Досить перекладати всю відповідальність на військових

«Ось повернуться хлопці з фронту і все вирішать».

Промайнуло багато подібних думок в контексті останніх скандалів. А ще – постійне – «ну я ото дочекаюся завершення війни, а якщо після неї нічого не зміниться – то поїду».

У мене дуже палає від такого. Я ще розумію, коли це військові кажуть. Люди, що зараз воюють мають право вимагати від цивільного суспільства, від держави, від політиків адекватності. Хоча б у вигляді тиску на власних місцевих чи народних депутатів від округу. Але невійськові до чого?

Давайте про обидві думки. І ще трохи про «неначасі» і як люди плутають критику і маячню.

Про «ось повернуться хлопці». По-перше, «... і дівчата». А головне – ця формула то є дикий інфантилізм. І безпосередньо «повернуться військові», і інші модернізації на кшталт «до влади має прийти генерал» (вставьте прізвище яке вам подобається). Це – перекладання відповідальності. Щоб люди не тільки повоювали, але й за вас «цивільну» роботу зробили.

Я знаю тих, хто повернуться з війни і повернуться до змін та реформ. Але у дуже багатьох війсьвих після перемоги будуть трохи інші проблеми. І їм буде не до тієї роботи, яку має робити «цивільне» суспільство. Від пошуку роботу чи лікування спини до зламаної психіки, яку треба відновлювати.

Крім того, люди, які пишуть про «хлопців, що будуть наводити лад» очевидно, не мають досвіду допомоги військовим, які вирішують власні проблеми «на гражданке». І не знають як часто Герої не можуть наважитися отримати те, що належить їм по праву і виглядають безпорадно перед дрібним чиновником з соцслужби. І скільки роботи витягують волонтери, щоб вмовити скористатися власними правами. Але у інфантилів є якісь уявні джедаї, які «повернуться і все зроблять».

Я вже не говорю про те, що це з точки зору ефективності дуже погана ідея. Бо все одно ніякі «швидкі рішення» не спрацюють. Бо не можна в поганій системі прийняття рішень замінити уявних «поганих» на уявних «хороших», адже проблема не стільки в людях, скільки в традиціях і процедурах.

Про «якщо не буде змін – я поїду». Я розумію, що багато людей не повернеться чи поїде через отримані психологічні травми. Особливо з сильно постраждалих регіонів. Навіть якщо тут буде країна з рівнем життя як в Бельгії. Але оце усе «країна повинна мені змінитися, бо інакше вона мене не варта» трохи втомило. Бо це про втечу від себе, втечу від відповідальності. Не брешіть хоча б собі. Є дуже багато мотивацій емігрувати, які не віддають лицемірством і чесні перед собою та іншими. Але не те, що країна «не варта мене». Ви і є країна.

«Зрадники – політики та чиновники нічого не дадуть зробити». За останні 10 років завдяки, в першу чергу, громадянському суспільству, західним партнерам, нормальному бізнесу країна здійснила квантовий стрибок по багатьом напрямкам. Я пам'ятаю країну 2012 року. І Україна 2022 – це принципово інший рівень. Так, ще дофіга зради, ідіотів і гівнюків. Але вистачає і нормальних людей. І держава цілком дзеркалить недосконале суспільство. У нас ще до біса роботи, але її цілком реалістично вивезти.

Критика зараз – на часі, але адекватна та релевантна. Якщо хтось пише «влада зрадників зливає Україну» і «тікайте хто може» – перед вами очевидний ідіот або покидьок, який готовий на все заради «рейтингу».

Не тому що влада гарна і чудова. Ні, це не так. Але вона і не є «владою зрадників», бо цілком віддзеркалює проблеми суспільства і хвороб державного апарату. Більшість усіх реальних «зрад» (не замовних «розслідувань», а реальних факапів) цілком раціональні – і відбувається через а) не реформовані інституції, б) «сталість» української політичної традиції, яка дуже повільно еволюціонує; в) через ідіотизм. Про це і треба говорити. Аналізувати системні причини проблем, а не бігати і торгувати емоціями чи хибними очікуваннями.

Якщо ви мрієте що хтось щось зробить за вас чи, якщо що, ви втечете в Європу – не мрійте. Працювати, займатися політикою – від рівня будинку до Верховної Ради – доведеться усім, кому не байдуже. І далеко втекти не вийде. Бо від себе не втечеш.