Загадкова душа клептоманів

Ще зі студентських років запам'ятався чомусь діалог двох селян із роману якогось радянського класика. Діалог такий:

– Эй, Антип, доброго здоровья! Хорошо, что увидел тебя. Слышь, ты, когда мне топор отдашь? Еще осенью взял дров нарубить – а уже весна. Нехорошо!

– Да ты чо, Петро, нешто у тебя один топор в доме, что тебе мой понадобился? Вот когда мне самому он не нужон будет, тогда и отдам...

– Смотри, Антип, а то как-то не по людски получается, придется председателю сказать...

– А ты, чо, куркульская рожа, меня председателем пугаешь? Смотри, как бы у самого ночью усадьба не занялась! А то, неровен час... Топор ему нужон...

Треба уточнити, що все відбувалося в якомусь сибірському селі, в якому куркулів зроду не було, хіба що завезені, – тому контекст зрозумілий. Але крізь діалог проглядається щось інше, – значно суттєвіше. І ось про що я.

Звідки в них отака риса: брати чуже і вважати його своїм? І при цьому протестувати, коли власник пробує забрати свою річ назад. І не просто протестувати, а загрожувати і нападати!

Скільки разів ця їхня національна риса проявлялася на найвищому рівні відносин – з поляками, чехами, фінами, афганцями. Скільки разів лише в 20 столітті вони порушували суверенітет і державні кордони країн, вважаючи, що вони не нападають, а захищаються. І відстоюють свої законні права та інтереси.

І коли їм вказують на те, що право це придумано ними і існує лише в їхній уяві, вони приходять у стан нервового збудження і благородного обурення. І починають погрожувати. І часто здійснюють свої погрози, спочатку підявши градус внутрішнього патріотизму до стану кипіння.

Дивний якийсь патріотизм. Нездоровий. А простіше – це побутова клептоманія, возведена в ранг державної політики. Клептомана неможливо переконати в хибності його уявлень, оскільки він упевнений, що так, як він, мислять абсолютно усі.

Ця історична клептоманія «збирачів земель» призвела до того, що величезні території їхньої краіни, ледве тримаються купи. Ці території різні і географічно, і ментально, і у центру вже немає аргументів, аби утримувати всіх разом ідейно чи економічно. Все тримається на кривавих штиках і успадкованому страху постраждати від праведного гніву узурпаторів.

Те, що зараз відбувається в Україні, за їхньою логікою, зовсім не війна. Це на їхнє тверде переконання – самозахист! Вони так захищаються. Від кого? Та практично від усіх! Від європейців, що посягають на «їхні» землі і багатства, від американців, що мріють про ядерну атаку, від геїв, які хочуть занапастити їх дітей, від демократії і свободи, яка руйнує їх «духовні скрепи».

Про скрепи потрібно трохи докладніше. Як правило, будь-який народ тримають у купі такі речі як – мова, культура, економіка та віра.

Але що це за історична спільність така, мова якої існує ледь не 300 років, а церква під час другої світової війни була буквально перезаснована кадебістами. Про спільну культуру взагалі важко щось говорити. У перші роки радянської влади СРСР практично відрікся від російського культурного спадку, а в його інформпросторі запанували так звані «совєтскіє» -письменники, поети, композитори та інші «діячі культури».

Так, безумовно, історія не виключає можливостей появи на карті планети якихось новоутворень, але їх доцільність має бути підтверджена певною логікою і головне – рядом позитивних зрушень і процесів – економічних, соціальних, геополітичних. Але що ж це за новоутворення, яке упродовж майже 80 років свого існування несло спочатку смерть і розруху, а потім загрозу миру і взагалі існуванню цивілізації?

»Збирачі земель» часто люблять повторювати, що Україна це «фейл стейт» – несправжня держава, яка створена штучно. Але вона має всі формальні ознаки для того, аби бути повноцінною державою, тоді як московія їх практично позбавлена. Ось де, воістину, – фейл стейт у всій красі і величі!

Ну і як тут обійтись без конспірології і не поміркувати в тому дусі, що всім розумним людям зрозуміло, що сама по собі ця дивна держава не виникла. Така потреба виникла у когось дуже розумного – і це зовсім не «лапотний і берестяний люд». Комусь потрібно було створити велику і бездонну комору природних запасів для своїх потреб – і утримувати до нинішніх часів її як синдикат чи закрите акціонерне товариство. Створивши для цього квазідержавний апарат управління. Кращих і розумніших ідей – заради чого все це робилося, годі й шукати.

А всі інші, більш вдалі і прогресивні ідеї і моделі суспільств були реалізовані паралельно – на цій же планеті, але в інших географічних та історичних умовах.

Свідчення цьому – існування США та Євросоюзу. Так, у них також своя непроста історія, але високий показник рівня життя простого населення і організація суспільних відносин говорить про доцільність їх існування.

А скільки ще на землі є таких гігантських ментальних конструкцій і архетипів, які трохи запізнюються в своїй самореалізації, але чекають на свій зоряний час. І серед них Китай, Індія, Бразилія...

Комусь, гадаю, дуже цікаво спостерігати за цим театром глобальних дій і проявами розуму і безумства народів землі...

Ну й чомусь, на закінчення цих думок, спливла досить несподівана асоціація. На рахунок загадкової душі клептоманів. Може, щось приховав від нас Федір Достоєвський у своєму романі «Злочин і покарання»? Можливо, що сокира, якою Родіон Раскольников зарубав свою жертву, була також позичена колись убивцею саме у неї, його благодійниці?!

Отоді всі пазли цієї картини збігаються ідеально!