Ілюзії щодо економіки Росії, яких треба позбутися

Економіка Росії демонструє неабияку стійкість. Накопичені ресурси дозволяють роками вести й розширювати військову агресію (не лише проти України). Джек Лондон стверджував – «не слід довірятися ілюзіям, бо за них завжди доводиться розплачуватися». Демократичному світу терміново потрібно облишити ілюзії та ретельно готуватися протистояти руйнуванню світового порядку й, можливо, знищенню цивілізації.

Феномен швидкої стабілізації економіки Росії пояснюється двома факторами

Політика Центрального банку і уряду Росії – обмеження відтоку капіталу, висока ставка ЦБ, дозвіл паралельного імпорту, регуляторні послаблення, які дозволили бізнесу сприяти виробництву в ВПК – достатня умова стабілізації економіки.  

Втім, все це навряд чи спрацювало ефективно без необхідних умов, а саме:

• зростання експортної виручки – відсутність санкцій проти російських нафти та нафтопродуктів до кінця 2022 – початку 2023 року, продовження закупівель енергоресурсів у РФ країнами, що не приєдналися до санкцій, високі світові ціни на нафту та нафтопродукти;
• заходи проти російського капіталу в країнах, які ввели санкції.  

Отже, з одного боку, заблоковані резерви ЦБ РФ та низка суттєвих торговельних й технологічних обмежень, з іншого – спочатку збільшений (в 2022 році), а потім відновлений (з середини 2023 року) потужний потік нафтових доходів та рішення, спрямовані проти російського капіталу, що утримало гроші в Росії, які стали не лише джерелом економічного зростання, а й збільшення виробництва озброєнь. Друге переважило перше.

Початкову логіку такого тиску на російський капітал зрозуміти можна – дорожчає іноземний капітал, знижується вхідний потік інвестицій, Росія виключається з міжнародних фінансових ланцюжків. Але вихідний з Росії потік капіталу, який санкції майже заблокували, виявився вагомішим й спрацював на користь РФ.

Другий фактор

Помилкою є твердження, що Путін перейшов на «мобілізаційну» економіку після того, як зрозумів, що операція «Київ за три дні» провалилася. Перший етап провели в 2014-2021 роках. Завдяки високим нафтогазовим доходам та жорсткій бюджетній політиці російська економіка сильно відрізнялася від інших великих економік світу. Бюджет за 2000-2021 роки в середньому зводився з профіцитом 0,9% ВВП. Бюджети решти великих економік були дефіцитними.

Це призвело до того, що незважаючи на нарощування військових витрат й санкції, дефіцит російського бюджету в умовах війни – 1,9% ВВП у 2023 році – є нижчим за типові навіть для розвинених країн рівні дефіциту мирного часу. Росія десятиліттями експортувала більше, ніж імпортувала – в 2000-2021 роках експорт перебільшував імпорт в середньому на 9% ВВП. Чимала частина цього профіциту осідала в різноманітних резервах уряду та великих компаній. Стагнація споживання населенням з 2014 року в поєднанні з нарощуванням різноманітних резервів – це і є мобілізація «неспоживчих» секторів економіки РФ.

З початку війни завдання влади РФ було не в тому, щоб врятувати економіку. Завдяки тривалій підготовці їй треба було перерозподілити «надлишок», який раніше експортувався, на виробництво військової продукції та перейти від експорту капіталу до використання накопичених резервів (тих, які не були заморожені). Тепер актуальним стало збільшення податків – підвищення податку на прибуток підприємств й введення прогресивної шкали оподаткування доходів населення. Таким чином, влада РФ готується до можливого зниження світових цін на нафту.

Висновки

Настав час остаточно полишити ілюзії щодо економіки Росії. Вона слабка, якщо критерієм є добробут населення. Але керманичів країни-агресора цікавлять інші питання, а населення погоджується на вельми посередню якість життя задля «величі Росії» (в кричущо нецивілізованому вигляді). Накопичені резерви, високі світові ціни на енергоносії, адаптивність економіки до викликів, низький держборг та великі можливості нарощувати внутрішні запозичення дозволяють Росії не тільки вести загарбницьку війну проти України щонайменше декілька років, а й формувати підґрунтя для наступних воєн проти інших країн, в т.ч. в Європі.

Риторика колективного Заходу вказує на несприйняття Росії як загрози, що стосується безпосередньо його. Колективний Захід може, але не хоче різко наростити військові видатки, може вести набагато жорсткішу санкційну політику й конфіскувати заморожені суверенні активи РФ, але вагається; може передавати Україні вчасно та в потрібному обсязі сучасні озброєння, але проявляє нерішучість. Росія розуміє тільки силу. Лозунг «хочеш миру – готуйся до війни» терміново має стати «керівництвом до дії» для демократичного світу.