«Я, Побєда і Берлін». Інтерв’ю з актором, який зіграв Кузьму «Скрябіна»

В Україні завершили зйомки довгоочікуваного фільму за мотивами твору Кузьми «Скрябіна» «Я, Побєда і Берлін» (кінокомпанія Star Media, режисерка: Ольга Ряшина). Прем'єра картини очікується у березні 2022 року. У ролі легендарного Кузьми – івано-франківський актор Іван Бліндар, який є постійним фаворитом багатьох рейтингів (на кшталт «найперспективніших» чи «найсексуальніших» молодих українських акторів).

Іван Бліндар розповів «Главкому», як «Скрябін» увійшов у його молодече життя і як вже майже півтора року він живе у цій атмосфері. Зйомки картини, нагадаємо, стартували ще у серпні 2020 року. За цей час знімальна група змінила безліч локацій...

Іване, де тривали останні знімальні дні кінопроєкту?

У Києві. Мав би бути Берлін, але ми живемо у карантинному часі, як на пороховій бочці, тому адаптували деякі сцени Берліну під Київ. У вересні цього ж року закінчили вже весь знімальний процес. Можна сказати, що завершували його тричі: у жовтні минулого року, у Берліні цього літа. А вже у Києві у вересні цього року завершили остаточно.

Скільки особисто у тебе було знімальних днів у стрічці?

Я був залучений всі знімальні дні. Вже точно не пам'ятаю навіть, скільки їх було! Локацій було у нас 50 з гаком: зробили ще одне українське роуд-муві. Основні місця – Львів, Київ, Карпати та Берлін.

Логічне запитання: чи відчув ти за півтора року зйомок дотичність свого особистого характеру та темпераменту до особистості Андрія Кузьменка?

В Андрія були свої періоди дорослішання в житті, він часто про них говорив в інтерв'ю. У мене зараз теж є такий період – переоцінка та визначення пріоритетів у власному житті. Схожий я з ним, мабуть, у сприйнятті та розумінні світу.

Тому й образ творив «збірний», тобто образ молодого Кузьми з вкрапленнями його вже дорослого. Кожен знає Кузьму по-своєму, тому хтось десь побачить у ньому і самого себе...

Назви людей, котрих ти насамперед запросиш на прем'єру стрічки – ймовірно у березні 2022 року?

У першу чергу, це батьки – маму і тата. Потім – брати та сестри, ну а потім вже куми та театральна братія на чолі з вождем (художній керівник Національного Франківського театру Ростислав Держипільський – «Главком»).

За час зйомок виконавець ролі Скрябіна не втратив якусь виграшну, цікаву кінопропозицію від кастинг-директорки Алли Самойленко, наприклад?

Ні, не було. Якась тенденція така завелася, що між моїми кінопроєктами є розрив в один-два роки. Сподіваюся, що ця «традиція» зміниться.

Іване, час від часу ти потрапляєш у медійні рейтинги найперспективніших чи найсексуальніших українських акторів нового часу. Уявімо, що ти сам експерт такого рейтингу. Кого з колег запропонував би у подібний хіт-парад?

Ооо... Тут у мене список буде довжелезний, статті не вистачить! Актори й актриси, які мене оточують і кого бачив у роботі, – 80% з них я б у такий імовірний рейтинг додав би однозначно.

Вважаю, що в Україні є величезна кількість прекрасних молодих акторів і актрис, які можуть конкурувати з акторами-ровесниками світового рівня. На кшталт Тімоті Шаламе та інших міжнародних кінозірок.

Як змінили реалії локдаунів тарифи на оплату акторської праці за одну знімальну зміну?

От, чесно, про це нічого не можу сказати, бо не так і багато знімаюся і не маю з чим порівнювати. Можу сказати щиро, що мене подібне не торкнулося.

Якого українського кіноконтенту сьогодні, на твій погляд, бракує українським кіноглядачам від українських кіновиробників? Цікава думка саме молодого актора на цю тему.

Думаю, що реально крутих серіалів нам дійсно бракує. Для прикладу, у нас є чудові роботи, такі як: «Перші Ластівки», «Секс, інста і ЗНО» тощо. Але треба ще, ще і ще... Зараз на часі серіали. Треба крутий сценарій створити або купити, а все решта у нас є!

Як гадаєш, чому саме твій Франківськ останнім часом уподобали впливові кастинг-директори та кінорежисери і саме звідси виводять за руку багатьох акторів у велике кіно?

Чесно? А Бог його знає... У нас створилася сім'я – у Франківському театрі імені Франка. Я б навіть сказав, що то якийсь окремий клан або й мафія, а ще точніше – то «опришки Довбуша»: режисер Ростислав Держипільський, як вожак «опришків», має сильні творчі амбіції та муштрує нас всіх, щоб ми були найкращі. Бо інакше: нащо тим займатися, якщо ми не найкращі?!

Мережі облетіла світлина з «Ромео і Джульєтти», де твій герой, майже оголений Меркуціо, мерзне у декораціях місцевого заводу «ПромПрилад»... Що зігріває на цій виставі? І хто є твій шекспірівський Меркуціо у координатах нашого теперішнього часу?

Хех... А що ж ще може зігрівати людину? Тільки любов! Мій Меркуціо – уособлення «зАлатОй мАладьожі», він є гедоніст. Не відмовляється ні від чого, бухати – бухати... Курити – курити... Рейв туса – рейв туса... Секс – секс... Бійка – бійка... У нашому осучасненому варіанті Шекспіра, він, Меркуціо, такий собі «бєзпрєдєльщік» і займається підпільними боями без правил, на яких сам і гине через ігри з вогнем!

Ось і вся «мораль» цього персонажа.

Серед персонажів, яких ти грав у кіно чи на сцені, були такі фантоми, що навіть вночі приходили до тебе уві сні?

З моїх героїв, над якими я працював, Кузьма дійсно якось наснився мені: ще десь перед початком зйомок фільму... У мене тоді з'явилася якась тривога, через яку не міг добре спати, а це якраз були дні репетицій і підготовки до зйомок. Андрій тоді прийшов, сказав: «Розслабся чувак, всьо буде добре!» І тривогу як рукою зняло!

Ще якось мені снився Орландо Блум в образі Леголаса з «Володаря перснів»: він мене вчив з лука стріляти, бо в рімейку цього фільму я мав би грати його персонажа.

До речі, нещодавно купив собі лук: ходжу, вчуся...

Після прокату стрічки про Кузьму буде змога і бажання купити житло у столиці на Печерську чи хатинку у Конча-Заспі, ближче до олігархів?

Класне питання... Намір такий, якщо чесно, є, але можливості, звісно, трохи не ті. Поки що в Україні ще не такі гонорари у акторів, щоб з одного кінопроєкту можна було б квартиру у столиці придбати.

Але то поки що. Думаю, у майбутньому, наступні проєкти дадуть і таку можливість...

Бо, якщо чесно, потрібне житло у Києві, де є центр українського кіновиробництва та театрального життя України. Мрію про краще, звісно. Мріяти не завадить.

Чи мають рацію розмови про запекле протистояння провідних кастинг-директорів у боротьбі за «своїх» акторів. Тебе це якось стосується?

Ой... Тієї кухні я взагалі не знаю... Хоча знаю за себе, що деякі кастинг-директори між собою радили саме мене як актора один одному... Дякую їм за таке, бо то дійсно приємно.

Який історичний персонаж найбільше приваблює тебе як можливий кандидат на творення образу – в кіно чи на сцені? Калігула? Мазепа? Сковорода? Кромвель?

Ооо... Я колись дуже хотів зіграти Ісуса, а зараз, вибачте за нахабство, я би хотів усіх відомих історичних постатей зіграти. Це дуже цікаво: занурюватися у життя людини, яка залишила по собі якийсь вагомий слід в історії: як вона думала, чим мотивувалася тощо...

Хто сьогодні складає найтісніше та найщиріше коло твого спілкування та життя?

То моя зозулька кохана, а ще мій кум – актор Юрій Вихованець. Та й брат мій рідний Станіслав. Ну, це якщо з найближчих.

На скільки відсотків міг би вирости твій акторський гонорар після виконання ролі Кузьми?

Ой... Боюся, що в нашій країні може і не вирости нічого... А, звісно ж, хочеться – ух!..

Я б хотів, щоб на 200% виріс, бо знаю добре, куди ті гроші можна буде вкласти – для розвитку.

Ще одне запитання про Андрія Кузьменка. З ким з його близьких, рідних ти спілкувався у процесі роботи? І що дало таке спілкування?

Я щиро спілкувався з пані Світланою, дружиною Кузьми, і вона дуже багато мені допомогла. В деталі не хочу вдаватися, хай це залишиться нашою таємницею.

Олег вергеліс, для «Главкома»