«Сильний прем’єр». Банкова готує Андрію Коболєву нову роль?

Поки «слуги народу» шукають голоси для повторного голосування за призначення першим віце-прем’єром–міністром енергетики Юрія Вітренка, Банкова готує альтернативний кадровий сценарій за участю ще одного «нафтогазівця». Команда президента розглядає колишнього соратника Вітренка, голову НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболєва, як ймовірного наступного прем'єр-міністра. Поштовх для такого сценарію дають останні події за океаном...

Хвилі від перемоги Джозефа Байдена на виборах президента США можуть дістатися  берегів Дніпра ближче до весни і спровокувати великий кадровий землетрус в тутешній владній верхівці.  Джерела в уряді та на Банковій впевнені: на відміну від свого попередника Дональда Трампа, Байден дуже обізнаний в українській тематиці. До того ж, вона неабияк «наздоганяла» його під час виборчої кампанії. Тому новий президент приділятиме подіям в нашій країні більше уваги. І навряд чи вона потішить декого в Києві.

Тривожні дзвіночки щодо наших внутрішніх «зашкварів» пролунали ще за президентства Трампа. Національне антикорупційне бюро та його голова Артем Ситник, що користуються беззаперечною підтримкою за океаном, неодноразово «стукали» у Вашингтон на наших можновладців, які не тільки не демонструють успіхів у боротьбі з корупцією, а й часом її очолюють. Відчуваючи підтримку Вашингтону, НАБУ навіть вступила у відкриту війну із заступником голови Офісу президента Олегом Татаровим, якого підозрюють у корупційних діяннях. Президентська ж команда, особливо не розмірковуючи, всіляко намагається «відмазати» свого вірного штика. Чим зайвий раз дратує західних партнерів.

Ще один сигнал з-за океану «прилетів» вже у 2021 році. Мова про останній скандал – американські санкції, накладені на одного з депутатів від «Слуги народу» Олександра Дубінського. За поданням саме цього діяча, до речі, Конституційний суд визнав призначення Ситника директором НАБУ незаконним. Здавалося б, Дубінський – персонаж хоч і галасливий, але невеликого масштабу. Попри це, такий недвозначний сигнал вже змусив Офіс президента заворушитись в очікуванні нових неприємних сюрпризів від нової адміністрації США.

Найшвидший та зовні найпростіший спосіб продемонструвати свою лояльність новому господарю Білого дому – «переставити ліжка». Тобто знайти винуватих у минулих бідах та призначити на їхнє місце нових та незаплямованих, принаймні, в очах Вашингтону. Володимир Зеленський не у захваті від такого сценарію, бо він знову потрапить під шквал заїждженої критики про «зовнішнє управління», але це не так страшно, як «чорна мітка» від західних партнерів. Тому весна – кращий час для того, аби спихнути всі зимові негаразди на старий уряд та створити ілюзію оновлення. Як там було у виборчій кампанії президента: «Весна прийде – саджати будемо». От і садитимуть: нових людей – у старі крісла.

Або і не таких вже й нових. Головне, аби вони не викликали відрази в американських партнерів.

Дійшло навіть до того, що в оточенні президента обговорювався неймовірний варіант заміни Дениса Шмигаля на… його попередника «профана в економіці» Олексія Гончарука. Після відставки він подався якраз у США, де нібито проводив зустрічі з «потрібними людьми». Але такий камбек був би зовсім принизливим для Зеленського. Тому нині на посаду глави уряду розглядаються більш прийнятні кандидатури – наприклад, багаторічного голови НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболєва, який є ще одним улюбленцем Заходу. Сам Коболєв став за роки правління державним холдингом дуже заможною людиною і вже може дозволити собі погратись у політику, не зв’язуючи себе зобов’язаннями з різноманітними закулісними спонсорами.

Перед очима у Коболєва – приклад його колишнього соратника та партнера Юрія Вітренка, якого теж сватали у прем’єри. Причому поки що цей приклад не дуже вдалий. Спроба обрати Вітренка першим віце-прем’єром та міністром енергетики була здійснена 17 грудня минулого року та провалилася – кандидатура набрала лише 186 голосів, з яких «слуги народу» дали 153. Не голосував і голова Верховної Ради Дмитро Разумков, який дорікнув Вітренку неадекватними багатомільйонними преміями, отриманими за виграш у Росії справи в Стокгольмському арбітражі. Схожими мотивами керувались і багато інших «слуг», що не підтримали кандидатуру, плюс свою невидиму руку до провалу Вітренка доклав енергетичний монополіст Ринат Ахметов, який хоче бачити на цій посаді прогнозовану для себе людину.

Втім вже за кілька днів Вітренко потрапив в уряд через «чорний хід», ставши в.о. міністра. Але через те, що за новими прийнятими парламентом правилами повноваження тимчасових міністрів обмежені 30 днями, найближчим часом Верховна Рада має знову розглянути питання Вітренка. І не факт, що після його ініціативи з підвищення цін на електрику та гучних тарифних протестів шанси на затвердження зросли. Щоправда, є інформація, що апетити Вітренка знизились з першого віце-прем’єра–міністра енергетики до просто міністра.

Who is mr. Kobolev?

А от колишній соратник і компаньйон Вітренка Коболєв (нині вони ворогують) поки перебуває у тіні кадрових гонок. Проте докази того, що топменеджера «Нафтогазу» готують до підвищення, вже є.

У розпорядженні «Главкома» опинились фрагменти опитування, яке проводить солідна маркетингова компанія «Kantar Україна» (до її складу входить відома компанія TNS Ukraine). Респондентам пропонується дати відповідь на цілу низку питань стосовно персони Коболєва, а також оцінити професійні якості голови правління «Нафтогазу».

(зображення клікабельні)

Як бачимо, діапазон оцінок, запропонований респондентам, дуже різноманітний: «сильний лідер», «ефективний дипломат», «патріот України», «борець з корупцією», «людина з хорошою репутацією», «людина, якою я захоплююся»… Всі – хоч до рани прикладай. З неоднозначних характеристик тільки одна та й та дуже розмита – «людина, яка говорить в ЗМІ більше, ніж робить в реальності».  

Цілі, заради яких робляться такі «репутаційні» опитування, можуть бути різними. Зокрема, серед послуг, що надає «Kantar Україна», – «надійні підходи до виміру та аналізу громадської думки, оцінки потенціалу політичних кандидатів і партій, оптимізації політичного позиціонування». Посада керівника НАК давно є політизованою, але Коболєву, в кишені якого контракт на роботу на кілька років вперед, навряд чи саме тепер необхідно з’ясовувати ставлення українців до себе. Тому висновок один: глава «Нафтогазу» оцінює свої перспективи у «чистій політиці».

Прізвище Коболєва не вперше згадують як кандидата на майбутнього голову уряду, тим більше, є впливові кола, на які він може спиратися. Так, колишній посол США в Україні Марі Йованович свого часу відверто підтримувала главу НАК у війні з експрем’єр-міністром Володимиром Гройсманом, і контракт голови «Нафтогазу» з захмарним окладом уряд в результаті продовжив. Ані Йованович, ані Гройсман – вже не при посадах в Україні, а от Коболєв свою кар’єру призупиняти не збирається.

Насиджене крісло – на «електричний стілець»

Не можна стверджувати, що згадане вище опитування замовляв сам Коболєв. За інформацією «Главкома», ставлення народу до потенційних кандидатів на місце прем’єра регулярно заміряють саме в Офісі президента. Але те, що Коболєв вкладається у власний імідж та піар, добре помітно. Наприклад, судячи зі змісту його сторінки в «Вікіпедії», більшого реформатора, наповнювача держбюджету та борця з корупцією годі й шукати.

Щодо ймовірності майбутніх прем’єрських вершин Коболєва виникає резонне питання: навіщо йому змінювати тепле місце в «Нафтогазі», хай і зі зменшеним удвічі окладом і урізаними преміями, на «електричний стілець» в уряді?

З нинішньої посади голову «Нафтогаза» фактично неможливо посунути до закінчення контракту, а от Кабмін можна замінити, як показує українська дійсність, в будь-який момент. Хіба що Коболєв буде відчувати за спиною стовідсоткові гарантії незалежності та недоторканості, зокрема, з боку західних друзів. До того ж, його персона для  парламенту є чи не більш контроверсійною, ніж Вітренка. В «активі» у Коболєва ті ж кричущі премії самому собі, які він переводив своїй матусі в США. Тож з огляду на сприйняття такої кандидатури всередині країни, на що дуже чутливо реагують на Банковій, Коболєв поки що в кадровому резерві і, за даними джерел «Главкома» в оточенні президента, фінального рішення щодо нього нема. Керівник «Нафтогаза» є не єдиною запасною кандидатурою на прєм’єрство: так, в ЗМІ почала мучуватися інформація, що в списку претендентів є прізвище міністра аграрної політики та продовольства Романа Лещенка. 

Варто нагадати, що Коболєв та Вітренко були у шорт-листі кандидатів на прем’єрську посаду, ще коли монобільшість тільки формувала свій перший уряд, але тоді ставка була зроблена на Олексія Гончарука. Вже після зміни Гончарука на Шмигаля тодішній голова фракції «Голос» Сергій Рахманін (в жовтні минулого року) припускав, що восени готується чергова прем’єрська ротація і як найбільш реалістичний варіант на зміну явно розглядається саме кандидатура Коболєва.  Але Шмигаль дотягнув до зими, втім настирне «підсаджування» до нього таких важковаговиків, як Вітренко, дуже показове в плані примарних перспектив діючого прем’єра.

Голова енергетичного парламентського комітету Андрій Герус зі «Слуги народу» ухилився від прогнозів, наскільки реальна «номінація» Коболєва в прем’єрській категорії. А от перший заступник Геруса по комітету Олексій Кучеренко з «Батьківщини» бачить, що у Коболєва з огляду на ці соцопитування скоро з’являться не тільки прем’єрські, а й президентські амбіції: «Найближче оточення цієї парочки (Коболєв-Вітренко) їх дійсно переконує, що вони якісь геніальні менеджери, але, як на мене, вони просто два авантюристи, які все провалили в «Нафтогазі».

«Його (Коболєва – «Главком») дуже люблять «соросята», – відмічають співрозмовники «Главкома» в парламенті, використовуючи термін, яким недоброзичливці нарекли відверте «західне лобі», що існує, зокрема, в стінах Верховної Ради. Втім, наприклад, у тій же фракції «Голос», що вважається «прозахідним» оплотом, запевняють, що не будуть підтримувати жодне кадрове рішення влади, – і кандидатура Коболєва винятком для них начебто не стане.

Очільника «Нафтогазу» дивним чином пов’язують одночасно і з західними елітами, і з олігархом Ігорем Коломойським. Останній, м’яко кажучи, не користується симпатіями на Заході та відповідає своїм недругам взаємністю (вже згаданий кейс близького до Коломойського нардепа Дубінського дуже показовий). Про зв’язки Коболєва з олігархом відкритим текстом розповідав і Юрій Вітренко, коли зі скандалом пішов з «Нафтогазу» через скорочення своєї посади. Тоді він заявив, що до його звільнення доклалося найвище керівництво держави, але окремо зупинився на Коболєві, звинувативши його у непрофесійності, давніх домовленостях з Коломойським та підігруванні тому в утриманні контролю над державною компанією «Укрнафта». Саме за керування «Нафтогазом» Коболєвим була узгоджена «мирова» з олігархом щодо багатомільярдного податкового боргу «Укрнафти», яка фактично відбулася за рахунок держбюджету.

Але який би неоднозначний шлейф не тягнувся за Коболєвим та як би не оцінювали його заслуги та багатомільйонні статки всередині країни, він цілком може сподіватися, що подальший кар’єрний шлях йому підсвітять зірки з того боку океану.

Павло Вуєць, «Главком»