Питання часу. Як Банкова позбувається Разумкова

Відкриттям нової сесії Верховної Ради розпочався новий політичний сезон. Серед його інтриг – кадрові зміни в уряді, які заздалегідь анонсували топ-особи з монобільшості. Хто саме з міністрів піде на вихід – не до кінця зрозуміло, питання перенесене на кінець місяця, але, вочевидь, політичне рішення «випустити пар» рубанням кількох голів прийнято на самому верху. Втім, існує ще одна інтрига всередині самого парламенту: наскільки довго вдасться втриматися в кріслі його голові – Дмитру Разумкову. Розмови про конфлікт спікера з Офісом президента тривають вже понад рік, а показові «особливі позиції» Разумкова під час засідань РНБО лише підкреслюють наявність розбіжностей з Банковою. І все йде до того, що цей конфлікт може бути вирішений радикальним чином. У парламенті минулого скликання спікера також змінювали, але Володимир Гройсман пішов на підвищення – очолив уряд. У випадку з Разумковим відставка може стати кінцем його кар’єри в «ЗеКоманді».

Президент та спікер уникають взаємних звинувачень один одного у «зраді», але ознаки охолодження стосунків можна спостерігати за непрямими ознаками. Наприклад, через пікіровку Разумкова з секретарем Радбезу Олексієм Даніловим, що є стовідсотковим «солдатом президента», чи через висловлювання радника голови Офісу президента Михайла Подоляка, який відкритим текстом заявляє, що голова парламенту надто загрався у побудову власного політичного іміджу і дрейфує від команди, яка, власне, зробила його тим, ким він наразі є.

Тож бажання звільнити надто самостійного спікера майже не приховується, і в Офісі президента думають, як це зробити якомога скоріше. Зрозуміло чому – кожен зайвий день на статусній посаді грає Разумкову на руку в сенсі побудови подальшої політичної кар’єри. Сам спікер вважає, що політична осінь може бути дуже емоційною, втім виключає можливість своєї добровільної відставки. Якщо у Банкової є таке бажання – хай шукає голоси, яких нема. Поки що.

Виключно монобільшістю Разумкова не звільнити: у спікера є група підтримки всередині провладної фракції (Сергій Бабак, Василь Мокан, Неллі Яковлєва, Оксана Дмитрієва та інші – загалом близько 20 депутатів) плюс «група Павлюка», що орієнтується на Ріната Ахметова. Саме з прізвищем та ресурсами найбагатшої людини країни й асоціюють подальші самостійні політичні перспективи Разумкова. Незрозуміло, як поведуться в разі винесення питання щодо Разумкова «бородаті депутати» (група Ігоря Коломойського) і що будуть намагатися виторгувати для себе натомість. В керівництві «слуг» оцінюють кількість голосів, які можуть знайтися на відсторонення спікера всередині монобільшості, в районі 180.

«Всередині фракції у нас цією історією поки взагалі ніхто не займався, – розповідає джерело «Главкома» в «Слузі народу». – У Діми (саме так називають соратники Разумкова – «Главком») є свої перевірені люди у фракції, а навіть ті, хто до них не належить, просто не бачать сенсу давати голоси за його відставку. Ви ж розумієте: якщо заварити всю цю кашу, то можна остаточно зруйнувати міф щодо монобільшості. Разумков – це ж не якийсь рядовий міністр, про якого завтра ніхто не згадає. Він пройшов з нами всю кампанію, чітко асоціюється з президентом, і скандал з його відставкою буде виглядати не комільфо».

Хто вдарить першим?

Тож, вочевидь, голоси за відсторонення спікера доведеться шукати поза монобільшістю. Нардепи з опозиційних фракцій не під запис зізнаються, що ходоки з Офісу президента вже активно ведуть попередні перемовини щодо цього. Але Разумков, як колишній технолог, дуже старанно вибудував кругову оборону – він заручився як мінімум нейтралітетом більшості фракцій. «Діма, скажімо так, достатньо чутливий до побажань опозиції та всім хоче догодити, – розповідає депутат однієї з опозиційних сил. – І він завжди робить те, що обіцяє. Тому який сенс нам голосувати за його відставку?»

Та якраз така чутливість до побажань опозиції та прагнення надто скрупульозно виконувати регламент в умовах «турборежиму» має зворотні наслідки: Разумков через недостатню лояльність та самостійність втратив довіру президента. При цьому якихось конкретних претензій до спікера не висловлюється – худо-бідно, але через Раду проходять фактично усі законопроєкти, які є критично важливими для Банкової. А сам Разумков продовжує називати себе командним гравцем, але при цьому визнає, що має із Зеленським дискусії та може іноді демонструвати власний характер.

«Охолодження вже є, довіри до Дмитра Олександровича немає, є ревнощі, проте без прямої полеміки, – констатує політолог Володимир Фесенко. – Історія із тим, що він не голосує, як усі, під час засідань РНБО, посилює критичне ставлення і підозру. Тому відставка спікера – питання часу. Але зараз, мені здається, Зеленському не до Разумкова. На першому місці – конфліктна зав’язка з Кличком. У серпні виникла конфліктна лінія з Юлією Тимошенко, є давні конфлікти і з Петром Порошенком, з проросійським табором. Не варто воювати з усіма одразу. Думаю, Банкова діятиме за обставинами. Якщо Разумков перетне червоні лінії – конфлікт може перейти у гарячу фазу. А от у визначенні цих червоних ліній дуже багато суб’єктивного, емоційного, як в тій же історії з Кличком».

Варто не забувати, що нинішній статус Разумкова, медійна активність та включення у різноманітні рейтинги прямо залежить від крісла, яке він посідає. Втративши його, Разумков ризикує піти в таке ж небуття, як колишні члени команди Зеленського – Андрій Богдан, Олексій Гончарук, Руслан Рябошапка, Олександр Данилюк... Фесенко вважає, що заради підтримки свого особливого статусу Разумков не буде поспішати із розривом із Зеленським, хоча й буде демонструвати окрему позицію з низки питань.

«Кожна зі сторін повинна визначитися тактично – коли розривати стосунки? – вважає політолог. – Для президентської команди краще зробити це раніше, для Разумкова – пізніше. Питання у тому, хто завдасть перший удар. За логікою, Банкова має раніше розібратися з Разумковим, але це залежатиме від того, коли у них до цього дійдуть руки».

Політтехнолог Андрій Золотарьов вважає, що ключовим у цьому протистоянні стануть жовтень-листопад – «або помиряться, або буде загострення».

«Нині голосів на відставку немає, проте помітно, що стосунки рухаються від відчуження до конфлікту, – каже Золотарьов. – І просто питання часу, коли цей конфлікт зайде у фазу загострення, враховуючи останні заяви спікера, який вже декларує зовсім інші вектори, що розходяться з позицією президента. Зокрема, щодо Данілова. Він чудово розуміє, що Данілов – це зручна мішень, і коли він б’є по ньому, то б’є по президенту. Думаю, Банкова не залишить це без відповіді, але зараз до відставки там не готові. Проте в майбутньому тригером для такого сценарію може стати що завгодно, наприклад, провал голосування важливого президентського законопроєкту, якщо трапиться явний саботаж. А просто так Разумкова справді не позбутися».

Зростили конкурента

Політичні перспективи Разумкова як самостійної одиниці навіть в його нинішній ресурсній позиції видаються неоднозначними. Так, в нього хороші показники антирейтингу, що дозволяє казати про можливість нарощування потенціалу, якщо він остаточно буде сприйматися окремо від Зеленського. Але нинішнє позиціювання Разумкова в «брежнєвському» стилі з одноманітними інтерв’ю та пафосними турами по провінціях змушує припустити, що в такому образі він більше буде конкурувати за виборців з умовним Володимиром Гройсманом, якого теж звинувачували у «брежнєвщині», ніж із Зеленським. А розраховувати стати офіційним «наступником» чинного президента, якщо той все ж, як обіцяв перед виборами, не піде на другий термін, за нинішніх розкладів Разумков навряд чи зможе.

Керівник соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович зауважує, що не варто надто звертати увагу на нинішній відносно невеликий президентський рейтинг Разумкова в районі 3%. Якщо той голосно заявить про свій «окремий шлях», підтримка може значно зрости. Особливо, якщо за розкрутку «нового» політика серйозно візьмуться олігархічні структури.

«За нашими дослідженнями, Разумков за рівнем довіри десь другий-третій разом з Віталієм Кличком, Володимиром Гройсманом, – каже Антипович. – Позитивного ставлення до нього теж більше, ніж до старих політиків. Є ще й велика частина людей, які просто не знають, хто такий Дмитро Разумков, і це також дає йому додаткові шанси на нарощування рейтингу. Його добре сприймає старше покоління, люди, які живуть в Центрі та на Сході. Тож на сьогодні Разумков претендує на трохи іншого виборця, ніж Зеленський. Але в майбутньому він може претендувати на всіх виборців, що передбачатиме і зміну риторики, і певну конкуренцію із самим президентом. До того ж у гіпотетичної партії Разумкова рейтинг може бути вищим, ніж його особистий, бо за неї можуть голосувати й ті, кому подобається Зеленський, відмовившись від голосування за «Слугу народу».

Окрім усунення потенційного конкурента у Банкової є ще один мотив позбутися голови Верховної Ради. В Офісі президента не полишають запасної ідеї проведення дострокових президентських виборів з одночасним референдумом з якогось питання. Вся влада на цей період перейде до керівника парламенту, і мати на цій посаді фігуру, яка в будь-який момент може викинути фортель, небезпечно.

«Різні групи впливу могли б зіграти на цьому, – вважає політолог Вадим Карасьов. – І як можна у такій ситуації провести успішну виборчу кампанію, якщо в.о. голови держави є нелояльним? А що як він почне вимагати, аби ЦВК дотримувалася закону? Навколо Разумкова є різні люди, які пропонують йому альтернативи. Він – з молодого покоління, і якщо хтось і може переграти Зеленського, то хтось з того ж покоління. Крім того, Разумков більше схильний до компромісів, більш центристський, ніж Зеленський. Йому не хочеться бути мовчазним генієм, виконавцем команд Офісу президента. А Офісу навпаки потрібна залізна дисципліна. Думаю, атаку на спікера можна чекати у цьому політичному сезоні – до кінця року».

Якщо міняти, то на кого?

Найбільш очевидна альтернатива нинішньому голові парламенту – людина, що сидить праворуч нього. Мова про першого віцеспікера Руслана Стефанчука, який наразі вважається абсолютно безамбітним виконавцем волі Банкової.

Сам Стефанчук неодноразово казав, що його повністю влаштовує нинішнє крісло, хоча і натякає на прояви внутрішньої конкуренції з Разумковим. Так, його викинули з топновин парламентського сайту, припинили запрошувати на внутрішні наради та позбавили функцій міжнародної та міжпарламентської діяльності. Чи це є проявом ревнощів між соратниками?

Ще однією кандидатурою на місце наступного спікера називають голову пропрезидентської партії Олександра Корнієнка. Звісно, що пертурбації в президії викличуть бурління в парламенті, але сумнівно, що слуги віддадуть хоч одну з двох перших посад в ній «чужакам», навіть в ході жорстких торгів щодо звільнення Разумкова. «Про себе вперше чую, – сміється Корнієнко в розмові з «Главкомом». – Якщо будуть ініціативи щодо відставки спікера, будемо їх розглядати. Але поки їх нема».

В Офісі президента своє поки що приховане бажання зробити Разумкова пересічним депутатом коментують дуже абстрактно, але натякають, що в Раді нині діє надто активне олігархічне лобі. І без потурання спікера тут явно не обійшлося.

«Офіс Президента не займається модерацією процесів затвердження або заміни будь-яких функціонерів Верховної Ради, – переконує радник голови Офісу президента Михайло Подоляк. – Звичайно, не можна не помічати, як в парламенті інтереси олігархів отримують набагато більший захист, ніж інтереси держави та суспільства. Це об'єктивно порушує ті домовленості, які були досягнуті в команді перед виборами 2019 року. Володимир Зеленський привів у владу всіх тих людей, які сьогодні у Верховній Раді повинні працювати на реалізацію програми «Слуги народу» і президента, а не того чи іншого мільярдера. Якщо інтереси олігархів і далі будуть домінувати, доведеться переформатувати роботу, в тому числі і парламентських структур. Це не стосується конкретно якогось функціонера Верховної Ради. Це загальне нагадування для всіх, від кого залежить ефективність роботи парламенту».

Щодо персональних стосунків Зеленського та Разумкова Подоляк зауважує: «З боку президента підхід дуже чіткий і цілком раціональний: якщо працюємо на виконання обіцянок, які дали українцям у 2019 році, то працюємо разом. Напевно, і Дмитро Олександрович цілком розуміє, що це – єдине, що може служити рамкою для робочих відносин між главою держави та спікером парламенту».

Очевидно, що, попри накопичений негатив та взаємні претензії, сторони поки не готові остаточно палити мости. Проте кожна з них вже готується до цього сценарію.

Павло Вуєць, «Главком»