Кризи, війни, карантин і «чорні лебеді». Чого українцям чекати цієї осені

Російсько-білоруські військові навчання і завершення будівництва «Північного-потоку-2». Виконання домашнього завдання від Джо Байдена та намагання відновити повноцінну співпрацю з Міжнародним валютним фондом. Кадрові перестановки у владі, холодна війна з Дмитром Разумковим і довибори до парламенту. Тарифні майдани та активізація опозиції. Ну, звісно, новий локдаун та його наслідки для українців і економіки країни.

Далеко не повний перелік викликів, з якими найближчими місяцями зіткнеться Україна. На початку осені-2021 наша держава схожа на гросмейстера, який веде сеанс гри одночасно на декількох геополітичних дошках - світовій, регіональній і внутрішній. І якщо на останній влада може бути поки спокійна за розташування своїх фігур, то на перших двох ситуація – критична.

Внутрішня дошка. Восени для Володимира Зеленського ключовим завданням стане переформатування влади та придушення внутрішньої фронди. Часткова ротація Кабінету міністрів і можлива заміна прем'єра – не вирішує цієї задачі. Для продовження становлення авторитарного режиму Зеленському потрібно придушити опозицію всередині партії.

Тому Банкова продовжить непублічні атаки на одного з лідерів внутрішньої опозиції Дмитра Разумкова. У Зеленського чудово розуміють, що без лояльності Разумкова, який окрім владних важелів ще має підтримку не менше двох десятків депутатів, ухвалити законопроєкти про деолігархізацію чи великий герб буде надзвичайно складно. Однак Разумков, який все більше схиляється до ведення самостійної політичної гри, поки не збирається підігрувати Банковій. Його заяви про неконституційність закону про олігархів чи недолугість великого гербу викликають незадоволення у Зеленського.

Зараз голосів за відставку Розумкова немає. Навіть у фракції «Слуга народу» частина депутатів не готова міняти самостійного спікера на «болванчика з Банкової», який сліпо виконуватиме команди Зеленського.

Однак в останнього є багато аргументів, аби переконати фракцію. Від залякувань достроковими виборами до «відлученням від щомісячних конвертів». Тож це протистояння стане одним із ключових як цієї осені, так і на майбутні політичні події в країні. Оскільки мова зараз іде не лише про протистояння по лінії Разумков-Зеленський, а й по лінії авторитаризм-демократія в Україні.

Восени кожного українця чекає два великих потрясіння – черговий локдаун і тарифні платіжки. Останні обіцяють цьогоріч бути найвищими за всю історію незалежної України. А на фоні скорочення урядом субсидіантів – кількість незадоволених політикою Зеленського різко зросте. Це все може перерости у тарифні протести як у Києві, так і по всій Україні. А якщо Зеленський на догоду Москві, Берліну та Парижу почне імплементовувати Мінські угоди – мирні акції можуть перерости у масові протести і безлади.

Порошенко, Тимошенко, Ляшко – далеко не повний перелік осіб, які захочуть скористатись цими подіями, вивівши людей на вулицю. Від серйозних потрясінь владу у цій ситуації може врятувати лиш одне – розрізненість опозиції та сварка між її лідерами. Чотири колони по 25 тисяч протестувальників, які до того ж будуть сваритись між собою – не налякають Зеленського. А от об'єднана опозиція, яка виведе на вулиці столиці понад 100 тисяч - так. Тому одним із викликів цієї осені буде здатність опозиції об'єднатися, створивши спільний організаційний комітет.

Свого часу у 2002-му такий прецедент був. Акція «Повстань Україна» змогла об'єднати під своїми прапорами «Нашу Україну», «Батьківщину», «Соцпартію», комуністів і більше двох десятків позапарламентських партій.

Осінь покаже, чи здатна буде опозиція повторити цей досвід, не допустивши сповзання України до авторитаризму Зеленського. Подолання цього виклику дасть відповідь на просте питання. Чи здатна опозиція вирішувати глобальні завдання, чи вона загрузне у внутрішніх війнах, розчищаючи Зеленському шлях на другий президентський термін.

В останнього для боротьби із опозицією лишається два перевірені методи. Це поліція з Нацгвардією та введення у жовтні-листопаді локдауну до кінця року. Щодо Нацгвардії та поліції, то у мене є сумнів, що вони активно воюватимуть з протестувальниками на вулицях столиці. Тим паче серед останніх може виявитись багато ветеранів АТО і Майдану, які матимуть відповідний бойовий досвід протистояння з поліцією.

Інший варіант – локдаун, який влада з великою імовірністю може ввести на початку листопада. Чому листопад? Тому що в цей час громадяни отримають платіжки з новими тарифами. Введення локдауну дозволить офіційно заборонити мітинги та зібрання. Заблокувати транспортні перевезення між областями та обмежити роботу залізниці. А отже протестувальники не зможуть ані добратися до Києва, ані організувати акції протесту.

Окрім того Банкова має ще один козир - $2,7 млрд, які подарував нам МВФ. Достатньо, щоб грамотно перенаправила їх на субсидії пенсіонерам, бюджетникам і постраждалим від локдауну. Це дозволить у зародку погасити як тарифні протести, так і спроби створити об'єднаний опозиційний фронт.

Віталій Кличко. Протистояння між ним та Банковою може восени перейти у принципово нову фазу. Незважаючи на доволі низькі нинішні президентські рейтинги, Банкова продовжує вважати його одним із головних конкурентів на майбутніх президентських виборів.

Один із сценаріїв прибирання Кличка – ухвалення у другому читанні нового закону про столицю. Це дасть можливість у законний спосіб розвести посади міського голови та голови КМДА. Або ж впровадить посаду префекта, якого призначатиме президент. Той контролюватиме Кличка. А отже Зеленський у цілком законний спосіб призначить на Київ свого гауляйтера. Як кажуть технологи Банкової: таким чином ми відлучимо Кличка від «бюджетної кормової бази», а отже він не зможе акумулювати ресурс і союзників на свою майбутню кампанію.

З іншого боку, якщо Кличка звільнять, він отримає гарний плацдарм для початку всеукраїнської кампанії проти Зеленського, що несе не менші ризики останньому. Тож доля Кличка на Банковій ще не вирішена. І це дає йому час на подальшу накачку електоральних м'язів у майбутніх президентських перегонах.

Як бачимо, ситуація для Зеленського більш ніж стабільна. У бюджеті є гроші, опозиція роз'єднана, внутрішня фронда поки не представляє серйозних загроз.

Але чи все так у нього добре? Що може вплинути на внутрішню українську стабільність та подальше зміцнення авторитарного режиму Зеленського?

Таких «чорних лебедів» достатньо. У першу чергу, це російсько-білоруські навчання, які активно розпочинаються на наших кордонах. Навчання будь-якої миті можуть перерости у повномасштабну війну. Ці ризики зростають на фоні блокування Росією роботи місії ОБСЄ і подальшого загострення на фронті.

Добудова та запуск «Північного потоку-2». Після його завершення Росія може розпочати ведення гібридної газової війни як проти Європи, так і проти України. Вибори в Німеччині з можливим формуванням проросійської коаліції на чолі з канцлером від соціал-демократів.

Подальший тиск на Зеленського з боку Росії-Німеччини та Франції щодо імплементації кластерів «формули Штайнмаєра». Подальша самоізоляція США та посилення ролі Китаю.

Імовірний у близькій перспективі аншлюс між Білоруссю та Росією з подальшим тиском на Україну.

Перед цими викликами Україна самостійно просто не готова справитись. А допомоги нам чекати нізвідки. За останні два роки розгубили підтримку ключових міжнародних гравців.

Останні серйозно роздумують, як їм краще вчинити з Україною. Або зайняти відверту «закриту позицію», конфігурація якої не передбачає нашого залучення. Або ще гірше – «розміняти» у своїх інтересах, прибравши з дошки, як набридливу і не потрібну фігуру.

Україні лишається мало часу зайняти проактивну позицію, спробувавши нав'язати власну гру, продемонструвавши свою значущість на глобальній шаховій дошці. Як дівчинка Аліса із Задзеркалля, маємо «перестрибнути» на восьму діагональ, перетворившись із пішака у повноцінну фігуру. Для такого стрибка потрібна єдність у суспільстві. А це неможливо зробити, якщо влада та опозиція не припинять війну на самознищення.

Якщо цього не станеться, «чорні лебеді» з великих геополітичних шахівниць будуть здатні одномоментно зруйнувати ту стабільну авторитарну позицію, яку Банкова вибудовує в Україні.

У шахах цей термін називається «китайська нічия». Це коли той, хто поруч із дошкою, перевертає її, розсипаючи фігури на підлогу.

Опісля дошку займають абсолютно нові гравці, які розставляють нові фігури. І починається нова гра. Саме так відбулось 100 років тому. 1921-го світові гравці, які втомились від внутрішніх українських протистоянь, просто перевернули українську шахову дошку, віддавши її в руки радянської Росії.