Пам’ятку знести чи внести? Як працюватиме реєстр об’єктів культурної спадщини

Наприкінці осені минулого року у Києві розгорівся черговий скандал навколо реконструкції келій Братського монастиря. Будівля була передана в користування Національного університету «Києво – Могилянська академія», яка вирішила перебудувати об’єкт. Але проти проведення робіт повстали мешканці міста, громадські організації, чия діяльність направлена на захист пам'яток культурної спадщини. Вони аргументували свій протест тим, що закон забороняє проводити реконструкцію об’єкта, який визнано історичною пам’яткою, і дозволяє тільки реставрацію. У той же час влаштування додаткової сходової клітини, повна заміна кроквяної системи даху з улаштуванням вікон для виходу на покрівлю навряд чи можна назвати реставрацією 200-річного об’єкту.

Коли ж стали обговорювати, як правильно вчинити, то громадські активісти зазначала одну думку, проєктант – іншу, а Міністерство культури та інформаційної політики взагалі ухвалило своє рішення. Жодна зі сторін не аргументувала свою думку, посилаючись на предмет охорони об’єкта, бо повна документація на пам’ятку так і не була розроблена. Хоча саме чітке визначення, що саме підлягає охороні, могло б зняти багато питань щодо законності запланованих робіт, та запобігти виникненню конфліктної ситуації.

Проблеми відсутності повної документації на об’єкт часто виникають з пам’ятками по всій Україні. Також вона буває втрачена з різних причин. Тому активісти протистоять балансоутримувачам пам’яток. Ті – чиновникам, які спочатку їм ці дозволи видали, а пізніше, під тиском активістів, доволі часто починають відхрещуватися від подібних рішень, перекладаючи відповідальність на попередників. Або вказують, що їх ввели в оману та надали недостовірну інформацію тощо. Та більшість суперечок із корупційним ефектом були би неможливі, якщо би в Україні був створений та працював належним чином Єдиний електронний реєстр об’єктів культурної спадщини, куди вносилися би всі документи, що супроводжують пам’ятку, і кожен міг би з ними ознайомитися.

Реєстр створено, але ще обмежено у використанні

Такий реєстр намагалися створити протягом довгих років різні команди. І от, нарешті, він існує! Хоча поки що працює лише у тестовому режимі. Про це громадським активістам та журналістам повідомив під час вебінару, організованому ГО «Разом проти корупції», начальник відділу містобудівної документації управління дозвільно-погоджувальної документації Міністерства культури Василь Петрик. Він і представив інформаційно-комунікаційну систему обліку нерухомих об’єктів культурної спадщини «Державний реєстр нерухомих пам’яток України».

«Ця система міститиме інформацію про всі об’єкти культурної спадщини, які держава бере під охорону, - пояснив Василь Петрик. – Станом на 31 грудня 2022 року по країні налічувалося 144 643 об’єкти: архітектури, археології, історії, монументального мистецтва, науки і техніки, ландшафту та садово-паркового мистецтва. На сьогодні в систему введено дані про 105 532 об’єкти, які державні органи вже верифікували за назвою та іншими параметрами. Об’єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО вже всі внесені. Але по мірі проведення повної інвентаризації історичної спадщини країни, напевно, виявиться, що їх насправді набагато більше. Система буде не просто банком даних, а водночас – інструментом державного управління в сфері охорони культурної спадщини та відкритою інформаційною базою».

Запуск реєстру заплановано на 30 березня 2024 року. Всю роботу, включаючи пошук коштів на створення реєстру, Мінкульт проводить у партнерстві з Проєктом міжнародної технічної допомоги ТАPАS. І наповнення реєстру триватиме ще роки, бо об’єм даних насправді величезний.

«Зараз вносимо лише основні дані по кожному об’єкту і визначаємо його розташування на мапі за допомогою геоданих, – продовжує Петрик. – Але поступово ми плануємо завантажувати всі документи, які супроводжують об’єкт. По кожному інформація матиме структуровану систему від пам’ятки до території, де вона розташована, також будуть зазначені території заповідників і навіть ареали історичного населеного місця. І коли ти заходиш в реєстр та знаходиш конкретну пам’ятку, то разом з нею одразу висвітлюється і прилегла територія, до якої заборонено втручання, забудова тощо, бо об’єкт знаходиться під охороною закону».

Хоча за внесення пам’ятки до реєстру місцевого значення відповідає Міністерство культури, а національного – Кабінет міністрів, саме місцеві адміністрації зберігають таку документацію на пам’ятки, розташовані на їхній території. Велася вона не в електронному, а в паперовому форматі, що й зумовило її вразливість (пожежі, затоплення, воєнній дії, умисне знищення тощо). Велика частина документів ще досі не оцифрована. У більшості історично населених місць країни ще не затверджені межі історичних ареалів та історико-опорні плани.

І ця інформація стане в нагоді бізнесу. Бо по мірі просування роботи усуватимуться можливості спекуляцій чиновниками на місцях: кожен інвестор також зможе відкрити реєстр і подивитися, що можна робити на тій чи інші території з конкретним об’єктом, яке будівництво буде законним, впритул до того, чи мусить узгоджувати розміщення реклами на конкретній будівлі чи в межах ареалу тощо.

Щойно виявлені об’єкти

Найбільше активісти та експерти хвилювалися за щойно виявлені об’єкти – щоб у реєстрі знайшлося місце саме для окремого розділу. 

«У цей реєстр дуже важливо включити дані стосовно щойно виявлених об’єктів, бо там найбільший ризик щодо зловживань, – вважає Алла Онупрієнко, яка кілька років тому очолювала Директорат культурної спадщини при Мінкульті. – А також важливо передбачити доступ громадськості до руху документації, можливість ознайомитися з кожним наказом, приписом тощо. Цим міністерство і собі сильно спростить роботу. Бо я пам’ятаю, як ми сиділи іноді з тоннами запитів від громадськості, а так у людей буде можливість все це самим подивитися».

На думку експертки ГО «Разом проти корупції» Тетяни Чернишенко, біда з щойно виявленими об’єктами полягає в тому, що для них раніше взагалі не існувало єдиного обліку по країні.

«Згідно з тими даними, що нам вдалося зібрати, сьогодні на попередньому обліку перебувають 34 тис. щойно виявлених об’єктів культурної спадщини. Законодавство вимагає, щоб протягом трьох років після виявлення на кожен такий об’єкт була створена облікова документація та подана на розгляд до Мінкульту (пам’ятка місцевого значення) чи Кабінет міністрів України (пам’ятка національного значення). Та поки є лише сотні й тисячі наказів і рішень різних місцевих органів про визнання будівлі чи споруди щойно виявленим об’єктом, про існування таких наказів і рішень ніхто не знає, крім осіб з обмеженим доступом. Така ситуація породжує перманентну корупцію, адже дає можливість визнати практично будь-яку будівлю щойно виявленим об’єктом та надати статус об’єкта культурної спадщини і роками не складати облікову документацію. Щоб вимагати від забудовника отримувати дозволи та погодження. Або навпаки – «не побачити» культурну цінність об’єкта, «не знайти» наказ чи рішення про визнання будівлі щойно виявленим об’єктом культурної спадщини та надати дозвіл чи погодження.

Перебування об’єктів у переліку понад три роки без складання облікової документації не допускається чинним законодавством. Та водночас і не встановлені санкції чи шляхи вирішення проблеми, тому велика кількість об’єктів просто «зависла» в статусі щойно виявлених без жодних подальших дій не на три, а на десятки років. І найгірше те, що єдиного переліку щойно виявлених об’єктів не існує взагалі . Тільки розрізнені накази та рішення. Щоб отримати інформацію, потрібно давати запит тільки по кожному об’єкту окремо».

Але є і світло в кінці тунелю: Міністерство культури вже розробило окремий розділ у своїй системі і для цієї категорії та наповнює його. Обіцяють і запровадження інших антикорупційних заходів: внесення об’єкта до реєстру одразу, як виявили, за унікальним ідентифікаційним номером, який згенерує сама система.

«Усі переходи від одного рішення до іншого будуть також фіксуватися у системі, щоб ми розуміли, якщо об’єкт вилучили з реєстру, то чому, – обіцяє Василь Петрик. – І ми працюємо зараз над тим, щоб в реєстрі буквально щойно виявлений об’єкт «загорявся» як червона лампочка, якщо щодо нього протягом трьох років не буде винесене рішення. Хоча боюся, що тоді у нас вся мапа у розділі з щойно виявленими об’єктами буде червоною. Тому що збір всієї інформації, верифікація – все фіксуватиметься електронним підписом керівника, який вніс чергові зміни. Оскільки це серйозна юридична відповідальність, то це не може бути швидким процесом».

Зараз Міністерство культури готує Постанову, яка має врегулювати порядок роботи з реєстром та відповідальність фахівців, що мають доступ до реєстру та його наповнення. Що в неї закладають – відомо тільки розробникам. Але поки питання про відповідальність чиновників не буде чітко врегульовано, вони й надалі зловживатимуть повноваженнями.

Війна, реєстр і пам’ятки

Війна в країні ще більше актуалізує необхідність існування єдиного реєстру об’єктів культурної спадщини.

«Сьогодні дуже важливо не забувати про об’єкти культурної спадщини, які розташовані на окупованих територіях та територіях бойових дій. Варто визначити окрему процедуру щодо занесення до реєстру і цих об’єктів. Адже об’єктивно, відсутній доступ як до самого об’єкта, так часто й до документації на нього, тому важко буде дотриматися загальної процедури.

Також варто обліковувати ті пам’ятки, які знищені або пошкоджені ворогом. І наразі формується їх перелік. Якщо пам’ятка повністю знищена, то предмет охорони, на жаль, втрачається. Але прийде час і Україна буде звертатися до міжнародних судів для притягнення до відповідальності та компенсації шкоди, яку завдає агресор нашій культурній спадщині», – пояснює Тетяна Чернишенко.

Історія кожного об’єкта буде зберігатися у системі постійно, скільки він існуватиме. А в разі вилучення пам’ятки з держреєстру, документація на об’єкт та всі рішення щодо нього зберігатимуться в системі щонайменше 10 років.

Доступ: обмежений чи відкритий?

Вносити інформацію будуть не лише фахівці Міністерства культури а й співробітники уповноважених органів на місцях. Щоб унеможливити будь-які зловживання, передбачено, що доступ працівників відбуватиметься через особисті кабінети та з особистими електронними підписами.

Громадськість не матиме можливості вносити правки, додаткову інформацію чи залишати скарги про пошкодження об’єктів в системі. Проте чиновники обіцяють відкрити для публічного доступу всю інформацію, за винятком обмежень заради безпеки та захисту деяких пам’яток (наприклад, розташування скіфських курганів не буде зазначено на мапі для захисту від чорних археологів).

«Хотілося б також, щоб громадськість взяла участь у тестуванні новоствореного ресурсу з подальшою можливістю подати свої зауваження, - сподівається Тетяна Чернишенко. – Взагалі цей реєстр – то велика справа. Якщо все в результаті зроблять так, як обіцяють, це дійсно буде великий крок уперед. Але ми зітхнемо з полегшенням тільки тоді, коли зможемо самостійно це перевірити».

Ви можете також зайти в цю систему і протестувати її за посиланням.

Альона Медведєва