Юрист Андрій Гук: Іран може виплатити компенсації, але не визнати вини

Іран визнав свою причетність до катастрофи лайнера МАУ, але не вину… Тегеран заявляє про «ненавмисне» влучання своєї ракети у Boeing 737. Хоча в першу добу після катастрофи взагалі уперто заперечував усі припущення такого змісту, називаючи головною причиною катастрофи технічну несправність літака.

В Україні занепокоєні заявами про «ненавмисне влучання ракети». Таке формулювання дозволить Ірану обмежитись покаранням лише прямих виконавців злочинного наказу, а от держава, яка мала б закрити повітряний простір через загострення в регіоні, може уникнути відповідальності. Принаймні, такої думки дотримується юрист з авіаційного права Андрій Гук. В інтерв’ю «Главкому» експерт пояснив необхідність створення міжнародної слідчої групи за аналогією з розслідуванням рейсу МН17 та порадив родичам загиблих шукати компроміс з державою-ізгоєм.

Через кілька днів після трагедії Іран визнав «ненавмисне» збиття українського літака. Проте експертне середовище наголошує, що це не є визнанням своєї вини.

У мене, як у юриста, викликають стурбованість і зауваження заяви, які виходять з Ірану. У міжнародному праві є право на самозахист. У випадку атаки держава може захизатися. Є думка юристів-міжнародників: якщо країна перебуває під атакою і під час самозахисту робить помилку в ідентифікації літака, це може бути виправдано, як використання сили для самозахисту. Але, на мою думку, погоджуватися з таким тлумаченням, створенням підстав для заяв, які лунають з боку Ірану, не можна. Тому що в умовах, коли Іран не закрив повітряний простір для цивільної авіації, будь-які запуски ракет при відсутності точної ідентифікації цілі, що вона є військовою, мають бути кваліфіковані як навмисні. Для того, щоби в майбутньому уникати таких ситуацій, потрібно встановити, що однією з причин катастрофи є не якась окрема ненавмисна помилка окремих людей, а незакриття повітряного простору, незабезпечення безпеки авіації, відсутність належної координації військових і цивільних. Все це в сукупності призвело до того, що літак був збитий. Є порушення обов’язків саме державою, а не якимись окремими особами.

Андрій Гук

У складі комісії з розслідування трагедії, створеної в Ірані, беруть участь українські фахівці. Цей факт означає, що українську сторону влаштовує формулювання про «ненавмисне» влучання ракети?

Ні, не означає. Ми не знаємо, про що заявляють у середині комісії українські представники і представники інших держав. Все може стати публічним, відомим тоді, коли надаватимуться заперечення на так званий final report, остаточний звіт. Саме тоді Україна і інші учасники розслідування, а це Канада, Швеція, Франція і США зможуть надати свої заперечення, зауваження, коментарі. На даний момент головна мета і пріоритет – забезпечити роботу в тому числі українських учасників розслідування. Є заяви про те, що роботі українських фахівців нині ніхто не перешкоджає, бортові самописці були передані Україні для аналізу за участю французьких спеціалістів. Тобто зараз варто продовжувати розслідування, а не робити якісь заяви, які можна робити згідно з процедурою додатку 13 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію.

Наскільки тривалим може бути досудове розслідування причин катастрофи, від яких факторів ці терміни залежатимуть?

Чиказька конвенція передбачає, що попередній звіт має бути протягом місяця. А те, що зараз опубліковано, не є попереднім звітом. У цьому звіті буде опис базових речей: яким був склад екіпажу, чи відпочивав він, який наліт годин на цьому типу літаку в них був, яким був технічний стан літака, які дії були від авіакомпанії. Можливо, буде також попередньо названа якась причина авіакатастрофи.

Щодо остаточного звіту, то якщо правильно його робити, а не спішити його закрити через те, що Іран все одно визнає якийсь фактаж, то буде нормальним, якщо його підготовка займе до одного року. Але це мова про розслідування авіаційної події, мета якого – вироблення рекомендацій, щоби це не повторилося у майбутньому, для чого встановлюється причина катастрофи.

Інша справа, кримінальні провадження, які вже є в Україні за кількома статтями. Кримінальне провадження може тривати доти, доки є необхідність встановлювати якісь обставини.

СБУ вже відкрила провадження за трьома статтями Кримінального кодексу. Але ж і в Ірані після встановлення причин катастрофи, розпочнеться своє кримінальне розслідування.

Кримінальне провадження може бути в Канаді, в Україні, паралельно в Ірані. В Ірані узагалі є обов’язок розслідувати. Іран, особливо після визнання факту, що це була ракета, зобов’язаний провести належне розслідування і притягнути до відповідальності конкретних осіб, які мають відповісти. Вони мають надати докази світові, що це розслідування було належним, повним і всебічним.

Чи можливо в принципі достеменно встановити, чи це була фатальна помилка, людський фактор, чи відбулося свідоме знищення літака, враховуючи, що запуск ракети було здійснено із секретної бази, то навряд чи іранці допустять до своїх ППО сторонніх осіб?

І розслідування авіаційної події, і кримінальне розслідування щодо конкретних людей перебуває під повним контролем Ірану, і ми розуміємо, що це означає. Навіть участь у розслідуванні українських, канадських, американських представників у комісії не нівелює того факту, що фінальний звіт робитиме офіційна влада Ірану. Вони повинні будуть тільки розглянути зауваження до цього звіту, а не обов’язково їх враховувати. Тому вони все одно напишуть причину, яку вважають потрібною для себе. Ми розуміємо, що кримінальне провадження, яке проводитиметься в Ірані, відбуватиметься за їхніми законами. Ми розуміємо, що воно може бути закритим. Якщо ми говоримо про міжнародне право, то міжнародна спільнота, інші країни в праві продовжити власні розслідування, якщо визнають розслідування і суд в Ірані неналежними. Швидше за все, так і буде. Тому говорити про те, яка природа цієї людської помилки і чи буде Іран закривати повітряний простір – питання. Є така думка, що Іран не закриває повітряний простір і використовує цивільну авіацію як живий щит від атак. Тому для Ірану важливим є відстояти свій підхід, що вони не закривають свій повітряний простір. Інтереси ж міжнародної авіації і світової спільноти повинен полягати в тому, щоби встановити і закріпити: незакриття простору за таких обставин, за таких конфліктів є основною причиною катастрофи і на майбутнє держави повинні закривати повітряний простір, а не нехтувати цим.

Якщо є сумніви в об’єктивності розслідування іранською стороною, чи слід Україні ініціювати створення незалежної міжнародної слідчої групи за прикладом розслідування катастрофи МН17? Які механізми для утворення такої групи є?

На мою думку, і РНБО, і Радбез ООН потрібно було скликати. Потрібно вимагати створення спільної групи розслідування за аналогією з МН17. Звичайно, все потрібно робити. Але чи роблять це, чи робитимуть – інше питання. Причина утворення міжнародної слідчої групи з розслідування МН17 полягала у тому, що Росія не визнає своєї відповідальності у катастрофі того рейсу, не виконує своїх обов’язків щоби розслідувати і когось карати.

Щодо ситуації з нашим літаком, то є докази, які збирає українська команда фахівців, які працюють в Ірані. Є дані у Канади, у США, ймовірно, пов’язані із запуском ракет. Чи може бути проведено розслідування екстериторіально? Може. Механізми прості: кілька країн домовляються між собою, виділяють команди для роботи. В даному випадку, наприклад, Україна, Канада, Швеція можуть за своєю спільною угодою створити спільну групу. Хтось має бути ініціатором, усі вони мають погодитися на такий формат і розслідувати.

Де має відбутися суд над обвинуваченими?

Є різні групи винних. Ми можемо говорити про конкретних осіб, яких швидше за все засудить Іран по-своєму. І, що найстрашніше, можливо, вони їх ще й публічно стратять. Не думаю, що Канада чи Україна будуть щасливі бачити по телебаченню те, як страчують винних при тому, що ми не знатимемо деталей розслідування. Але розслідування щодо конкретних осіб – це одне. Інше питання – це відповідальність держави за свої дії. Тобто тут Іран-Україна, Іран-Канада, Іран-Швеція, Іран-родичі загиблих перебуватимуть у якихось переговорах, досягатимуть консенсусу щодо компенсації. Якщо угоди про це між сторонами не будуть укладені, буде необхідність в позові до Міжнародного суду ООН проти Ірану, тобто те, що Україна зараз робить проти Російської Федерації. Де, до речі, Україна заявляє: якщо ти стріляєш і не розумієш, чи ціль військова, чи цивільна, то це вважається умислом на атаку цивільних. Це не тільки питання аналогії ситуацій, це питання правової позиції і правової кваліфікації. Якщо Іран говорить про unintentional (ненавмисне) влучання і про помилку, то мабуть подальший логічний юридичний умовивід з цього слідує, що це був правомірний самозахист від атаки США, а ми просто помилилися. Тобто, по суті, Іран як держава не має відповідати за те, що захищав себе від потенційної атаки і що сам наплутав.

Наскільки вірогідно, що Іран, як держава, не буде визнаний винною стороною?

Ми ж бачимо, що до того, як Іран заявив про те, що це його ракета, прозвучали заяви деяких лідерів, які, по суті, підказали і дали вихід Ірану з цієї ситуації. Тому що не від Ірану ми вперше почули слова про «ненавмисне» і «помилка». Це говорить про те, що міжнародна спільнота дає Ірану можливість якось з цього вийти, якось домовитися. Це є дуже недобре для міжнародної авіації і безпеки. Наскільки Канада, Україна і США здатні у сьогоднішній ситуації зайняти жорстку позицію – не знаю.

То можна сказати, що підказка Ірану з формулюванням «ненавмисне» влучання ракети означає, що справа віддаляється від юридичної і переходить до політичної площини.  

Ця справа завжди є політичною, тут не можна не враховувати геополітичні інтереси кожної країни. Вони є і вони диктують певну поведінку. Окрім того ми повинні розуміти, що сьогодні в Ірані перебувають близько 50 наших спеціалістів. До завершування розслідування і поки наші люди там, я б не робив якихось різких заяв та рухів. Ще раз повторю: мета номер один – щоби розслідування тривало і потім завершилося. Вже потім робитимемо аналіз заяв. Поки заяви лідерів країн стосуються того, що варто добиватися встановлення усіх причин і визнання повної вини. Пан Дихне (Євгеній Дихне – президент МАУ, - «Главком») уже заявив, що три представники МАУ залишаються працювати в Ірані. Тобто розслідування триває.

Якщо Україна не погодиться із рішенням іранського суду, яким чином діяти далі?

В України є свої можливості для проведення розслідування і суду, в тому числі заочно. Але тут є багато питань щодо міжнародного права. Якщо Іран засудив своїх громадян, то Україні засудити їх юридично не просто складно, а фактично неможливо. Немає однакових відповідей на усі ваші питання. Є прецедент МН17, давайте згадаємо, що там відбулося. Кілька держав уклали угоду про те, що суд відбудеться у Нідерландах. Він окремо для цього випадку був створений. Є аналогія з Локербі (терористичний акт, у результаті якого 21 грудня 1988 року над шотландським містом Локербі був підірваний літак Боїнг-747-121, в результаті чого загинуло 270 людей – «Главком»). Тоді також суд був у Нідерландах. Це був окремий спеціально створений суд, на якому судили нібито на нейтральній території лівійських терористів. Тобто в кожній ситуації знаходиться якесь рішення, якщо ми говоримо про засудження конкретних осіб. Якщо ми говоримо про відповідальність держави – це Міжнародний суд ООН чи Європейський суд з прав людини. Але чи може бути Іран там відповідачем? В Міжнародному суді ООН – так, в Європейському – ні. Є багато питань, які потрібно вирішувати, виходячи з певної складної юридичної роботи. Наскільки готові до неї, в тому числі Україна, поки не зрозуміло.

Чи можуть бути подані персональні позови родичів загиблих до держави Іран? Чого само вони можуть стосуватися?

Будь-яка держава користується судовим імунітетом в іншій державі. Тобто ви не можете подати до суду на Іран в Україні. Ви можете подати в суд в Ірані. Такі позови можливі, але це дуже непроста річ. Я би зрозумів родичів, які досягатимуть якоїсь домовленості з Іраном. Є ще технічна сторона питання: як Іран виплачуватиме кошти? У валізах? Тому що не під’єднаний до міжнародної системи. Потрібно бути в переговорах з Іраном, потрібно розуміти, на які компроміси готові родини загиблих, щоби отримати ці виплати. Єдиний механізм, який часто застосовується у таких ситуаціях, коли США випадково збила іранський літак у 1988 році (3 липня 1988 року над Перською затокою ракета, випущена з ракетного крейсера Vincennes влучила у пасажирський літак Airbus авіакомпанії Iran Air, який здійснював рейс між містами Бендер-Аббас і Дубай. Внаслідок інциденту загинули 290 осіб – «Главком»). Тоді використали і далі використовувався в інших випадках такий принцип як ex-gratia, коли держава виплачує кошти (родинам загиблим), не визнаючи при цьому своєї вини. Така ж процедура може бути використана і тут. Але наскільки готові родичі загиблих, коли Іран не визнає своєї вини, але виплачує компенсації, побачимо. 

Михайло Глуховський, «Главком»