Руслан Стефанчук: Прийде час, коли постане тема широкої коаліції
«Лише 6% проєктів, поданих депутатами, стають законами»
Парламент разом з усією країною увійшов у режим локдауну. Пленарні засідання найближчим часом скасовані, хоча у минулий вівторок депутати зібралися позачергово, аби вирішити низку нагальних питань. Позачерговість була викликана не тільки карантинною реальністю. Рада увійшла в тривалий розгляд двох земельних законопроєктів, які депутати закидали купою правок, тому до завершення цього питання не може в звичайному режимі відволікатись на інші питання. А їх накопичилось багато.
Перший віцеспікер Руслан Стефанчук є одним з ідеологів пропрезидентської «Слуги народу». На останньому з’їзді партії, де в черговий раз мав формуватися її стратегічний курс, Стефанчук презентував результати роботи так званих «трійок», що складаються з представників уряду, профільних комітетів Ради та Офісу президента. Визначено 370 пріоритетних законопроєктів на 22 напрямках, з них виділено 170 наважливих – на виконання програми президента. Це і є фронт задач для Стефанчука. Окрема парафія першого віцеспікера – пакет законопроєктів про народовладдя, яке президент обіцяв реалізувати під час виборчої кампанії. Вже прийнято закон про всеукраїнський референдум, який, щоправда, глава держави досі не підписав, та зареєстровано проєкт про місцеві референдуми. Останній планується винести на всенародне обговорення.
Прізвище Стефанчука регулярно згадується також через інтриги всередині владної команди. Чутки про те, що в Офісі президента нібито виношують плани усунення нинішнього голови Верховної Ради Дмитра Разумкова, який загрався в самостійні ігри, курсують давно. І начебто на роль «більш надійного спікера» розглядається саме Стефанчук. Але сам перший заступник голови Верховної Ради всіляко заперечує наміри «підсидіти» Разумкова.
«Президент вже не має права ветувати закон про референдум»
Ваш законопроєкт про місцевий референдум, що входить до пакету законів про народовладдя, відправляється на обговорення на місця. Є думка, що як тільки починається «всенародне обговорення», питання просто буквально заговорюють. Як це було з дивним опитуванням від президента під час місцевих виборів.
Гарантією, що не буде ніяких «заговорень», є закон про всеукраїнський референдум, який пройшов за тією ж законопроєктною схемою. Ми мали публічні обговорення, дискусії, цілу низку круглих столів, отримали висновок Венеційської комісії. І в результаті маємо дуже хороший закон. Чому важливо донести загальну ідею законопроєкту на місця? Бо цей закон буде більше стосуватися територіальних громад, ніж закон про всеукраїнський референдум. Було би просто нечесно спустити їм зверху механізм і сказати, що от так вони тепер мають діяти. Я ж в політику прийшов із викладацької, професорської діяльності, і для мене, мабуть, відтоді діє принцип: найгірше питання – непоставлене. Ми готові розповідати, чому саме так діємо, які є загрози та ризики. Законотворча техніка – дуже складна матерія, тому інколи окрема річ, яка витягується з контексту, показується як «зрада», але коли її пояснюєш, то все має геть інший вигляд.
Цей законопроєкт ми готували разом із великою кількістю громадських організацій, представниками громадського сектору – «Опори», Реанімаційного пакету реформ та інших. А далі законопроєкт має обговорюватися в суспільстві, бо я вже бачу, які нісенітниці пишуть. Якщо є помилка, ми її виправимо, це абсолютно нормально, а якщо десь є нерозуміння – ми просто пояснимо його. Тому нам важливо, щоб саме цей законодавчий механізм був вдосконалений за результатами обговорення, отримав фахову підтримку на рівні українських та міжнародних інституцій, і тільки після цього був винесений до парламенту.
Коли це приблизно може статися? Чи є якась дорожня карта?
Так, у нас є «таймлайн»: ми три тижні обговорюємо, після цього дивимося – де плюси, де мінуси. Паралельно плануємо поїхати в кілька регіонів, особисто обговорити законопроєкт з місцевими радами, особливо з тими, які багато надсилають звернень до парламенту щодо цього. Тут, звісно, буде багато залежати від епідеміологічної ситуації. Після цього передаємо законопроєкт Венеційській комісії, і дуже сподіваюся, що десь орієнтовно в червні отримаємо її висновок. Можемо подати до «Венеційки» зареєстрований або незареєстрований проєкт – це вже деталі. Але я дуже сподіваюся, що до кінця року ми отримаємо цей законодавчий механізм.
Ви ж розумієте, що тотальне народовладдя, за яке ви агітуєте, може нести загрози для держави в наших умовах?
Почну із закону про всеукраїнський референдум. Ми дуже багато аналізували потенційно негативні речі, про які ви кажете. Зокрема, питання сепаратизму, війну на Сході та анексовану територію. Ми враховували, як унеможливити якісь популістичні речі. Зокрема, переконаний, що питання відновлення смертної кари в Україні було б підтримано великою кількістю населення. Але цього не можна робити, тому що ми прагнемо до ЄС, а Конвенція захисту прав людини і основоположних свобод у своїх протоколах чітко забороняє смертну кару. Тому ми поставили запобіжники, аби речі, які не мають нічого спільного з міжнародними стандартами, Конституцією України, та які можуть призвести до порушення територіальної цілісності чи суверенітету, заборонити виносити на референдум. Ми чітко прописали: що може бути предметом розгляду, що ні.
Крім цього, ми не хотіли провокувати конфлікт між органами влади. Ми не можемо писати законопроєкт, не посилаючись на Конституцію України, тому деякі речі, які стосуються повноважень органів правосуддя, судових органів, не можна виносити на референдум. Умовно кажучи, винна особа чи ні, брати її під арешт чи ні. За це, відповідно до положень Конституції, мають відповідати певні органи. Так само на місцевому референдумі не можуть вирішуватися питання від’єднання, приєднання, об’єднання територій, ціла низка питань, пов’язаних з фінансами, зборами і так далі.
Я ніколи не скажу, що жодних ризиків немає. Але ми вийшли з однієї основоположної речі: місцеві референдуми можуть проводитися тільки на рівні територіальної громади. Тут не йдеться про районний чи обласний рівні, бо це вже якраз шлях до сепаратизму. Крім цього, ми розуміли, які ризики є в питаннях, пов’язаних із Кримом і Донбасом, тому чітко встановили в перехідних положеннях: закон починає діяти на окупованих територіях тільки через три роки з моменту їх повернення під загальну юрисдикцію України. Тож, мені здається, ми заклали дуже багато запобіжників, але запускаємо всеукраїнське обговорення, бо, можливо, щось недогледіли. Над проєктом працювали професіонали, але навіть в нашій Конституції, яка свого часу вважалася одною з кращих в Європі, знайшли цілу низку прогалин.
Зараз йде мова про нюанси місцевого референдуму, але чому президент досі не підписав закон про всеукраїнський референдум?
Думаю, що це виключна компетенція президента.
У нього є якісь зауваження?
Ні, наскільки я знаю, немає. До того ж, президент вже не має права його ветувати. Мабуть, є якесь політичне бачення. Думаю, що законопроєкт буде підписаний найближчим часом.
Гаразд, він його підпише. «Батьківщина» вже збирає підписи, аби організувати референдум щодо заборони ринку землі. Запуск ринку в такий спосіб реально заблокувати?
Це буде залежати від того, як буде поставлене питання на референдумі. Якщо казати про всеукраїнський референдум, треба відмітити дві речі. Перше – для винесення на нього питання, що становить загальнонаціональну вагу, треба зібрати три мільйони підписів. І друге – це шлях скасування того чи іншого закону через референдум. Коли ми йдемо другим шляхом, то ці положення вступають в дію тільки 1 січня 2022 року, до цього моменту прийнятий закон не може бути скасований.
Зараз «Батьківщина» внесла два подання щодо землі до КС. Для запуску ринку досі нема всієї «нормативки», є питання щодо адекватності інформації в земельних реєстрах …
Я можу говорити тільки за Верховну Раду. Ми робимо все для того, аби два останні законопроєкти (№2194 та 2195) для відкриття ринку землі були прийняті. Зрозуміло, що вони заблоковані двома фракціями величезною кількістю безглуздих за своїм змістом поправок. Коли я дивлюся сутність поправки, яка полягає в тому, аби виключити якусь букву, а ці фракції встають і починають говорити манівцями – це не законодавчий процес, а виключно зловживання своїм правом. Коли замість обґрунтування поправки депутати починають розповідати анекдоти, то вибачте: день роботи парламенту – це дуже дороге задоволення для населення України, щоб ми збиралися і слухали анекдоти. Необхідно довести цю справу до завершення.
Я говорив з міністром аграрної політики та продовольства Романом Лещенком: він стверджує, що наразі триває процес регулювання питань, пов'язаних із земельним кадастром, з оцінкою землі. Я дуже сподіваюся, що ми встигнемо завершити розпочате, тому що це потрібно не народним депутатам, а народу, який матиме можливість реально відчути себе власниками землі. Згадайте «Кайдашеву сім’ю» Нечуй-Левицького, герої якої чубились за свій клаптик землі. Власний, хоч і невеликий, клаптик, але своєї землі, – це, мені здається, дуже важливе відчуття. А наразі ми маємо покоління людей, які так і не дочекались права бути власником свого земельного паю. Люди йшли в Європейський суд, вигравали справи і все безрезультатно. Тому я дуже сподіваюся, що ми ці законопроєкти приймемо.
Рада вже запроваджувала механізми проти «поправочних спамерів». Чому це було одноразовою історією?
Це була домовленість під час так званого «антиколомойського» закону, коли ми подолали 16 тисяч поправок. Ця норма є ефективною, коли кількість поправок більше 8-9 тисяч, а не 2 тисячі.
Тож хай депутати далі розказують анекдоти?
Все одно навіть за існуючої процедури вони мають право на певну кількість правок. І дуже багато якісних, фахових правок були враховані у цих законопроєктах, причому від різних фракцій. А далі вже пішла робота на свідому руйнацію законопроєктів.
«Верховна Рада не пішла на карантин»
Як Рада працюватиме під час карантину? Бо вже відбулися позачергові засідання з досить насиченим порядком денним.
Одразу хочу зауважити: Рада не пішла на карантин – депутати працюють в комітетах та з виборцями. Рада змінила календарний графік, аби було менше пленарних засідань і не було скупчень, тому що більше 170 депутатів вже перехворіли на Covid, а деякі перехворіли тричі. Ми зібралися на позачергове засідання і в принципі будемо збиратися для вирішення важливих питань, аби законотворча діяльність не припинялася. Звичайно, такі епідеміологічні стрибки загальмовують діяльність, але я дуже сподіваюся, що з основними задачами ми впораємося.
Назвіть топ законопроєктів, які треба буде прийняти найближчим часом? Окрім земельних.
2 лютого ми прийняли план законопроєктної роботи Верховної Ради на 2021 рік: 370+ законопроєктів вже визначені. Якщо ви говорите про більш визначальні, то я би їх розбив на кілька груп. Перша – питання протидії Covid. Я не знаю, скільки ще буде у нас хвиль, але питання забезпечення вакцинами, відшкодування коштів, думаю, будуть пріоритетними. Друга – питання судової реформи, це ціла низка законопроєктів, зокрема 3711-д (щодо відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів – «Главком») та інші, що внесені президентом, аби розблокувати роботу судової гілки влади. Крім цього, є багато законопроєктів економічного плану – вони стосуються приватизації, пільг українським виробникам. Ще один блок, в якому я особисто буду брати дуже активну участь, – підвищення якості законодавства. Наразі в Україні діє більше одного мільйона правових актів, зокрема, радянського часу. І після цього ми кажемо, що у нас суди погані і неправильно судять.
Тому треба «дерадянізувати» українське законодавство, а після цього перейти до запровадження єдиних правил, які стосуються правотворчої діяльності. У нас досі немає елементарної абетки – як мають творитися закони, нормативно-правові акти. Це нічим, крім регламенту Верховної Ради, не визначається. Тому ми зараз розробляємо закон про засади правотворчої діяльності. Крім цього, є ціла низка законопроєктів, пов'язаних із так званою економічною гільйотиною (мається на увазі скасування необов’язкового та обтяжливого регулювання для бізнесу – ред). Ми маємо дати можливість саме у сфері економіки мінімально завантажувати її з точки зору законодавства, тому тут включається наступний блок – питання діджиталізації. Так, на позачерговому засіданні ми прийняли перший у світі законопроєкт про визнання електронних паспортів, які у нас є в додатку «Дія» замінником паперовим.
Це один з кроків на шляху переведення багатьох послуг в цифрову форму, що сповідує президент. До вересня цього року ми маємо перейти в багатьох напрямках на так званий paper less, тобто безпаперовий функціонал. Я, до речі, з першого дня відмовився від стосу роздруківок, тому що в мене все знаходиться в особистому комп'ютері. Також є блок питань, пов'язаний з вже згадуваним народовладдям, щодо електронних петицій, публічного обговорення, адміністративних процедур, запровадження народовладдя в судовій владі. Ми всі ці задачі об'єднуємо в блоки: короткострокові – на 2021 рік і довгострокові – це те, чому присвячені так звані «трійки Стефанчука».
Ви презентували результати цих «трійок» на партійному з’їзді. Як конкретно відбувалася робота?
Були певні труднощі, оскільки Верховна Рада, мабуть, єдиний орган, який не мав плану, за яким працює. Ми вперше запровадили План законопроєктної роботи Верховної Ради у 2020 році і порахували, що пропускна здатність парламенту за рік становить від 250 до 350 законодавчих актів. Відштовхуючись від цієї цифри, почали формулювати бачення комітетів: що саме нам треба зробити на підставі програми президента. Тоді і була запропонована система «трійок». Що це таке? Конституція передбачає трьох суб’єктів законодавчої діяльності – народні депутати, президент і Кабінет міністрів. Задля того, щоб ці три сторони синхронізувались на етапі прийняття рішень, у мене була пропозиція: давайте зберемо голову профільного комітету парламенту, міністра і відповідного заступника з Офісу президента. Нехай вони розроблять плани на рік, де буде викладене бачення, на якому етапі ми знаходимося. Зокрема, щодо страхової медицини, яка прописана в президентській програмі, чи то недержавного пенсійного забезпечення, чи контрактної армії. І от ми вперше успішно склали план законопроєктної роботи Верховної Ради на 2021 рік. А також на середньостроковий період, каденцію нинішнього президента.
З реформою парламентської роботи свого часу носився колишній спікер Андрій Парубій, але впровадити її так і не судилося. Цей склад Ради вже запровадив сенсорну кнопку для голосування, що подається як велика перемога. Ще яких змін можна очікувати?
У мене взагалі є дуже багато своїх бачень, як повинен працювати парламент. Тут питання не тільки в сенсорній кнопці, а, в першу чергу, в якості продукту, який виходить з Ради. Наприклад, я переконаний, що всі законопроєкти, які заходять до цієї зали, повинні перед цим пройти серйозне «горнило». Бо у нас зараз можна зареєструвати будь-яку маячню і всі управління починають над нею працювати. В результаті вони пишуть: це – маячня, і вона не ставиться в порядок денний.
Як всі ми знаємо, у світі головним розробником законопроєктів є уряд. У нас – чомусь народні депутати. Але коли ми вираховуємо коефіцієнт корисної дії, то орієнтовно 6% з проєктів, поданих депутатами, стають законами, а 90%+ – процес заради процесу. Я вважаю, що цю піраміду треба перевернути: підготовку законопроєкту (як ми робимо це з проєктом про місцевий референдум) треба починати з напрацювання концепції: професійні драфтери прописують текст, ми його виносимо на громадське обговорення, отримуємо підтримку, і тільки після цього вносимо до Верховної Ради. І тоді він швидко проходить, тому що всі дискусії вже відбулися.
Коли ж сирий законопроєкт потрапляє до парламенту, на виході можна отримати казна-що з купою лобістських правок. Це – неправильно. Але його виправлення потребує серйозної реформи парламенту. Сенсорна кнопка – важлива річ, але треба взагалі переглядати питання голосувань депутатів. Пандемія показала, що може статися таке, коли одночасно недієздатні і голова Верховної Ради, і його перший заступник. Добре, що була Олена Костянтинівна Кондратюк, яка взяла на себе цю ношу проведення сесії. А уявіть, якби в цей період, не дай Бог, і вона захворіла – все, Рада паралізована.
І кому ви пропонуєте вести сесію в такому випадку?
У мене була ідея, яку я вніс до парламенту з початком пандемії. Це був один із перших законопроєктів у Європі, який передбачав можливість у виключних випадках дистанційного проведення засідань Верховної Ради. Але його не підтримали, хоча цей режим запровадили на рівні комітетів, які тепер в ньому прекрасно працюють. Виходячи з того, що парламент є єдиним законодавчим органом, ми повинні мати запобіжник у разі, якщо вона не може зібратися і прийняти важливі рішення. Зокрема, введення надзвичайного стану чи, не дай Бог, воєнного стану. Чинний регламент фактично унеможливлює прийняття таких рішень. А ми маємо запровадити для виключного переліку питань можливість дистанційного голосування.
При цьому не треба нічого вигадувати – ці речі зараз прекрасно працюють в Європейському парламенті. Мені відверто було прикро, бо в Україні розробили перший такий законопроєкт в Європі, а ми чекали, поки європейці це запровадять…
Крім цього, зрозуміло, що нам треба підсилювати експертну частину, яка стосується аналізу законопроєктів. Та ж Національна академія правових наук України, професійні громадські організації мають бути незалежними експертами щодо наших законопроєктів. Аби була одна інституційна наша аналітика, а інша – незалежна. Наприклад, експерти мають відстежувати, чи є лобізм в тій чи іншій ініціативі. І також треба здійснювати парламентський моніторинг: чи закон, який ми прийняли, досяг своєї мети. Чи треба його змінювати, чи скасовувати… Я дуже хочу буквально найближчим часом зареєструвати мій законопроєкт про засади законотворчої діяльності в Україні. Бо інакше ми і далі будемо розглядати ще мільйон нормативно-правових актів, а якість нормотворчої діяльності не підвищиться.
Ви декілька разів згадували про лобізм, який у нас вважається чимось ганебним і корупційним. А Рада не хоче його узаконити, як це зробило багато країн? Бо ми ж і так бачимо, хто з депутатів чиї інтереси просуває.
Вже подано кілька законопроєктів про лобізм, але думаю, що в період, коли ми працюємо в темпі пожежної команди у зв’язку з пандемією, не треба поспішати з такими речами. Але я погоджуюся з вами – це питання треба вирішити. У всіх цивілізованих країнах існує ціла низка спеціальних законодавчих актів, які регламентують лобізм. Коли приходить інвестор на певну територію і каже, що хоче напряму вкладати в неї гроші за якісь преференції, то парламент може їх йому надати, отримавши натомість цілу низку зобов'язань цього суб'єкта. Нам потрібні інвестиції і треба, аби цей лобізм був чистим, аби ми бачили податки з лобістської діяльності. Це питання – дуже важливе, але, мені здається, що ми обов'язково його вирішимо тільки після того, як пройдемо нинішні етапи.
«Мене найбільше розчаровує політичне перевзування»
Наразі парламент увійшов в клінч з Національним агентством з запобіганням корупції. Його намагаються позбавити певних повноважень щодо перевірки партійних фінансових звітів. В НАЗК вважають це помстою за припинення держфінансування парламентських партій через підозрілі операції у звітах. Які шанси прийняття цього неоднозначного законопроєкту, який підписали всі голови фракцій?
Будь-яка інституція має насамперед бути ефективною. З керівником НАЗК я бачився лише, коли ми обговорювали Антикорупційну стратегію, яку я абсолютно підтримав і мої правки були враховані. Там дуже багато правильних речей, хоча чимало з того, що ми проголосували, інколи навіть в мене викликає питання. От я на вихідних заповнював декларацію і, чесно кажучи, багато чого не зрозумів. У мене та у моєї дружини дві банківські картки – Монобанку та Приватбанку. Для чого декларувати понад 20 рахунків, які під ці картки підв’язані? От в Естонії, наскільки я знаю, людині підтягується проєкт декларації і не треба звертатися, як мені, до різних агенцій, щоб вони надіслали ті чи інші дані. Якщо є якісь неспівпадіння доходів з видатками, це просто додатково виписується. Це правильний підхід, коли держава виконує сервісну функцію та мінімізує проблеми для людей. Мабуть, немає такої країни, в якої є таке розгалужене антикорупційне законодавство, як в Україні. І його треба зробити максимально user friendly для людини.
Цьому парламенту вже рік з хвостиком. Для вас політика, як і для багатьох нинішніх депутатів, в новинку, але ви одразу посіли таку високу посаду. Яку оцінку можете дати цьому парламенту «новачків» та що вас особисто здивувало та розчарувало в цій роботі?
Я би назвав це таким періодом дорослішання, коли ті мрії, які Зеленський мав, обговорюючи свій похід в політику за шматком піци, вперлися в супротив бюрократичного апарату. Як професійний юрист я теж раніше багато стикався з бюрократією, але дещо по-іншому. Наразі ми набираємося багатьох знань, навичок, вмінь. А от що мене найбільше розчаровує – це політичне перевзування. Я це інколи відмічаю в поведінці та голосуванні деяких народних депутатів. Я завжди їм нагадую: коли ми обиралися, то всі підписували меморандум, що маємо підтримувати всі пункти програми президента. На жаль, навіть стосовно президентських ініціатив ми часто не знаходимо підтримки більшості. Для мене виправдання таких речей немає.
Звідки взялася ідея «трійок», про які ми згадували? Я дуже хочу, щоб у нашій державі зрештою з'явилася партія і президент, який наприкінці своєї каденції зможе гордо показати свою програму, навпроти кожного пункту якої буде стояти – «виконано». У мене теж є питання щодо швидкості нашого руху, але навіть якщо ви подивитеся аналітику порталу «Слово і діло», то поки єдина партія, яка не провалила жодної обіцянки, – це партія «Слуга народу».
Так ви ж партія влади, вас не дуже коректно порівнювати з опозиційними, які не мають своєї більшості…
А от і ні. Є таке поняття в політології, як deep state, тобто глибинна держава. І можна бути партією влади, але отримувати стільки системного спротиву від цього сформованого за 30 років deep state. Ми ж все намагаємося робити крок за кроком, хоча є просто фахівцями у своїй справі. У нас доволі неоднорідна фракція, але, мабуть, – це і є зріз нашого суспільства. Якщо хтось десь починає дивитися в іншу сторону, важливо знайти ті слова, які будуть спонукати йти за планом виконання програми президента.
Коли фракція «Слуга народу» завалила ваш законопроєкт про скасування переведення годинників, ви сприйняли це як «зраду»?
Ні, бо це взагалі був проміжний, неполітичний законопроєкт. Я напередодні переговорив зі всіма лідерами фракцій, які сказали, що підтримують його без питань. Але це була п’ятниця, останнє питання в порядку денному, і багато наших депутатів, скажімо відверто, не були присутні в залі. Плюс риторика деяких опозиціонерів, яка виникла просто на рівному місці, могла вплинути на голосування. Але цей проєкт відправлений на повторне друге читання. І я досі впевнений, що переведення годинників – це біологічне зло.
Коли ви розмірковували про цей парламент, то сказали, що він переживає період дорослішання. Те, що зараз відбувається з партією «Голос» – це теж хвороба росту?
Якраз фракція і партія «Голос» – ті люди, з якими мені абсолютно комфортно спілкуватися. Не було жодного разу, аби вони щось пообіцяли, а не зробили. І це точно на 100% проукраїнська партія. Враховуючи, що вона така ж молода, як і «Слуга народу», їй треба цими хворобами перехворіти та набути політичний імунітет. В результаті цього їхній політичний організм стане міцнішим.
А у самих «слуг» немає «проблеми росту»? Партія вже остаточно визначилася з ідеологією?
Якщо є проблема росту, то це означає одне: політичний організм росте та розвивається. І це добре. Гірше, коли це бур'ян на полі української політики – великий, гарний, духмяний. Але бур’ян. Звісно ми думаємо, розвиваємося, сповідуємо ліберальні цінності в економіці, ми за меритократичний підхід в кадровому забезпеченні, ми за центричне об’єднання України.
«І президент, і Разумков тиснуть один одному руки»
Звідки природа цих розмов, що чи то «Голос», чи то «Батьківщина» можуть увійти до коаліції з монобільшістю? Про це ж не просто на парканах пишуть, а говорять лідерки цих партій – Кіра Рудик та Юлія Тимошенко.
Чесно кажу: зі мною з приводу цього питання не говорили ні Кіра Рудик, ні Юлія Тимошенко, ні представники інших груп та фракцій, тому я не можу цього коментувати.
А ви особисто вважаєте, що розширення монобільшості потрібне чи ви і так справляєтеся?
Тут я абсолютно підтримую президента: парламент повинен працювати стільки, скільки він виконує покладені на нього завдання. Щодо всіх програмних речей нам абсолютно вистачає голосів фракції «Слуга народу». Звичайно, треба проводити перемовини з колегами, тому що це парламент, тут інакше не може бути. Аби змінити ту ж Конституцію, потрібно триста голосів. Тому, можливо, з якихось питань, пов’язаних зі зміною Конституції, наприклад, зменшенням кількості народних депутатів, прийде час, коли тема про широку коаліцію може постати. Це моє передбачення.
Поговоримо про стосунки у президії Верховної Ради. Вже давно, і не тільки на «зливних бачках», мусується тема зіпсованих стосунків голови парламенту Дмитра Разумкова та Офісу президента. Його голова Андрій Єрмак нібито хотів би бачити на чолі Ради саме вас…
Я не коментую домисли та вигадки. Скажу так: я сприймав і сприймаю Дмитра Разумкова як члена команди президента, тому що ми пройшли тривалий шлях разом з ним і залишаємось на вістрі парламентської боротьби за Україну. І якихось підстав вважати інакше у мене немає. Що стосується моєї скромної персони, то я відверто вам кажу: мені дуже комфортно на своєму місці, тому що на ньому в мене є багато можливостей займатися тим, що я люблю, – законопроєктною діяльністю. Писали, що під мене готують якусь спеціальну пресслужбу, яка буде давати мені велику медійну розкрутку для набуття державної ваги. Але у мене і так достатньо державної ваги, тільки часу не завжди вистачає, брати участь у щоденних етерах. Тому я прийняв для себе рішення сконцентруватись на тому, що вмію найкраще – систематизації законодавства та покращенні його якості.
Вам ніяк не натякали, чи не хочете ви піти на підвищення?
Що ви маєте на увазі під словом «підвищення»? Адже всі в президії є керівниками Верховної Ради. Але ми такі самі народні депутати, як і інші, проте на нас додатково покладається низка організаційних обов'язків. Ми більше нічим не відрізняємось, тому що єдиним суб'єктом прийняття рішень є парламент. Мій закон про обчислення часу – тому кращий приклад (сміється).
Ви можете підтвердити, що у стосунках Разумкова з Банковою є певне напруження? Диму ж без вогню не буває.
Я не був присутнім на персональних розмовах, але під час заходів, на яких присутні і президент, і Разумков, вони тиснуть один одному руки, спілкуються, приймають узгоджені рішення. Так, триває дискусія щодо багатьох питаннь між нами всіма, тому що це чесна розмова. Якщо її немає, це буде ЦК КПРС, яке дійшло до свого логічного завершення. Але коли ми вже прийняли рішення, то повинні всі разом його виконувати.
Павло Вуєць, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»
Коментарі — 0