«Всі нові вистави йтимуть українською мовою». Інтерв’ю з керівниками Театру на лівому березі

18 січня режисер Стас Жирков у відкритому конкурсі виборов посаду керівника Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Жирков одразу попросив усіх називати переможцем не лише себе, а й режисера Тамару Трунову. Вона теж брала участь у конкурсі, але у певний момент зняла свою кандидатуру, і вчорашні конкуренти заявили, що об’єднали свої зусилля. Цей задум спрацював, і тепер театром керуватиме дует відомих молодих режисерів.

Нині Жирков та Трунова вже взялися за роботу. За інформацією «Главкома», вони входять у курс справ в театрі, зустрічаються з акторами. Водночас зібрання з усім колективом відбудеться наступного тижня, 7 лютого.

На посаду очільника великого столичного театру на Лівому березі подавалися також актор Олександр Ганноченко, який працює в театрі з 1990 року, і режисер Катерина Степанкова – донька легендарної Ади Роговцевої, яка теж працює у Театрі на лівому березі. Саме Степанкова вважалась фаворитом конкурсу.  

В інтерв’ю «Главкому» Стас Жирков і Тамара Трунова розповіли, як проходив відбір, завдяки чому вдалося перемогти та як змінюватиметься театр уже незабаром.

«Як молоді і кмітливі обійшли старших і досвідчених». Чи можна так назвати вашу історію успіху на конкурсі?

Стас Жирков: Це була дуже спонтанна історія. Ми з Тамарою зустрілися в інших справах. І це сталося вже після того, як ми обидвоє подали документи на конкурс. І під час зустрічі вирішили.

Тамара Трунова: Домовилися: як би не закінчився конкурс, варто залишитися людьми.

С. Ж.: Так, домовилися за будь-яких розкладів далі спілкуватися. Тоді, пам’ятаю, ми дуже довго говорили. Зустрілися наступного дня ще раз. Між двома зустрічами народилася ідея бути однією командою. Вона не здалася фантастичною. Ми удвох повірили, що можемо це зробити.

Для ваших конкурентів це було несподіваним поворотом?

Т. Т.: Напевно.

«Удвох ми зможемо принести театру щонайменше удвічі більше користі»

Ви прораховували сценарії, як тандем вплине на розклади у конкурсній комісії, яка складалась з дев’яти осіб?

Т. Т.: Звичайно, ми ж дорослі люди. Ми об’єднувалися не просто патетично, а реалістично, можна сказати, раціонально. Розуміли: удвох ми зможемо принести театру щонайменше удвічі більше користі.

Тамаро, ви вже давно працюєте у Театрі на лівому березі і, напевно, знаєте нюанси, з якими стикнетеся. Що вас найбільше лякає?

Т. Т.: Нас ніщо не налякає. Ми йдемо з чесними і відкритими намірами. Сподіваємося, що нам вдасться навколо себе об’єднати весь театр.

Дуже дипломатична відповідь. Намагаєтеся завчасно не лякати колектив змінами?

С. Ж.: Не те, що дипломатична. Це просто правдиво. Мені здається, що ти формуєш місце, а не місце формує тебе, хоча це місце з історією. Ми йдемо туди лише з хорошими намірами. З Тамарою жартуємо про те, що йдемо не дачі будувати одне для одного, а працювати. Тамара знає, що таке Театр на лівому березі зсередини, а я знаю, що таке цей театр ззовні. Поєднавши цей досвід, запросивши людей, яких ми хочемо, думаю, що все буде більш ніж О’К.

Голосування під час конкурсу було таємним…

С. Ж.: Так, таємним. Відео з’явилося на сайті. На відео є і обговорення претендентів, і голосування.

Результат голосування для вас був несподіванкою?

С. Ж.: Бажаною несподіванкою. Коли ми почули результат, зрозуміли, що правильно зробили, коли об’єдналися.

З кимось із двох інших конкурентів проводили перемовини?

С. Ж.: Я - ні.

Т. Т.: Так. Бо у нас двоє людей подавалися від одного театру. Всі ж дорослі люди, тому говорили про це.

Актор Олександр Ганноченко, який брав участь у конкурсі, якось відреагував на вашу перемогу?

Т. Т.: Ми не бачили його реакції, його не було під час оголошення результатів конкурсу.

Якою була реакція Катерини Степанкової?

Т. Т.: Реакція буде проявлятися в тому, як люди поводитимуться щодо театру.Реакції можуть бути емоційні, спричинені якимось факторами.

Ставлення до кадрових конкурсів, зазвичай, скептичне. Мовляв, вибирають все одно того, кого треба. У приватних розмовах критики та обізнані театрали говорили так: чудово, що подаються Стас з Тамарою, але переможе Катерина Степанкова. Ви знайшли рецепт і змогли всіх переграти.

С. Ж.: Рецепт у наших діях на конкурсі і взагалі у нашому ставленні до театру. Рецепт полягає в тому, що ти маєш більше віддати, ніж узяти. Не з точки зору фінансів, а з точки зору того, що ти маєш більше працювати, більше бажати. І звісно в тому, що ми об’єдналися, чого ніхто не очікував. Всі хотіли, щоби ми посварилися. І всі для цього багато чого робили, один про одного щось під час проведення конкурсу говорили. Але наше покоління, у порівнянні з попередніми, є дружнішим. Тому об’єднавшись, ми стали сильнішими. Сподіваюся, що далі так і буде.

Не секрет, що найтитулованішою актрисою театру є Ада Роговцева. Це одна з причин, чому більшість прогнозистів були переконані у перемозі її доньки, режисера Катерини Степанкової. Не боїтесь, що Ада Миколаївна може не сприйняти нове керівництво театру…

Т. Т. Ні, не знаю про такі її плани. Ми не розділяємо акторів на титулованих і не титулованих. Є люди, які живуть театром, а є ті, які театр використовують. Ми на стороні тих, хто живе театром, бо ми самі так живемо.

Кабінети свої ви вже зайняли.

С. Ж.: Так. Але мені не подобається формулювання щодо кабінетів. Ми йдемо туди не кабінети займати, а займатися справою. А тому, якщо у нас не буде кабінетів, ми це якось переживемо. Знаєте, у «Золотих воротах» мій кабінет був прохідним двором в хорошому сенсі цих слів. Кабінет – це не самоціль.

Т. Т.: Я взагалі до кабінетів не призвичаєна.

С. Ж.: У нас є бажання найшвидше почати, оскільки дуже багато заплановано до кінця сезону, все хочеться встигнути.

Стас Жирков

«Ми думаємо про те, як нам взаємодіяти з цими акторами»

Якими будуть ваші перші кроки?

С. Ж.: Спланувати усі роботи на перші півтора року. Це – роботи Тамари Трунової, Олексія Лісовця, Стаса Жиркова, білоруса Євгена Корняка, француза Жуля Одрі. Це також роботи українських молодих режисерів, зокрема харків’янина Олександра Середіна, з яким ми ведемо перемовини. Тобто зараз дуже важливо розпочати всі процеси, обрати тексти, розпланувати час тощо. Ось це – найперше і найголовніше.

У театрі Франка, після приходу нового художнього керівника, трупа суттєво оновилася. Чи слід чекати такого і у Театрі на лівому березі? Кого з акторів збираєтеся залучити до роботи?

Театр на лівому березі завжди відрізнявся дуже класною трупою. Зараз ситуація не змінилася. Щоби зробити якісь висновки, потрібно з кожним з акторів переговорити, зрозуміти ситуацію. Говорити про те, що є план когось брати, а когось ні, я не можу. Такого плану немає.

Це ви так колектив заспокоюєте?

С. Ж.: Ні, не заспокоюю. Це правда. Ми думаємо про те, як нам взаємодіяти з цими акторами.

І все ж, коли ви починали роботу у «Золотих воротах», то прийшли з командою. Когось із неї хочете бачити і у Театрі на лівому березі?

Це зараз залежить не від мене. Спочатку потрібно цих людей спитати, чи хочуть вони кудись іти? Наразі потреби залучати когось ззовні я не бачу, бо в театрі купа акторів.

Стасе, в інтерв’ю «Главкому» у 2016 році ви критично висловилися щодо російськомовних театрів. Мовляв, держава не має фінансувати таку творчість. У Театрі на лівому березі 85% репертуару російською мовою. Що з цим тепер робити?

С. Ж.: Якщо ми ухвалюємо закон щодо української мови, то за ним ми можемо або перекладати виставу українською мовою, або субтитрувати виставу українською. Щодо вистав Едуарда Митницького, звісно, їх ніхто перекладати не буде. На жаль, майстра вже немає з нами. Тому їх можна тільки субтитрувати. Щодо інших вистав, то про кожну з них треба думати окремо. Якщо для режисерів не проблема, якщо вистава буде перекладена українською, то для нашого театру не проблема цей переклад зробити. Якщо будуть такі режисери, які не погодяться на переклад, тоді вистава субтитруватиметься. Всі нові вистави з’являтимуться українською мовою. Наша з Тамарою політика в цьому питанні однакова, українська мова є державною.

Але, Тамаро, ваша нова вистава «Дом на краю души» у Театрі на Лівому березі йде російською. Чому?

Немає українського перекладу. У нас у цьому напрямку нерозвинена справа. Ми з Едуардом Марковичем говорили про це. Він розумів, що є певний відсоток глядачів, які йдуть на російськомовні вистави, на той час була в театрі своя політика щодо цього. Ми живемо у правовій державі, є закон і його потрібно дотримуватися.

Стас Жирков з 2014 року очолював столичний академічний театр «Золоті ворота». Тамара Трунова уже 13 років працює у Театрі на лівому березі Дніпра

«На зарплату, яку платять у театрі, прожити неможливо»

Як називатимуться ваші посади?

Т. Т.: Ми ще не знаємо. Наші першочергові цілі, рішення обґрунтовані не посадами. Думаю, це питання ми вирішимо, я не буду ображена в будь-якому разі.

С. Ж.: Тамара буде або головним режисером, або заступником директора. Ми вирішимо як нам краще буде співпрацювати, як Тамара вільніше почуватиметься. Зрозуміло, що Тамара ухвалюватиме рішення, на неї буде покладена відповідальність, великий обсяг менеджерської, проектної роботи. Театр – це ж не місце, де лише робляться вистави. Театр – це місце, де можна реалізовувати різноманітні проекти.

Чи є для вас принциповим, аби актори були штатними, прив’язаними до театру?

С. Ж.: Ми нікуди не дінемося від того, що переходимо до репертуарно-проектного способу роботи. Тобто театр буде рухатися в бік проектного театру. За такою схемою працюють, до слова, німці. З одного боку, є репертуар, з іншого – вони постійно реалізовують якісь проекти. Наприклад, усі мої запрошення до Німеччини – це були проекти. Тому говорити про те, що зараз усі актори сидітимуть по своїх театрах, не слід. Якщо ми потребуватимемо запросити якогось актора з іншого театру, то ми це зробимо. Є унікальна актриса Оксана Черкашина, дуже важко знайти ідентичну. Можливо, ми її запрошуватимемо на якісь проекти. Я наводжу лише один приклад. Тому ми будемо думати на цю тему. 

Треба також розуміти, що актори у Театрі драми і комедії дуже багато знімаються. І я це тільки підтримую: театр з цього отримає лише зиск. Треба усвідомлювати, що на зарплату, яку платять у театрі, прожити неможливо. «Лівий берег» фінансується з міського бюджету. Він академічний, не національний.

Чи ставили вам під час конкурсу питання фінансового характеру? Чи брали ви на себе якісь зобов’язання?

С. Ж.: Ми говорили про те, що хочемо, аби театр їздив Україною. Ми говорили і про поїздки в Європу, фестивалі, європейські гастролі. Адже все це є збільшенням фінансів. Принаймні зі мною про це говорили.

Київські театрали хвилюються: що ж тепер буде з «чарівним підвальчиком», театром «Золоті ворота», який Стас очолював чотири роки…

С. Ж.: На очільника «чарівного підвальчика» буде оголошено конкурс. Прийде новий «Папа Карло» і все буде добре.

Чи правда, що ваш фаворит – ваша дружина Ксенія Ромашенко? Вона йде на конкурс?

С. Ж.: Напевно, що піде. Ксенія Ромашенко є крутим театральним менеджером, одним з найкращих у Києві. Якщо потрібно розрулити якісь фестивалі, гастролі, організувати процес, то кращою може є Оксана Когут, заступник Богдана Струтинського у столичній опереті. Такі люди, насправді, на вагу золота. Мене хвилює те, щоби ми у Театрі драми і комедії на лівому березі знайшли людину, яка би могла зайняти це дуже важливе місце. Ми люди творчі, можемо на п’ять років план написати. Але ж це все треба організовувати. Тому от такі люди потрібні.

За  плечима режисера Тамари Трунової перемоги у «Київській пекторалі» у 2012 році і у театральному конкурсі Taking the Stage 2016-го

«Хтось пускає плітки, що я прийду у Театр на Лівому березі, познімаю вистави Богомазова»

Стасе, питання про ваші стосунки з головним режисером театру Франка Дмитром Богомазовим. Коли актор Іван Шаран посеред сезону перейшов з «Золотих воріт» до Богомазова, ви у соцмережі написали, що не подасте руки ані актору, ані режисеру. Досі не вітаєтесь?

С. Ж.: Ми не підтримуємо стосунків. Щодо того допису, моєї реакції… Я взагалі з півдня (Жирков родом з Одещини – «Главком»), людина імпульсивна. Нічого у цьому поганого я не бачу. Вважаю, кожен має право писати те, що вважає за потрібне. Тоді для мене був удар, коли посеред сезону ідуть троє акторів (Іван Шаран, Віталій Ажнов, Христина Федорак – «Главком»). Я думаю, мене зрозуміють художні керівники театрів. От переживіть це спокійно! Я зараз уже пережив цю ситуацію. Бажаю всім щастя, хорошої роботи. У мене немає ніякого конфлікту, я це кажу абсолютно відверто. Але для мене це теж був урок.

Тепер хтось пускає плітки, що я прийду у Театр на Лівому березі, познімаю вистави Дмитра Богомазова. Це чути дуже смішно. Ми з Тамарою це обговорювали. От знаєте, я людина з Одеси, з єврейської родини, у якій вміють рахувати гроші. Я хочу, щоби театр заробляв гроші на виставах Дмитра Богомазова. Наскільки я знаю, квитки на його постановки дуже непогано продаються, і я зроблю все, щоби вони жили якомога довше.

Єдине, на що ми зараз можемо накласти «вето», це вистави Едуарда Марковича Митницького. Для них ми зробимо окремий розділ в репертуарі.

Щодо Богомазова і його вистав, у мене до нього ніяких претензій немає, і немає ніяких стосунків.

Але це ще не все. Вже посеред поточного сезону до театру імені Франка від вас пішла ще одна акторка. Цього разу Анна Глухенька. У вас якраз готується прем’єра, Глухенька у ній задіяна, і тут... Тому урок цей був для вас, а для інших учасників цієї історії він «по-барабану»?

С. Ж.: А от не треба, щоби було «по-барабану». Наше об’єднання з Тамарою полягає в тому, що нам не має бути «по-барабану». Ми всі маємо співіснувати у цьому світі. Як ти ставишся до мене, так і я ставитимуся до тебе.

Але тут є інший бік медалі. Національний театр, перша театральна сцена країни витягує з трупи маленького театру акторів – це респект саме вам.

С. Ж.: Ну, якби вона поїхала в Берлін працювати, можливо, була б заслуга більшою. Я поважаю театр Франка, але по факту вона лише з одного київського театру перейшла в інший. Все. Я Аню відпустив, насправді, з великим серцем, бажаю їй лише щастя. Якщо спитаєте мене, як я вчинив (на місці Богомазова – «Главком»), то я б сказав їй так: «Давай, ти допрацюєш сезон, я притримаю для тебе місце».

Як ви збираєтеся заповнювати ці вакансії?

С. Ж.: У нас немає з цим проблем. На останній конкурс на одну посаду актриси у театрі «Золоті ворота» прийшло 180 дівчат.

Вистави Жиркова і Трунової нині є в багатьох театрах. Так сталося, що, наприклад, «Молодий театр» цього сезону відмовився від деяких постановок. Чи є ймовірність того, що ви перенесете їх до Театру на лівому березі?

Т. Т.: Слава Богу, з моїх вистав нічого не зникало. Вистави ідуть на рідних для себе сценах і належать театрам, у яких були здійснені. Ми прийшли не для того, щоб рятувати власні вистави. Кожна вистава рано чи пізно помирає. Треба усвідомлювати цю швидкоплинність життя, треба берегти одне одного, театр і розуміти, що всьому свій час.

С. Ж.: Щодо вистави, яка зникла, то це «Любов людей». Звісно, для мене це дуже дорога постановка. Я вважаю її однією з найкращих своїх вистав. Вона зникла не просто так. «Любов людей» повинна була народитися у театрі «Золоті ворота», на це був розрахунок. Але так сталося, що, як і Тамара, я трохи більше вірю в людей, ніж в театр. Так сталося, що двоє акторів з цієї вистави не можуть співіснувати в одному просторі. А я не можу собі дозволити когось одного замінити. Можливо, на шкоду театру, на шкоду собі. Тому поки це питання закрите. Але п’єса «Любов людей» мені дуже цікава. Щодо моїх вистав, вони всі залишаться у репертуарі театру «Золоті ворота».

Тамаро, ви ставите багато спектаклів у різних театрах. Зараз зосередитесь лише на роботі у Театрі на лівому березі?

Т. Т.: Театр на лівому березі для мене завжди був центральним майданчиком, моїм театральним домом. Це нормальна практика, коли я паралельно ставлю дві вистави у двох різних театрах. Звичайно, зараз я зосереджуся на роботі у Театрі на лівому березі. Є багато роботи, є нові проекти, і ми вже в процесі.

Стасе, ви вже не вперше берете участь у конкурсах, раніше подавалися на керівника Театру юного глядача. Чому обійшли увагою кадрові конкурси у театрі Франка? Там не знайшлось такого союзника як Тамара?

С. Ж.: Щодо театру Франка. Я чомусь вірив, що на цей конкурс набереться сміливості податись Ростислав Держипільський (художній керівник Івано-Франківського обласного театру ім. Франка – «Главком»), який, на мою думку, дуже підійшов би цьому театру. Це не зовсім моя територія, розумієте? Щоби ставати директором, художнім керівником національного театру, до цього треба якось дійти. Тобто я маю погодитися з усіма складнощами, які мене очікуватимуть на цій посаді, але на момент конкурсу я себе не бачив директором, художнім керівником Національного театру ім. Івана Франка. От тому і не подавався. Та ніколи і не планував, насправді, подаватися.

Люди, які добре знають Стаса Жиркова, кажуть, що ви не прицілювалися і до Театру на лівому березі. Мовляв, у вас були інші плани на майбутнє. Тому, можливо, якщо трапиться конкурс в якомусь театрі на правому березі, ви таки у ньому візьмете участь?

С. Ж.: Насправді я нікуди не прицілювався. Останній рік я ставив дуже багато спектаклів. Але коли трапилась така ситуація, я зрозумів, що маю це зробити, повинен. Коли ми зустрілися з Тамарою, зрозумів, що ми маємо йти вдвох. Скільки це триватиме? Може, п’ять, 10, 15 років, звідки ми знаємо? Ми не прицілюємось на якісь дальні дистанції. Прицілюймося на ближні. Я давно вже казав, що не збираюся театром займатися все життя. Може, п’ять років попрацюю, подумаю, на біса воно мені, продам майно, поїду в Грецію, відкрию таверну і буду собі жити до кінця життя. І я не жартую.

Стасе, ви ставитеся до «Київської пекторалі» як до галочки, тобто цю нагороду не вважаєте суттєвою. Якщо премії – не показник, то що для вас є мірилом успіху?

С. Ж.: Для мене успіхом буде, якщо Театр драми і комедії почне заробляти більше. Я не кажу, що він зараз мало заробляє, минулого року – 17 млн грн. Я кажу про ціль, яку ставлю, – аби він заробляв більше. Далі – якщо Театр драми і комедії почне їздити Україною і почне виїжджати в Європу. Якщо в Театрі драми і комедії з’являтимуться ексклюзивні режисери з різних країн та міст. Це буде класно. От якщо ці три пункти нам вдасться за півтора-два роки зробити, вважатиму це успіхом, хорошим результатом. 

Чи потрібно місту збільшувати фінансування театру?

С. Ж.: Дай Боже, щоби у нас взагалі хоч якесь фінансування було. Зараз за тих обставин, в яких ми живемо, вимагати від міста ще більше грошей не маю права. Тим паче, що департамент культури, який прийшов вже за Кличка, – це класний департамент культури. По-перше, за цього департаменту з’явився Стас Жирков у «Золотих воротах», Слава Жила в театрі «Актор», Дмитро Весельський в Малому театрі (Українському малому драматичному театрі), Влада Білозоренко, Тамара Трунова. До цього департаменту навіть і мови не йшло про те, щоби якісь молоді директори, художні керівники з’являлися. Великий обсяг фінансування спрямовано у ремонт Київського національного академічного театру оперети, Молодого театру, зробив ремонт фасаду навіть Театр драми і комедії. Технічні оновлення відбулися у «Золотих воротах», був проведений частковий ремонт. Не бачу потреби від них зараз вимагати більше грошей.

Яким буде Театр на лівому березі через рік?

Т. Т.: Можна одним реченням відповісти: ніхто цього не знає. Можна сказати, що Театр на лівому березі буде театром Митницького, яким він є вже 40 років. Житиме активно, працюватиме на власне майбутнє. Театр буде живим і професійним.

Стасе, а у вас яке бачення?

С. Ж.: Тамара придумала слоган, який мені дуже подобається: «Тримайся свого берега». Театр драми та комедії на лівому березі Дніпра тримається свого берега. Це означає – відстоювати свої інтереси. Ця фраза для мене дуже важлива. Для мене Театр драми та комедії на лівому березі Дніпра – це театр в місті, ліва сторона мене. З лівої сторони серце, зліва величезний Київ, а у ньому лише один театр. І ця фраза мені дуже подобається. Десь тут і буде наше майбутнє, зона наших інтересів.

Отже, це буде новий слоган театру?

Ми хочемо спробувати зробити це слоганом, але звертатимемося до професіоналів, які будуть робити брендинг театру. Почекаємо, що вони нам скажуть на це.

Микола Підвезяний, Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»