Адвокат родин Небесної сотні: Розстріли на Майдані – в історії немає злочину, легшого для розслідування

20 лютого 2014 року – один із найстрашніших днів у історії сучасної України. Цього дня на Майдані було розстріляно 48 протестувальників. Загалом під час буремних подій Євромайдану в Києві за період з 18 по 20 лютого загинули 78 цивільних осіб та 13 правоохоронців. Слідство та судові процеси ведуться досі. Наприклад, учора суд відправив під домашній арешт колишнього бійця «Омеги» Володимира Косенка, який, за даними слідства, був серед тих, хто розстрілював майданівців того дня, а сьогодні до суду скеровано обвинувальний акт щодо колишнього слідчого МВС, який незаконно затримав та притягнув до кримінальної відповідальності учасників Євромайдану. 

Хтось із підозрюваних переховується в Росії, а хтось був звільнений під час обмінів.  Після ходи в річницю трагічних подій родичі загиблих Героїв Небесної Сотні рушили під Офіс президента з вимогами покарати винних у вбивствах.

Втім, за великим рахунком їм логічніше йти під стіни Державного бюро розслідувань, куди наразі «справи Майдану» передаються з Офісу генпрокурора. Загальний обсяг усіх матеріалів становить 14 тис. томів. Виконувачка обов’язків директора ДБР Ірина Венедиктова вже виступила з ініціативою змінити законодавство, щоб притягнути до відповідальності всіх винних, зокрема тих, хто переховується за кордоном.

Адвокат родин Героїв Небесної Сотні Віталій Тітич в інтерв’ю «Главкому» розповідає, на яких етапах перебувають суди та слідство, чому не варто надто хвилюватися через призначення в ДБР колишнього адвоката Януковича та навіщо до України повертаються ексберкутівці, яких виміняли наприкінці минулого року в Росії.

«Слідство заблоковане більше року»

Генпрокуратура втратила право вести розслідування у справах Революції Гідності, тепер це – парафія Державного бюро розслідувань. Але процес передачі йде дуже повільно. Коли можна очікувати його завершення?

Те, що з 20 листопада 2019-го прокуратура втрачає функції слідства, стало доконаним фактом за два роки до цієї дати. Протягом цього часу ми намагалися привернути увагу, аби не допустити блокування розслідування «справ Майдану» та втрати напрацювань попереднього слідства. Але влада бачила низький  рівень суспільного запиту на вирішення цієї проблеми і тупо її ігнорувала. В результаті передача кримінальних проваджень йде за найгіршим сценарієм.

Створення спеціального слідчого підрозділу з виключною підслідністю за злочинами організованого злочинного угрупування Януковича обумовлено концепцію розслідування. «Узурпація влади» та економічні і корупційні злочини угрупування розглядались як пов'язані метою і мотивами з насильницькими злочинами, вчиненими під час протестних акцій на Майдані. У цій системі координат слідство було найбільш ефективним, бо пов'язувало логічним ланцюжком розрізнені епізоди діяльності угруповання, організаторів та виконавців злочинів.

Проте ця логіка досудового розслідування зруйнована новим Генпрокурором – він взагалі не бачить ознак діяльності злочинної організації і відповідно не вважає необхідним об’єднувати розслідування злочинів її членів. В результаті у ДБР мають опинитись провадження, які перебувають на стадії досудового розслідування за насильницькими злочинами, а в НАБУ – економічними. Станом на сьогодні адвокати  представники потерпілих, не повідомлені про те, який орган  (ДБР чи НАБУ) буде здійснювати буде продовжувати досудове розслідування у конкретних кримінальних провадженнях, куди вони передані,  хто і в якому стані їх прийняв, хто в них є слідчими, хто є старшим слідчих груп і так далі. Формально слідство не здійснюється понад три місяці, а неформально – воно заблоковано більше року.

Це відбувається через зміну слідчих?

Формально так, але це технічна складова проблеми. Її можна було вирішити або мінімізувати її наслідки. Але вибачте, це ж не результат стихійного лиха чи якихось форс-мажорних обставин. З дев’яностих років минулого століття Україна декларує позбавлення  прокуратури функцій слідчого органу, але виконання постійно відтермінувалося. Після Майдану прокурорське лобі тримало функцію розслідування у себе, мотивуючи це якраз нібито необхідністю розслідування справ Майдану. Хоча слідчими у цих провадженнях було максимум лише 30–40 прокурорів у складі управління.

Горбатюк (Сергій Горбатюк – екскерівник управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури, яке здійснювало розслідування економічних злочинів часів екс-президента Януковича, та злочинів, скоєних під час Революції Гідності – «Главком») протягом років писав діючим генпрокурорам рапорти, пропонував варіанти вирішення цієї проблеми. Коли головою ДБР призначили Романа Трубу, він комунікував з ним напряму, намагаючись зменшити негативні наслідки від майбутньої передачі справ до його відомства, але ніхто не рухався.

«Правоохоронці генерують злочини значно тяжчі за ті, які вони нібито розслідують»

У ДБР кажуть, що передача справ відбувається так мляво через велику кількість епізодів та речових доказів.

А раніше ніхто не знав, що їх велика кількість і треба буде передавати? Ніхто не знав, що треба забезпечити тяглість? Що треба забезпечити відповідальність слідчих, аби не було так, щоб п’ять років він цим займався, а потім кинув та пішов? Але все було зроблено навпаки, аби помножити негативні наслідки.

Тобто до створеного відділу ДБР з розслідування злочинів, вчинених під час масових протестів у 2013–2014 роках, у вас заздалегідь скепсис?

Мій «скепсис» не обмежується цим відділом ДБР. Усі українські правоохоронні органи перебувають у стані перманентної дисфункції – вони не тільки не виконують своїх обов’язків, а генерують злочини значно тяжчі, ніж ті, які вони нібито розслідують.

Чи поділяєте ви занепокоєння щодо призначення заступником голови ДБР пана Олександра Бабікова, який був адвокатом Януковича, а тепер розслідуватиме справи Майдану?

Ні, не поділяю. Безперечно, це неприйнятно, з точки зору моралі, і неприпустимо в силу вимог адвокатської етики, але версія про «руку Януковича» не витримує критики – ані йому, ані членам колишнього організованого злочинного угруповання немає жодної потреби у цьому. Протягом шести років вони абсолютно ефективно розвалювали слідство у своїх кримінальних провадженнях. І при цьому не мали (офіційно) «своєї людини» в органі досудового розслідування.

Януковичу не треба публічно пхати свого адвоката до ДБР, бо в нього й так навкруги маса своїх людей була і є. Управління спецрозслідувань роками працювало в умовах, коли «сторона Януковича» отримувала плани слідчих дій одразу після нарад або доповідей керівника підрозділу у ГПУ. А про результати розгляду апеляційним судом клопотань на проведення негласних слідчих (розшукових) дій вони дізнавалися раніше за прокурорів, які їх подавали. Якого Бабікова їм ще потрібно? Це спрощення ситуації і переведення її на побутовий рівень.

«Рябошапка завдав два найпотужніші удари по справах Майдану за всі роки»

Те, що Генпрокуратура перетворилась на Офіс прокурора, з’явився новий очільник відомства Руслан Рябошапка, хоч якось позначилось на динаміці розслідування?

Поки вся «реформа» прокуратури вичерпалася зміною назви. Рекламована Рябошапкою атестація проводиться з численними порушеннями законодавства і здорового глузду, негативні наслідки цього матимемо найближчим часом. Тому покращення не бачу, а ось погіршення – так. Незаконно та свавільно звільнені ключові слідчі, керівники слідчого підрозділу, які працювали над розслідуванням.

Зруйнувавши концепцію досудового розслідування у «справах Майдану» та прибравши  людей, які ефективно працювали, Рябошапка завдав два найпотужніших удари по цих справах за всі роки.

На які категорії можна поділити справи Майдану та в якому вони зараз стані?

Взагалі «справа Майдану» – це такий мем. Є велика кількість кримінальних проваджень, які знаходяться на різній стадії розслідування або судового розгляду. Частина – насильницькі, і не тільки на Майдані, а по Україні загалом. Частина – злочини економічні, злочини проти національної безпеки, зокрема, узурпація влади. Окремий блок – це злочини судової влади, зокрема, економічні злочини, пов’язані з правосуддям. Розслідування останніх – мабуть, найбільше досягнення Горбатюка і воно є карколомним за своїми результатами, але про це мало хто знає.

Епізод терористичного акту 20 лютого 2014 року (мем – «розстріли») розкритий і розслідуваний в частині причетності до цього злочину конкретних осіб. Слідство встановило одну групу безпосередніх виконавців злочину і передало до суду справу з обвинуваченням щодо п’яти з них. Судовий розгляд триває з 2015 року і зараз на  фінальній стадії. Притягнули до суду, тих кого вдалося затримати, інші втекли  – щодо них має бути заочне провадження. Минулого літа в суді були представленні та досліджені ключові докази обвинувачення, які доводять факт організації і координації цього терористичного акту на найвищому рівні та в інтересах РФ. Щоб не допустити ці докази до судових дебатів і відповідно вироку, Росія зірвала судовий розгляд – поставила вимогу віддати «беркутівців» в обмін на заручників і полонених українських військових. Але ми маємо завершити судовий розгляд у цій справі: немає значення – за присутності обвинувачених чи ні. Це питання державних інтересів і всіх притомних громадян України, незалежно від їхніх політичних уподобань і  їхнього ставлення до подій Майдану. Завдання суспільства є спонукати владу змінити процесуальне законодавство, що гарантуватиме міжнародну легітимність результатам цього судового розгляду, і захистити процес від провокацій.

Але ж двоє з «беркутівців», виданих Росії, вже знову повернулись до України «захищати добре ім’я «Беркуту».

Їхнє «повернення» цілком очікуване. Повернулися двоє, яким головуючий суддя Дячук три місяці тому змінив запобіжний захід – звільнив з під варти. В ухвалах суду про зміну запобіжного заходу суддя  просто відкинув частину обвинувального акту, причому зробив це без будь-якої мотивації. Підсудні обвинувачуються у  вчиненні терористичного акту, який призвів до загибелі 48 осіб та інших тяжких наслідків із застосування вогнепальної зброї та інших дій. Їхня безпосередня участь у виконанні терористичного акту доведена наданими суду доказами. З точки зору кримінального права, немає значення, що саме робили ці двоє «беркутівців» – стріляли по беззбройних протестувальниках чи спостерігали за тим, як це роблять інші члени злочинної групи. Учасники організованої групи підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них (ч.2 ст.30 ККУ).

Проте суддя оцінив їхню участь у злочині окремо, визнавши, що вони вчинили злочин значно менший, ніж їм інкриміновано. Такий висновок суду аргументовано тим, що слідство не встановило конкретних осіб, які були вбиті чи поранені з їхньої табельної зброї. Тепер фактично ці двоє мають на руках рішення суду, яким їм гарантовано, що вони будуть піддані покаранню не більшому, ніж те, яке вже відбули. На думку суду, вони вже відсиділи стільки, скільки б він дав їм, якби виніс вирок. Тому вони і повернулися, аби дискредитувати процес та провокувати суспільство.

У процесі цього судового розгляду у мене накопичилися багато питань до головуючого у цій справі судді. А його рішення в частині зміни запобіжного заходу підсудним взагалі тягнуть на відвід від розгляду. Але заміна головуючого на цій стадії розгляду може спричинити серйозні негативні наслідки для процесу.  

Які, вважаєте, докази у справі розстрілів на Майдані були втрачені за ці п’ять років?

Жодних. Все, що кажуть про нібито спиляні дерева і непроведені слідчі експерименти, – це «запоребріківська» брехня, яку, на жаль, множить українська преса і навіть адвокати потерпілих. Насправді, це дуже легкий для розслідування  злочин. Немає в історії криміналістики злочину, легшого для розслідування, ніж терористичний акт 20 лютого 2014 року. Нема злочину, який фіксувався би від моменту його підготовки до завершення десятками відеокамер. Не було такого, щоб злочинець вбивав людей і при цьому роздавав інтерв’ю. Нам нема необхідності додумувати об’єктивні обставини вчинення злочину. Суб’єктивні ж його складові, відповідно до норм кримінального права, презюмуються за наслідками, які були досягнуті цим злочином. А наслідки – це терористичний акт, використаний тоді Російською Федерацією і який активно використовується нею проти України зараз.

Павло Вуєць, «Главком»

Читайте також: