рішення ухвалювалися пізніше – Статут Трибуналу прийнято у серпні 1945-го, а сам процес розпочався наприкінці осені цього ж року. Проте погоджувальні рішення було ухвалено заздалегідь.
Так само й зараз. Бойові дії в Україні тривають, але їх результат не викликає сумнівів. Тому логічно, що вже порушується питання «що після».
Чому порушується питання саме про новий трибунал? Тому що ситуація нестандартна. Йдеться про країну, яка має ядерну зброю і входить до кола країн – постійних членів Радбезу ООН. Потрібно не просто нав’язане капітуляцією рішення, а таке, що має юридичну базу. Її може дати лише вирок. Проте жоден із наявних міжнародних судових органів не має повноважень у вирішенні таких питань.
Тому їх створюватимуть, причому так само, як і для Нюрнберзького трибуналу – на безпрецедентній основі. Тобто цей трибунал також має стати єдиним у своєму роді, а після завершення роботи його буде розпущено.
Безумовно, Кремль не визнає такого рішення (поки). Тому Москва й апелює до нібито його нелегітимності, наполягаючи, що воно має ухвалюватися виключно Радбезом ООН, де РФ, звісно, накладе вето, а КНР, у кращому випадку, утримається.
Тому послідовність дій ЄС теж не викликає сумнівів: спочатку капітуляція, потім суд. Причому, на відміну від Німеччини-1945, ніхто Росію-2022 не буде окуповувати. Але буде знайдено такі форми переконування, за яких усі обвинувачені будуть видані трибуналу без жодних умов. Навіть якщо не буде капітуляції Росії, її нова влада точно видасть найодіозніших військових злочинців.
Знову ж таки, прецедент є. 1 квітня 2001 року екс-президента Югославії Мілошевича було заарештовано відповідно саме до югославського законодавства за звинуваченням у скоєнні кримінальних злочинів. 28 червня його було передано Гаазькому Міжнародному трибуналу з колишньої Югославії та переведено у в’язницю ООН у Гаазі.
Саме тому всіх російських пропагандистів і стурбувала тема Гааги. Вони (принаймні провідний їх пул, до якого входить і Небензя) обов’язково потраплять на лаву підсудних.
Нагадаємо, у самому Нюрнберзі на головному трибуналі судили лише 21 нациста. На подальших процесах перед судом постали 177 осіб. Згодом знайшли та покарали ще тисячі тих, хто вбивав або допомагав вбивати.
А про те, що це вже працює, говорить доведений у Гаазі 17 листопада юридичний факт – російська черга на довічне ув’язнення вже просувається. До того ж, нагадаємо, на ньому було прийнято рішення і про виплату матеріальної компенсації родинам жертв загиблих рейсу МН17. Отже, зашморг Міжнародного трибуналу вже на шиї Кремля.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
- Як Соловйов і Скабєєва прискорюють смерть Путіна
- Війна не стала «народною», або Де «воюють» діти кремлівської еліти
- Дев’ять місяців війни. У росіян – тривога
- 14 друзів Путіна: хто допомагає воювати проти України
- Повернення Трампа у Twitter. Світ на порозі ще однієї катастрофи?
- Батько Суровікіна, перемир’я та духопідйомні українські пісні. Що тепер болить кремлівській пропаганді
Коментарі — 0