Шторм у західній пресі. Огляд наративів про війну в Україні в міжнародних медіа

Найголовніша подія минулого тижня, навколо якої формувалися наративи англомовної преси, – це відставка британської прем’єрки Ліз Трасс, відомої своєю відданістю до підтримки інтересів України у війні. Західні медіа все більше схиляються до того, аби рахувати економічну вартість війни, а тому використовують саме економічні аргументи для оцінки ситуації в Україні та прогнозування її подальшого розвитку, йдеться на Цензор.нет.

Окрім цього, ще одна подія нині хвилює західну пресу – це вибори до Сенату США, що мають відбутися 8 листопада, де виборці мають заповнити 34 місця зі 100 у верхній палаті американського Конгресу. Оцінюються шанси обох партій – Демократичної та Республіканської – отримати більшість у Сенаті. Розглядаються подальші варіанти зміни американської політики стосовно України та її воєнних потреб.

Зараз дуже важливо розуміти наративи західних медіа та вловлювати зміни в них. Ця важливість зростає, оскільки на нинішній, більш пізній стадії війни зростає і вартість помилок – політичних, дипломатичних, військових. Україна залишається в глобальному фокусі міжнародних медіа, однак втома від війни на Заході дещо зростає. Втім, зростає вона переважно серед політичних еліт, які мусять тримати в голові посади, вибори та електоральні підходи. 

Цей огляд підготовлено за допомогою сервісу моніторингу Letsdata. 

Газета «Financial Times»

Мабуть, найрізкішою та найрезонанснішою публікацією британської ділової газети «FT» останнім часом став матеріал про те, що республіканці після перемоги на листопадових виборах будуть просувати ідею зменшення фінансової підтримки України, котра веде війну. Газета процитувала двох республіканців – Кевіна МакКарті, лідера республіканської меншості в палаті предстасвників, та Джоша Хоулі, сенатора зі штату Міссурі на Середньому Заході.

Треба розуміти, що Джош Хоулі – це не типовий республіканець. Він є єдиним сенатором, який проголосував проти прийняття Фінляндії та Швеції до НАТО. А от МакКарті – значно досвідченіший політичний гравець, тому в його випадку треба розрізняти те, що він говорить, від того, що він насправді робитиме. Навряд чи МакКарті піде проти консенсусу Республіканської партії, якщо та вирішитиме ще принаймні рік повноцінно фінансувати війну України проти Росії. Захисну війну.

Важливим є висвітлення відставки британської прем’єрки Ліз Трасс. Газета «FT» відверто підтримує ідею, аби наступним прем’єром став Ріші Сунак, котрий працював міністром фінансів в уряді Бориса Джонсона. Сунак – це бажана ставка британських фінансових еліт, серед яких набуває популярності ідею, що війну потрібно припинити якомога швидше, аби разом з цим припинилася і шалена інфляція, яка всерйоз турбує практично всі західні економіки.

Сунак дійсно має великі шанси стати наступним прем’єр-міністром Великобританії, а найзагрозливіше – те, що він отримає цей мандат ледь не прямо на ідеї, що Британії досить вв’язуватися в політику щодо України та її війни, а слід зосередитися на своїх внутрішніх проблемах, насамперед економічних. Втім, в процесі вибору нового прем’єра можливі і сюрпризи. Якщо наступним прем’єром стане міністр оборони Бен Воллес – то, навпаки, підтримка України суттєво збільшиться, як збільшаться і загальні витрати Британії на оборону до 3% ВВП. Це – одна з ключових ідей Воллеса, заради якої він багато на що готовий.

Газета «Wall Street Journal»

У «WSJ» цього тижня з’явився в контентному обороті наратив про те, що Російську Федерацію, можливо, чекає розпад за результатами війни проти України. Чекає на Росію і відхід від влади Володимира Путіна, адже програш у війні матиме свою високу політичну ціну і для очільника Кремля, попри те, що демократії в РФ як такої немає, однак суспільна думка все ж розвивається, хоча й за своїми, вкрай дивними траекторіями.

На цю тему в газеті з’явилася колонка Михайла Ходорковського, колишнього власника російської нафтової компанії «Юкос». Той факт, що саме Ходорковському редакція «WSJ» дозволила розмірковувати на тему відходу Володимира Путіна від влади, свідчить про довіру до цього російського діяча зі сторони американських консервативних еліт. Це й не дивно, адже саме бажання продати міноритарний пакет компанії «Юкос» американським інвесторам і стало у 2003 році причиною переслідування Ходорковського зі сторони Кремля. Досі є чинним рішення суду в Техасі, котрий є електоральною вотчиною Республіканської партії, що націоналізація «Юкосу» є незаконною.

Щодо висвітлення розвитку війни в Україні, газета притримується доволі консервативного підходу. Якихось масштабних висновків поки не робиться, а є новинне висвітлення ходу атакувальної операції ЗСУ в Херсонській області, в той час як присутні і новинні повідомлення про те, як свою армію намагається підсилити Міністерство оборони РФ. Головний наратив такого підходу – ще надто рано говорити про перемогу Україні у війні, за цю перемогу ще треба повоювати, а для цього потрібна міжнародна політична підтримка та відповідні ресурси.

Газета «Washington Post»

У новинному висвітленні війни в Україні в газеті «Washington Post» домінує наратив про те, що війна затягується – і це неприємно. Цим самим, газета мобілізує дискусіє про те, якою має бути подальша підтримка для потреб ЗСУ від США та Пентагону. Ймовірно, редакція газети воліла би бачити американську політику стосовно України одним з електоральних факторів, що вирішать долю виборів до Сенату, котрі відбудуться 8 листопада.

Разом із тим, газета регулярно наголошує на тому, якою важливою є війна в Україні для Америки та її оборонної політики. Так, нещодавні атаки російських дронів-камікадзе, в тому числі іранських «Шахідів», стали предметом скрупульозного вивчення американськими військовими експертами. Досвід України у війні – це той політичний товар, на думку «WP», який Україна може запропонувати Америці в обмін на подальшу масштабну, системну, стратегічну підтримку.

Важливо те, що газета перестала підігрівати поляризацію в американській політиці. Колумністи видання все більше шукають теми, де інтереси демократів та республіканців перетинаються. Все більше в хід ідуть паралелі між американською політикою та європейською політикою, де консерватизм проходить важку кризову стадію, а на підході, ймовірно, низка електоральних успіхів європейських лівих партій. Якщо хтось з американських медіа і підтримує активно ідею двопартійного консенсусу щодо допомоги України, то це «Washington Post».

Газета «New York Times»

Провідний наратив «NYT» у висвітленні війни в Україні – це гуманітарні питання: діти, біженці, заборонена зброя, руйнування енергетичної інфраструктури. Цікаво, що воєнні наративи цієї газети побудовані навколо ідеї: ми даємо читачеві інформацію, а він чи вона хай робить самостійні висновки. Навряд чи цей підхід можна назвати ідеальним, однак він – у системі цінностей видання, яке рідко коли масштабно нав’язує власні висновки. Такими є традиції «New York Times».

Однією із сильних сторін новинного висвітлення в «NYT» є постійне включення війни Росії проти України в глобальний геополітичний контекст, у котрому зараз, серед іншого, дискутується подальша доля Китаю, де Сі Цзіньпін виграв третій термін лідера Компартії, та майбутня доля ліберальної демократії. Газета не пропонує фінальних, однозначних відповідей та прогнозів, однак постійно підкреслює, що геополітичний ландшафт наразі вельми складний та проблемний, а тому створить ще багато неприємностей для всіх.

Це є свідченням певного браку оптимізму серед авторів «NYT». Причинами цього браку є кілька речей. По-перше, для демократичної преси в США наслідки президентства Дональда Трампа є досі підставою вважати, що в американській демократії є низка серйозних хвороб, які чомусь ніхто не хоче лікувати. По-друге, серед деяких американських політичних та бізнесових еліт є попит на продукування траекторії змін, аби ініціатива в американській політиці відійшла до нових гравців. Саме політичний песимізм і слугує цим цілям.

Журнал «n+1»

Американський журнал «n+1» є літературним виданням, де регулярно публікуються російські автори, а також представники російської та радянської еміграції. Ринок нішових, літературних медіа в Америці дуже великий, багато сімей, окрім новинних видань, неодмінно передплачують ще й літературні альманахи, на кшталт «n+1».

Цей журнал також висвітлює війну в Україні, в дещо проросійському тоні. Так, видання наголошує на смертях цивільних громадян, які нібито загинули внаслідок дій ЗСУ, що є цілковито непідтвердженим. Видання постійно нагадує про те, як погано Україна була готова до війни та як повільно реагувала на просування російської армії в лютому та березні, коли війну, мовляв, можна було швидко закінчити. Варто от лише звернути увагу на статтю російської журналісти Єлени Костюченко «У Херсоні».

Інші ж літературні видання та альманахи – наприклад, «The Baffler», «New York Review of Books» – працюють з філософським осмисленням нинішньої ситуації в світі, апелюючи до інтелектуальних запитів до аудиторії й продукуючи попит на інтелектуальні рішення для сучасної культури в контексті тих геополітичних змін, котрі продукує війна Росія проти України.

Іван Верстюк