Чому Берлін не дає зброї Києву? Пояснюють німецькі дипломати та експерти

П’ять тисяч захисних шоломів, які Німеччина вирішила надати Україні, мають вигляд великого знущання. Заява міністерки оборони ФРН Крістіне Ламбрехт про шоломи пролунала у середу на тлі останніх тривожних новин про можливе вторгнення Росії в Україні та інструкцій для співробітників посольства ФРН, в яких їм дозволяється покинути покинути Київ.

«Це однозначний сигнал: ми на вашому боці», – підкреслила Ламбрехт, коментуючи рішення про передачу шоломів. Це викликало закономірну хвилю іронічних дописів, і не тільки в середовищі українських експертів-міжнародників. Наш посол в Берліні Андрій Мельник відреагував блискавично: «Нам потрібне не лавірування, а мужні вчинки ФРН, яка нарешті поставить Україні німецьке оборонне озброєння, якого ми сьогодні найбільше потребуємо», – прокоментував Мельник.

Відмова від поставок оборонного озброєння Україні (що було навіть прописано в коаліційній угоді нового уряду) – вже не перший випадок, коли уряд Німеччини свідомо чи несвідомо підігрує Росії. І якщо раніше критика звучала у контексті домовленостей щодо побудови «Північного потоку-2» (коли німцям доводилось нагадувати про різницю між європейськими ціною і цінностями), то на фоні наростання напруги на кордонах з Україною, поведінка нового уряду Німеччини викликає не одне запитання.

Останньою краплею, яка обурила українську дипломатію, стала заява командувача німецьких ВМС Кай-Ахім Шенбаха, який під час відрядження до Індії публічно закликав світ поважати Путіна та висловив упевненість у незворотності анексії Криму. Після дипломатичних нот віцеадмірал мусив піти у відставку. Однак експерти правдиво зауважують: військовий, який, в принципі, не повинен був коментувати політичні питання, міг озвучувати позицію, яку толерують у новому уряді, хоч і не говорять про це публічно.

Зовнішня політика Берліна наражається на нищівну критику в Україні (Фото: WION)

Тим часом видання «Європейська правда», що спеціалізується на зовнішній політиці, оприлюднило досить критичну редакційну статтю «Німеччина штовхає до війни та руйнує своє майбутнє в Україні. Це має зупинитися», яку було перекладено англійською та німецькою мовами. Публікація окреслила цілий ряд запитань до Німеччини, на які вона мала б дати відповідь і чітко окреслити, кого вона нині підтримує – жертву агресії чи нападника, який зацікавлений посіяти розкол щодо «українського питання» всередині Європейського Союзу. І, якому, схоже, це вдається…

«Главком» звернувся до відомих німецьких дипломатів та експертів із проханням прокоментувати позицію німецької влади щодо України і пояснити нинішню політику ФРН щодо України. Думки розділилися.

«Навіть у цій надзвичайно напруженій ситуації ще є час для дипломатії»

Дітмар Штюдеманн

експосол ФРН в Україні (2000-2006 рр.)

– Я розумію надзвичайно критичний тон редакційної статті, на яку ви посилатесь. Проте, як і Україна, Німеччина налаштована за будь-яку ціну протистояти іноземній агресії. У цій ситуації агресор прикидається жертвою. Це неприйнятно в будь-якому випадку. Після всіх кривавих випробувань, війна та насильство більше не можуть бути частиною наших міркувань. Це відображає позицію нашого уряду, наших політичних представників і німців.

Я все ще переконаний (маючи понад 40 років досвіду роботи в цьому регіоні Європи), що навіть у цій надзвичайно напруженій ситуації все ще є час для дипломатії. Знадобиться багато часу, щоб розробити життєздатне розв’язання цієї проблеми. Але це єдина життєздатна довгострокова спроба зменшити потенціал агресії. Ми не повинні потрапляти в пастку, що розпалює зовнішню агресію подальшими внутрішніми конфліктами.

Є багато скарг на поліфонію та нечіткість позицій федерального уряду та провідних політичних представників. Але слід також звертати увагу на виправлення та розвиток позицій. Не слід переходити до суджень, вважаючи позиції незмінними. На долю «Північного потоку-2» і відмову від постачання оборонної зброї також впливає подальший розвиток подій на українському кордоні. У цій небезпечній ситуації вирішальне значення має єдність, а не конфронтація, що дає агресору додаткові тактичні переваги».

«Спалах гніву через відмову Берліна надати оборонну зброю поділяє багато людей у Німеччині»

Ганс-Юрген Гаймзьот

експосол Німеччини у 2008-2012 рр.

– Німеччина, як і інші західні держави, повністю підтримує суверенітет та територіальну цілісність України. Міністр закордонних справ Бербок тричі упродовж декількох днів зустрічалась із держсекретарем США Блінкеном, щоб узгодити спільну відповідь на російські загрози та агресію. Німеччина тісно працює із західними державами над ефективним пакетом санкцій. Я не сумніваюся, що Німеччина приєднається до США та інших країн у відповіді агресору.

Нинішній спалах гніву, пов’язаний з відмовою Берліна надати оборонну зброю, поділяє багато людей у Німеччині. Торкаючись цієї теми було б помилкою з легкістю відкидати історичний аргумент: німецька катастрофа 20-го століття багато в чому, загалом позитивно, позначилась на німецькому суспільстві та політиці. З огляду на рушійну роль Німеччини у «військових іграх Великої держави» 20-го століття (від Вільгельма II до Гітлера), які двічі принесли страждання і нещастя світові та ампутували власну націю, тепер багато хто справедливо вважає, що війна має лише негативні речі для всіх сторін і тому її потрібно уникати будь-якою ціною.

Позитивним є те, що країни, які підписали Будапештський меморандум, Сполучені Штати та Велика Британія, зараз вживають швидких і рішучих дій проти загроз з боку Росії, яких дуже не вистачало у 2014 році – у час, коли Ангелі Меркель було важко об'єднати ЄС для запровадження санкцій проти Росії. У 2014 році ми всі зрозуміли, що потрібно реагувати, перш ніж стикатися з фактами на місці. Зараз немає сумніву в тому, що занадто довго закривалися очі на те, як усі елементи російської політики – зовнішня, внутрішня та економічна – вказували на єдиний напрямок абсолютної рішучості Путіна змінити порядок безпеки в Європі.

Головне питання, на яке потрібно відповісти сьогодні, на мою думку, полягає не в тому, чи повинна Німеччина надати ще один набір оборонної протитанкової зброї, а в тому, чи можна запобігти війні чи ні. Як би добре й дорого не була оснащена українська армія – витримати натиск росіян буде важко, якщо взагалі неможливо. Ми повинні запобігти подальшій агресії з твердістю, рішучістю, силовими санкціями та заходами стримування, які вдарять по Росії таким чином, що це може становити небезпеку для самого Путіна та його владної бази.

Я розумію та визнаю готовність деяких політиків, дипломатів та частини українського громадянського суспільства повідомити німецьку політичну сферу про їхню думку, про серйозність ситуації. Але також важливо для майбутнього розвитку в Європі зберегти добрі відносини з Німеччиною. Німеччина є і залишиться другом у питаннях подальшої інтеграції України до ЄС.

«Надзвичайно високий рівень критики допоможе Берліну зрозуміти, що така політика не є ані ефективною, ані відповідальною»

Сергій Сумленний

німецький політолог, колишній голова представництва фонду Гайнріха Бьолля в Україні (2015-2021), експерт з питань Центральної та Східної Європи

– Позиція німецького уряду, дійсно, відштовхує країни Центральної та Східної Європи від Німеччини та навіть від ЄС. Очевидно, на такий ефект не розраховували німецькі політики, які вважали, що нібито демонструють розумну та збалансовану позицію. Тому, зрозуміло, що Україна більше розраховує зараз на двосторонні контакти з іншими країнами (Велика Британія, Польща, Литва, Латвія, Естонія). Навіть контакти з не зовсім демократичним урядом Ердогана виявляються для України та для миру в регіоні значно кориснішими за контакти з Німеччиною. Такий катастрофічний парадокс є наслідком нерозумної політики Берліна. Я сподіваюсь, що надзвичайно високий рівень критики, яку зараз отримує Німеччина, допоможе Берліну зрозуміти, що така політика є ані ефективною, ані відповідальною.

Зараз відбувається боротьба за право формулювати зовнішню політику між канцлером, соціал-демократом Олафом Шольцем, котрий виступає за традиційно більш дружнє до Москви ставлення та є критичнішим до НАТО, та міністеркою закордонних справ, яка є співголовою Зелених, Анналеною Бербок. Водночас, всередині Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) голоси на підтримку позиції Росії лунають дуже гучно.

Свого часу у 2008 році автор цього матеріалу разом з групою українських журналістів мав бесіду з французьким філософом, політологом Андре Глюксманом, який застерігав: Німеччина дарма сподівається через тодішню Програму модернізації змінити Росію, зокрема російське керівництво, яке, за словами французького філософа, є цинічнішим за радянське. Відтоді Німеччина не зробила жодних висновків і продовжує ставку на так звану зміну через торгівлю (wandel handel). І це після 2008 року, коли Росія напала на Грузію і анексувала 20% території цієї країни і після нападу РФ на Україну у 2014 році з незаконною анексією Криму і російською агресію на Сході!

Пан Сумленний вважає, що головна проблема полягає саме в настроях більшості німців. «Завдяки демократії – пояснює він, – у Німеччині до влади приходять політики, які відповідають інтересам виборців. Обіцянка гарних контактів з Москвою знаходить відповідь у вигляді голосів, поряд з цим жорстка риторика в бік Москви – ні».

Більше того, додає Сумленний, сам факт запрошення сумновідомого ексканцлера Шредера, який входить у правління «Газпрому», у ролі почесного спікера на партійний з'їзд, – показує, що для СДПН (масової партії, де купа питань вирішуються голосуванням усіх членів партії, включно з питаннями укладення коаліційної угоди) він не є токсичним.

«Лише напад Росії на Україну змінить позицію щодо поставок зброї»

Штефан Майстер

керівник програми міжнародного порядку та демократії у Німецькому товаристві зовнішньої політики (DGAP)

– Німецька перспектива полягає в тому, щоб зберегти роль актора, який ще може говорити з Москвою, а коли Німеччина постачатиме зброю Україні, цього не вийде. Ідея постачання зброї в Україну вкрай непопулярна не лише у більшості членів партії СДПН, а й у німецькому суспільстві загалом. Командувач німецьких ВМС адмірал Кай-Ахім Шенбах має велику підтримку в своїй країні.

У ФРН існує нерозуміння загрози з боку Росії. Натомість уявлення про те, що Україна є досить проблемною країною (олігархи, корупція тощо) досить стійке. Наші еліти вважають, що вони правильно роблять, з одного боку, підтримуючи Україну, а з іншого – продовжуючи розмовляти з Росією, послаблюючи ескалацію.

Так, Берліном не вивчено уроки... Лише напад Росії на Україну змінить позицію щодо поставок зброї. В уряді є люди, які підтримають таке рішення, і з цього питання вже розпочалась дискусія. Але ніхто не керує цим обговоренням і багато тих, хто ухвалює рішення, побоюються атак з боку суспільства або однопартійців. Тому Путін домінує. Він знає, як грати з німцями. На даний момент Німеччина є слабкою ланкою Європи щодо Росії.

«Для зміни політики Берліна потрібні очевидні загрози безпеці Німеччини та ЄС»

Доктор Андре Хертель

німецький експерт із зовнішньої політики в Східній Європі, політики добросусідства ЄС у Берлінському фонді «Наука і політика» (SWP)

– Не варто було брати до уваги слова віце-адмірала Шенбаха, який не є політиком, не розробляє політику і не є частиною апарату ухвалення рішень. Я також думаю, що в усьому світі, і Німеччина не є винятком, на високих посадах є зарозумілі, самозакохані й водночас інтелектуально нерозвинуті люди. Його відставка і публічне визнання помилок є хорошим знаком.

Німеччина не була причетною до того, що Велика Британія змушена була перевозити зброю в Україну в обхід її повітряного простору. Просто Велика Британія перевозить зброю таким чином, щоб не загрожувати районам, де зосереджена велика кількість людей, це й стало причиною того, що був обраний обхідний маршрут.

Британські літаки зі зброєю для України обирали не найкоротший маршрут, оминаючи Німеччину

У німецькому суспільстві панує сильний пацифістський консенсус – внаслідок двох програних світових воєн, які країна розпочала. В його основі лежить підхід не доставляти зброю в реальну зону конфлікту. Хоча закон знає винятки (прямий інтерес безпеки), але загальна тенденція до мирних засобів вирішення конфліктів є дуже сильною.

Але це не робить Німеччину колаборантом Росії, оскільки уряд оголосив, що підтримає потужні санкції, якщо Росія вторгнеться в Україну, в останні дні заявивши навіть, що може йтися про «Північний потік-2» і SWIFT.

Німецька політика змінюється дуже поступово в бік більш агресивної політики безпеки. Для поступу у цьому відношенні потрібен сильний зовнішній тиск і очевидні загрози безпеці Німеччини та ЄС. Німецькі солдати гинуть в Афганістані, базуються в Малі, Іраку та на Африканському розі. І все це зусилля НАТО/ЄС.

Нагадаю, що саме Німеччина за канцлерства Меркель доклала основні дипломатичні, фінансові та навіть безпекові зусилля для активізації ЄС та ОБСЄ у 2014/15 роках задля суверенітету України, і що здебільшого ця підтримка зберігається або навіть посилена. Існують різні способи підтримки країни, яка перебуває в небезпеці.

Микола Сірук, для «Главкома»