«Не віриш у коронавірус? Приходь до нас!». Інтерв’ю з головним лікарем «ковідного» шпиталя

Київська міська клінічна лікарня №4 одна з трьох найбільших у Києві, визначених для боротьби з коронавірусною інфекцію. Перших хворих вона почала приймати ще у березні. Нині ж медичний заклад повністю перепрофільований під Covid. З 395 ліжок за останніми даними заповнено 77%. Лише за останній тиждень цей показник зріс на 10%. На відміну від початку епідемії, нині значно більше «важких» пацієнтів, які потребують кисневого забезпечення. Як запевняє міністр охорони здоров’я Максим Степанов, «ковідні» лікарні забезпечені «киснем» на 35-40%. Але й є такі, де до 80% ліжок підведене таке забезпечення.

Проте є підстави сумніватися у правдивості цієї інформації. Не секрет, що столичні медзаклади оснащені краще за лікарні на периферії. У лікарні №4 у Києві «кисень» проведений до третини ліжок. І це, як кажуть у самій лікарні, один з найкращих показників не тільки у Києві, а й в країні.

В інтерв’ю «Главкому» директорка Київської міської клінічної лікарні №4 Тетяна Мостепан розповіла про те, чому з пацієнтами працює психолог, кого саме шпиталізують тепер, чому ремонт паркану для лікарні виявився важливішим, ніж нові ліжка чи ремонт. Керівниця лікарні також назвала мінуси медреформи і найбільшу проблему лікарень – дефіцит рук.

Пані Тетяно, минулого тижня у вас сталося два випадки самогубства хворих на Covid-19? Які причини?

Я не можу коментувати цю ситуацію. Інформація про стан хворих – це лікарська таємниця. Працюють правоохоронці, нині триває слідство. 

Ці інциденти підняли тему тяжкого психологічного стану хворих на Covid-19. Пацієнти з коронавірусною інфекцією тривалий час перебувають у лікарні в ізоляції. Чи створює це для них психологічні проблеми? Чи потребують вони психологічної допомоги?

У нас в лікарні є психолог, який надає допомогу хворим.

Наскільки багато пацієнтів потребують такого роду допомоги?

Розповсюджується багато фейків про коронавірус, які заперечують його існування. Потім, у тому числі ці ж, що не вірять, хворіють, та намагаються лікуватися вдома самостійно або за допомогою інтернету. Як наслідок, приїжджають до нас, коли у них вже є дихальна недостатність. Звичайно, це спричиняє у них почуття страху, тривоги, паніки. Перші панічні атаки у пацієнтів з коронавірусом ми спостерігали тоді, коли все тільки починалося, у березні. Люди викликали «швидку» навіть за температури 37,2 градусів, мовляв, задихаємося. Це була велика паніка. Потім вона відступила, пішов перекіс в інший бік. Люди почали казати, що це всесвітня змова, «ковіду» немає. І зараз нехтують правилами безпеки, про які ми говоримо: відстань, маски, обробка рук. Нехтують, заражаючи себе та оточуючих, не сприймаючи того, що така небезпека існує. Комусь вдається бути здоровим, і це дуже добре. А те, що ми бачимо великі цифри шпиталізації, зростання захворюваності, впевнена, виникає з причин, перерахованих вище – через недотримання заходів безпеки. Молоді люди значно легше переносять хворобу, а от пацієнти з групи ризику завжди під прицілом. І мова не тільки про Covid-19, а й про інші хвороби. 

Якщо порівнювати важкість протікання хвороби у березні і зараз. Чи є різниця?

Зараз збільшилася кількість важких хворих при поступленні у лікарню, їх кількість навіть не порівняти з тією, яка була в березні, квітні, та навіть у червні.  

Перед початком нашої розмови ми були свідком, як ви по телефону пояснювали комусь з колег, що реанімація переповнена, а пацієнтів з підозрою ви не берете. У лікарні відсутні вільні місця?

Наша лікарня є інфекційним шпиталем, у нас розгорнуті 375 ліжок та 20 ліжок інтенсивної терапії для хворих на Covid-19. Перед тим, як приймати у себе пацієнта ми повинні знати, чи він кисневозалежний чи ні, чи у нього підтверджений діагноз, чи ні. Особливості коронавірусної хвороби у тому, що пацієнти здебільшого кисневозалежні, вони вже з важкими пневмоніями. Ми маємо розуміти чітко ступінь тяжкості і те, що стан може погіршитися у процесі переведення з однієї лікарні до іншої. Для того, щоб хворого ефективно доставили, одразу почали надавати допомогу, потрібно зважити, чи можемо його помістити в палату з кимось, у кого також підтверджений Covid-19. Але буває, коли до нас надходить хворий, який просто має симптоми, не маючи підтвердженого тесту. На час очікування результатів аналізу ми маємо його ізолювати від усіх, відправити до спеціального боксу до отримання результату ПЛР-тесту. Тестування, до речі, у нас досить швидко робиться, день у день отримуємо результати.  

Часто привозять пацієнтів просто з підозрою?

Звичайно. Коли до нас поступає багато хворих з підозрою, ми маємо усіх обстежити, отримати результати аналізів: або спростувати, або підтвердити діагноз. Наприклад, 23 вересня було госпіталізовано 23 пацієнти з підозрою, а це – 23 окремих бокси. 

Наскільки зараз заповнена лікарня хворими на коронавірусну інфекцію?

Десь на 70% (інформація станом на початок тижня).

Департамент охорони здоров’я столиці декілька днів поспіль давав цифру 63%.

Інформація весь час змінюється. Немає сталої цифри, яка би не мінялася навіть впродовж дня, не кажучи вже про кілька днів. Одні пацієнти виписуються, інші шпиталізуються. Ось наприклад, 22 вересня виписалися 53 людини, 23 вересня — 26. Щодо поступлень, то 23 вересня – 23 пацієнти, 22 вересня – 37, в якийсь день буває 58. 

У вас 395 ліжок, передбачених для хворих з Covid-19. Чи є можливість збільшити їх кількість, чи це вже межа?

Наша лікарня багатопрофільна, розрахована на 635 ліжок. На цей момент вона повністю перепрофільована. Інфекційне ліжко вимагає певних умов, тобто ми не можемо класти пацієнтів ближче, ніж півтора-два метри один від одного. Лікарня нині розділена на певні зони: чиста, буферна, брудна. Ми порахували, що нині кількість ліжок з Сovid-19, який є – це наш максимум.

По яку кількість пацієнтів в одній палаті мова?

По-різному, є палати різних розмірів. Може бути три, чотири людини у палаті на шість місць. 

Скільки ліжок забезпечені киснем, чи до всіх під’єднані кисневі концентратори?

Я думаю, що наша лікарня сьогодні має найбільше кисневих виходів не тільки в Києві, а й в Україні. Сьогодні у нас 92 кисневі точки, до яких можна підключати ліжка. Наскільки я вже бачу зараз, не всі лікарні так ретельно готувалися, як ми. Загалом маємо на сьогоднішній день 118 кисневих точок, включно з ШВЛ, де хворі можуть лежати на кисневій підтримці, тобто 118 хворих одночасно можуть отримувати кисневу підтримку.

Чи багато з початку епідемії медиків звільнилося з вашої лікарні? 

У нас мало, адже у нас одні з найкращих зарплат у місті Києві. Спочатку було усім страшно, звичайно. Було бажання у людей (звільнитися)… Ми всі нормальні люди. Але коли механізм запустився, всі почали працювати, то все увійшло в ритм. Важко, звичайно, але у нас постійна тісна робота з колективом, підтримуємо одне одного. Лікарня забезпечена усім необхідним, як засобами захисту, медикаментами і ліками для Covid-19.

З яких населених пунктів пацієнти в лікарні, більшість – кияни? 

Здебільшого кияни і гості столиці, які приїхали і їм стало зле. Буває, поступають іноземці. 85% — це кияни.

Як визначаєте, кого шпиталізувати, а кого відправити на амбулаторне лікування?

Певні показання є до госпіталізації у стаціонар. Один із критеріїв — це вимога цілодобового лікарського нагляду. Підкреслю, що саме лікарського. Бо якщо легкий перебіг хвороби чи середній, коли хворий не потребує ін’єкцій, його може лікувати сімейний лікар. Тому у нас більшість важких або середніх, ближчих до важких. 

Днями МОЗ змінило умови шпиталізації. Тепер пацієнти з груп ризику мають обов’язково поступати на стаціонар. Наскільки це збільшить потік пацієнтів, завантаженість лікарень?

Звичайно, це збільшить потік. Але вважаю, що було ухвалене правильне рішення, адже ці хворі можуть спочатку мати легкий перебіг, але якщо у них є супутні серйозні хвороби (кардіологія чи, особливо, онкологія), то стан таких хворих може різко погіршуватися. Саме тому їх треба лікувати стаціонарно.

Нещодавно в інтернеті з’явився аудіофайл телефонної розмови медиків Київської області, з якого випливає, що в області лікарні забиті хворими. Чи звертаються до вас по допомогу колеги з області? Наскільки часто? 

Звичайно, звертаються. Звертаються також за консультаціями до наших лікарів. Ми, медичне середовище, усі між собою спілкуємося і мова не тільки про Київську область. 23 і 24 вересня у нас були колеги з Ізраїлю. З ними ми також спілкувалися, обмінювалися досвідом, які у них протоколи, підходи до лікування і чим відрізняються від наших? Багато наших колег з України нині працюють за кордоном, з ними також тримаємо зв’язок, спілкуємося. 

Щодо Києва, то це велике місто, в якому до питання шпиталізації підійшли дуже ретельно. Окрім опорних лікарень першої хвилі, а це наша, Олександрівська, лікарня №9, відкрили другу хвилю медзакладів. Тобто робота націлена на те, щоби всіх хворих, які потребують допомоги, було куди розміщати. Задіяні нині інші лікарні, які розгортають інфекційні ліжка, деякі вже розгорнули. Тому саме у Києві проблем з місцями сьогодні немає. Щодо іншого – це питання винятково логістики. 

«Лікарні 50 років. Де ви, депутати, були раніше?»

Наприкінці серпня колишній народний депутат Аркадій Корнацький з посиланням на розповідь свого товариша написав, що умови перебування у вашій лікарні – жахливі. Старі ліжка, туалет у жахливому стані. Гроші на ремонт не виділяють?

Особисто з депутатом Аркадієм Карнацьким не знайома та не спілкувалась. Це дуже добре, я «люблю», коли депутати таке пишуть… Від нас вимагають функціонального ліжка для хворого, всілякі інші речі, кращі умови. Але я в таких випадках шановним депутатам кажу: лікарні 50 років. Де ви були раніше? Усі ці палати, стан лікарні відповідний її віку. Наш персонал сьогодні повністю забезпечує надання допомоги, лікування, у нас одне з найкращих оснащень в Україні, виробництва європейських провідних фірм. Тобто все є, окрім нормальних стін, вікон, ліжок. Коли депутати таке пишуть, то мені завжди хочеться запитати: ви ж, депутати, на те і є, мабуть, щоби нашу медичну галузь піднімати? Ми ж не одна лікарня в такому стані. Депутат може подивитися і на інші. Але ж ні, вони обслуговуються у приватних лікарнях. У приватній лікарні тільки за добу перебування треба викласти близько 20 тис. гривень і це без лікування. Звичайно, в такій лікарні є і палати з нормальними ліжками, туалети гарні.

На сайті ProZorro можна знайти інформацію про тендери у вашій лікарні. Серед останніх – будівельні роботи з улаштування паркану на суму 36,3 тис. На 21,5 тис. грн були проведені роботи з улаштування бортового каменю. Ці видатки точно більш нагальні, ніж купівля ліжок чи відремонтований туалет для хворих?

Люди, які проживають поряд з лікарнею, бояться Covid-19. Вони бояться, що пацієнти їх заражатимуть. А в паркані була дірка, прохід, який дозволяв виходити з території лікарні назовні. Тож місцеві мешканці написали одне, друге, третє звернення, телефонували на гарячу лінію, в адміністрацію з тим, аби цю дірку в паркані замурувати. Ми мусили зробити це, закрити цю дірку, аби зняти цю тему. 

Але ж не парканом єдиним. Окрім цього, у нас поставили шеститонний кріоциліндр розрідженого кисню, проведена і відремонтована вся мережа кисневої подачі до тих точок подачі кисню, про які я розповідала вище. Лікарня забезпечує повністю безкоштовне лікування за протоколом хворим на Covid-19. Ми купили декілька реанімаційних ліжок, бо наша реанімація, де дев’ять ліжок, була змушена розширитися до 18 ліжок. Нам банально не вистачає ліжок в реанімації, а вони не можуть бути звичайними, вони повинні мати функціональність. Мінімальна ціна одного такого ліжка — 300 тис. грн. Ми закінчуємо ремонт приймального відділення, до речі.

До вашої лікарні неодноразово приїздив в розпал епідемії міський голова Віталій Кличко. Чи обізнаний він з проблемами: старі ліжка, старий  ремонт? Що на це каже?

Востаннє міський голова був у нас буквально два тижні тому. Місто нам виділило кошти на реконструкцію інфекційного відділення, ми розробляємо проєкт. Це буде масштабна і повна реконструкція корпусу. Реконструкція — це більше, ніж просто заміна вікон, дверей і стін. Це інженерні роботи, словом, усе, чого вимагає інфекційне відділення.

Упродовж якого часу плануєте провести ці роботи, як це позначиться лікувальному процесі?

Це не дуже швидка справа. Думаю, що це буде упродовж року-двох. Але враховуючи, що ми ще не готові звільняти палати, людей розміщувати десь в іншому місці, тому сьогодні не можу сказати, наскільки швидко це відбуватиметься. Спочатку реконструкція інфекційного відділення, потім інших корпусів лікарні. На жаль, ми не можемо, як в Китаї, за десять днів побудувати шпиталь. 

«Мабуть, комусь це також вигідно, аби нас цькували»

В Україні швидко зростає захворюваність на коронавірус. Чому люди не вірять у хворобу? Хто не допрацювує, влада, медики?

Думаю, що нехтують безпекою насамперед молоді люди, а не пенсіонери. Чому не вірять у небезпеку хвороби? Декілька причин. По-перше, людина не може бути весь час в стресі, вона не може весь час боятися. Ми бачили, як в березні всі боялися і як чітко всі всього дотримувалися. Був абсолютний переляк, коли ми всі дивилися, що відбувається за кордоном. За рахунок карантину, у нас не пішла так стрімко хвиля інфікування, як це було у Західній Європі. Хвороба була більш контрольованою, цифри госпіталізованих не зашкалювали, як зараз. Люди дивилися на своє оточення. Мовляв, в тебе хтось захворів? Ні. В мене також. Значить хвороби не існує, або вона не небезпечна, немає такого, що кожен другий захворів. А значить, це змова. Не знаю, кому вигідні ця конспірологія про всесвітню змову, Білла Гейтса, якусь іншу дурню. Коли люди кажуть, що не вірять, то з ними розмова проста. Я відповідаю: одягайте костюми, приходьте попрацюйте з нами, особливо в реанімації, де хворі не піднімаються, вони підключені до апаратів штучної вентиляції легень. А треба ж судно поміняти хворому, помити людину, підняти її. Ми можемо брати таких людей волонтерами. Заходь, якщо ти не боїшся. Не віриш? То попрацюй і за пів години віра повернеться.

А щодо того, що медики ніби не допрацьовують. Медиків сьогодні модно у всьому обвинувачувати, давайте ще повісимо те, що наші громадяни нехтують правилами безпеки. Мені шкода, що зараз таке ставлення до медпрацівників з боку населення. З самого початку епідемії відчувалося погане ставлення. Були ситуації, пов’язані з транспортним колапсом, коли наших медичних сестер, які їхали з області, до електрички просто не пускали, хоча у них було посвідчення, щоби проїхати. Їх виганяли з електрички, кричали, що ви заразні, бо ви у «ковідному» шпиталі працюєте. Ми таке цькування теж пережили. Тепер є розмови, мовляв, лікарі приписують собі, що боряться з Covid для того, щоби отримати надбавку до заробітної плати. То кажу всім, приходьте, ми і вам заплатимо. У нас не вистачає рук!

Мені здається, що це наша велика проблема на рівні держави. Якщо в Італії, Китаї медичних працівників проводжали з аплодисментами, в Китаї на коліна ставали після епідемії, то в нас спочатку не підходьте, бо ви заразні, потім вам платять, тому ви приписуєте все, що завгодно. Мабуть, комусь це також вигідно, аби нас цькували. 

Але ж показник здоров’я нації, середня тривалість життя — основні показники успішності країни. Ми з колегами з Ізраїлю говорили про це. Вони розповідають, що не вийдуть до пацієнта, поки чітко не будуть забезпечені всіма засобами захисту і потрібними респіраторами. Бо вони цінують своє життя. Більше того, вони не будуть стояти поряд з тим колегою, який, наприклад, буде у звичайній масці, бо він може заразитися. Потрібно працювати в респіраторі. У них медичні працівники — одні з тих, кого найбільше поважають в країні. 

Яких медичних працівників у вас найбільше бракує?

Молодшого, середнього медичного персоналу. У всіх лікарнях така проблема, мова насамперед про медсестер. Запитували в ізраїльтян про те, скільки коштує у вас консультація у приватному закладі у лікаря, а скільки манікюр. То зійшлися, що в Україні це приблизно одне і те ж саме за вартістю. От і вся цінність медицини у нас, вартість послуги дорівнює вартості манікюру. Це питання рівня держави, а не конкретної лікарні. До того часу, поки у нас манікюр буде дорівнювати консультації лікаря вищої категорії, ми будемо мати цю біду в медицині.

Медпрацівники вашої лікарні задоволенні надбавками у 300%, чи цього недостатньо?

Звичайно, з цими надбавками виходить набагато більше зарплата, ніж раніше. Але, скажу відверто, люди наші надзвичайно втомлені. Ми ж уже пів року в такому режимі працюємо. Це не звичайна робота, яка була раніше. Весь час в костюмах, в стресі. Завідувачка одного з наших відділень днями згадувала: коли вперше у квітні одягла цей костюм, то сиділа і плакала. Після цього перенесла до лікарні свої засоби особистої гігієни і сказала чоловікові, що може не повернутися в якийсь день додому, бо сама захворіє. Звичайно, на початках у всіх був стрес, бо ніхто раніше з цим не стикався. Цей приклад до того, щоби ви розуміли, в якому стані, стресі був медичний персонал у березні. Коли у нас був міністр Степанов, то він одягнув костюм і зайшов до відділення. Тоді вийшов і сказав, що нашим лікарям треба п’ять разів на день дякувати. Мокрі, з відбитками від окулярів і масок, вони отримують не такі зарплати, як у їхніх колег за кордоном, що працюють з хворими з Covid-19. Так, нині вони більші, але до зарплат в інших країнах далеко. Так чи інакше, у наших лікарів філософія –  хто, якщо не ми?

Зараз трохи змінилася ситуація, якщо порівнювати з березнем. Але все одно. Герой навіть той електрик, який заходить у червону зону, одягаючись в ці всі костюми, і ремонтує ту розетку.

Електрик не має 300% надбавки, хоча також наражає себе на небезпеку. Який стимул знаходите?

Ми це певною премією перекриваємо. Про проблеми можна говорити не одну годину. Насправді люди мають чітко розуміти, що поки кожен не буде на своєму місці робити все, що він може зробити для країни, для себе, для сім’ї, то нічого не буде. Звичайно, потрібна система, потрібно ліквідувати корупцію. Але це все після того, коли людина усвідомить, що насамперед від неї залежить усе, а не від високого начальника. На жаль, поки українці живуть в ілюзіях, навіть наводячи приклади закордонної медицини.

Давайте візьмемо той же Ізраїль, про який ми згадували. Якщо у них людина викличе «швидку», аби поміряти температуру, у нас були такі випадки у березні, то медики, звичайно, поміряють. Але ви заплатите штраф в еквіваленті 300 євро. Бо задача  «швидкої» — це довезти пацієнта до лікарні живим. Все. Якщо вони повезуть пацієнта до лікарні без відповідних підстав, то вони самі ще 400 євро заплатять штрафу. Страхова медицина відшкодує лише адекватні виклики, а не вимірювання температури. У них все жорстко, але у них середня тривалість життя — понад 82 роки. Я сама була в Ізраїлі декілька років тому. Ми з колегами на місці вивчали їхню систему охорони здоров’я.

Можу розповісти про випадок, який був в Італії, про нього розповіли знайомі медики. Чоловік розрубав ногу, «швидка» приїхала, зупинили кров, забинтували, забрали. Але він вісім годин сидів у приймальному відділенні чекав прийому. Бо весь цей час у медиків були більш нагальні випадки, десь ДТП сталося, бо такий пріоритет. Зрештою, вся медицина нині поділена на зони. Якщо червона – то це невідкладна допомога, жовта – сиди і чекай своєї черги. Якщо тобі призначають УЗІ, якщо це планово, то його можуть зробити і через три місяці.

З першого квітня стартував другий етап медичної реформи. Ви відчули?

Авжеж, його неможливо не помітити, бо ми перейшли на інше фінансування, змінилися система. У неї є свої плюси і мінуси, все має допрацьовуватися.

У чому мінуси? 

У тарифах. Якби місто Київ не забезпечувало сьогодні лікарню медичними препаратами, іншими медичними виробами, то ми би не змогли платити медикам ті зарплати, які вони отримують зараз. Місто ж сплачує за комунальні послуги, наприклад. В той же час ми у договорі з Національною службою здоров’я зобов’язуємося, що якщо взяли пацієнта, то маємо його повністю усім забезпечити. Все б нічого, от тільки питання в тому, що стоїть за «усім забезпечити», що входить у тариф НСЗУ. Нещодавно у нас був випадок, зателефонувала людина на «гарячу лінію» зі скаргою про те, що ми не забезпечили хворого вологими серветками, туалетним папером і таблетками, які він п’є регулярно, особистими його препаратами. От у мене питання —  до цих тарифів входять вологі серветки? Бо написано ж в договорі, що ми маємо усім забезпечити. У нас немає на сьогодні тарифів, які би в тому числі вологими серветками могли би хворого забезпечити. Давайте казати чесно. Але за умовами договору ми маємо його усім забезпечити. Як бути? 

То ви кажете хворому, аби він купував серветки за власні гроші?

Ні. Тому я і кажу про величезну підтримку з боку влади міста Києва. Так само вони допомагають з фінансуванням щодо тих ліків, які є поза протоколом лікування Covid-19, але необхідні пацієнтові, який може мати інші супутні захворювання. 

Іншими словами, плюс для вашої лікарні в тому, що вона розташована у столиці і місцева влада має можливості підтримувати. В іншому разі тарифи, які встановила НСЗУ, не покривають усіх потреб?

Якось по телебаченню показали, що в лікарнях Івано-Франківської області були проблеми, які вони вирішили за рахунок обласної держадміністрації. Тобто кожна лікарня шукає свої шляхи, де отримати додаткову підтримку. Думаю, всюди місцева влада має включатися, особливо коли ми говоримо про пандемію.

Якісна медична допомога – справа не дешева. Обладнання коштує дорого. Ми маємо розуміти, що у нас не тільки Hamilton стоїть (апарат для штучної вентиляції легень) за кілька мільйонів гривень, а й супровідне обслуговування має бути. Адже техніка вимагає сервісу, витратних матеріалів. А тепер уявіть, якщо ми говоримо про дійсно високий рівень медичної допомоги, якщо ми говоримо про найкраще обладнання, то і обслуговування його буде вартісним. До цього плюсуйте якісні медичні препарати, достойну зарплату медикам, витратники. Хтось за це все має платити. Не треба себе обманювати, ніколи не було безкоштовної медицини. Щось платить держава, щось страхова, щось сам пацієнт. Немає такої держави, яка би покрила все на світі. Бо це дуже дорого. Або ми не платимо і маємо таке медичне обслуговування, яке маємо і прикриваємося тим, що щось безкоштовне, аби ми починаємо платити. 

Михайло Глуховський, «Главком»