Як путінський режим утримує економіку і до чого це веде?

Цього року ВВП Росії зросте на 3%, а реальні доходи населення зростають вперше за 12 років. І це у той час, коли у Європі, США і Китаї зростання менше або взагалі відсутнє. Це що, санкції не працюють? Росія винайшла чарівну пігулку і тепер непереможна?

Ні, звісно. Це працюють вакханальні витрати військового часу і готовність Путіна до політики «сьогодні помреш ти, а завтра я». Витрати бюджету зросли на 15% 2022 та 2023 років, цього року очікується те саме. Замовлення для потреб ЗС РФ, а також виплати тим, хто записується до окупаційної армії наповнюють економіку грошима. Путін не обмежується військовими витратами. У червні він підняв деякі соціальні виплати, величезні гроші витрачаються на будівництво – як на окупованих територіях, так і у самій Росії.

Наскільки ще у РФ вистачить ресурсів? Хоча уряд РФ живе і фінансує дефіцит за рахунок створених резервів, емісії та кредитних інструментів, на жаль, саме грошей і джерел їх генерації вистачить ще надовго (якщо ситуація буде розвиватися лінійно). Тут ми всі колективно переоцінили вплив західних санкцій.

Проте поточна «військова економіка» РФ це у чистому вигляді пузир. Економічне зростання «від оборонного замовлення» – сміттєве. Якщо інфраструктура сприяє економічній активності, інвестиції в освіту, науку чи медицину посилюють довгостроковий потенціал економіки, то спалення ресурсів у війну веде лише до короткострокового ефекту за рахунок інфляції, зменшення резервів, зростання закредитованості.

Російський товарний експорт втратив 35% вартості за 2 роки через падіння цін на нафту і санкційні обмеження. Крім того, новий головний торговельний партнер Росії – Китай – значно скоротив своє негативне сальдо торгівлі завдяки значним дисконтам на енергоресурси і відносно дорогому імпорту з КНР.

Тож фактично увесь угар фінансується за рахунок інфляції, яка вдвічі більша за цільовий орієнтир від ЦБ РФ (8,6% проти 4%). Сплеск інфляції веде до конфлікту монетарної та фіскальної політики – Центральний банк РФ був вимушений підняти базову ставку з 7,5 до 18%. Щоб зменшити негативний вплив цього кроку на реальну економіку і домогосподарства, уряд захищає реальний сектор – компенсує банкам відносно низькі відсотки. Але тут ресурсів не вистачає – РФ вже відмовилась від програми доступної іпотеки.

Споживчі кредити зростають у темпі зростання номінальної зарплати, бо ефект зростання доходів відчувають лише «наближені до війни». Інші вимушені кредитуватися. Це веде до того, що витрати росіян на обслуговування кредитів зросли з 11% від доходу 2021 року до більше ніж 20% зараз на фоні зростання ставок споживчого кредитування.

Ще одну проблему Росія створює собі самостійно. Відправка людей на війну, еміграція і у військове виробництво веде до дефіциту кадрів. 72% компаній у РФ визнають, що брак робочої сили суттєво обмежує їх зростання. Традиційно цю проблему вирішували мігранти. Але зростання ксенофобії і пошук внутрішнього ворога, конкуренція за робочу силу з іншими ринками веде до зменшення потоку мігрантів і навіть їх відтоку.

На підтвердження тези про пузир голова ЦБ Набіулліна видала свої «липневі тези», де буквально заявила, що «останні ресурси економіки РФ майже вичерпані». Не останні ресурси для війни, а останні ресурси для нормального функціонування. Економіка перегріта. Резерви виробництва та людських ресурсів майже повністю вичерпані. Існують значні проблеми з експортом: ризики вторинних санкцій зросли, а Китай зупинив 80% платежів в юанях для Росії.

Тоді Набіулліна прямо сказала, що найкраще, що може зробити уряд – забезпечити «збалансовану та передбачувану бюджетну політику» (без значних витрат на війну). Але поки так не буде.

Це все сукупно робить РФ дуже вразливою для зовнішніх подразників, накопичує потенціал соціального невдоволення, виснажує потенціал для відновлення у тому числі військового потенціалу. Але без пари жирних «чорних лебедів» воно не впаде.