Олег Адамовський. Історія майора, який під Харковом врятував побратимів ціною життя
Група під керівництвом офіцера натрапила на ворожу засідку
Марвел. Таким був його позивний. Це назва вигаданого всесвіту супергероїв. І майор Олег Адамовський жартував, що він теж супергерой, який здолає будь-якого ворога. Військовому було лише 30 років. 13 із них він присвятив Збройним силам України. Про армію мріяв із дитинства, завжди уважно слухав розповіді батька про службу. Із відзнакою закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Служив у складі 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка.
Історію життя та загибелі Олега Адамовського журналістам переповіла його дружина Анна.
Вони познайомилися в Урожайному – рідному селі Олега. Анна приїхала туди з Донецька в гості до бабусі. Після того не спілкувалися дев’ять років, аж доки дівчина не помітила знайоме обличчя в соцмережі. На знімку Олег був біля нареченої. «Одружився», – подумала Анна і написала вітання у коментарях. Натомість юнак відповів у приватні повідомлення: «Це дружина мого однокурсника й товариша. Я на тебе чекаю».
Олег Олегович Адамовський (21 січня 1992 – 12 березня 2022) – підполковник (посмертно) Збройних сил України.
Народився у селі Урожайне Донецької області. Мріяв бути професійним військовим ще з дитинства. 2014 року закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба з відзнакою. Служив у складі 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка, був учасником бойових дій на сході України.
12 березня 2022 року загинув під час оборони Харкова. Група під його керівництвом під час виконання бойового завдання, натрапила на ворожу засідку. Олег Адамовський до останнього прикривав відхід побратимів… ціною свого життя.
Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2022, посмертно).
Невдовзі молоді люди почали жити разом, одружилися. Олег на той час вже був учасником бойових дій, часто їздив у відрядження та завжди переконував, що «все буде добре», і дружина йому вірила. Анна пишалася чоловіком, завжди підтримувала його, лише у січні цього року попросила покинути службу – дуже неспокійно було на душі. Він рішуче заперечив.
Повномасштабне вторгнення застало Анну Адамовську в Харкові, Олег перебував у Чугуєві. Він просив дружину поїхати, та вона залишилася, хотіла бути ближче до коханого. Тим паче, що той хворів – нежить, висока температура. Попри негаразди з здоров’ям, офіцер виконував бойові завдання.
«За день до смерті йому вдалось несподівано на кілька годин вирватись до мене. «Смаж картоплю і обіцяй, що не плакатимеш, скоро буду!» Хто ж знав, що це наша остання зустріч. Приїхав худий, неголений, змучений… Все намагався поговорити про якісь банальні побутові речі, жартував: «От бачиш, просто нежить!» А я лиш просила берегтись, адже завжди знала, що він готовий пожертвувати собою заради інших…», – розповіла Анна виданню «АрміяInform».
12 березня магазин матері Олега на Донеччині обікрали. Він і Анна заспокоювали жінку.
«Олег встиг набрати маму, пообіцяти, що після перемоги усе відбудуємо, заробимо, зробимо ще краще… Увечері я відправила йому: «Все добре?», та зробила помилку і замість «все» надрукувала «ме». Він так і відповів: «Ме добре!» Ось таке дурнувате повідомлення й стало останнім… Перед сном написала: «Набереш?» Та SMS не дійшло… Я писала кожні пів години, повідомлення залишались непрочитаними. Ближче до 22-ї мої численні SMS таки дійшли… Та тільки я трохи видихнула, як подзвонив Артем, товариш Олега. Його слова: «Олег загинув» завжди дзвенітимуть у вухах… Навіть не уявляєте, як кричала мати Олега, коли я їй сказала. Та й моє «ми маємо бути сильними» звучало не надто переконливо, бо я виявилась зовсім не сильною…», – поділилася з журналістами вдова Героя.
Майор Олег Адамовський загинув під час оборони Харкова, прикривши відхід побратимів ціною власного життя.
Група під керівництвом офіцера натрапила на ворожу засідку. Командир виконував бойове завдання, був відданим своїй справі та товаришам до останнього подиху.
«Як потім з'ясувалось, у воїнів було важливе бойове завдання, успішне виконання якого зупинило б просування ворога. Це була вже третя спроба мого чоловіка виконати поставлену ціль. Олега навіть стали відмовляти побратими, мовляв, це вкрай небезпечно. Проте він вчинив як герой, заявивши, що потрібно йти до кінця і зробити все, аби армія РФ не дісталась Харкова. Коли втретє загін рушив уперед, мій чоловік був першим, далі йшли побратими. Та, на жаль, група натрапила на засідку. Ціною власного життя Олег прикрив відхід побратимів», – розповіла Анна газеті «Факти».
Поховали Олега Адамовського 15 березня на рідній Донеччині, у селищі Велика Новосілка. Того ж дня оселю, де він жив із дружиною, зруйнував ворожий снаряд…
28 квітня подружжя Адамовських мало би святкувати четверту річницю шлюбу. Саме на цю дату припало 40 днів від загибелі Олега.
Олег Адамовський займався благодійністю: допомагав людям, які того потребували, і бездомним тваринам. Анна планує продовжити його справу. Нині вона піклується про притулок для тварин на Київщині, хоче зробити це традицією.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі майору Олегу Адамовському посмертно присвоїли звання Героя України. Нагороду із рук президента Володимира Зеленського отримала Анна.