Чорнобильська катастрофа: як це сталося 40 років тому

26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції у Київській області сталася одна з наймасштабніших техногенних катастроф в історії. Вплив радіаційного викиду, спричиненого аварією, відчувається й донині. «Главком» розповідає, як сталася аварія та яких наслідків вона завдала.

Зміст

1. Як сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції
2. Наслідки аварії на ЧАЕС
3. Перші аварії на Чорнобильській АЕС
4. Хто відповідальний за Чорнобильську катастрофу?
5. Фоторепортаж із зони відчуження

Як сталася аварія на ЧАЕС

25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС планували експериментально зупинити четвертий енергоблок, щоб перевірити, чи можна використати інерцію турбогенератора у разі втрати електроживлення. Попри відхилення від передбачених умов, випробування вирішили не скасовувати.

Експеримент розпочався 26 квітня о 01:23 і швидко вийшов з-під контролю. Уже о 01:25 пролунали два вибухи з інтервалом у кілька секунд, які повністю зруйнували реактор. Виникло понад 30 осередків пожежі: основні вдалося локалізувати протягом години, а повністю загасити – до п’ятої ранку. Водночас у центральному залі четвертого блоку згодом спалахнула потужна пожежа, яку ліквідовували із застосуванням вертольотів до 10 травня.

Під час аварії в приміщенні енергоблока перебували 17 працівників. Під завалами загинув старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук, а вдень того ж дня від опромінення помер наладник Володимир Шашенок. Ще 11 співробітників отримали смертельні дози радіації й померли до 20 травня 1986 року в московській лікарні №6. У 14 інших працівників діагностували променеву хворобу тяжких ступенів.

Наступного дня урядова комісія вирішила негайно зупинити перший і другий енергоблоки та лише через 36 годин після аварії евакуювати населення Прип’яті, що входила до 10-кілометрової зони.

Згідно з повідомленням КДБ, станом на 8:00 28 квітня рівень радіації на третьому і четвертому енергоблоках становив 1000-2600 мікрорентген на секунду, а в окремих районах міста – 30-160, тоді як безпечним вважається фон до 0,26 мкЗв/год.

До ліквідації наслідків аварії одразу залучили військових різних підрозділів – хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних, а також медичні служби Міноборони СРСР, Цивільної оборони та МВС. Згодом до робіт долучили резервістів і цивільних. Загалом, за неповними даними, у ліквідації брали участь близько 600 тис. людей, багато з яких згодом захворіли через опромінення.

Пожежники прибували без належного захисту – зокрема без ізолюючих протигазів, через що радіоактивні речовини потрапляли в їхні дихальні шляхи. Саме рятувальники запобігли ще одній можливій трагедії – водневому вибуху.

Загальна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії, у 30-40 разів перевищила показники бомбардування Хіросіми, а вплив радіації відчули майже 8,5 млн людей.

Увечері 1 травня вітер з Чорнобиля повернув на Київ. У столиці почав стрімко підвищуватися радіаційний фон. Однак, парад відбувся.

2 травня радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції – на шостий день після аварії.

До 6 травня із 30-кілометрової зони відселили понад 115 тис. людей – саме ця територія зазнала найбільшого радіаційного забруднення. Згодом її стали називати Чорнобильською зоною відчуження.

До зони відчуження увійшли північні частини Поліського та Іванківського районів Київської області, де розташовані сама електростанція, а також міста Чорнобиль і Прип’ять, і частина Житомирщини аж до кордону з Білоруссю. Сотні невеликих населених пунктів, що опинилися в епіцентрі забруднення, ліквідували – їх просто зрівняли із землею за допомогою бульдозерів.

Інформацію про техногенну катастрофу партійно-державним керівництвом СРСР і радянськими спецслужбами було відразу віднесено до категорії таємної.

Наслідки аварії на ЧАЕС

Аварія на Чорнобильській АЕС спричинила серйозні проблеми у сфері громадського здоров’я та демографії, а також завдала масштабних економічних, соціальних і гуманітарних втрат. За своїми екологічними наслідками вона переросла у катастрофу глобального рівня: радіоактивним цезієм було забруднено близько трьох чвертей території Європи.

Чорнобильська трагедія стала одним із чинників, що пришвидшили розпад СРСР. Намагання Москви приховати правду про масштаби лиха, а також недостатні заходи захисту і допомоги постраждалим підірвали довіру до «гуманності» комуністичної ідеології навіть серед її прихильників. Дії радянської влади засвідчили глибоку безвідповідальність щодо життя і безпеки людей.

У післяаварійні роки активізувалися екологічні та національно-демократичні рухи, передусім в Україні. 26 квітня 1988 року в Києві відбулася перша несанкціонована акція протесту з гаслами на кшталт: «Геть АЕС з України», «УКК – за без’ядерну Україну», «Не хочемо мертвих зон», «АЕС – на референдум», «Промисловість, землю, воду – під екологічний контроль», «Кожному – персональний дозиметр». У різних регіонах країни – як на сході, так і на заході – люди виходили на мітинги проти будівництва нових і експлуатації чинних атомних електростанцій. Саме навколо теми ядерної катастрофи почали формуватися перші громадські об’єднання, які згодом переросли у впливові політичні сили, зокрема «Зелений світ» та Союз «Чорнобиль».

Перші аварії на Чорнобильській АЕС

Будівництво Чорнобильської атомної електростанції розпочалося в травні 1970 року. Перші аварії на ЧАЕС сталися ще в 1978-1979 роках, відразу після запуску першого енергоблоку. Були також витоки радіації у 1982, 1983, 1984 роках.

Зокрема, в архівах Комітету державної безпеки (КДБ) зберігаються матеріали, що стосуються будівництва Чорнобильської АЕС, її введення в експлуатацію наприкінці 1970-х років, самої аварії та ліквідації її наслідків. Ці документи свідчать, що ще на етапі зведення станції допускалися численні порушення й зловживання: будівельно-монтажні роботи виконувалися неякісно, а технологічні вимоги систематично ігнорувалися. У підсумку сукупність цих факторів і призвела до катастрофи.

Тільки від 1983 по 1985 роки на станції сталося п’ять аварій і 63 відмови обладнання. Останній подібний інцидент перед великою аварією стався в лютому 1986 року.

Хто відповідальний за Чорнобильську катастрофу?

Чорнобильська АЕС перебувала у прямому підпорядкуванні Москви, тому союзне керівництво фактично відсторонило республіканську владу від активної участі в ліквідації наслідків аварії. Ключові рішення ухвалювалися в столиці СРСР або за її погодженням.

У другій половині дня 26 квітня було створено урядову комісію Ради міністрів СРСР на чолі із Борисом Щербиною. Вона розпочала роботу безпосередньо в зоні катастрофи, маючи на меті оцінити масштаби аварії та визначити першочергові заходи для її ліквідації. Від України до складу комісії входив заступник голови Ради міністрів УРСР Микола Ніколаєв.

29 квітня в Москві сформували Оперативну групу політбюро ЦК КПРС, яка координувала дії щодо мінімізації наслідків аварії. Її очолив голова Ради міністрів СРСР Микола Рижков. З квітня 1986-го до січня 1988 року група провела 40 засідань.

В Україні аналогічну оперативну групу створили 30 квітня 1986 року. Вона була зобов’язана щоденно до 10:00 доповідати ЦК КПУ та Раді міністрів УРСР про ситуацію на станції та хід ліквідаційних робіт. 3 травня почала діяти також Оперативна група політбюро ЦК Компартії України. Документи цих структур свідчать, що Кремль усунув керівництво УРСР від безпосереднього управління процесом ліквідації аварії на ЧАЕС.

Водночас керівництво Української РСР, навіть маючи інформацію про реальну загрозу для життя і здоров’я населення, беззастережно виконувало часто некомпетентні вказівки Москви. 11 лютого 1992 року генеральна прокуратура України, спираючись на висновки тимчасової депутатської комісії Верховної Ради УРСР, відкрила кримінальну справу за зловживання владою.

Вищих посадовців – першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького, голову Ради міністрів України, керівника Оперативної групи політбюро ЦК КПУ з ліквідації наслідків аварії Олександра Ляшка, голову президії Верховної ради Валентину Шевченко, міністра охорони здоров’я УРСР Анатолія Романенка звинувачено у фальсифікації реального рівня іонізуючого випромінювання в зоні аварії на Чорнобильській АЕС, що привело до масового переопромінювання персоналу станції, ліквідаторів наслідків аварії та мешканців зони, ураженої радіацією. 

Слідство дійшло висновку про їх вину, але через смерть Щербицького і закінчення терміну притягнення до кримінальної відповідальності справу закрили.

Фоторепортаж із зони відчуження

Нагадаємо, 26 квітня відзначається Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф. Дата була обрана не випадково, адже саме 26 квітня 1986 року сталася Чорнобильська катастрофа, яка є однією з найбільших техногенних катастроф в історії.

Цей день є важливим для вшанування пам’яті всіх жертв радіаційних аварій, а також для підвищення обізнаності про ризики, пов’язані з використанням радіації. Він також служить нагадуванням про необхідність підтримки постраждалих і продовження досліджень у сфері радіаційної безпеки.