Захід проти Китаю. Що відбувається в індо-тихоокеанському регіоні

США намагаються створити новий акцентований військовий блок в Індо-Тихоокеанському регіоні (ІТР) та Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) з акцентом на протистояння з Китаєм.

Почнемо з передісторії питання.

Індо-Тихоокеанська стратегія США, затверджена президентом Байденом у 2021 році, була спрямована на стримування Китаю як основного противника Штатів.

Тут йде поки що дуже активна «проба пера».

Першим блоком в ІТП була СЕАТО (Організація Договору Південно-Східної Азії) або Манільський пакт, що існував у 1955-1977 роках у складі Австралії, Великої Британії, Нової Зеландії, Пакистану, США, Таїланду, Філіппін, Франції.

Партнерами СЕАТО були Південна Корея, Південний В'єтнам, Камбоджа, Королівство Лаос.

Закінчилося тоді все цілковитим крахом:

Спочатку Пакистан втратив у результаті третьої індо-пакистанської вони з Індією Східний Пакистан, який став республікою Бангладеш.

Під час тієї війни у 1971 році, 7-й флот США вирушив у бік Індії з метою активної участі у війні на боці Пакистану.

Але Індія дуже швидко завдала поразки пакистанській армії та флоту. Ісламабад не зміг підтримувати свою провінцію, відрізану від нього територією Індії.

В результаті Пакистан залишив блок, який не зміг його захистити.

Потім майже одночасно стався крах американського проекту у Південному В'єтнамі, Камбоджі та Лаосі.

Північний В'єтнам захопив Південний, у Камбоджі прийшли до влади червоні кхмери, а в Лаосі завершилася Таємна війна, в якій США неофіційно допомагали уряду цієї країни проти партизанів.

В'єтнам – став комуністичним, Камбоджа – полпотовською та прокитайською (до речі, зараз там прем'єр із партизан-кхмерів), а Лаос із королівства перетворився на ЛДНР (Лаоську Народно-Демократичну Республіку) – тут згадується відоме застереження Лаврова.

Надалі в ІТП США створили інші блоки.

Це Чотирьохсторонній діалог з безпеки (QUAD) – протоблок між Австралією, Індією, США та Японією. Цей союз був вже чітко спрямований проти Китаю, але йому не вистачало структурної кристалізації, в основному, внаслідок особливої позиції Індії.

Крім того, після невдалої гірської війни Індія помирилася з Китаєм.

Наступним союзом став АНЗЮК (ANZUK) – військово-політичний союз (прообраз НАТО для ІТП) у складі: Австралії, Нової Зеландії, Британії, Малайзії та Сінгапуру.

Основана мета – компенсувати вакуум безпеки, що утворився після виведення з регіону британських військ («західніше Суеца»).

Криза цього блоку, яка існувала без прямої участі США, сталася в той момент, коли Нова Зеландія відмовила США в заході американських кораблів з ядерною зброєю на борту в свої порти.

Цілісніший, як сказали б у РФ «англо-саксонський» союз виник у форматі АНЗЮС (ANZUS) – військовий союз трьох держав: Австралії, Нової Зеландії та США.

Австралія та Нова Зеландія, наприклад, брали участь в операції США в Афганістані та Іраку.

Але цілісність цього блоку була також підірвана, цього разу темою Тайваню.

США заявили, що у разі «війни за Тайвань» із Китаєм, зобов'язання в рамках АНЗЮС поширюються на військові сили Австралії та Нової Зеландії.

В Австралії спочатку відмовилися, потім погодилися, потім узяли паузу. Між рядками читалося: можемо воювати, та нічим.

Нову Зеландію дана перспектива взагалі налякала не на жарт. Там зараз інша парадигма: екологія, світ, маорі в парламенті, регбі, танець хаку, визнання китів розумними істотами...

Тоді США вирішили схрестити АНЗЮС із АНЗЮК. Простими словами: дати спокій Новій Зеландії (толку у військовому плані все одно мало, а гуманістичних криків – багато) і озброїти Австралію.

Так з'явився новий блок AUKUS у складі Австралії, Великої Британії та США. З АНЗЮК було взято Британія, з АНЗЮС – США. Мінус Нова Зеландія, яку відпустили з миром.

У рамках AUKUS США зобов'язалися поставити Австралії флот ядерних підводних човнів із ракетами «томагавк».

Таким чином, найближчим часом AUKUS може стати аналогом НАТО до ІТП та АТР, з приєднанням як спостерігачів або учасників Південної Кореї, Японії та Тайваню.

Статус спостерігачів вірогідніший, оскільки в Японії є конституційні обмеження, Південна Корея дотримується балансу взаємин з КНДР, а Тайвань поки що лише частково суб'єктний.

Але, крім нового блоку під егідою США, в АТР може з'явитися і самостійний, закритий блок.

Адже за всіма цими рухами США в ІТП та АТР уважно спостерігали країни регіону, що набирають економічну та військову міць.

Мова про країни АСЕАН у складі: Брунея, В'єтнаму, Індонезії, Камбоджі, Лаосу, Малайзії, М'янми, Сінгапуру, Таїланду та Філіппін.

Осьова країна тут – Індонезія, недарма секретаріат організації знаходиться в Джакарті.

Справа в тому, що проблема Тайваню для країн АСЕАН, на відміну від США, не є ключовою. З цією метою ці країни розходяться з Америкою.

Більше того, Індонезія вкрай негативно сприйняла військове посилення Австралії у вигляді проекту підводних човнів із США.

Однією з найважливіших проблем для країн цього блоку (Філіппін, Малайзії, Брунея, В'єтнаму) є приналежність багатого нафтою та газом до архіпелагу Спратлі (Наньша) у Південно-Китайському морі.

Китай зводить у цьому районі штучні острови, розміщує там військові бази на коралових рифах і, спираючись на мережу «сміттєвих островів», розширює свою особливу економічну зону.

КНР уже контролює 20% акваторії Південно-Китайського моря.

З Індонезією у Китаю конфлікт щодо островів Натуна у водах, багатих на газ: Індонезія оголосила 200-мильну акваторію своєю винятковою економічною зоною.

Цілком можливо, що ця група країн блоку АСЕАН сформує свій закритий військовий блок.

Насправді, деколонізація Азії після Другої світової війни відбувається у три такти:

• перший такт – витіснення «малих колонізаторів», таких як Франція (з В'єтнаму) та Нідерландів (з Індонезії).
• другий такт – витіснення «великого колонізатора» – Британії (той самий принцип «західніше Суеца»).

До речі, принцип «на захід від Суеца» був сформований після завершення Суецького конфлікту, коли Єгипет націоналізував Суецький канал і зазнав нападу Франції, Британії та Ізраїлю у 1956 році.

Незважаючи на те, що Єгипет програв під спільним тиском США та СРСР, коаліція змушена була відступити.

Цю дату вважають кінцем британського імперського проекту.

• Третій такт починається тільки зараз, хоча передумови виникли вже давно.

Йдеться про домінування США в Азії та витіснення цього імперського проекту силами Китаю.

У «догляді США» з Азії немає нічого неймовірного.

США йшли з Філіппін, південного В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі, Афганістану.

Китай запускає свій проект Всебічного регіонального торгового партнерства (паназіатська зона вільної торгівлі, включаючи Австралію, Нову Зеландію, Японію, Південну Корею та 10 країн АСЕАН, лише 15 держав разом із Китаєм).

Цікаво, що американський аналог – зону тихоокеанського торговельного співробітництва при Трампі «обнулили» – США вийшли з неї.

Тут буде цікаво спостерігати саме за позицією Австралії, Японії та Південної Кореї в контексті першого закону географії Тоблера: всі взаємодіють між собою, але ті, хто ближче, сильніше взаємодіють.

Ситуація з позиціонуванням Австралії, Південної Кореї та Японії, зовсім не така однозначна як може здатися на перший погляд.

Відоме окреслення Путіним «червоних ліній» у Європі на переговорах з Байденом наприкінці 2021 року може повторитися і з Сі Цзіньпіном.

Як колись для британської військової присутності був застосований принцип «західніше Суеца», так і зараз Китай може висунути принцип для американської військової присутності «східніше...».

Але ось на схід чого? Японії? Корейського півострова? Гавайських островів?

Рано чи пізно Китай сформулює цей принцип.

Чим дадуть відповідь у США?

Внутрішньою дестабілізацією Китаю (уйгурська проблематика Сіньцзяну, хвилювання у Гонконгу чи Тибеті).

Або активністю проксі – Тайваню.

Або реальним військовим блоком з Австралією, Японією та Південною Кореєю з аналогом п'ятої статті статуту НАТО.

Розв'яка наближається.

Але історична ретроспекція поки що показує, що на відміну від Атлантизму та НАТО, всі аналогічні зусилля щодо побудови колективної системи безпеки в «пасифії» Тихого океану завершувалися для США невдачею (крім тих випадків, коли доводилося йти на пряму окупацію і то не завжди).

Все ж таки, на відміну від Європи ментальні коди не збігаються.

Система безпеки в АТР та ІТП завжди базувалася на прямій участі американських військ у війнах з величезними жертвами для Америки (В'єтнам, Корея).

Чи готова Америка нести такі ж жертви в азійській війні номер три?

Питання відкрите.

Другої України, тобто країни, яка спирається лише на обмежену технічну та фінансову допомогу, в Азії у США немає.

Тайвань уже поглядом шукає на обрії американські авіаносці.