Ірина Геращенко: «Удар» - це рятівне коло опозиції

Для «Удару» Віталія Кличка ці парламентські вибори перші. Напевно, саме тому в списку партії небагато діючих народних депутатів. Серед них, зокрема, Ірина Геращенко.

Колишній прес-секретар президента Ющенка сьогодні в числі тих, хто відповідає за публічну презентацію Кличка і його політичної сили. У Геращенко статус віп-агітатора та свій кабінет в новому офісі «Удару». Партія зовсім недавно переїхала з непрезентабельного приміщення на вулиці Боженка ближче до центру Києва. Тепер офіс кличківців – це кількаповерховий, щойно відремонтований особняк на Горького.

Такий переїзд – символічний. Саме зараз «Удар» та Кличко входять у вищу лігу української політики. Свої двері перед партією боксера відкриває національний парламент. І якщо з новим офісом у Кличка все ніби вдалось, то питання до інших атрибутів політика всеукраїнського масштабу ще залишаються. Зокрема, експертне середовище критикує виборчий список «Удару», піддає сумніву досвідченість самого Кличка.

Натомість виборець, який давно шукає третю силу, хоч зараз готовий видати спортсмену і його команді свій кредит довіри. У штабі партії гордо заявляють, що 15% - це лише мінімум того, на що вони розраховують. Залишилось лише пережити останній місяць виборчої гонки. Яким він буде цей гарячий жовтень-2012, і що чекати після виборів - в розмові з одним із ідеологів виборчої кампанії партії Кличка Іриною Геращенко.

Ірино, яка історія вашого політичного зближення з «Ударом»? З чого все почалося?

Мені здається, неправильно в цьому контексті говорити виключно про список «Удару». Я би говорила ширше і більш точно - про команду «Удару». Я є членом команди, і, відповідно - списку. А з Віталієм Кличком ми познайомилися в 2004 році тоді, коли він так само, як і мільйони українців, так само як і я, виступали проти порушення громадянських прав людей: ключового права вибору. Тоді Кличко підтримав не сцену Майдану, а мільйони тих українців, що стояли під сценою, виборюючи демократію, в надії на зміни. З того часу ми часто спілкувалися на дуже різні теми: обговорювали ситуацію в світі, в Києві, в Україні. Наші погляди на дуже багато речей співпадали.

Коли справа дійшла до реальної співпраці? Точніше, коли народний депутат від НУНС Ірина Геращенко вирішила стати членом команди Кличка і йти на вибори в її складі?

Я мала політичні пропозиції від інших опозиційних партій. Але прийняла для себе саме таке рішення - доєднатися до « Удару». Офіційно співпрацювати з Віталієм і його командою я почала наприкінці 2011 року. Момент, коли я для себе остаточно вирішила це питання, наступив в той день, коли в Верховній Раді приймався нинішній закон про вибори народних депутатів. Тоді завдяки голосуванню, в тому числі, й частини опозиції було закладено всі нинішні ризики, узаконено підкуп виборців на мажоритарних округах. Цей закон, я вважаю, є абсолютно неправильним. Перехід на мажоритарку створив передумови для можливої поразки опозиції, адже за списками партія влади і її сателіти не виграють ці вибори ніяк і ніколи, тому вони роблять ставку на «самовисуванців». Я - категорично проти повернення до змішаної системи, тому що по мажоритарним округам в Україні працює гречка, адмінресурс. В день голосування ми не знали думку лідерів опозиційних партій Тимошенко і Луценка, цей закон приймався за 5 хвилин, без дискусій одразу в двох читаннях, за якимись там домовленостями лідерів фракцій. Так давайте тоді обирати до парламенту 5 лідерів фракцій - нехай про все і домовляються, буде дешевше для країни! Якраз Віталій Кличко і його політична сила були тоді єдиними, хто жорстко розкритикував цей законопроект. Для мене це було дуже важливим фактором, співпадіння поглядів і оцінки ситуації.

У вас високе шосте місце в списку «Удару». Сподівались потрапити у першу десятку?

Мені некоректно коментувати своє місце в списку, тому що його затверджував з’їзд партії, це було рішення керівництва партії. Але я усвідомлюю свою відповідальність за таке високе місце.

Давайте тоді поговоримо взагалі про список, який запропонував «Удар» виборцю. За яким принципом він формувався?

Мені здається, що та команда, яка сьогодні іде на вибори від партії «Удар», є найбільш збалансованою.

Завдяки чому?

Тому, що більше 80% кандидатів в депутати від «Удару» – люди, які вперше обираються до парламенту. Отже, це є відповідь на суспільні запити щодо оновлення політичної еліти. В цій команді є і професійні політики, до яких можна віднести і мене, тому що я є діючим депутатом Верховної Ради. Мені здається, що це правильний шлях: з одного боку свіжа кров, а з іншого - є люди, які мають певний політичний досвід. До таких професіоналів у своїй справі, безумовно, належать Віктор Пинзеник, Валентин Наливайченко, Павло Розенко, Оксана Продан, Марія Матіос (до речі, чи не всі вони вперше балотуються до ВР).

І ще важливий «плюс»: партія Кличка проходить європейський шлях в своєму становленні. Вона сформувалася лише два роки тому. Перші її вибори були місцеві 2010 року. Тоді в місцеві органи влади прийшли депутати , за ці два роки вони себе зарекомендували, довели, що можуть працювати в опозиції, бути в команді, не бігати по фракціях. Всі вони добре знаються на проблемах людей і регіонів, а сьогодні партія впевнено претендує на вищу лігу. Це правильний шлях, тому що в Україні нерідко політикою починають займатися не з вирішення конкретних проблем регіону чи галузі, а з того, що розвішують свої обличчя на білбордах і ганяють по ТБ- шоу, підміняючи реальну політику піаром. Європейський шлях інший: людина , як правило, має спочатку пройти перший досвід в місцевих органах самоврядування , відбутися в своїй професії, здобути певний досвід громадської роботи, а потім іти у велику політику. До речі, так відбулися десятки найяскравіших політиків Америки чи Європи, коли вони спочатку пройшли перший політичний досвід в містах і містечках. Мені здається, що Віталій за ці шість років в політиці пройшов великий шлях від керівника опозиційної фракції у Київраді, що завжди відстоювала інтереси жителів столиці, до лідера потужної політичної сили, яка сьогодні вже має всеукраїнське визнання.

Що об’єднує людей, які опинилися в «Ударі»? Вам не здається, що це, на жаль, не ідеологія, а лише ставка на лідера, якому сьогодні відкриваються двері у велику політику, і за його спиною дуже легко туди вскочити й іншим.

Перше, що нас всіх об’єднує, – це спільний погляд на майбутнє України. Очевидно, що за ідеологією ми є правоцентристами. Переконаними євроінтеграторами. «Удар» – це демократична партія. Важливо, що представники «Удару» виступають за дерегуляцію і ліберальну економіку.

Але так про себе можуть сказати представники різних політичних сил. Чим конкретно вирізняється Кличко від решти правоцентристів?

Програма партії складається не з популістських гасел, а реальних пропозицій змін. Зокрема, ми пропонуємо скорочення податків до 7, серйозну дерегуляцію і зменшення дозвільних та перевіряючих установ, створення Антикорупційного бюро і люстрацію влади. Також в програмі партії «Удар» є кілька речей, яких немає в жодній політичній програмі. Наприклад – це гендерна рівність. Переконана, що це важлива складова євроінтеграції. Я вважаю, що пострадянське, «совкове» обличчя нинішньої української політики визначається тим, що владу у нас представляють в основному ортодоксальні чоловіки за 60 років. В той же час, 54% громадян України – це жінки. Мені здається дуже дивним, що жінки роблять величезний внесок в економіку України, але при цьому їх не пускають до влади.

Але ж, якщо аналізувати список того ж «Удару», то ми не бачимо цієї рівності чоловіків і жінок.

Якраз, якщо ви подивитесь уважно, то гендерна складова врахована в єдиному списку партій, що проходять до ВР . В першій десятці списку « Удару» чотири жінки, більше того, це не співачки, не танцівниці, не циркачки, а політики і громадські діячі.

Так, але це всього лише перша десятка…

В прохідній частині списку - а це щонайменше перші 40 кандидатів - третина жінки. Якщо ж ми говоримо про мажоритарні округи, то тут дійсно менше жінок. Я, до речі, серед іншого є таким противником повернення до мажоритарки тому, що змішана система ще більше закриває жінкам шлях в політику. Тому що в Україні на мажоритарних округах дуже часто працює гречка і адмінресурс, це ті речі, які належать чоловікам або ж жінкам, які представляють партію влади. Експерти криком кричали, що якщо сьогодні в Верховній Раді 8% жінок, то при змішаній системі їх буде 6%. Власне , так воно і виходить сьогодні. Це є величезна проблема. І я знаю, як непросто , наприклад, моїй колезі Олі Герасим’юк боротися з адмінресурсом в окрузі на Одещині. Правда, її точно не залякаєш.

Отже, чим ще відрізняється «Удар» від інших?

В програмі партії також є дуже важливі пункти, що стосуються місцевого самоврядування. Сьогодні Україна розвивається в неправильному напрямку ще й тому, що у нас офіційно відбулася жорстка централізація влади. Більш того, влада сьогодні формується з однієї родини. Головна проблема сьогодні – це «берлінський мур» між владою і народом. Його потрібно розбити. Як? Тільки враховуючи голос громади.

Така увага до питань місцевого самоврядування, це скоріше наслідок того, що Кличко тривалий час боровся за владу в столиці?

Те, що партія в своїй виборчій програмі єдина має пункт про необхідність повернення самоврядування киянам, мені здається надзвичайно важливим. Адже тренд української політики дуже часто задається в Києві. Якщо кияни дозволили, щоб ними керувала призначена людина, якщо вони двічі обрали неадекватного мера, це так само є діагноз , вибачте, і Києву, і українському суспільству. Це, будемо називати речі своїми іменами, означає одне - певна частина виборців готова продавати свій голос і не усвідомлює наслідків такого виборчого «тушкування». Тому важливо, що є партія, яка не збирається терпіти те, що Києвом править намісник і подає приклад іншим містам - он, кияни ж мовчать, значить і ви змовчите, якщо Банкова скасує самоврядування як таке. «Удар» не збирає з цим миритися і, до речі, має вже близько 15% підтримки виборців.

Тобто внутрішні очікування в партії – це 15% за підсумками цих виборів?

Я думаю, не менше. Мені здається, Віталій Кличко і його команда обрали найбільш правильну стратегію і тактику цієї виборчої кампанії – це особисте спілкування з виборцями. Зараз Кличко в Київ заїжджає на один чи два дні на тиждень, решту часу він знаходиться в регіонах. Тільки за останні два тижні він побував у Львові, в Криму, в Херсоні, в Миколаєві, в Донецьку, Луганську, на Одещині, в Житомирі.

Зараз все частіше оприлюднюються рейтинги, в яких «Удар» займає другу позицію. Месиджі про «срібло», яке начебто візьме партія Кличка звучать все частіше. Але що цікаво, їх активно тиражують представники нинішньої влади. Ви не задавались питанням, для чого вони це роблять?

Влада надзвичайно зацікавлена в тому, щоб розколоти опозиційний табір. Це очевидні речі. В партії влади є технологи, які розуміють, як треба посіяти смуту в наших рядах. І тому, є кілька технологій. Одна з них – це «Україно, вперед!», коли пані Королевська на всіх зустрічах говорить: «Я в наступній раді буду співпрацювати тільки з партією «Удар»!». Ви спочатку дойдіть до наступної Ради... Але ось такі заяви - так само спроба підтягнути рейтинг певних політпроектів. Або ж викликати на дебати з питань спорту, - це така ж технологія

Але з рейтингами, які обіцяють вам друге місце, ви все-таки погоджуєтесь?

Я вважаю, що зараз « Батьківщина» і «Удар» ідуть приблизно нога в ногу. «Батьківщина» має давній бренд, яскравого лідера – Юлію Тимошенко, яка сьогодні є політичним в’язнем, і вона має прихильність своїх мільйонів виборців. На цьому тримається її високий рейтинг. «Удар» – це та партія, за яку сьогодні хочуть голосувати ті, хто розчарувався у сьогоднішній і вчорашній владах. Вона має лідера, ім’я якого відомо всьому світові виключно у позитивному контексті. Кличко - це символ перемог України. А суспільство дуже втомилося від поразок і депресії, воно прагне позитиву.

Тобто, поділ на стару і нову опозиції, вважаєте, дав результат?

Ну, ми такого поділу не робимо, це не наша технологія. Тільки виборець дасть відповідь на питання, кого він вважає владою, кого - її сателітами, кого - взагалі виборчим одноденним білбордовим проектом, а кого опозицією. У зв’язку з цим питанням хочу лише наголосити, що Кличкові і опоненти, і конкуренти; і влада , і інші опозиційні сили весь час закидають, що він , мовляв, ще неофіт на виборах , і тому має прислухатися до «старших братів» у політиці. Але ось що цікаво: цей «новачок в політиці» сьогодні демонструє більшу мудрість в своїх прогнозах і діях, аніж інші. Кличко перший жорстко розкритикував нинішній закон про вибори. Он, всі кричали, що це компроміс, це прекрасний закон, він створить умови для демократичних виборів. Кличко ж чи не єдиний чітко указав на всі недоліки і ризики закону, назвав його помилкою, що гратиме в першу чергу проти опозиції. Віталій так само відстоював позицію, що один список не посилить рейтинг опозиції: в політиці не завжди 2+2=4. В політиці 2+2 може дати 5 , а може залишити 2. Це не математика і не арифметика. Це політика... І сьогодні ми бачимо: об’єднання «Батьківщини» і «Фронту Змін», не дало , на жаль, сумарного складання рейтингів. Тобто, час доводить правильність тактики Кличка.

Тобто в «Ударі» дуже задоволені тим, що на вибори пішли автономно?

Я переконана, що сьогодні вся опозиція має чесно визнати, що це був мудрий крок. Ми вважаємо, що це було не просто правильне рішення. Це зараз є рятівний круг для опозиції. Тому що, якби «Удар» не йшов окремо, а розчинився у спільному списку, сьогодні б рейтинг цього списку був приблизно таким самим, як нинішні цифри « Батьківщини». А так у нас є шанс разом набрати більшість. Тому що 20% «регіонів» і 8% комуністів все одно не дотягують до спільних 35% « Батьківщини» і « Удару», які ми отримаємо разом за списками.

А вас не насторожує те, що ті 15%, на які очікує «Удар» за підсумками виборів, озвучуються не дуже відомими соціологічними компаніями?

Що стосується війни рейтингів і псевдосоціології, то ми категорично проти цього. Не кожна людина, яка називає себе в прямому ефірі соціологом , ним являється. Ми наголошуємо, що в Україні є соціологічні компанії з іменем, і саме на їх опитування орієнтується штаб. Сьогодні всі ці відомі і шановані структури дають «Удару» 12-14% підтримки. І попереду найактивніший місяць кампанії. Ось на ці цифри ми орієнтуємося, вважаємо, що до кінця жовтня реально подолати планку в 15%, це мінімум.

А є, звичайно, контори «Роги і копита», про які ніхто ніколи не чув, які виповзають з намальованими в якихось штабах політтехнологами рейтингами і видають їх за соціологію. Це виглядає смішно. Коли я дивлюся ці рейтинги, про які ви говорите, я бачу, що там дуже завищується цифра, як правило, проекту «Україна, вперед!». Мені здається, що це й об’єднує всі ці псевдорейтинги. Це типова технологія, спроба переконати виборця, що якась партія «типу» прохідна, а може й створювати підґрунтя для чийогось проходу. Бо в цих виборах ключову роль для влади і її сателітів гратиме «правильний» підрахунок голосів. Щодо «Удару» - Віталій і його команда працюють над розбудовою правоцентристської партії, а не політичного проекту . Є величезна різниця між партією та передвиборчим проектом. І, до речі, виборці це прекрасно розуміють, тому ніякими замовними рейтингами штучно підтримку не домалюєш.

Отже, спробуєте дати прогноз? «Срібло» чи «бронзу» отримає Кличко на другий день після виборів?

Це залежить від трьох факторів. Перше – від успішності самого «Удару». Ми маємо найскромнішу рекламну кампанію, але найбільш правильно і точно вибудувану. Якщо ми говоримо про присутність наших бордів в Києві, вона дійсно достатня, але є регіони, де немає жодного борда. Це Луганська область, в Запоріжжі все позрізали, в Одесі в центрі міста не можна ставити, в Дніпропетровську не дають. Щодо ТБ, ми маємо там найменше рекламного часу. По-перше, ми робимо ставку на особисте спілкування з виборцем. Також є фінансова складова, опозиційна партія не може собі дозволити забагато грошей «вбудувати» в рекламу . Але тактика особистого спілкування, а не розрахунок на борди і ролики і дає зростання рейтингу!

Друге – результат залежить від позиції виборців, яку підтримку і кредит довіри вони нам дадуть. А третє – від дій наших опонентів.

А хто вони, ваші опоненти?

Опоненти наші – це Партія регіонів і її сателіти. А якщо говорити про «Батьківщину» , то вони наші партнери, ми спільно формуватимемо майбутню більшість. Деякі факти, які є у наших взаєминах зараз, звичайно, тривожать. Наприклад, ось - газети, які офіційно роздаються у Києві від мажоритарників, що йдуть від «Батьківщини». І в кожній з цих газет якась «поганка» на Віталія чи його партію. В партійній газеті «Удар» немає жодного некоректного слова про інших опозиціонерів.

«Главком» декілька тижнів тому теж повідомляв про фальшиву газету нібито від «Батьківщини», де був опублікований нібито лист Тимошенко до Кличка. Штаб опозиції відхрестився від цього видання.

Так, ми бачили цю газету і я підходила до одного із лідерів «Батьківщини» з питанням : що це? Мене запевнили, що це була провокація. Ми ніяк публічно на цю газетку і не реагували, тому що й самі усвідомлюємо: наші опоненти у владі хочуть посіяти розбрат в опозиційному таборі і заради цього можуть друкувати що завгодно. Але ж я кажу про газети кандидатів в депутати від опозиції, які роздаються в їхніх наметах, й вони не приховують, що це справжні листівки.

І це не все. Візьмемо заяви деяких членів першої десятки «Батьківщини», які щодня всі свої зустрічі по всій країні розпочинають не з агітації за свою політсилу, а з критики «Удару». Витрачають на це час на ТБ, друкують подібні заяви в регіональній пресі. Ми все це бачимо. До речі, я думаю що ця критика призводить в кінцевому результаті до падіння рейтингу самої « Батьківщини», бо люди хочуть реального, а не ритуального передвиборчого єднання. А воно починається як мінімум з чесності і взаємоповаги.

Але «Батьківщина» критикує Кличка за те, що він, наприклад, не оприлюднює свою позицію щодо імпічменту Януковичу. Чи ви будете за це голосувати?

Іноді наші партнери по опозиції озвучують те, що самі надумали, а не реальні речі. Наприклад, ще кілька тижнів тому Кличку закидали , що він, мовляв, робить ставку на Західну Україну і не бореться за Схід. Сьогодні, коли Віталій протягом двох тижнів відвідав Крим, Донецьк, Луганськ, Херсон, Миколаїв, Одесу цей аргумент - нісенітниця про неувагу до Сходу - відпав. Тепер переключилися на інший - імпічмент. Хоча сам Кличко в чисельних інтерв’ю і на зустрічах з виборцями , відповідаючи на це запитання, чітко говорить: питання імпічменту потрібно врегулювати в українському законодавстві в незалежності від прізвища Президента, тому ми будемо голосувати за такий закон. А колегам по опозиції принагідно хочеться нагадати, що питання імпічменту вимагає 300 голосів. І якщо ми будемо сваритися, вбиваючи рейтинги одне одного, то точно не наберемо ці такі необхідні триста голосів. Тому варто згадати про взаємоненапад і взаємоповагу.

Повернемося до теми високих рейтингів Кличка. Вам не здається, що саме вони є свідченням того, що наш електорат схильний ідеалізувати нових політиків?

Так, у нас дуже люблять незаплямованих, світлих, сильних. А чому? Тому що навколо стільки бруду, що людям хочеться позитиву...

Хочеться. Але чи не буде ця історія повторенням того, що ми вже проходили? Спочатку створюємо собі месію, а потім самі ж втоптуємо її в багнюку…

Мені здається, що сьогодні країна і виборці набагато критичніше ставляться до політиків, аніж 8 років тому. Якщо говорити про «Удар» і Віталія Кличка, безумовно, кредит довіри тут є великий. Але люди на всіх зустрічах говорять не просто в категоріях «подобаєтеся чи не подобаєтеся», вони питають дуже конкретні речі: Як добитися від політиків , щоб виконувалася обіцянки? З ким ви будете в наступному парламенті?

Люди більше не хочуть розчарувань. А для самого Віталія його чесне ім’я є надто серйозною категорією. Він не збирається ризикувати ним. Він не може собі дозволити зраду. Якщо ми дивимося на нинішню Верховну Раду, то зрадниками, «тушками», пристосуванцями як правило стають люди без імені, ті, про кого ніхто, окрім партійних лідерів, не знав - не чув, хто не є публічним політиком, не має репутаціі і , власне, тому й не боїться її втратити.

Здається, що справжнім запобіжником, який не дозволить Віталію зрадити виборців, принаймні в найближчі два роки, є його президентські амбіції?

Ми з вами спілкуємося наприкінці вересня 2012 року - за місяць до парламентських виборів. Тому сьогодні варто зосередитися на 28 жовтня. Це ще питання, як пройде цей найскладніший місяць. Щодня - вал компромату, вал чорних технологій, маніпуляцій з виборчим законом. Нам потрібно пройти цей місяць гідно; перемогти; захистити результат; а потім сісти і все проаналізувати. А питання, які ви задаєте, це питання точно не сьогоднішнього дня. І їх треба все ж задавати Віталію. А команда буде підтримувати Кличка в його рішеннях.

Більше того, я не думаю, що після парламентських виборів ми прокинемось в демократичній країні. Ні! Навпаки, нас чекають два дуже важких роки, коли щодня нам прийдеться відстоювати свою позицію і демократію. Саме від цих двох років і залежать майбутні президентські вибори. Але підвалини змін, які можуть відбутися в 2015 році, закладаються вже сьогодні, на парламентських виборах, це очевидні речі.

Саме тому, що якраз сьогодні формується перспективний план на 2015 рік, і виникають такі питання. І Яценюк, і Кличко змагаються за першість…

Мені здається, так спрощено на ситуацію дивиться лише журналістсько-експертна тусовка. А що стосується виборців, то сьогодні 30% з них ще не визначилися, за кого голосувати на парламентських виборах, а про президентські вони ще взагалі не думають. Виборці сьогодні визначаються, чи вони за межигірську стабільність, яка подолала якісь руїни в головах авторів цієї смішної реклами; чи вони за «страну- народу» в варіанті комуністів, які багато років продають країну оптом і вроздріб олігархам; чи вони за опозицію у складі «Батьківщині»; чи вони за ту опозиційну політичну силу, яка сьогодні тільки заходить у вищу лігу української політики, тобто , за «Удар» Кличка.

Але крім цих партій, є й інші, що вважають себе не менш демократичними і не менш опозиційними. Наприклад, проект Віктора Ющенка. Ви фактично вийшли з-під його крила, як оцінюєте нинішню місію «Нашої України»?

Я, по-перше, ніколи не була членом партії «Наша Україна», але безперечно , я поділяла програмні принципи цієї політичної сили. Я п’ять років працювала в команді Віктора Ющенка - коли він був лідером опозиції, а також перші півтора роки його президентства. Звичайно, я бачила становлення «Нашої України», потім її занепад. Я переживала за цю політичну силу. Рівно десять років тому ми багато часу з Віктором Андрійовичем дискутували відносно того, як формуються українські партії , і для мене були важливими його слова, що люди мають об’єднуватися навколо ідей, навколо принципів, а не вождів. Опозиція 2002-2004 року була сильною саме тому, що мала ідею: зміни в Україні, відставка Кучми, впровадження демократії, євроінтеграція. І я жодної хвилини не шкодую про той шлях, що пройшла в тодішній опозиційній команді. Це те, що я, власне, сповідую, і сьогодні. Тому що вождізм ні до чого доброго не приводить. Катастрофа настає тоді, коли лідер перетворюється на вождя, команда - на оточення і займається самозаспокоєнням, а не роботою, погружає свого керівника в теплу ванну, а не дає реальну критичну картину порядку денного....

Що стосується сьогоднішньої історії «Нашої України», я не бачу для себе можливості це коментувати. Професійна етика колишнього прес-секретаря вимагає говорити про свою колишню роботу набагато менше, ніж я говорила під час своєї роботи.

Контакти з Віктором Андрійовичем ви не підтримуєте?

Я вам все сказала.

Гаразд. Як ви прокоментуєте нинішній стан справ на мажоритарці. «Удар» виставив у всіх округах своїх кандидатів. Чи є шанси, що в жовтні «кличківці» все ж домовляться з «Батьківщиною» щодо узгодження кандидатур? Володимир Ар’єв в інтерв’ю «Главкому» уточнив, що зокрема по Києву має все вирішитись до 12 жовтня.

Між «Батьківщиною» і «Ударом» ідуть переговори про єдиних кандидатів по мажоритарці. Кличко завжди наполягав на тому, аби єдиного кандидата від опозиції представляла людина, що її підтримують виборці, а не та, що користується лояльністю вождів. Ми за переведення цих переговорів у публічну, а не кулуарну площину. І ще один момент - «Удар» буде прискіпливим до тих кандидатів від інших опозиційних партій, хто сіяв розбрат в опозиційному таборі протягом кампанії, дозволяючи собі наклепи на нашу команду. Бо вони працювали на спільну поразку опозиції такими своїми діями. Щодо конкретного результату - журналісти і виборці почують про них, як тільки вони будуть досягнуті. Очевидно, це трапиться в першій декаді жовтня.

Тобто рішення буде прийматись згідно і з даними соціологічних замірів?

Так, ми маємо заміри незалежних соціологічних служб і на багатьох округах. У Києві, Центральних і Західних регіонах, вони є особливо обнадійливими. Але, очевидно, що перед прийняттям остаточного рішення про єдиного кандидата, опозиція має отримати соціологію від незалежних центрів, а не структур, близьких до штабів, яким повністю довірятимуть всі учасники перегонів. Ми до цього готові.

Що ви відповісте на закиди, що Кличко нібито боїться з’являтись на ток-шоу?

Це ще один міф. Якраз сьогодні Віталій візьме участь в програмі у Шустера. (інтерв’ю відбувалося 28.09.12-«Главком»). Є об’єктивна реальність – в Кличка фізично не було часу завітати на ефір ток-шоу до сьогодні. Але Віталій щодня спілкується з пресою. Зараз триває виборчий тур і його відсутність на ТБ пояснюється лише неспівпадінням графіків. Всіх читачів «Главкому» хочу запевнити, що за місяць, який залишився до кінця виборчої кампанії, Віталій обов’язково з’явиться в політичних ток-шоу, у нас є декілька запрошень на канали, зокрема , й на « Інтер», і на Перший, і на 5 канал

Але ж якщо рейтинг Кличка і «Удару» зростає і без участі у відкритих політичних теледебатах, то, можливо й не варто йти на ці ефіри?

Чого це не варто?

Тому що опоненти відверто очікують, що саме відкрита дискусія в прямому ефірі продемонструє неготовність Кличка до великої політики. До того ж можна очікувати на різні провокації…

Провокацій боятися – в політику не ходити. Мені дуже смішно слухати, що не треба кудись ходити.

Тобто у вас нема побоювань, що лідер «Удару» у відкритій дискусії може виглядати малодосвідченим …

Знаєте, Віталій у відкритій боротьбі за правилами завжди переможець.

Але ж недаремно політичні ток-шоу у нас називають боями без правил. Ви самі бували свідком…

Я трошки розбираюсь в політичних технологіях і, мені здається, що в сприйнятті українців дуже важливе наступне: Віталій ніколи не опускається до образ опонентів, він ніколи не опускається до критики партнерів по опозиції,публічних навішувань ярликів. Він будує свою кампанію на інформації про себе, свою партію і програму. І виборці це з вдячністю слухають. Можливо, Кличко єдиний (хоча він не був учасником минулої влади, жодного дня не був в жодному з високих кабінетів), хто зробив висновки з помилок своїх колег. Помаранчеву команду знищили ось ці взаємні сварки і чвари. І, до речі, для всіх, хто буде продовжувати ось таку тактику взаємопоборювання, все це закінчиться дуже погано.

Неучасть в ток-шоу - це якраз один з тих міфів, що тиражуються навколо Кличка. Мені цікаво їх досліджувати і з професійної точки аналізувати. От спочатку звучало «Кличко не йде в народ». Ми тоді говорили: відразу після бою в Москві Віталій поїде в виборчий тур країною. Так і трапилось. Міф розбитий.

Перша поїздка – Львів. Від партнерів по опозиції звучить: він їде на Західну Україну відбирати у нас голоси. Відповідаємо: на Схід поїде за два дні. Зараз Віталій вже кілька тижнів просто їздить по Східній Україні. Все – і цей міф розбитий.

Тепер новий міф – він не йде на телевізійні ефіри. Не йде тому, що він зараз до людей йде. Виборча кампанія коротка, треба все встигнути.

Чи можете ви сьогодні повідомити, які політтехнологи працюють на «Удар» і розбивають ось такі міфи про Кличка?

Американських, німецьких, російських технологів в штабі Кличка немає. Всі люди, з якими ми працюємо, українці, достатньо молоді. Щоб перемагати на виборах , потрібно дуже добре розуміти ментальність українського виборця, його запити.

Я думаю, що вже після закінчення кампанії ми назвемо всіх , з ким співпрацювали на проектах, зокрема, розробників рекламної кампанії. Якщо говорити про ідеологів цієї кампанії, то головним є керівник виборчого штабу Віталій Ковальчук. Ідеологією займається Ростислав Павленко, так само до цього причетна і я . Регіональною політикою займається Володимир Курінний. Медіа-супроводом кампанії опікується також Оксана Зінов’єва. Це все люди, які мають досвід роботи в виборчих кампаніях, більше того, досвід успішний.

Давайте поговоримо про менш відомих членів команди Кличка. Ще до того, як був оприлюднений виборчий список, звучали перестороги, що за широкою спиною політика-боксера в Раду може пройти Бог зна хто. Коли ж цей список був оприлюднений, критика тільки посилилась. Сам Кличко був змушений реагувати на неї, та навіть обіцяв можливу ревізію списків. Як ви оціните якість нинішньої команди?

По-перше, Кличко і його партія були першими, хто оприлюднив претендентів на мажоритарні округи. Після того, як з ним ознайомилась громадськість, неурядові організації, журналісти, він почистився на 15%. Це єдиний поки що прецедент чистки списку до з’їзду.

Так само партійний список кандидатів в депутати було передано напередодні з’їзду громадським рухам, зокрема і «Чесно». Цей список так само було почищено. Отже, «Удар» має найбільш збалансований і прозоро сформований список. Чому? Єдина партія, яка провела відкритий з’їзд, - це «Удар». За кожну кандидатуру по «мажоритарні» голосували окремо, була дотримана вся процедура. Порівняйте це з телекартинкою з’їзду Партії регіонів, де депутати мчали за керівником штабу і благали сказати, чи є вони в тому списку. Чи згадайте, наприклад, як від журналістів тікала по кукурудзі вся перша п’ятірка «Україна, вперед!». В них не було відповідей щодо списку. Партійці заходили на сайт ЦВК і самі дивились, що ж там вивісили в тому списку. Це виглядає ганебно насправді.

Я говорю більше про ризики, які стоять перед командою Кличка…

Я чомусь впевнена в тому, що фракція буде монолітною. Перше – в списку Віталія дуже багато тих партійців, які на сьогодні є депутатами місцевих рад, які два роки працювали в команді «Удару». І за ці два роки на них влада в регіонах тиснула не менше, аніж на парламентську опозицію. Ці люди втрималися. Вони витримали спокуси землею, посадами. Отже,є хороший заділ. Є там і політики, які відбулися, для яких головне ім’я. Я собі аж ніяк не можу уявити пані Матіос, або пана Пинзеника, або пана Наливайченка, або Пашу Розенка чи Ростислава Павленка, які могли б «перефарбуватися», наприклад, в комуністів або натягти на себе синьо-білий регіональний прапор.

Погодьтеся, що такі люди – це лише перша десятка, а за її межею…

А за межею дуже багато людей… Ви знаєте, в чому проблема української журналістики? Вона кричить: «В вашому списку є вчорашні, це погано!». Окей! Формується список з людей, які тільки приходять у велику політику. Зразу ж виникає нове питання «Хто ці люди?!».

Даю відповідь. Ми побачимо, хто ці люди в перші дні роботи нової Ради, коли буде голосування: коли буде формуватися більшість, коли буде формуватися фракція і комітети, керівництво Ради. Не треба навішувати ярлики.

Мені здається, що Віталій передбачив найбільшу кількість можливих запобіжників для будь-яких ризиків щодо своєї команди: він мав особисті зустрічі, бесіди з кожною людиною. У нього є такий улюблений анекдот: образити Кличка може кожен, але не кожний встигне вибачитися. Все-таки, я думаю,авторитет лідера зіграє свою роль.

Але досвід Кличка в Київраді показав, що образити можна і його, а потім не треба й вибачатись. З його команди в столичному парламенті пішли свого часу дуже впливові члени.

Слухайте, вони не Кличка, а киян образили. Я чомусь переконана, що ані Парцхаладзе, ані ще дехто, хто зараз черговий раз перефарбувався і іде під прапором опозиції, до парламенту не дійде. Кияни зради не вибачають. І чомусь всі забувають про те, що у 2006 році був перший похід Кличка в Київраду . Він сам визнає, що цей млинець був гливким. З тієї фракції дійсно кілька людей пішли. Можливо, то було щеплення від майбутніх зрад. В другому скликанні його фракція залишається найбільш монолітною і опозиційною в Київраді і тримається, хоча були спокуси ті самі. Люди, що з ним прийшли в другому скликанні, вони досі з Віталієм. Більше того, дуже багато людей з нинішньої фракції «Удару» у Київраді є членами списку до Верховної Ради, бо довели за ці чотири роки свою ефективність і командність.

Можливо, добре, що він пережив цей прикрий урок в 2006 році. Тепер в його команді немає представників великого бізнесу і зроблена ставка на професійних і перевірених опозицією людей.

А як же журналістські розслідування, які наглядно в схемах розписують, скільки членів команди Кличка контролюють найбагатші бізнесмені України? Серед них і Ахметов, і Фірташ, і Коломойський…

Наші журналісти дуже часто люблять писати такі історії: «А Вася дружить с Пєтєю, який навчався в школі з Олею, а Оля подружка Свєти, котра сестра Віті, наприклад». Це виглядає смішно. Або іще гірше: такий-то працював там-то, а це належить комусь. Ну, вибачте, будь ласка, у нас вся країна комусь належить, тоді давайте наберемо в список безробітних і це вже точно буде найкращий «незалежний» список.

Тобто закиди, що на формування списку «Удару» мали вплив українські олігархи, ви відкидаєте?

Я думаю, що журналісти іноді дуже поверхово ставляться до таких серйозних питань. Коли я почала знайомитися з командою, я відкрила дуже багато цікавих, неординарних людей, які, переконана, готові до законотворчої роботи більше, ніж 90% членів нинішнього парламенту. Особливо мені подобається жіноча складова, яка є в цьому списку. Наприклад, пані Ольга Бєлькова, яка є чи не єдиною в Україні жінкою-випускницею Гарварда. Вона працює у великій корпорації. А де їй, в гастрономі, працювати після Гарварду?

Я часто веду цю дискусію з журналістами: ви теж десь працюєте. Як правило, ваші канали, газети комусь належать. Як правило, олігархам. Але ви є самодостатніми людьми і себе ви рахуєте незалежними в своїх діях, думках і принципах. Чому ж ви людям в інших сферах, структурах, відмовляєте у праві бути самодостатніми і незалежними?

Вам як медійнику не здається, що в українській журналістиці часто трапляється, що журналісти замість того, що б інформувати, починають самі гратись в політику? Чи це нормальне явище?

Ви знаєте, сьогодні українська політика є настільки сплюндрована, що не політикам критикувати українські медіа і українських журналістів. Але все ж, як журналіст за освітою, за покликанням, я дозволю собі дати характеристику українській журналістиці. Звичайно, вона сьогодні хвора. Починаючи від освіти, тому що в нас 72 факультети журналістики (вже скоро в кожному ПТУ буде факультет журналістики) і закінчуючи тими низькими професійними і моральними стандартами, які панують в цій царині. Дійсно в нас на небосхилі журналістському є кілька зірок, які іноді одягають на себе піджак політика, забуваючи при цьому одну тільки річ: чим відрізняється журналістика від політики. Головна місія політика – це змінювати країну, реалізовувати свою програму, маючи мандат виборця. Журналісту ніхто не давав мандат, він сам обрав свою професію. Журналістика інформує і формує громадську думку, і це її ключова, надважлива місія. Але не варто журналістам позиціонувати себе вершителями доль людей, це все ж не їх місія. Ми ще тільки маємо знайти правильний , цивілізований баланс співіснування політики і журналістики. Очевидно, ці професії не можуть одна без одної. Очевидно, що між цими професіями в усіх країнах світу є дискусія і стосунки опонентів. Більше того, місія журналістів : критикувати владу і політиків. Але так само очевидно, що потрібно знайти форму взаємоповаги. Політики мають поважати роботу журналістів, але і журналісти так само мають з повагою ставитися до роботи політика, до права на особисте життя і не вішати ярлики. Я розумію, що нинішня політика дає привід для несприйняття і недовіри, але так не можна : депутат – значить одразу «ворюга», кандидат в депутати – ставленик олігарха, жінка в політиці – чиясь подружка, і так далі. Це не серйозно.

Як ви ставитесь до результатів діяльності руху «Чесно»? Для стороннього спостерігача, в підсумку від цієї ініціативи в пам’яті залишився лише публічний скандал в прямому ефірі з Олесем Донієм. Депутат був незадоволений результатами оцінки його діяльності, на що мав повне право, бо, відверто кажучи, навряд чи він є в числі найгірших парламентарів цього скликання.

Дивіться, цей парламент абсолютно деградований і в ньому дуже багато речей просто зведені в культ, зокрема кнопкодавство. Люди просто не читають, за що вони голосують, більше того, вони навіть не читають, що вони підписують. Як , наприклад, автор знаменитого закону про наклеп пан Журавський. На 200% впевнена, що Журавський його не писав, але ж підмахнув. Це точно характеризує нинішню діяльність Партії Регіонів. У всіх переляк перед «высшим разумом» з Банкової: що тобі сказали – те ти й зробиш, підпишеш, проголосуєш.

З іншого боку, хто до цього привернув увагу? Саме журналісти, які планомірно привертали увагу до кнопкодавства, наприклад. І я тут небезгрішна, теж на прохання колег іноді голосувала їх карткою.... Не зловживала цим, але яка різниця , один раз ти це робив, чи постійно. І власне те, що журналісти і рух «Чесно» піднімають цю проблематику, все ж корегує сумління депутата, що не варто цього робити. Це важливо. Дійсно дуже багато людей, депутатів, моїх колег, я в тому числі, стали ретельніше ставитись до виконання своїх депутатських обов’язків.

Але питання до критеріїв «Чесно» є. У нас дійсно важко відслідкувати, як працюють комітети, хто і на які статки живе. Якщо почитати половину декларацій, то депутати - це просто церковні миші, що живуть в наметах Партії регіонів і їздять на роботу на метро. А з іншої сторони, коли ти чесно пишеш в декларації про свої статки, то теж можеш отримати в спину шипіння: «Ага! Ти маєш на дві табуретки більше, ніж я! Де ти їх взяв?» Ми живемо в хворому суспільстві, яке спокійно ставиться до підкупу виборців, але засуджує статки політиків. І нам ще багато змінювати стереотипів потрібно разом. Для цього політика має бути більш прозорою і публічною. І в цьому контексті громадська ініціатива « Чесно» – важлива.