Путінська війна проти українських дітей: дайджест російської пропаганди

Російський диктатор нагороджує дружину Кадирова званням «мати-героїня» і водночас робить сиротами тисячі українських дітей. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 14 листопада.

Путін боїться їхати  в Україну та на Балі

14 листопада Володимир Зеленський відвідав щойно визволений Херсон. Кремль висловив обурення щодо «поїздки на російську територію». З цього приводу вже кепкують, мовляв, це був перший візит президента України «в Росію» з 2013 року.

Гнів і розпач рашистів викликало не лише те, що Зеленський здійснив візит в обласний центр без запрошення і дозволу Путіна. Президент України не побоявся відвідати реально прифронтове місто, в якому до того ж, ще не завершилися стабілізаційні заходи після втечі окупантів.

Головним питанням у Z-аудиторії було: чому ж російська армія не скористалася нагодою знищити керівництво ворожої держави, яке позувало для фотосесій під самим її носом?

І, звісно, важко не помітити контраст між вчинком президента України та звичайною поведінкою російського вождя, який без нагальної потреби не показує і носа зі свого фюрербункера.

Доречі, за підсумками кількаденної інтриги, нарешті з’ясувалося, що ані Зеленський, ані Путін не братимуть особистої участі в саміті країн G20 в Індонезії. Президент України – тому що обрав Херсон замість Балі. Вибір Путіна із неприхованою прямолінійністю пояснив пропагандист-політолог Марков:

На думку політолога, Путіна на Балі очікували підступні кілери та провокатори. Останні могли б публічно принизити вождя, умисно збивши його з ніг і примусивши, таким чином, плазувати на четвереньках. 

І це, власне, все, що варто знати про особисту відвагу лідерів двох воюючих держав.

До речі, сам Путін за весь час «спецоперації» так і не відвідав незаконно анексовані в 2022 році території України. 

9 листопада офіційний представник Кремля Пєсков заявив, що «конкретних планів щодо поїздки Путіна на Донбас наразі немає».

З приводу ж відмови їхати на Балі, вже не відвертий Марков, а стриманий посадовими рамками Пєсков пояснив, що «це було рішення самого глави держави, пов’язане з його графіком, а також необхідністю його перебування в РФ».

«Необхідність» його перебування в РФ, мабуть, була викликана  необхідністю вирішення житлових проблем Алтайського краю. Того ж 14 листопада Путін зустрівся з губернатором регіону Томенком, який просив президента РФ про допомогу на будівництво житла в сільських районах для 60-ти лікарів та вчителів.

Їхати вождю далеко не довелося: за деякими відомостями, саме в цьому регіоні знаходиться одна з «дач Путіна» – «Алтайське подвір’я» (за іншою версією – бункер).

Крім утаємничених «газпромівських» грошей, 1 млрд рублів на його будівництво виділив федеральний бюджет. Ще 3,5 – Республіка Алтай. І зараз алтайський губернатор просить Путіна посприяти у будівництві житла для 60 нещасних сільських лікарів та вчителів.

Отже, «лідер антиколоніального руху» просто боїться їхати і на Донбас, і на Балі. А боятися в нього справді є чого:

• незручних питань і нотацій з приводу війни в Україні від людей, які від нього не залежать;
• можливих проблем з його власною безпекою за межами тотально контрольованої ФСО зони;
• «палацового перевороту» соратників за час його відсутності;
• ще чогось/когось

У всьому цьому головне – «Путін боїться». Адже, візит такого представницького рівня мав би продемонструвати і в Росії (де вже навіть Дугін волає щось на кшталт «Акела промахнувся!») і у світі, що Путін, незважаючи на величезні проблеми в Україні, впевнений у собі і здатний впливати хоча б на вирішення проблем голоду для африканських та решти постколоніальних» країн, лідером яких він себе вважає.

Але Путін злякався і замість Байдена та Сі обрав свого алтайського прибункерного губернатора. Так безпечніше. 

Африканські зеки стали «російськими богатирями»

Як відомо, «спецоперація в Україні» у Росії вже перетворилася на «війну з НАТО». Одними з головних «переможних реляцій» у битві російських «богатирів» з «іноземними найманцями, які воюють за неонацистів в Україні» є знищення останніх. Офіційний спікер МО РФ Конашенков доповідає про це регулярно.

Навіть, не полінувався і таблицю якось відповідну склав. А також апелював до Міжнародного гуманітарного права, за яким, як нагадує Конашенков, «іноземні найманці не є комбатантами і найкраще, що на них чекає у разі захоплення живими – судовий процес та максимальні терміни ув’язнення».

Насправді, 14 листопада стало відомо, що Замбія – одна з африканських постколоніальних країн, долею яких так «переймається» Путін у боротьбі з «колективним Заходом», звернулася до Росії з вимогою пояснити, як її громадянин, що відбував тюремне покарання у Москві (вирок був винесений ще у квітні 2020-го), опинився в Україні, де й був убитий. 

Насправді, Путін злякався навіть Замбії. Адже, за дивним збігом обставин, саме цього дня підписав указ, який легалізує призов до армії РФ осіб з другим громадянством. Також російський диктатор дозволив їм служити в російській армії навіть офіцерами за контрактом.

Путін цим самим фактично визнав, що:

• з «частковою» мобілізацією не все гаразд;
• російських контрактників катастрофічно не вистачає, тому їх замінятимуть іноземці;
• а 70 – 80 % підтримки росіянами «спецоперації», які йому регулярно малюють у соцопитуваннях, дивним чином не конвертуються у таку ж кількість бажаючих воювати в Україні.
• тому доводиться брати африканських та центральноазійських зеків/ будівельників/ студентів тощо, а потім окремим указом перетворювати їх на «російських багатирів-контрактників».

До речі, щодо підтримки африканцями «лідера світового антиколоніального руху». 14 лютого Генасамблея ООН ухвалила резолюцію, згідно з якою Росія може бути притягнута до відповідальності за війну в Україні. Зокрема, ця резолюція передбачає призначення РФ репарацій на користь України. Проти висловилися лише 14 країн. Серед них тільки п’ять африканських: Еритрея, Ефіопія, Малі, ЦАР і Зімбабве.

Світові компанії не пошкодували про вихід з РФ

На цьому тлі Путін, мабуть, сподівається, що як африканські контрактники замінять російських, так і африканські компанії замінять провідні світові, які покинули Росію через повномасштабну агресію проти України.

Свого часу він зухвало заявив, що «світові компанії ще пошкодують про це рішення, оскільки позбавили себе розвитку в країні з величезними можливостями».  

Насправді, західні компанії навіть підвищили капіталізацію після виходу з Росії. Це призвело до значного зростання вартості бізнесу більшості з них. У деяких випадках вони подорожчали на третину, свідчить дослідження «Агентства».

Для аналізу воно взяло складений Forbes рейтинг 50 найбільших іноземних компаній у РФ і додало до нього деякі публічні компанії, важливі для своїх секторів.

Таким чином вийшов список із 17 великих зарубіжних публічних компаній, які мали в Росії значні активи та зуміли їх продати. Ось так виглядає капіталізація цих компаній на момент продажу російського бізнесу та на початок листопада.

• Із 17 компаній вартість бізнесу знизилася лише у чотирьох – автовиробника Nissan, італійського енергоконцерну Enel, виробника побутової техніки Whirlpool та канадського золотодобувача Kinross. Капіталізація більшості компаній зросла. Середнє зростання капіталізації за компаніями, котирування яких зросли, склало 14,7%.
• Всі компанії, крім Imperial Brands та Kinross, зафіксували списання від переоцінки активів, створення резервів та інших втрат у Росії. Загальна сума списань компаній досягла 20,3 млрд доларів. Але при цьому лише три відзвітували про збитки за підсумками третього кварталу – Renault, Ford та Baker Hughes. Інші (з тих, що вже опублікували звіти) після виходу з Росії отримали прибуток за третій квартал 2022 року. Десять компаній зафіксували його за підсумками 9 місяців.
• Лідер зростання капіталізації – французький автогігант Renault, який до війни був одним з найбільших інвесторів у російську економіку, а після початку війни одним з перших покинув РФ. Відтоді його акції зросли на 34%, або приблизно на 2,3 млрд євро.
• Акції багатьох інших закордонних автовиробників, які пішли з Росії (Ford, Toyota, Merсedes), також зросли в ціні. Виняток – Nissan, його капіталізація впала.
• На другому місці за зростанням капіталізації – нафтосервісна компанія Halliburton, яка подорожчала на 33,5%, або на 9 млрд доларів.
• На третьому місці – виробник цигарок Imperial Brands, який подорожчав на 30% (приблизно 6,2 млрд доларів).

Депортація українських дітей має всі ознаки геноциду

14 листопада Путін надав почесне звання «Мати-героїня» дружині Кадирова (це 15 нагорода його родині). В указі Путіна сказано, що це звання їй присвоїли «за великі заслуги у зміцненні інституту сім’ї та вихованні дітей».

Того ж дня відзначався Всесвітній день сиріт. Одним з найбільш цинічних законів путінської Росії свого часу називали так званий «Закон негідників». Історія його наступна. Наприкінці 2012 року тодішній президент США Барак Обама підписав «закон Магнітського». Цей акт запроваджував санкції проти російських чиновників, причетних до смерті в СІЗО юриста Сергія Магнітського, а також розкрадання мільярдів рублів з бюджету Росії – злочину, який сам Магнітський і виявив. Напередодні 2013 року Путін вирішив відповісти американцям і підписав «закон Діми Яковлєва» (так звали 21-місячного хлопчика, який помер у США у прийомній родині).

Цей закон заборонив американцям усиновлювати російських дітей. Оскільки в ті роки саме на громадян США припадала найбільша кількість усиновлень, багато російських дітей назавжди втратили шанс знайти свою сім’ю.

Насправді:

• найбільше від обмежень для іноземних усиновителів постраждали російські діти з особливостями розвитку чи інвалідністю;
• загострилася проблема «вторинного сирітства»: російські законодавці вирішили компенсувати заборону на іноземне усиновлення тим, що підвищили виплати росіянам, які обрали платну опіку над дітьми; це спочатку призвело до зростання кількості опікунств, а потім і до зростання випадків повернення сиріт назад до дитячих закладів;
• після того, як американцям заборонили всиновлювати дітей з Росії, вони стали частіше приймати у свої сім’ї сиріт з України, але потім через війну кількість їх усиновлень різко скоротилася (до речі, американські сім’ї найчастіше приймали саме дітей з Донбасу).

У травні 2022 року, на третій місяць війни, Путін підписує ще більш цинічний указ – про спрощений прийом у громадянство Росії українських дітей-сиріт або тих, хто залишився без батьківського піклування, зокрема на тимчасово окупованих територіях.

Станом на 14 вересня, майже 100 000 дітей через війну виписали з інтернатних закладів (загалом в Україні їх було понад 700). За допомогою дитячого агентства ООН ЮНІСЕФ все ще намагаються знайти приблизно 26 000 з них.

За інформацією Національної соціальної сервісної служби України, станом на кінець жовтня без батьківського піклування залишилося понад 4,5 тисячі дітей. Лише близько тисячі з них втратили батьків через бойові дії, решта залишилися без батьківського піклування з інших причин.

Значна частина дітей, які підпадають під усиновлення, були евакуйовані за кордон. На обліку з усиновлення зараз перебуває 16 тисяч сиріт. Із них евакуйовано приблизно шість тисяч, тільки 1,5 тисячі – в межах України. А усиновлення можливе лише для тих дітей, що перебувають у країні.

26 жовтня стало відомо, що навіть Уповноважена при президенті Росії з прав дитини Марія Львова-Бєлова «всиновила» вивезену з окупованого Маріуполя дитину. Також вона сприяла незаконному всиновленню ще 350 дітей-сиріт з Донбасу.

Станом на початок листопада встановлено, що РФ силою депортувала з окупованих територій близько 10 тисяч українських дітей. Їх вивозять в Росію начебто на оздоровлення та під іншими приводами.

Директорка з адвокації Центру прав людини Zmina Олена Луньова вважає, що у майбутньому дії окупантів, пов’язані з примусовим переміщенням українських дітей, можуть бути кваліфіковані як геноцид:

«Це є складовою частиною геноциду. Дітей там русифікують, їх можуть влаштовувати у прийомні родини, змінювати, відповідно до російського законодавства, все: ім’я, прізвище, по батькові, дату народження тощо. Тобто робити все, що може унеможливити надалі пошук таких дітей».

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки