«Навіть не надійтеся». Чому нинішні сорокарічні можуть залишитися без пенсій

Міністр фінансів Сергій Марченко попередив нинішніх сорокарічних, що відкладати на старість їм доведеться самим, бо пенсійна система тріщить по швах. Опоненти міністра зауважили, що закликати людей робити заощадження і безчесно, і малоефективно: треба, аби середньостатистичний дохід дозволяв ховати гроші «під матрац».

Ситуація з пенсіями драматична тим, що вказати на одного винуватого в ній неможливо. Формально міністр має рацію, коли наголошує на плачевному стані Пенсійного фонду. Але як представник держави він не бере на себе відповідальності за алгоритм виходу з кризи. І не пояснює майбутнім пенсіонерам, з чого їм відкладати гроші на майбутнє, якщо теперішнє проїдає все.

«Криза сорокарічного віку»

Тему пенсій Сергій Марченко підіймав як у власному Фейсбуці, так і в інтерв’ю Інтерфаксу та каналу «Україна 24». Цитата, яка наробила особливого шуму, прозвучала так: «Мені, сорокалітньому, на пенсію за нинішніх умов розраховувати не варто. Тоді два варіанти: або я сам шукаю можливості та накопичую через недержавний пенсійний фонд, або створюються умови таких накопичень для всіх громадян. Це потягне фіскальні втрати бюджету, і це всі мають розуміти».

Пізніше Марченко пояснив: говорячи про сорокарічних, мав на увазі тільки себе. «Люди іноді люблять перекручувати те, чого не було сказано. Потрібно розуміти контекст. Я хочу пояснити, що я говорив про себе особисто, що мені, як 40-річному, якщо нічого не змінювати у чинній пенсійній системі, то на пенсію розраховувати не варто. Вона або буде досить низькою, або взагалі мізерною. Це малося на увазі. Щоб це змінити, як 40-річний потенційний пенсіонер я думаю, що зробити, щоб були механізми, які дозволять мені накопичити собі на старість. Так само це може стосуватися будь-кого – 40-річного, 50-річного або молодших людей. Це питання створення стимулів для того, щоб люди збирали та накопичували кошти, щоб у майбутньому мати пенсії», – сказав він.

«Зараз кількість пенсіонерів практично дорівнює кількості людей, які працюють. Цей тренд не зміниться в найближчі 5-10 років, іде старіння населення, зменшення кількості людей, які офіційно працюють. Це проблема, і держава її повинна розв’язувати. Але вона не повинна вирішуватися шляхом тінізації економіки. Навпаки, ми намагаємося мотивувати громадян показувати доходи», – додав Марченко.

Тягар СРСР

З радянських часів Україна успадкувала солідарну пенсійну систему, коли трудящі годують ті категорії людей, що вже вийшли на «заслужений відпочинок». Рішення переходити на накопичувальну систему, за якою кожен сам дбає про свою старість, було ухвалено ще у 2003 році. Проте за мало не двадцять років у цьому напрямі зроблено нічого не було.

Нині, за даними Міністерства соціальної політики, в Україні нараховується 13 млн працездатного населення та 11,1 млн пенсіонерів. Мінсоцполітики також наводить розрахунки фахівців Інституту демографії імені Птухи, згідно із якими у 2050 році працездатне населення скоротиться до 9,7 млн, а кількість пенсіонерів виросте до 11,7 млн. Зауважимо відразу, що опоненти уряду вважають дані розрахунки некоректними.

Далі – про гроші. Зараз Пенсійний фонд наповнюється коштами з двох основних джерел. Перше – трансферт з державного бюджету, який залатує його «прогалини», друге – єдиний соціальний внесок (ЄСВ), котрий сплачує працедавець за кожного найнятого ним працівника. Також і кожен працівник сплачує до Пенсійного фонду 1% від своєї зарплати. Частка єдиного соціального внеску у наповненні Пенсійного фонду складає 85,6%.

До 2015 року ЄСВ становив 41%, пізніше цей податок скоротили майже вдвічі та нині він складає 22%. Уряд вбачає у такому зниженні одну з головний причин зростання дефіциту Пенсійного фонду. Друга причина – індексація пенсій.

За рішенням Кабінету міністрів, у 2021 році доходи Пенсійного фонду мали становити рекордні для країни 495,5 млрд грн. Проте станом на перший квартал поточного року дефіцит бюджету Пенсійного фонду досяг майже 8 млрд грн – це також роз’яснення від міністра Марченка.

Цього року на наповненні Пенсійного фонду негативно позначився і коронавірус. А конкретніше, звільнення ФОПів першої групи від сплати ЄСВ за грудень 2020 року та січень-травень 2021 року згідно з «антиковідним» законом.

У цілому ж через індексацію пенсій та звільнення ФОПів від сплати ЄСВ понадплановий дефіцит Пенсійного фонду до кінця 2021 року може сягнути від 22,9 до 30 млрд грн, підраховують фахівці. Справедливості заради: це не найбільший дефіцит, адже рекорд був поставлений у 2016-му, якраз після «зрізання» ЄСВ. Тоді дефіцит Пенсійного фонду наблизився до 90 млрд грн.

Вихід із ситуації, що склалася, почали шукати ще в уряді Володимира Гройсмана. Щоб уникнути прямого підвищення пенсійного віку, його фахівці вирішили «пограти» зі страховим стажем, збільшивши його з 15 років до 25. Але і це не кінець історії, бо вимоги зростають з року в рік. І щоб вийти на пенсію у 2028-му, потрібно мати не менше 35 років страхового стажу.

Щоправда, кожен громадянин України після досягнення ним 65-річного віку та незалежно від статі, може претендувати на пенсію (якщо у нього є хоча б 15 років трудового стажу). Але тоді це буде мінімальна пенсія або інший вид соціальних виплат, який ітиме навіть не через Пенсійний фонд – тут не виключені варіації.

Тим часом нинішній уряд активно взявся за впровадження другого рівня пенсійної системи. Першим вважається солідарна система, а другим та третім – накопичувальна. Між собою другий та третій рівень пенсійної системи відрізняються самосвідомістю громадян. На третьому рівні вони добровільно обирають недержавний пенсійний фонд і самотужки роблять туди внески. На другому ж рівні це робить замість них держава – як заведено казати, у «добровільно-примусовому порядку».

Те, як буде працювати другий рівень, пояснював і прем’єр-міністр Денис Шмигаль, і міністр соціальної політики Марина Лазебна. Якщо у поточному році Верховна Рада ухвалить відповідний закон, то вже у 2023-2024 рр. від зарплати кожного будуть відраховувати по 4% на особистий рахунок платника в одному з недержавних пенсійних фондів. При цьому відрахування 1% до Пенсійного фонду збережуться. Загальна сума «податку на старість» сягне, таким чином, 5%.

Це прикро, але інакшого виходу немає, переконані у Кабміні. Такої ж думки дотримується і Сергій Марченко. «Ваші внески працюють виключно на вас. Накопичувальна пенсія виплачуватиметься додатково до солідарної та не зменшуватиме її розмір», – зауважує він.

Чому втілити урядовий план буде непросто

«Після таких фраз міністра фінансів так і хочеться піти та заплатити державі єдиний соціальний внесок. Ну щоб пенсію через двадцять років не отримувати і щоб вже сьогодні менше грошей залишалося», – іронізує економіст та фінансовий аналітик Олексій Кущ.

У коментарі «Главкому» Кущ зауважує, що дані, згідно із якими «через 15 років у нас буде 14 млн пенсіонерів та 7 млн працівників», є неправильними. Чому? Вони не враховують один важливий нюанс: ранню смертність в Україні. «Українці рано помирають, особливо чоловіки. Навіть з урахуванням тенденції щодо збільшення середньої тривалості життя у найближчі 15 років приріст «пенсійної» вікової групи не перевищить 500 тисяч осіб на рік. Що стосується трудових ресурсів, тобто працездатного населення, то воно останнім часом в Україні не скорочується і навіть трохи зростає – на 80-100 тис. осіб на рік», – каже Кущ.

Висновок: кількість пенсіонерів і справді росте, але повільними темпами. Катастрофи не станеться ані через 15, ані через 20 років. Тобто є час, аби краще продумати деякі нюанси пенсійної реформи. Зокрема, і те, як подолати недовіру українців до будь-яких банків, фондів чи трастів.

А вона, ця недовіра, – також родом з СРСР, де падіння у 1991-му єдиного на всю країну Ощадбанку «спалило» громадянам усі їхні вклади. Але й «банкопад» часів головування у НБУ Валерії Гонтарєвої оптимізму не додає також. Агітуючи робити заощадження, міністр Марченко не пояснює, як держава збирається гарантувати їхнє збереження.

«На шляху введення накопичувальних пенсій постає дуже складна проблема: як зробити так, щоб гроші, які люди будуть накопичувати собі на старість, не знецінилися років через 30, коли прийде час отримувати пенсії, – говорить президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко[H2] . – Поки що це завдання у нас не вирішене. На мій погляд, рішення в тому, щоб прийняти відповідні закони, які дозволяли б 50% коштів переводити в іноземну валюту та інвестувати в державні цінні папери таких надійних країн, як, наприклад, США чи Німеччина, де ризик непогашення – не більш як 2%. Якщо це буде зроблено, то накопичення наших громадян будуть захищені. Якщо ні, то є великий ризик того, що все це виявиться мильною бульбашкою».

Уряд хоче збирати додаткові 4% на пенсії, проте не говорить, як планує розпорядитися цими грошима. Для ряду експертів це має далеко не останнє значення. Наприклад, Віктор Суслов, міністр економіки в уряді Валерія Пустовойтенка, ставить питання про те, куди можна скерувати гроші, що надходитимуть на рахунки майбутніх пенсіонерів. Вкладати їх в облігації внутрішньої позики? Чи краще у фондовий ринок? Але він в Україні фактично відсутній, каже Суслов.

Торік, розповідає він, державний пенсійний фонд Норвегії заробив своїм вкладникам $123 млрд, і все завдяки вдалим інвестиціям. Наскільки держава Україна здатна бути хорошим інвестором, питання окреме. Крім того, Пенсійний фонд України має щорічний дефіцит бюджету, а боржник не може бути інвестором за замовчуванням, це нонсенс. Що ж стосується недержавних інституцій, то щодо їхніх талантів вигідно вкладати кошти також нічого невідомо.

Питання інвестицій турбує й Олексія Куща. «Накопичувальній системі потрібно інвестувати свої «довгі ресурси» в активи, захищені від інфляції/девальвації та з капіталізацією, яка зростає. А таких у кризу немає апріорі», – каже він. Кущу, до речі, не імпонує ідея, висловлена Охріменком, щодо вкладання грошей у цінні папери іноземних держав.

«Звичайно, можна впасти в безумство та погодитися з тими, хто зараз закликає дозволити вкладати кошти недержавних пенсійних фондів у закордонні цінні папери, але в такому разі ми перетворимося не тільки на сировинний, але ще й на «фінансово-пенсійний придаток» світової економіки, інвестуючи «довгі гроші» своїх недержавних пенсійних фондів у чужі країни та посилюючи відтік капіталу зі своєї. І ніяк не регулюючи ризики володіння закордонними активами. Це як апарат штучної нирки з керуванням у чужих руках», – зазначає він.

Крім всього вище зазначеного, уряд поки не торкнувся головної проблеми та не пояснив, як він збирається виводити економіку країни з тіні. Адже порожнеча Пенсійного фонду – це похідна від «тіні». Обсяг тіньової економіки в нашій державі оцінюється по-різному. Колись Володимир Гройсман говорив про 50%, нинішній же Мінфін воліє оцінювати цей сектор у 27-30%.

«Потрібно створювати умови, щоб бізнесу було б вигідно вийти з тіні. Але сьогодні це настільки невигідно, що половина економіки країни продовжує сидіти в тіні. І з огляду на те, що відбувається в економіці країни, ситуація буде тільки погіршуватися», – говорить Віктор Суслов.

«З 17 млн працездатного населення ЄСВ платить близько 11 млн, причому більшість з них – з мінімальних зарплат. Потрібно виводити з тіні бізнес, пропонуючи йому нормальні умови. Друге: потрібні такі інструменти для інвестування, які б перекривали інфляцію та ризики знецінення гривні. Чи враховують зараз, скільки буде коштувати гривня через 20-30 років? І третє: у нас немає регуляцій і фінансової інфраструктури для роботи другого рівня пенсійної системи», – зазначає ексзаступник голови Національного банку України, ректор Міжнародного інституту бізнесу Олександр Савченко.

Савченко переконаний: якщо зараз вимагати додаткові 4% виплат, бізнес піде у тінь ще глибше. «Якщо ви зменшите податковий тиск на економіку і на людей, ви дасте їм самим можливість накопичувати. Спроби робити це централізовано державою завершаться лише черговим розкраданням цих коштів», – додає економіст Богдан Кушнірук.

Спроба примирення сторін

Кушнірук вважає, що держава повинна гарантувати громадянам мінімальну пенсію, а вже танцюючи від неї, можна розбудовувати систему пенсійних накопичень.

Такої ж думки дотримується і старший економіст «CASE-Україна» Володимир Дубровський: «Ми пропонуємо такі зміни: держава гарантує лише мінімальні пенсії. Все інше – накопичує сама людина. Накопичувальна частина пенсії не має бути обов'язковою, тому державі не треба на неї ніде брати гроші, – зауважує він. – Причому накопиченнями можуть бути не лише рахунки в недержавних пенсійних фондах, а й інші інструменти».

Для тих громадян, яких переводять на мінімальну гарантовану пенсію та індивідуальні пенсійні накопичення, варто поетапно зменшувати єдині соціальні внески, та починати слід з представників малого та середнього бізнесу – це ще одна порада від Бориса Кушнірука.

Тим часом Олексій Кущ наголошує на іншому: необхідно змістити акценти з оподаткування праці на оподаткування капіталу. «Над зміщенням фіскальних акцентів і потрібно подумати уряду. Запровадити подвійний податок на прибуток від операцій спекулянтів з облігаціями внутрішньої державної позики та знизити фіскальне навантаження на фонд оплати праці. Запровадити прогресивний прибутковий податок, щоб великі зарплати членів наших наглядових рад обкладати не за ставкою 18%, як у прибиральниці в супермаркеті, а за подвійною-потрійною ставкою. Запровадити податок соціальної солідарності на великі зарплати у вигляді відрахувань до Пенсійного фонду України», – пропонує він.

Кущ радить не забувати і давню обіцянку президента Зеленського повернути додому трудових мігрантів: «Повернення навіть одного мільйона українців на

Батьківщину на новостворені для них робочі місця – це мінімум десять мільярдів доларів додаткового ВВП і як мінімум кілька мільярдів доларів додаткових податкових надходжень до бюджету, частина з яких і стане базою для виплати пенсій у солідарній системі».

До речі, «Главком» нещодавно аналізував стан справ із ключовими прожектами глави держави, зокрема, й з його амбітним планом повернення гастарбайтерів. На жаль, план зазнав фіаско, як і багато іншого з того, що збирався реалізувати наш президент.

Але мова зараз не про Володимира Зеленського, а про Сергія Марченка, котрий, на переконання Куща, ризикує залишитися зі своїми непродуманими заявами тим «бабаєм», яким залякуватимуть українців, «відбиваючи у них останнє бажання сплачувати державі податки».

Наталія Лебідь, для «Главкома»