Євробачення. Україна зробила все правильно і достойно

Як на мене, цього разу Україна на Євробаченні все зробила правильно – і вписалася дуже достойно (десь так і має презентуватись на світових майданчиках країна, яка відбиває unprovoked genocidal war: не роздираючи на собі виразок на чужому весіллі, щоб не псувати гостям апетиту, – і водночас не забуваючи на повен голос нагадувати присутнім, за чий кошт вони тут бавляться, поки за кількасот км звідси ллється кров, – глядацька підтримка й третє місце зайвий раз потвердили, що стратегія правильна, браво дівчатам і всім причетним!)

При цій оказії гріх було б не нагадати, що тільки після того, як українські співаки позбавились опіки «лучшіх московскіх продюсеров», світ завважив, що ми дійсно «гарно співаємо» – що в нас гарні голоси, цікаві пісні, і взагалі цікава й сильна музична культура, раз ми щороку приїздимо на Євробачення з топовими номерами...

Поки нашим шоубізом рулили кіркорови, нічого цього не було видно (так само, як і на внутрішньому муз. ринку: хто переходив на московські рейки, одразу «ставав козльоночком», різко втрачав індивідуальність і розчинявся в тамтешній соляній кислоті, як бідолашна Іра Білик).

Це ще один доказ, що 99 років тому Хвильовий мав абсолютну рацію, коли застерігав:

«Від Москви, від її стилів українська культура повинна втікати якомога швидше» (с).

Просто-таки епіграф до історії нашого Євробачення.

І не тільки Євробачення.