Глава Авдіївки Віталій Барабаш: Ця війна зробила 90% наших мешканців проукраїнськими

На Лиманському, Бахмутському та Авдіївському напрямках ворог зосереджує зусилля для наступальних дій. Повідомлення подібного змісту щоранку надходять від Збройних сил. Саме на цих трьох напрямках найгарячіше. Одним із ключових форпостів українських військ є промислове місто Авдіївка. Значною мірою саме за рахунок заводів на території міста, ворогу не вдалося зайняти його після початку повномасштабної війни, просунутися далі рубежів, які сторони конфлікту контролюють після 2014 року. Потрапити до Авдіївки вкрай складно. Дорога за 15 км до міста прострілюється, тому не кожен наважиться ризикнути і поїхати туди з дровами чи гуманітаркою. А це найбільш нагальні потреби для 2-2,5 тис. мешканців, які досі залишаються у місті.

Про проблему з доставкою палива, радикальну зміну настроїв містян і про те, як окупанти діють на цьому напрямку в інтерв’ю «Главкому» розповів голова Авдіївської військово-цивільної адміністрації Віталій Барабаш. 

Попри те, що росіяни з 24 лютого зуміли сходу захопити значну частину території України, Авдіївка була і залишається прифронтовим містом під українським контролем. Чому ворогу не вдалося прорватися і захопити це місто?

За майже вісім років періоду до повномасштабної війни Авдіївка «будувалася». Впродовж кожної ротації кожна нова бригада, яка заходила на позиції, щось нове додавала свого, якісь укріплення зводила. Саме тому «промка» і стала для росіян таким непрохідним, дуже потужним місцем. До того ж з початком повномасштабного вторгнення у нас стояла 25-та окрема повітрянодесантна бригада, яка була тут вже не перший раз. Вони знають місцевість і дуже багато було з їхнього боку зроблено на упередження.

За інформацією Генштабу, якраз Авдіївка і Бахмут – два з трьох основних напрямків атак ворога по українських позиціях на сході. У чому особливості їхніх атак тут?

На Бахмут, де було зведено багато наших укріплень, вони намагалися іти у лобову. Щодо Авдіївки, якщо ми говоримо конкретно про промисловий район, жодного його метра за всі дев’ять місяців війни вони не пройшли. Тому тут тактика трошки інша, вони намагаються зайти до міста з півночі і півдня. Відбуваються атаки і на промку, у лобову, але зараз вже дуже рідко. Останні чотири місяці вони намагаються хоч якось оточити місто, докладають до цього максимальних зусиль.

Як саме вони намагаються штурмувати позиції?

Їхня тактика змінюється залежно від того, хто з їхнього боку наступає. Спочатку вони намагалися іти у лоб. Потім вони взяли за стратегію знищення всього артилерією із подальшою спробою масованого штурму. Зараз знову змінили тактику: кидають вперед «чмобіків» (насильно мобілізованих), аби ми використали на них побільше свого боєкомплекту і розкрили свої вогневі позиції. Тож зараз у них так: працює артилерія, потім іде бронетехніка, а потім жива сила намагається пробиватися малими групами у багатьох напрямках. Намагаються іти смугою, щоби з’ясувати, де наші вогневі точки.

Було багато інформації, що під Бахмутом діють «вагнерівці». Які підрозділи ворога у вашому напрямку, наскільки вони професійні?

Раніше був перший армійський корпус так званого «ДНР», місяця півтора тому у нас також з’явилися «вагнерівці». Навіть у полон їхніх представників не раз брали, вони здавалися. Зараз є «чмобікі» (насильно мобілізованих) і повітрянодесантна дивізія. Нині видно, що ворог вже більш професійно працює, ніж раніше, більш злагоджено.

Що розповідають полонені, які задачі перед ним ставить командування?

Ще два місяці тому вони мали взяти Первомайське, Водяне, ще раніше – Піски. Тобто задача вийти на село Тоненьке і перебити дорогу від Орлівки до Авдіївки, щоби знищувати нашу логістику, унеможливити завіз до міста зокрема і гуманітарних вантажів. Для цього їм у кільце Авдіївку брати не потрібно.   

З 25 тис. мешканців Авдіївки виїхали 90%. Хто ті люди, які залишилися і чому вони не виїжджають?

Це люди різні за віком. На жаль, серед них є і діти. Є різні причини, чому вони не виїжджають. Хтось із них навіть вже виїжджав і повернувся. Хтось пояснює, мовляв, ми пережили 2014 і 2015 роки, то і зараз переживемо. Кажуть, що немає куди і немає на які гроші їхати. Нарікають, що їх не розуміють, що не виїжджатимуть, бо тут їхня земля, тут поховані батьки, тому і вони також залишатимуся тут… Тобто які би ми аргументи не застосовували, вони не хочуть виїжджати. На жаль, є і такі, яких ми називаємо «почекунами» (руського міра, – «Главком»). Повірте, ми не припиняємо спроб людей вивезти. От днями двох цивільних вивезли, кожного дня вмовляємо виїжджати.

Раніше ви казали, що після 2014 року, коли Росія окупувала частину наших територій, все більше і більше місцевих обирали проукраїнську позицію. Проте 40% станом на минулий рік, були проросійськи налаштованими. Як ці симпатії змінила повномасштабна війна?

Повномасштабна війна зробила 90% авдіївців проукраїнськими.

Як влада допомагає виїхати тим, хто таки хоче? Куди вивозите, чи облаштовуєте на новому місці?

Є можливості адресно заселити людей в Умані, у безпечніших громадах Донецької області. Тобто не йдеться про те, що їх привезуть у нікуди. Після евакуації у людей є можливості брати гуманітарну допомогу у різних громадах… Зараз ведемо перемовини, щоби давати гуманітарну допомогу нашим тимчасово переміщеним особам, які виїхали до Кам’янського. Тобто там, де є місця компактного проживання наших тимчасово переміщених, ми з місцевою владою у будь-якому регіоні України домовляємося, і наші люди отримують гуманітарну допомогу.

Де найбільші компактні проживання авдіївців?

Це Кам’янське, Покровське, Мирноград і Умань.

До вашої громади входить село Опитне, де до повномасштабного конфлікту проживали 38 осіб. Яка там ситуація?

Там залишилося 12 осіб. Опитне зараз – це сіра зона, тому інформація звідти нерегулярно надходить.

Наскільки для вас несподіваним стало повномасштабне вторгнення і як мешканці громади відреагували на події 24 лютого?

У 2015-16 роках ми уже розуміли, що рано чи пізно, у тому чи іншому вигляді повномасштабна війна буде. Не буде такого, що у результаті якихось домовленостей усе закінчиться.

Але ж навіть президент заперечував повідомлення західних розвідок, які прогнозували напад Росії…

Люди, які у війні з 2014 року, розуміли, що просто так це все однозначно не закінчиться. Особисто я очікував загострення на сході України. Але після того, як дізнався, що у Білорусі розгортають шпиталі, зрозумів, що йдеться не про навчання.

Тобто вірити не хотілося, але повномасштабне вторгнення не стало несподіванкою.

Наскільки зруйнована Авдіївка?

Нічого не вціліло. Жодної будівлі, яка б не постраждала, не залишилося ще чотири місяці тому. Зрозуміло, що є будівлі, які можливо відновити. Але 60% – тільки під знос.

А де живуть ті цивільні, що залишилися у місті?

Їх зараз близько 2 тис. Живуть у підвалах багатоповерхових будинків, це так звана стара частина міста, приватний сектор. Там ще є вцілілі будинки або підвали. Є і такі люди, які живуть у багатоповерхових будинках у квартирах.

Які у них найбільші потреби?

У місті немає електрики, тепла, води. Це перша потреба. З продуктами харчування проблем немає, з медициною також. Але коли частіше сніжитиме, доставляти все це стане складніше. Є проблема із забезпеченням дровами. Перевізники відмовляються везти дрова, які ми закупили, до Авдіївки, десь 30 км не довозять до міста. Потім ми самі завозитимемо дрова у громаду і роздаватимемо людям. Окрім того, зауважу, дрова отримуватимуть певні категорії, а не всі… Йдеться про осіб з інвалідністю трьох груп, багатодітні сім’ї, пенсіонерів. Тобто це соціально вразливі верстви населення.

Яка ситуація зі зв’язком, чи є інтернет?

На декілька годин зранку ми вмикаємо генератор на мобільній вежі і зв’язок піднімається. Влітку десь 3-3,5 години вишка за рахунок акумуляторів працювала, взимку буде менше, бо холодно, то може годину. Окрім того, ми встановили Starlink. Є певна локація, де люди мають інтернет.

До повномасштабної війни у вас працював Авдіївський завод металевих конструкцій (АЗМК), Авдіївський коксохім. Що з ними зараз, чи є підприємства, які попри війну продовжують працювати?

Нічого не працює. АЗМК розбитий. По ньому було декілька ударів. Авдіївському коксохіму нещодавно виповнилося 59 років. Ми привітали той колектив, який залишився на місці. Завод дуже сильно розбитий, він не працює. Люди евакуюють звідти якесь майно, а також доглядають, щоби його не розікрали.

Народний депутат від Авдіївки Муса Магомедов, який на час виборів був гендиректором Авдіївського коксохіма, чимось допомагає?

Зрозуміло, що до Авдіївки він не заїжджає. Але мешканцям громади допомагає буржуйками. Коксохім вугілля і дрова по місту людям розвозить.

Михайло Глуховський, «Главком»