Політика одного Китаю. Як Україна та світ балансують між Пекіном і Тайбеєм

Про «політику одного Китаю».

«Шановні експерти» вже понесли зраду інтернетом на базі цієї заяви: «Україна підтримує позицію Китаю щодо Тайваню і надалі дотримуватиметься принципу «одного Китаю», повідомила пресслужба МЗС КНР».

Про всяк випадок нагадаю «шановним експертам», що «політика одного Китаю» – це принцип, згідно з яким офіційно визнається існування тільки одного Китаю, хоча на цей статус претендує два уряди – один у Пекіні, один у Тайбеї.

Уряд у Пекіні (Китайську Народну Республіку) Китаєм визнають практично всі країни світу, у т.ч. США (незалежно від того, хто керує – республіканці чи демократи), всі країни ЄС, практично всі країни світу, включно з Україною.

Уряд у Тайбеї (Китайську Республіку, яка програла громадянську війну) легітимним Китаєм визнають Парагвай, Папа Римський і кілька карликових держав.

На Тайвані давно існує запекла політична дискусія: залишатися претендентом на те, щоб бути легітимним урядом Китаю (включно з континентальною частиною, яку контролює КНР) чи оголосити незалежність.

У разі, якщо Тайвань оголосить незалежність – його офіційний статус зміниться. І тоді перед Україною, США, ЄС, всім світом постане питання: визнавати Тайвань як незалежну державу чи притримуватися позиції Пекіну, що Тайвань – невідʼємна частина Китаю.

Наразі ж Тайвань не претендує на те, щоб бути окремою державою. Він просто номінально (хоча фактично давно ні) претендує на те, що він і є легітимним Китаєм. Але через те, що фактичний стан справ інший, весь світ (у тому числі всі наші союзники) так не вважають. Але при цьому вони не вважають за правильне і силою робити острів частиною КНР. За це і іде суперечка.

Тому так, підтримувати політику «одного Китаю» – це нормальна позиція. За яку нас ніхто ані на заході, ані на сході, ані на самому Тайвані ніхто не засудить. Ну крім «шановних експертів».