Френсіс Фукуяма: Чому Україна має значення

Минулого тижня Росія продовжила переміщувати своїх військовиків та техніку до кордонів України, не відмовляючись від погроз вжити конкретних дій, якщо її вимоги до Сполучених Штатів і НАТО не будуть виконані. Адміністрація Джо Байдена залучила президента Путіна та російську сторону як до двосторонніх перемовин, так і до багатосторонніх обговорень за участі НАТО та ОБСЄ.

Станом на 24 січня США зайняли порівняно жорстку позицію. По-перше, вони відкинули вимогу країни-агресора ніколи не розширювати НАТО в майбутньому, по-друге, збільшили кількість обіцяної Києву військової техніки та підготували докладний список санкцій, враховуючи примус відмовитися від газопроводу «Північний потік-2» у разі нападу. Європейці, а особливо німці, були значно менш рішучими. У новому коаліційному уряді між СДПН і Зеленими з’явилися тріщини, а лідер Партії зелених і міністр закордонних справ Анналена Бербок зайняла чіткішу позицію проти Росії, на відміну від канцлера Олафа Шольца. Однак жодна з цих дій не допомогла виявити хоча б одну ознаку того, що Путін шукає вихід із кризи, яку він сам і створив.

Путін бачить Україну «невід’ємною частиною великої Росії»

Оскільки вторгнення, можливо, є неминучим, зараз саме час для того, щоб пояснити всьому світу, чому суверенітет і виживання України повинні мати пріоритетне значення для інших ліберальних демократій.

Україна – це країна, якій я присвятив величезну кількість часу та зусиль протягом останніх семи років. У нашому Стенфордському Центрі демократії, розвитку та верховенства права була низка українських стипендіатів з Draper Hills Summer Fellows Program, які відігравали важливу роль як у Революції Гідності 2013-2014 років, так і в подальших реформах.

За підтримки Центру міжнародного приватного підприємництва та Українського католицького університету ми мали можливість провести декілька курсів «Академії лідерства для розвитку» у різних містах, і вже маємо понад 150 випускників. А п’ять років тому ми започаткували програму The Ukrainian Emerging Leaders Program, де запрошуємо до Стенфорда на навчальний рік трьох українців, які перебувають у середині свого професійного шляху.

Є одна фундаментальна причина, чому Сполучені Штати та решта демократичного світу мають підтримувати Україну в її нинішній боротьбі з путінською Росією: Україна – це справжня ліберальна демократія, яка активно бореться за існування. Люди тут мають більше свободи протестувати, критикувати, мобілізуватися і голосувати, на відміну від російських громадян.

У 2019 році українці проголосували за повністю позасистемного кадидата на посаду президента, що допомогло йому здобути більшість місць у парламенті. Двічі, під час Помаранчевої революції та Революції Гідності, 2004 й 2014 років відповідно, українське суспільство масово вийшло на вулиці, щоб протестувати проти корумпованих та непредставницьких урядів.

Ось справжня причина того, чому Володимир Путін готується до подальшого вторгнення в Україну. Він бачить її «невід’ємною частиною великої Росії», як було зазначено у його статті минулого літа. Але найбільшою проблемою є українська демократія. Президент глибоко переконаний у тому, що слов’янські народи культурно пристосовані до авторитарного режиму, а ідея про те, що ще одна слов’янська держава може успішно перейти до демократії, підриває його власні погляди на правління Росією. Україна не становить жодної військової загрози для Москви. Однак вона є альтернативною ідеологічною моделлю, яка підриває легітимність самого Путіна.

Водночас демократія української держави вкрай недосконала. В її економіці та політиці домінує група олігархів, де кожен придбав ключовий сектор промисловості, один володіє медіахолдингом, телеканалами, та може купити підтримку депутатів у парламенті. Корупція поширена на багатьох рівнях політичної системи, починаючи з судової системи, та проходить через більшу частину бюрократії та політичного класу.

Починаючи з 2014 року, докладено великих зусиль щодо реформування: повноваження із центру були передані областям і містам; була спроба земельної реформи; було створено антикорупційне агентство, модернізовано Національний банк та частину системи охорони здоров’я. Але кожному наступному досягненню наполегливо протистояли політики та чиновники, які отримують прибуток від нинішньої системи та є переважно непідзвітними. Надії, породжені обранням Володимира Зеленського, не виправдалися, оскільки новачків у його власній партії одразу ж поглинула система. Навіть у розпал екзистенційної кризи країни український президент проводить кампанію із притягнення до відповідальності свого безпосереднього попередника за державну зраду.

Є сенс поставити питання, чи варто витрачати час і зусилля на захист такої недосконалої демократії. Особисто я не маю жодних сумнівів. Мою думку сформували молоді українці, яких я зустрічав і з якими працював протягом останніх кількох років. Підростає молоде покоління, надзвичайно освічене та мотивоване, яке відмовляється бути частиною старої корумпованої системи, вірить у європейські цінності та перебуває в авангарді зусиль щодо перетворення України на частину Європи. Саме ці люди очолили революцію на Майдані. Вони поступово прийдуть до влади та, сподіватимемося, будуть чинити більш демократично, ніж їхні попередники.

Україна сьогодні є прифронтовою державою в глобальній геополітичній боротьбі між демократією та авторитаризмом. Європейці, які так високо цінують ліберальну демократію, повинні зрозуміти, що вони не можуть бути сторонніми спостерігачами в цьому конфлікті.

У Путіна амбіції – далеко за межами України. Протягом останніх тижнів він чітко дав зрозуміти, що хотів би повернутися до досягнень європейської демократії, починаючи з 1991 року і створити російську сферу впливу на всій території колишнього Варшавського договору.

За межами Європи китайці уважно стежать за реакцією Заходу на цю кризу, прораховуючи свої перспективи щодо реінтеграції Тайваню. Ось чому питання захисту України повинне бути пріоритетним для кожного, хто небайдужий до глобальної демократії.

Джерело: American Purpose

Автор – американський філософ, політичний економіст і публіціст японського походження, професор Стенфордського університету

Переклад: Дарина Іващенко