США більше не вірять на слово. Зеленський отримав від Байдена домашнє завдання

«Зустріч була у нормальній, продуктивній, не в постійно сонячній атмосфері. Але в такій чоловічій розмові. Хмари не те, що виходили. Просто немає часу відволікатися на сонце. Треба діяти і йти вперед. Думаю, енергії України вистачає на те, щоб трішечки всіх штовхати вперед», – зазначив Володимир Зеленський після зустрічі з Джо Байденом.

Я не знаю, чи була хімія в цих словах. Але склалося враження, що Зеленський був незадоволений, збентежений і по-своєму трохи злий. Було видно, що розмова між ним та Байденом дійсно пройшла на підвищених тонах, як анонсував Арахамія. Але цей тон використовував явно не Володимир Олександрович.

Судячи з підписаних меморандумів і заяв, Зеленський та Україна отримали на 1 вересня домашнє завдання. Персонально для нього і для України. Що він має зробити, аби через рік, коли Байден приїде в Україну, атмосфера та «хімія» були зовсім іншими.

Навіть гірше. Це було повторення того домашнього завдання, яке Україна отримала торік від МВФ. Тобто замість того, аби розмовляти з американцями про нові проривні напрямки роботи, нам вкотре нагадали про наші обіцянки минулорічної давнини. Це знаєте, як виклик до директора школи, в кабінеті якого вам розказують, що ви маєте зробити минулорічне домашнє завдання.

Тепер головне не втратити цей шанс і плідно попрацювати, аби через рік настрій під час спільного виходу до журналістів у Байдена та Зеленського був кращим.

Розмова між президентами тривала дві години. Але не можна однозначно сказати чи це досягнення, чи поразка. По-перше, ми не знаємо про що вони говорили. По-друге, ми не знаємо, яким буде результат. Бо розмовляти і слухати – це один процес. А почути і реалізувати почуте – зовсім інший.

Судячи з інсайдів із відкритих джерел, розмова була важка і непроста. Байдену було про що нагадати Зеленському. Це і провалені реформи, і кримінальні справи проти свого сина, і про загравання з Китаєм. Обговорювали як ситуацію з Росією, так і проросійське оточенням. Згадали Коломойського та Єрмака. Власне розмова на ці теми чітко дала сигнал, чому Україна досі не в НАТО. Найближчі пів року ми з вами побачимо чи дослухався Зеленський до зауважень Білого дому.

Перед тим, як робити висновки з візиту, маємо проаналізувати те, як він відбувався. По-перше, це був просто робочий візит. Американці свідомо опустили рівень до найнижчого із можливих. Згідно дипломатичного протоколу, статус цього візиту апріорі передбачав, що не будуть підписувати жодних вагомих документів. В аеропорту делегацію зустрічали клерки з Держдепартаменту та відставний генерал пожежної служби. Ще один сигнал – як завершилась нарада президентів. У кінці зустрічі не було офіційного виходу президентів до преси. Інколи мені здавалось, що до нас ставляться, як до нерадивих дітей, які приїхали в гості без дорослих. У мене таке демонстративне ставлення до делегації викликало багато суперечливих емоцій. Але з іншого боку, я розумів, що ми, мабуть, заслужили таке ставлення через інфантильну поведінку влади, емоційні заяви оточення Зеленського і звісно – загравання із Китаєм.

Щодо підписаних документів.

Аналізувати меморандум не бачу сенсу. За останні два роки Зеленський привіз із Оману, ОАЕ, Британії та США меморандумів на загальну суму майже $50 млрд. Поки жодний з них не втілили у життя і Україна не отримала ні центу. Зачекаємо.

Спільна політична заява США та України – без сюрпризів. Зважена заява у позитивній тональності для нас. У ній не було ні перемог, у вигляді ПДЧ для України, ні відвертих зрад, зокрема щодо «Північного потоку-2». Водночас є багато реальних кроків:

1. Відновлення роботи Комісії зі стратегічного партнерства.

2. Подальша військова підтримка України на суму $60 млн, яка піде на закупівлю «Джавелінів».

3. Низка ініціатив із подолання кліматичної кризи та енергетичної безпеки України.

5. Допомога у боротьбі з Covid-19 на $12,8 млн і тимчасово переселеним особам на $45 млн.

І все.

Ні тематики ПП-2, ні наповнення анонсованого ними з Німеччиною енергетичного фонду, ні стратегічного партнерства у військовій сфері, ні реальних протидій російській агресії.

Офіс президента подає як «перемогу» те, що у документі не згадали про Мінські домовленості. Але тут вони лукавлять. По-перше, США не є учасником Мінського процесу. По-друге, за всі попередні роки у жодній спільній американо-українській угоді Мінські домовленості також не згадували. Тож це підміна суті формою. Розумію, що Офісу президента на фоні відсутності реальних досягнень потрібно хоч якусь «перемогу» знайти. Навіть, якщо вона «висмоктана з пальця», яким прессекретар президента торкається шпилю монумента Джорджа Вашингтона.


Загалом, США ще раз підтвердили свою підтримку Україні як в боротьбі проти окупанта, так і в боротьбі за зміни всередині. Хочете більше? Ну тоді дійде за принципом більше для більшого.

Аналізуємо заяву і бачимо конкретні пункти, які дають відповідь на питання «що нам треба робити, щоб збільшити підтримку з боку США?»:

• Прийняти закон про реформу Служби безпеки.

• Завершити розпочату судову реформу.

• Завершити конкурс та обрання нового голови Спеціальної антикорупційної прокуратури.

• Прийняти законопроєкт про порядок обрання директора НАБУ.

• Законодавчо посилити відповідальність за дискримінацію (права ЛГБТ).

• Завершити реформу корпоративного управління.

• Прийняти закон про перевірку інвестицій. Це фактично має стати інструментом захисту від прихованих гібридних інвестицій з боку Китаю, Росії та інших ворогів США.

Ну і не офіційно Зеленському знову натякнули, що потрібно почати боротися з олігархами. Зокрема, з Ігорем Коломойським.

Які висновки можна зробити по завершенню головної частини візиту? Що отримала Україна? Кредити, гуманітарка, кліматичні гроші і повторення домашнього завдання від МВФ. Це точно не те на що ми сподівались від цієї поїздки. Як то кажуть, для Зеленського – це дуже багато, а для України – неймовірно мало.

З іншого боку, вперше за багато часу україно-американські відносини вийшли на рівень конкретних пропозицій. Американці чітко продемонстрували, що не вірять більше словам і обіцянкам. Вони довіряють виключно конкретним справам і виконанню конкретних пунктів, на які чітко вказали на найближчий рік.

Гарна новина для України – якщо ми його виконаємо, то через рік візит Байдена до України відбудеться в абсолютно іншій атмосфері та з іншими результатами.

Все це реально зробити протягом шести місяців. І у цих кроках опозиція допоможе монобільшості. Головне, щоб було бажання у Зеленського. А от чи буде? Бо слухати і чути – різні речі. Якщо почує і почне реальні зміни – це шанс для країни вийти на принципово інший рівень розвитку. Мати кращі результати при наступних дипломатичних контактах, народивши реальну, а не задекларовану геополітичну суб'єктивність.

Якщо ж ні – тоді американці поставлять остаточний хрест. Ні, не на країні. На Зеленському.

І чекатимуть нового президента, який буде здатний вести з ними дорослу політику, що будується на принципах і здоровому прагматизмі.

Що обере Офіс президента? Це українці та американці побачать дуже скоро. Вже найближчими парламентськими тижнями.