Інфекціоніст Надія Дребот: Я б хотіла нагадати суспільству, що лікарі можуть «закінчитися»

«Главком» регулярно публікує інтерв’ю із чиновниками та лікарями, які борються зі спалахом коронавірусу і в Україні, і за її межами. Вони в один голос наполягають: споживання антибіотиків пацієнтами із підтвердженою коронавірусною інфекцією потрібно терміново зупинити. Лікар-інфекціоніст із Мелітополя Надія Дребот наголошує: у цієї проблеми кілька витоків:

• відсутність критичного мислення у лікарів,

• втома медперсоналу,

• поширення у соцмережах неправдивої інформації,

• нездатність пацієнтів приборкати власну паніку.

«Цього монстра дуже важко подолати», – констатує медик.

В інтерв’ю «Главкому» Надія Дребот поділилася власними спостереженнями особливостями лікування Сovid-19 в Україні, розказала про поточну епідеміологічну ситуацію у своєму місті, і поділилася думками щодо заходів, які могли б зупинити поширення коронавірусної інфекції в Україні.

«Заповненість шпиталю практично повна»

Яка зараз наповненість у шпиталі, де ви працюєте?

Я працюю у шпиталі №3. Це інфекційний шпиталь, який розгорнений на базі Мелітопольської міської лікарні №1. Шпиталь розгорнутий на базі колишнього корпусу травматологічного відділення. Зараз у нас госпітальна база на 250 ліжок, заповненість практично повна: і реанімація, і інтенсивна терапія. Поступає дуже багато пацієнтів, ми шпиталізуємо з підозрами, потім питання вирішується, де вони будуть знаходитись далі.

ПЛР  на місці робите?

ПЛР беруть у нас і відправляють у Запоріжжя.

Чи вистачає кисню на всі розгорнуті ліжка?

Кисню, в принципі, вистачає на ці ліжка.

Яка ситуація із захворюваністю лікарів?

Всі медики хворіють: і амбулаторна спеціалізована допомога, і стаціонарна допомога хворіє, і сімейні медсестри.

Серед ваших колег у цій лікарні були летальні випадки серед лікарів?

У нашому шпиталі, слава Богу,  не було, але ми, м’яко кажучи,молода команда – працюємо разом трохи більше місяця.  Але були випадки, коли лікарі були змушені самоізолюватися через родинні контакти.

«Є протокол лікування, але лікарі дають свої рекомендації. Інколи абсурдні»

Який відсоток чи яку суму пацієнту доводиться доплачувати за лікування з власної кишені?

На жаль, є дуже багато самопризначень, пошуків додаткових, позапротокольних призначень. На жаль, багато пацієнтів, які не потребують антибактеріальної терапії, вже поступають із списком таких препаратів. Пацієнти вкладають дуже багато грошей в антибіотики, які на коронавірус не діють, зате провокують дуже багато проблем.

А якщо говорити саме про протокольні ліки, які це витрати?

Пацієнти підписують спеціальну угоду про те, що вони не проти купувати деякі препарати. Проте основні препарати  і  кисень у нас є. Тому, за великим рахунком, якщо і лікар, і пацієнт виявляють критичне мислення, то витрачається не дуже багато коштів.

Є протокол лікування, але всі лікарі зараз дають свої рекомендації. При чому ці рекомендації бувають досить абсурдними.

З чим пов’язана така поведінка фахівців?

Існує певна хибна схема лікування з антибіотиками, яка передається з рук в руки, з уст в уста. Існує дуже багато хаотичних інформаційних потоків щодо «планів лікування», за які люди відразу ж хапаються. Я інколи читаю в соцмережах: «Вот нам семейний доктор посоветовала, такая хорошая. И вот мы эту схему раздаем всем, и все, кто по ней пролечился, она помогла».  Врахуйте: 80% людей хворіють легкими формами коронавірусної інфекції. І зі схемою, чи без неї вони б легко одужали. Але ця «схема» пішла в народ.

Крім того, часто втомлений сімейний лікар, який веде десятки пацієнтів кожен день і кожну ніч, на якого тиснуть пацієнти із вимогами виписати антибіотики, просто бере і виписує. Є, на жаль, когорта лікарів, які справді свято вірять в те, що антибіотики з першого-другого дня реально потрібні. І ця когорта хоч і невелика, зате агресивно домінуюча. Серед адептів такого підходу є і керівники системи охорони здоров’я, які роздають наліво і направо такі рекомендації: «ви маєте так лікувати, бо так має бути, і все».

Нещодавно чула, як пацієнтка, яку привезла швидка, бідкалася, що мовляв, «от ми на 6 тис. накупили медикаментів». Потім виявилося, що це не сімейний лікар їй призначив, а хтось зі знайомих порадив, і що це взагалі не їй радили, а її чоловікові. А вона їх купила і привезла мішок непотрібних пігулок із собою.

«Антибіотикорезистентність – це проблема популяції»

Лікування антибіотиками – єдина велика помилка пацієнтів?

Ні. Пацієнти, які не мають клініки важкого перебігу, мають не метушитися, дати можливість лікарям глибше зайнятися людьми з групи ризику. Тоді б у всіх сімейних лікарів, у першу чергу, з’явився час отримати знання. Слава Богу, у нас багато різних вебінарів, але я не впевнена, що руки, вуха і очі пересічного сімейного лікаря доходять до них. А інформація ввесь час змінюється. Натомість лікарям доводиться відволікатися на «легких» хворих, які оббігали пів міста і підключили три області до вирішення своєї проблеми.

На слуху термін «антибіотикорезистентність». Як довго після  неправильного лікування людині при справжній потребі не допомагатимуть певні групи ліків, якими вона вже «пролікувалась»?

Розумієте, антибіотикорезистентність – це проблема не лише тих людей, які отримували неправильне лікування, це проблема популяції. Патогени певним чином трансформуються, набувають нових ознак – таких, на які не діють антибіотики.

Іншими словами, якщо 30% хворих людей проп’ють антибіотики тоді, коли вони непотрібні, то на решту населення країни при низці захворювань ці препарати не подіють?

Так, вірно. Якби це торкалося лише однієї людини, яка пропила антибіотики, коли не потрібно було, і її організм перестав їх сприймати, то можна було б сказати: що ж, це її вибір. Проте, на жаль, вибір цієї людини може торкнутися усіх нас. Потрібно терміново зупинитися з цими призначеннями антибіотиків.

Люди настільки заточені під власне уявлення того, як їх повинні лікувати, що у протилежному не переконаєш. Одні переконані, що їх потрібно лікувати антибіотиками. Інші впевнені, що повноцінна консультація і подальше лікування можливе лише за умов, якщо їм поміряють тиск. Тобто лікарі міряють сатурацію – показник, який необхідно знати при лікуванні Covid-19. Здавалося б, ну для чого вам міряти тиск? Ви ж продовжуєте приймати препарати для корегування тиску. Але пацієнтів не переконаєш: їм треба, щоб і пігулок побільше, і тиск щоб поміряти, і щоб послухати, і щоб не один укол, а два, як сусіду по палаті. А якщо три – то вже лікування найвищого ґатунку! Відбувається якесь колективне безумство, люди не готові критично мислити.

«Найбільша помилка – відсутність будь-якої роботи із контактними людьми»

Ви отримуєте 300% надбавки?

Я працюю з другої половини жовтня. За пів місяця компенсації отримали. Однак станом на 22 листопада ми досі не отримали навіть авансу, хоча зазвичай аванс отримували до 20 числа. Коли заплатять гроші – у мене інформації немає. Я б хотіла сказати, що наша робота зараз – це жертовність, це дуже важка праця. Особисто я знаходжуся на коронавірусній території щодня впродовж 4-х годин. І за цей час можна встигнути вигоріти. Я вважаю, що медикам не доплачують, причому усім: і тим, хто працює на стаціонарі, і сімейним лікарям.

Але більше, ніж недоплати, мене турбує інше: якщо медик захворіє, то він платить за лікування і відновлення із власної кишені. Наскільки мені відомо, працівники силових структур отримують компенсації за лікування, якщо заразилися коронавірусом. Медики ж не отримують. Якщо говорити про страховку, то для того, аби довести, що лікар заразився саме на роботі і саме коронавірусом, треба зібрати таку кількість папірців та довідок, що опускаються руки. Хіба може хвора людина цим займатися? Не все так просто.

Я б ще хотіла нагадати суспільству: лікарі можуть «закінчитися». Ми перейшли межу, і це при тому, що в Україні достатньо фахових епідеміологів. Ми могли б інакше прожити рік пандемії, якби не наробили помилок.

Яких саме?

Найбільша – відсутність будь-якої роботи із контактними людьми, тими, хто контактував із хворими. Замість того, щоб сидіти у самоізоляції, вони  ходять в аптеки, магазини, в гості один до одного, переносять вірус. Яка структура контролює кількість випадків у певному кластері, аналізує, звідки пішло зараження? На жаль, уже зараз зупинити поширення дуже важко.

Контактних треба відстежувати, тестувати, ізолювати. Наприклад, якщо у середній школі, у класі із підлітками виявлено носія коронавірусу, то весь клас треба на 14-17 днів помістити в обсервацію, аби кожен із підлітків не позаражав своїх бабусь і дідусів чи родичів із супутніми захворюваннями. Цим дітям треба зробити тести, а також потрібно, щоб за ними наглядав хтось – медсестра, приміром. Для цього не потрібна людина із вищою медичною освітою. Решту дітей, які показали позитивний результат ПЛР-тесту, потрібно ізолювати. Для таких потреб підійде школа-інтернат, якийсь санаторій. Щоб туди батьки приносили речі, їжу, щоб не переривався навчальний процес. Я не наголошую, що це єдина правильна схема, це лише моя думка.

Карантин вихідного дня якось зможе зламати криву захворюваності?

Повертаємося до щойно сказаного. Хто відстежить, куди ці контактні, які могли заразитися у п’ятницю, підуть у вихідні? А потім, у понеділок? Нагадаю, що люди викликають до себе додому якихось знайомих медсестер, щоб вони їм щось там вкололи - часто невідомо ким і навіщо призначене. Ці медсестри ходять по домівках, переносять вірус.

Чи зможе повний локдаун тривалістю до місяця розірвати ланцюги передачі і звести нанівець спалах? За умов того, що кордони у нас не перекриті, а сезон для ГРВІ у розпалі?

Сенс такого локдауну, за великим рахунком, – це тимчасово розвантажити медичну систему, дати трохи відпочити лікарям. Більш жорсткі обмеження потрібні, але однозначно прогнозувати, як вони спрацюють, не можна. Мені б хотілось сподіватися на здоровий глузд наших людей, але я бачу, що це не про нас.

Наталія Сокирчук, «Главком»