Чергові наративи російської пропаганди: аналіз провідних медіа
Оскільки війна Росії проти України відверто затягується – і відповідно до російських, і відповідно до українських планів – російська пропаганда мусить залучати в роботу міф про віковічне протистояння Росії з Заходом. Мовляв, точиться екзистенційна боротьба за право Росії бути собою та за право росіян жити російським способом життя.
У роботу в цьому випадку роспропаганда бере все: і незгоду з «цивілізацією гей-парадів», і цитати націоналістичного ідеолога з минулого Івана Ільїна, і навіть новини світської хроніки, якщо це потрібно для підсилення наративу.
Українцям зараз дуже важливо зрозуміти настрої в середовищі російського суспільства, щоб відчути, де та межа, коли війна стане неймовірно важким тягарем навіть для тих націоналістично налаштованих росіян, котрі готові буквально голодувати, аби лише Кремль мав можливість надсилати до України нові війська і техніку.
Для аналізу інформполя Росії використано Attack Index, що його готує група Index Systems на базі сервісу моніторингу та автоматизованого визначення інформаційних загроз attackindex.com.
Це дуже популярний сайт рунету, котрим до війни не гребували користуватися і деякі українські ЗМІ, підхоплюючи там щось крикливе й контраверсійне. Зараз же, під час війни Росії проти України, цей сайт виконує роль рупора наративів про те, наскільки ж російська культура протистоїть культурі західного світу.
В одному з матеріалів автори сайту глумляться із зовнішності Кейт Міддлтон, принцеси Вельської та дружини британського принца Вільяма. Пишуть, що вона після народження дітей має поганий вигляд, їй потрібні косметологічні операції, а природня краса британських жінок – недостатня, особливо якщо порівняти її з красою карельських красунь з Архангельська чи Мурманська.
Це – абсолютно некоректний підхід. Зовнішність чоловіка чи жінки не може бути предметом осуду в медіа ні за яких обставин.
А от Вероніка Кастро, головна актриса популярного в пізньому СРСР серіалі «Багаті теж плачуть», на сайті Adme.ru – правильна жінка з правильними моральними цінностями. Косметикою майже не користується, волосся не фарбує, сивину не приховує, тому відповідає російським канонам православної краси.
На сайті ще можна знайти з десяток матеріалів про те, що зірки Голлівуду – це «наколоті ботоксом» люди, для яких головна турбота – це пластична операція або операція зі зміни статі. Хіба може російська культура мати щось спільне з західною цивілізацією? – підсумовує сайт Adme.ru.
Російський журнал «Сноб» був задуманий як копія американського журналу The New Yorker, але з прицілом на реалії російської культури. Ніколи не виходячи за межі культури Москви та Петербурга, це видання все ж має чималий вплив на те, як сучасні відносно молоді росіяни розуміють Росію.
«Сноб», зокрема, повідомляє, що в планах Міноборони РФ більше немає наміру мобілізовувати мешканців Москви, адже потреби в наповненні російської армії солдатами закрито мешканцями азійських регіонів Російської Федерації. Звісно, це ллє воду на млин російського расизму, де життя бурята чи якута важить значно менше, аніж життя москвича або пітерця.
«Сноб» продовжує втовкмачувати росіянам, що Росія – багата і перспектива, наводячи рейтинги та дані, що в РФ досі чимало офіційних мільйонерів та мільярдерів. Працюючи з емоціями російського оптимізму, журнал відверто маніпулює даними, адже Росія потерпає від прихованої інфляції, а її продовольчі потреби в певних регіонах значним чином закриті вивезеними з півдня України продуктами харчування.
Ця газета довший час виконувала роль головного пресового органу так званого російського лібералізму, однак у справі війни проти України ця газета – цілком на стороні Путіна та кремлівських стратегів. В основі інформаційних наративів газети «Ведомости» – віра в економічну потужність Росії, яка насправді не підкріплена реальними даними.
І ось тут – кілька важливих речей. По-перше, газета «Ведомости» пише про те, які можливості залишаються для російського експорту – як сировинного, так і несировинного. Журналісти та колумністи газети впевнені, що лише на партнерстві з Китаєм можна побудувало цілком спроможну експортну економіку. По-друге, газета вважає, що в Росії дуже сильний банківський сектор, чиї позиції не похитнуть навіть потужні санкції США, Британії та Євросоюзу, що є відвертим фейком. По-третє, видання просуває позиції російських державних компаній, зокрема «Росатому», пишучи, що в цієї компанії є потужні позиції на ринку Латинської Америки, однак точно можна сказати, що обсяг санкцій проти російської енергетики настільки великий, що на «Росатом» не чекає щось хороше.
Окремий наратив газети «Ведомости» – це визнання Китаю повноцінним союзником та партнером Росії. Мовляв, Китай так само перебуває в економічному протистоянні з Заходом, так само будує замкнену економіку, тому якщо Росія та Китай об’єднають свої економічні зусилля, Заходу буде важко та болісно. Це більше схоже на агонію, коли через дефіцит ідей редактори газети мусять подавати ті досить прагматичні відносини Пекіна з Москвою як справді масштабне економічне партнерство.
Насамкінець, газета намагається пояснити своїм читачам, що російська економіка здатна повноцінно функціонувати навіть в умовах санкційного режиму, коли базові торгові, фінансові механізми міжнародної співпраці заблоковані. Видання працює для тих росіян, котрим потрібна ілюзія про сильну російську економіку. Але навіть до війни російський банківський сектор відставав не те що від західних ринків, він був суттєво гіршим української банківської індустрії за показником дохідності інвестицій, а зараз ситуація в цьому сегменті аж ніяк не покращилася, лише погіршилася.
Цей сайт фокусується переважно на міжнародних новинах, тому його задача наразі – показувати читачам, що Росія все ж таки не у тотальній ізоляції, а має низку реальних та потенційних союзників. Окрім цього, ТАСС доводить, що господар Кремля Володимир Путін є визнаним геополітичним стратегом у цілому світі.
Так, тепер ТАСС записує в союзники Росії не лише Китай, але й Південну Африку, хоча економіка цієї країни цілковито залежить від західних технологій та інвестицій, зокрема в аграрній сфері. ТАСС багато пише про Іран, Туреччину та Китай, яких теж зараховує до стовідсоткових російських союзників, хоча ці три країни ведуть самостійну політику. Іран – насамперед країна мусульманської політичної культури, Туреччина – взагалі член НАТО, а Китай дбає лише про свої політичні та економічні інтереси.
Окремо ТАСС працює з темою постачань зброї до України. Сайт публікує колонки, статті, цитати російських урядовців про те, що подальші програми військової допомоги поглиблять кризу, що існує між Російською Федерацією та країнами Заходу і не тільки Заходу. Очевидно, що цю кризу поглиблює насамперед війна Кремля проти України та її народу.
Цей веб-сайт – важковаговик офіційної російської пропаганди для внутрішньої аудиторії. Він пише і про те, як добре служити в російській армії, і про те, що закінчення війни вже досить близько, а в її результаті Російська Федерація значно розширить свою географію, насамперед за рахунок чотирьох українських областей.
«РИА-Новости» не боїться перекручувати цитати європейських політиків, писати про якийсь «провал західної політики із захисту України», наводить реакцію російських соцмереж, котрі обурюються заявами українського президента Володимира Зеленського. Коротше кажучи, все те, за що не беруться інші російські ЗМІ – бере на себе сайт «РИА-Новости», щоб слугувати потребам кремлівської інформаційної машини.
Як й інші російські сайти, де чимало уваги приділяється міжнародним новинам, «РИА-Новости» активно обстоює ідею, що Китай – стовідсотковий союзник Росії, а китайський лідер Сі Цзіньпін ставить інтереси Росії набагато вище, аніж інтереси економічної співпраці Китаю з Заходом, що не відповідає дійсності, адже навіть на біржі в Гонконгу діють чимало американських інвестиційних фондів.
Працює сайт також із емоціями росіян, намагаючись змалювати російських солдатів героями, які жертвують своїм життям заради величі Росії. Насправді ж вони – просто жертви, котрі мусять гинути через те, що в Кремлі вже не перше десятиліття колективно страждають на пострадянський імперський синдром.
Іван Верстюк, «Главком»
Коментарі — 0
