«На літаку була паніка». Ексклюзивне інтерв’ю керівника комісії з розслідування авіакастрофи в Ірані

На світанку 8 січня 2020 року сталась найбільша авіакастрофа в історії української авіації. Після вильоту з аеропорту у Тегерані зазнав аварії Boeing 737 авіакомпанії МАУ. Новий лайнер, якому виповнилось лише три роки, виконував рейс PS752 Тегеран-Київ. У результаті трагедії загинули 176 громадян з семи країн, в тому числі 11 українців.

Іран за кілька годин після трагедії заявив про технічну причину катастрофи, мовляв, загорівся двигун. Та вже за добу Канада та інші країни, громадяни яких загинули, були однозначними: літак збили. 9 січня CBS News і Newsweek з посиланням на американську і іранську розвідки повідомили, що у лайнер влучила іранська ракета ТОР (SA-15 Gauntlet). Нібито був зафіксований постріл з двох ракетнопускових установок.

Під тиском фактів Іран був змушений визнати свою причетність і провину. Натомість досі не поспішає визнавати вину. Як пояснюють юристи, між цими поняттями є суттєва різниця. Іран наполягає на «ненавмисному влучанні ракети», а таке формулювання дозволить цій державі обмежитись покаранням лише прямих виконавців злочинного наказу. Натомість Тегеран хоче уникнути відповідальності для держави, яка у ті дні мала би закрити повітряний простір (адже трагедія сталася на тлі загострення у близькосхідному регіоні). Зокрема про це розповідав раніше в інтерв’ю «Главкому»  юрист з авіаційного права Андрій Гук.

Намагання заплутати розслідування тривають досі. Іран мав би уже або сам розшифрувати «чорні скриньки», або передати їх Україні. Але ані першого, ані другого ця держава допоки не зробила. Днями Україна заявила, що має намір звернутися до Міжнародного суду ООН, якщо Тегеран не співпрацюватиме в розслідуванні авіакатастрофи, з моменту якої минуло майже п’ять місяців.

Досі не зрозуміло, чому збили саме український літак, була запущена одна чи кілька ракет, чому Іран не передає чорних скриньок, чому Україна у перші дні після трагедії, знаючи справжню причину падіння літака, не поспішала її озвучувати? Промовистий факт: у першій половині дня 8 січня на сайті посольства України в Ірані навіть з’явилося «однозначне» повідомлення про те, що «версія теракту виключається», але його швидко прибрали.

Фактично одразу після авіакатастрофи до Тегерану вирушила комісія з розслідування трагедії. До її складу увійшли 45 експертів, вони працювали на місці падінні літака. Комісію очолив директор Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Олександр Рувін.

До останнього часу Інститут, та і загалом влада України, обмежувалися сухою інформацію про те, як саме українські фахівці працювали в Ірані. Для «Главкома» Олександр Рувін зробив виняток. У першому ексклюзивному інтерв’ю директор Київського науково-дослідного інституту судових експертиз розповів, як іранська влада поводила себе на місці катастрофи, що саме допоможуть встановити дані з чорних скриньок, чому траєкторія падіння літака була схожа на намір зайти на посадку. Рувін також пояснив, у чому суттєва різниця двох найгучніших авіакатастроф останніх років, в яких «прогриміла» Україна: PS752 та малазійського МН17. Наш сьогоднішній співрозмовник очолював також українську експертну групу спеціалістів у Міжнародній слідчій групі (JIT), яка розслідувала катастрофу МН17.

Вже минуло чимало часу з моменту повернення українських фахівців з Ірану. Ви казали, що експерти продовжуватимуть працювати над матеріалами, які там вдалося зібрати. Над чим зараз працюють члени комісії?

Ми займаємося дослідженням у межах розслідування. Його проводить безпосередньо створена для цього комісія і Національне бюро з розслідування авіаційних подій та інцидентів з цивільними повітряними суднами. Воно займається технічним розслідуванням. Щодо технічного розслідування, то до Києва приїжджали представники Ірану, Канади і дивилися наші можливості для проведення всіх видів досліджень: трасологічних, вибухо-технічних, розшифровки чорних скриньок, ідентифікації голосів. Тобто дивилися наші можливості у дослідженні того, що відбувалося з літаком. У нас усі можливості для вивчення цієї історії є. Але предмети дослідження поки до нас не потрапляли, тому технічним розслідуванням займаються інші органи. На даний час нас туди не залучали. Від нас вимагалося полетіти до Ірану, зібрати весь матеріал, включаючи фото- і відеоматеріали.

Національне бюро з розслідування катастроф з цивільними суднами знаходиться, наскільки мені відомо, в системі Міністерства інфраструктури України. Окрім того, є кримінальне провадження за фактом збиття літака. У цьому кримінальному провадженні наші експерти залучені до роботи. Я голова експертної комісії, ми безпосередньо проводимо комплексну комісійну експертизу.

«Деталі літака іранці збирали на металобрухт»

Відмотаємо події до січня. Коли ви приїхали до Ірану на місце катастрофи, якими були ваші перші враження?

Жахливими. Після прибуття до Тегерану ми відразу рушили на місце катастрофи, далі до місця, де були знайдені частини літака.

На тому місці, де впав літак, було багато сторонніх людей. На другий день нашого перебування в Ірані ми нічого особливого вже не знайшли. На фото можна побачити спортивний дитячий майданчик, де впав літак. Вже було  темно, 8 година вечора і ми якраз в цей час знайшли те, що залишилося, що іранці не прибрали. Було питання: ніби двигун горів. Принаймні про це на початку представники Іран говорили, висували таку версію причин катастрофи.

Чи з’ясували, хто ці сторонні люди, які були на місці катастрофи?

Це місцеві жителі, ми не можемо їх знати. Це іранці, які ходять, гуляють, дивляться, збирають металобрухт. Тобто, деталі літака, що зроблені з титану, вони збирали на металобрухт. Була купка уламків, коли ми приїхали. Бульдозером на неї все скинули.

Чи були на місці серед цих сторонніх людей представники третіх країн, наприклад, з Росії?

Принаймні, ми їх не бачили, але чули що переговори ведуться (переговори про залучення Іраном фахівців з РФ).

Чому іранська сторона не забезпечила збереження цих уламків для об’єктивного розслідування?

Вони зібрали і зразу вивезли уламки. Так, наприклад, ми не знайшли нижню частину літака, знайшли тільки чотири сидіння, а в літаку було 167 людей плюс екіпаж.

У вас є відповідь на питання, чому іранська сторона не забезпечила належних умов?

Поки що немає. Хоч Іран є прикладом однієї з небагатьох існуючих теократій у світі, в Ірані є дві влади: Корпус вартових ісламської революції (частина збройних сил Ірану) і офіційна влада. Думаю, що вони поки що один одного в цій історії не зрозуміли. Є підстави вважати, що літак було збито ракетою «Тор», при попередньому вивченні трасологічних ознак по фрагментах, які там знайшли. Та сказати, що ж насправді відбулося і причину цього, – ми поки не можемо, бо не маємо самописців.

Коли літак злітає, усі пасажири пристебнуті. Він піднявся на висоту 2 тис. м. Поки літак не підніметься на висоту 8 тис. метрів, оголошення про те, що слід пристебнутися, не вимикається. Так от, всі мали бути пристебнуті. А ми побачили трупи загиблих, які лежали на землі, без крісел. Щоб вам було зрозуміліше, скажу, що якби люди були пристебнуті, вони б із кріслами так і впали, як було з пасажирами рейсу MH17. А те, що ми побачили в Ірані означає, що на літаку вже була паніка. Є підстави вважати, що горіло зсередини і через отвори чорний дим виходив назовні.

Як довго літак був у повітрі після влучання ракети?

Він падав 3,5 хвилини.

Раніше говорили, що на місці катастрофи знайшли кілька телефонів і планшет. Якусь інформацію вдалося з них отримати?

Це вже іранська сторона перевіряє, ми не маємо права. Вони нам не віддали ґаджети, одразу все забрали. Серед них був планшет, який вмикається, у робочому стані. Лежали також ноутбуки з дірочками, є плати. Словом, можливо, хтось писав sms, хтось, думаю, міг це робити. Я знайшов: планшет, включений робочий, ноутбук з дірочкою, мобільні телефони. Там є плати в яких можна знайти що-небудь. Іранці залишили все у себе і нам нічого не передали. Відповідно до змісту додатку 13 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 р. (Чиказька конвенція), що ратифікована Україною, розслідування повинні проводити в державі, в якій сталася катастрофа. Вони непрофесійно працювали, можна так сказати. Давайте будемо говорити так, що з самого початку було організовано усе не так, як належить згідно вимог.

«Приїхали їхні поліцейські і забрали все, що ми знайшли»

Шевченківський райсуд Києва надав слідчим СБУ тимчасовий доступ до абонентських номерів, якими користувалися пілоти літака та деякі пасажири PS752. Чи досліджував ваш Інститут ці контакти?

Ми в курсі цієї історії, зараз є кримінальне провадження, давайте ми залишимо це для слідчих. Ця інформація була з самого початку, як ми туди прилетіли. Ми перевіряли, читали ці sms, які були в ґаджетах. Можу сказати, що планшет, який був у робочому стані, це планшет льотчиків, на ньому було заряду 95%. Іранці одразу прибігли і у нас його вилучили. Вони не дали нам можливості подивитися на всі речі. Приїхали їхні поліцейські, слідчі і забрали у нас все, що ми знайшли. А це паспорти, картки, залишки мобільних телефонів, ноутбуки і два планшети. Один взагалі був чистенький, робочий. Його захистила сумка і він залишився цілим.

Чи всі тіла ідентифіковані?

Іранці сказали, що так, за винятком декількох осіб. Наші 11 громадян ідентифіковані. З нами були експерти ДНК, вони цим займалися, тому в цій частині у нас питань немає. Усі тіла українців привезли додому, поховали. Коли ми ходили вивчали місце з уламками, за нами ходили люди з фотоапаратами і камерами і нас знімали, аби ми нічого не взяли чи не сфотографували.

З ким із іранських фахівців ви на місці безпосередньо спілкувалися, чи надавали вони вам якусь допомогу?

Нам дали одного фахівця, який перший раз був з нами там на місці катастрофи. Тобто до того він жодного разу там не був і нічого не бачив. Він навіть не міг нам нічого показати чи розказати. Нам повинні були дати людей, які були на місці, які знали, де і що лежить. Ми ж спілкувалися про це на нараді з керівником органу розслідування, яке Іран проводить, з людиною із департаменту служби цивільної авіації. Були і працівники Генеральної прокуратури. Нам показали купу уламків і сказали «розбирайтесь самі». І ми, силами нашої Держслужби з надзвичайних ситуацій на другий день розбирали. Я, зокрема, знайшов верхню частину кабіни, на якій були отвори від уражаючих елементів. Потім приїхали іранці, почали все роздивлятися. Нам сказали, що беремо паузу до наступного дня.

«Президент дуже переживав»

Так чи інакше, через день після катастрофи Іран визнав відповідальність. Як думаєте, чому?

Тому що у нас були беззаперечні докази того, що літак було збито ракетою. Коли я їм показав ці докази, приїхало одразу близько 30 машин з охороною, всі у формі. Нам сказали «відійдіть», заборонили зйомки. Вони сказали, що до ранку подумають і зранку все нам розкажуть. А зранку ми приїхали, а вони до того часу о 4 ранку вже офіційно заявили, що збили літак ракетою. Я їм показував всі отвори, де і як горіло, в якому стані було. Все показав, що був вибух знизу вгору і сказав що це була ракета «Тор». Вони одразу це визнали.

А коли українська влада від вас дізналася про причину того, що сталося?

На другий день як до Ірану приїхали, увечері ми доповіли.

З ким саме тримали зв'язок?

Перш за все, спілкувалися з секретарем РНБО, паном Олексієм Даніловим, у нас був спецзв’язок. З урядом був зв’язок, сам президент мені дзвонив, ми спілкувалися неодноразово. Він дуже переживав, як і що у нас, які можливості працювати. Він спілкувався з президентом Ірану, щоб нам надали можливості і доступ до місць. Всі наші допомагали. І посольство України в Ірані допомагало. Тому нарікати я не можу.

Україна згодом заявила, що перша дізналася про те, що насправді відбулося. Але наша влада про це ніяких заяв не зробила, натомість інші держави, громадяни яких загинули, відкрито заявили про причини катастрофи. Чому мовчав Київ?

Якби ми одразу заявили, що літак збито ракетою, нас іранці 100% не пустили би туди на місце трагедії. У них не було ніякого бажання нас туди пускати. Тому було прийнято рішення промовчати, нічого не вказувати, сказати, що є різні варіанти і тоді якимось чином обійти цю тему для того, щоб іранці допустили нас до місця катастрофи. Але якби ми тут на місці не знайшли ознак влучання ракетою, вони б ніколи не визнали те, що стріляли по літаку.

Чи є зараз якась співпраця з іранськими фахівцями?

У нас немає. По нашій лінії іранці не звертаються. Вони один раз до нас приїздили і на тому все. Особисто сам голова комісії з розслідування приїжджав. Це аналог нашого Національного бюро розслідування катастроф. Так от, приїздив він ще з трьома фахівцями, двоє спеціалістів з Канади були у нас тут, ми разом проводили наради. Але ще раз повторюся, це по лінії безпосередньо технічного розслідування відбувалося.

До української команди, яка працювала в Ірані увійшло 45 фахівців з 12 різних установ. Як формувалася команда, наскільки швидко вдалося зібрати людей?

Чесно сказати, я не готовий вам відповісти на це запитання. Я туди потрапив випадково в останню хвилину. Приїхав, коли комісія вже була сформована. Мене ж навіть у списках немає. Тобто якщо ви візьмете списки тих, хто залучений до роботи у комісії, то Київського науково-дослідного інституту судових експертиз там немає.

Хто вам запропонував очолити комісію?

Секретар РНБО подзвонив і сказав: «якщо зможете, то давайте збирайтесь, полетите». Враховуючи, що у мене багатий досвід з таких справ, то ухвалили таке рішення. Олексій Данілов каже: давай, ти очолиш технічну частину саме експертів цього напрямку. Тобто там було 15 спеціалістів з Держслужби з надзвичайних ситуацій, дві людини з Міноборони, спецзв’язок, слідчі, представники Нацполіції. Бо тоді справу Нацполіція порушила, були представники СБУ, представники МАУ, представники Укравіаруху, Державної авіаційної служби.

Як поводили себе представники МАУ, чим вам допомогли?

У авіакомпанії, зрозуміло, одна задача – довести, що ніякої вини льотчиків чи персоналу, який забезпечував політ, не було. МАУ брали з собою як фахівців, які могли б нам підказати, що було на літаку. Вони нам дуже сильно допомагали при ідентифікації частин літака. Вони нам говорили, де і в якому місці що було. Це потрібно для того, щоби ми визначили, куди потрапили елементи ураження, що стало причиною аварії. Чому ніяких сигналів про це літак Boeing не надсилав? Адже Boeing – це дуже відома компанія і в її літаках стоїть дуже багато засобів, які ідентифікують аварію на борту. Тобто десь повинен був пройти сигнал, що сталося. Але не пройшов, не було і голосового зв’язку з літаком, хоча він летів після влучання ракетою ще майже чотири хвилини. У мене поки що немає відповідей на ці питання.

«Перед ним і за ним летіли інші літаки, чому збили тільки наш?»

Головне зараз питання для України – отримати чорні скриньки. Якщо причина падіння літака вже зрозуміла, чим самописці можуть ще допомогти у розслідуванні?

Там є дві чорні скриньки, вони мають зовсім різне призначення. Одна – це параметричні дані. Вони показують, з якою швидкістю, на якій висоті летів літак, які вказівки були дані двигунам, керму. І друга скринька з голосовими датчиками. На ній записані усі переговори, які велися на борту літака. Давайте змоделюємо. От літак, в якому 167 пасажирів, є стюардеси, які сидять пристебнуті позаду, а є і спереду. Всі бачать, що літак підіймався вгору, а потім почав падати вниз. Стюардеса, яка сиділа позаду мала б подзвонити, щоб не бігти через весь салон, і спитати в тієї, яка сидить попереду про ситуацію, яка сталася, чому ми ідемо на посадку? Та, що сиділа попереду, повинна була б про це спитати льотчиків, яких було троє. Завжди літає до Тегерану по три льотчики, бо це гірський аеропорт. Отже, чи були ці всі переговори? Для мене це питання. Переговори ті дали б нам можливість сказати, чи горів літак, де була пожежа, якого масштабу, чи зразу вимкнулося устаткування. Літак втратив орієнтацію. Це було зранку. Окрім того, його рейс на одну годину затримали тому, що він був перевантажений, з нього вивантажили 81 валізу. Чому екіпажем не були подані певні сигнали про те, що щось сталося на борту, це раз. По-друге, що відбувалося на борту літака? Були дві ракети чи одна? Це наразі встановити неможливо.  

Через 1 хвилину 40 секунд літак повідомив диспетчеру, що піднявся на висоту 2,4 тис. м. Диспетчер відповіла «добре, прийнято» і сказала, що на висоті 3 тис. м. метри йде на посадку літак (інший). Літак МАУ подякував, відповів, що зрозумів. Потім диспетчер їм сказала піднятися на висоту 6 тис. м. і повертати трохи. Далі стався вибух. Перед ним і за ним летіли інші літаки, чому збили тільки наш?

Тобто з тих доказів, які наші експерти мають зараз, неможливо встановити, скільки ракет було випущено?

Ні. Нам іранці кажуть, що була одна ракета.

Її уламки вдалося знайти?

А уламків ракети ми не бачили, їх не було (на місці катастрофи літака МАУ, коли українські фахівці туди прибули – «Главком»). Тільки елементи ураження були. Нам треба знайти (уламки ракети), зробити змиви (дослідити). Вони там є (уламки від ракети в Ірані), просто ми їх не бачили.

Літак після влучання у нього ракетою описує коло, немов хоче повернутися до аеропорту. Чому у нього саме така траєкторія падіння?

Ми теж хочемо знати, чому так. Чому він впав на дитячий майданчик, де горіло світло цілодобово? Може, він тягнув і думав що це аеропорт? У нього компаси не працювали, ніякі навігаційні прилади, і він вже йшов і просто шукав, де світло вночі навпомацки? Він з висоти 2 км ще майже 4 хвилини летів. Вони (пілоти) його тягнули, скільки могли. Може двигун відпав, може, кермо не працювало. Ми в цьому хочемо розібратися від початку і до кінця.

Це дасть відповідь на питання, чи це був випадковий чи цілеспрямований постріл?

Ми будемо знати, як діяв екіпаж. Якщо цей постріл був випадковий і була одна ракета, екіпаж діяв так і так, як належить йому діяти за протоколом, це буде одна історія. Якщо була друга ракета, значить її цілеспрямовано запустили. «Тор» стріляє з різницею між ракетами від 3 до 6 секунд, а у нас різниця між ракетами, так як нам зараз доповідають, 30 секунд. Для чого було другу ракету випускати, якщо він і так вже з радарів зник? Багато запитань.

Наскільки слід довіряти інформації про те, що була друга ракета?

Це питання належить до компетенції слідчих, проте така інформація є, що через 30 секунд у літак влучила ще одна ракета.

Одразу після катастрофи в інтернеті почали з’являтися відеофрагменти, на яких нібито падає саме лайнер МАУ. Чи відповідають ці фрагменти тому, що на них дійсно літак рейсу PS752?

Всі відео, які ми бачили, думаємо, не мають ніякого відношення до цього літака.

А з чого такі категоричні висновки?

Давайте подивимося. От літак летить, ось він починає горіти, падає, вибух. Дивимося на уламки. Чи бачите ви на них кіптяву? Я не бачу.

Так, є фрагменти, на яких трохи видно кіптяву, вона була з передньої частини. Керосин загорявся і зрозуміло, що це кіптява від згорілого керосину. Навіть фарба не зіпсувалася. А якщо була би пожежа, фарба хоча би потріскалася. Скло би потріскалося від температури, а воно ціле (скло на кабіні).

Видно чорну смужку. Це доводить, що горіло щось усередині і чорний дим виходив назовні через отвір від елементу ураження і цей дим залишив на чистому фюзеляжі чорну смужку. Тобто горіло всередині, а не зовні.

То, можливо, через пожежу в середині пілоти не змогли передати жодних сигналів?

Ми кабіну всюди дослідили. Там не було такої пожежі і такої температури, яка би завадила їм працювати. Пластмаса ціла в середині… Є маленькі ознаки пожежі, але це зовсім не та пожежа, яка могла бути. Від великої пожежі усе б згоріло.

Відео є і їх дуже багато, вони всі на відео горять (літаки). Мені здається, що це спеціально якісь відео прив’язали до цієї історії. Якщо полазити і подивитися, де вони записані, то точно виявиться, що записи зроблені в різні терміни. Може, якісь інші літаки падали, ми не знаємо.  

Ваша комісія зверталася за допомогою до іноземних фахівців, наприклад, канадців?

Ні, ми не зверталися. У нас достатньо фахівців, щоби проводити будь-яку роботу.

Пане Олександре, дозвольте запитання по ще одній страшні катастрофі. Падіння МН17 над Донбасом. Ви теж очолюєте експертну групу з боку України. Чи мали змогу українські фахівці працювати на місці падіння літака рейсу MH17, яка вже була окупованою?

Так, таку можливість нам забезпечили наші колеги з інших країн. Були також вжиті певні контррозвідувальні заходи, щоби це стало можливим. Щодо МН17 ми проводили розслідування і голландцям передали всі матеріали. Приїздив до нас їхній прем’єр-міністр, з нами погодилися і наші висновки взяли за основу. А тут до нас не звертаються, іранці не просять у нас допомоги безпосередньо, зокрема і в технічному розслідуванні.

«Замах на мене скоїв громадянин Росії»

У листопаді 2015 року на вас було скоєно замах. У квітні наступного року було затримано виконавця злочину. А чи встановлений замовник? Чи завершилося слідство? Які питання для вас у цій справі залишилися без відповіді?

Я був 15 листопада того року у Мінську (2015 р.), доповідав щодо рейсу MH17. Там українська делегація зустрічалася з російською. Тоді Олена Зеркаль очолювала нашу комісію. Я росіянам у своїй презентації показав, як усе було насправді. Вони тоді піднялися, сказали, що беруть паузу, і пішли. А 18 листопада у Києві на мене скоїв замах громадянин Росії.

Враховуючи, що стріляли по ногах, можливо, вас хотіли просто залякати, а не вбивати?

Не знаю. Поки у мене дві кулі в середині, які неможна вилучити, вилучили лиш одну.

Правоохоронці казали тоді, що розслідування – це тільки питання часу. То хто замовник, відомо на сьогодні?

Виконавець – людина, яка народилася в Криму, потім тривалий час той чоловік мешкав у Росії, працював охоронцем одного дуже впливового в РФ чоловіка. Давайте доживемо до суду, коли там доведеться доповідати у Гаазі, тоді дам свідчення. Мова про суд у справі МН17. Адже я був основним доповідачем у цій справі у Мінську. Я зустрічався із російською делегацією неодноразово у Нідерландах, де ми сперечалися і доводили нідерландській стороні наші версії, а росіяни свої. Ми проводили свої тест-арени (імітації подій шляхом підривів), вони також, коли підривали свій Іл-76. Врешті-решт у нас були вагоміші докази, підтверджені не тільки словами, але і розрахунками. Ми розрахували усе, від траєкторії, тих 33 секунд, коли летіла ракета, до місця вибуху.

Михайло Глуховський, «Главком»