На порозі правового хаосу? Суддя Верховного Суду пояснює, що не так з проєктом нового Цивільного кодексу

Петиція до президента Володимира Зеленського з вимогою не допустити ухвалення проєкту Цивільного кодексу (№15150) набрала понад 25 тис. підписів менш ніж за добу. Цьому передували протести, які збиралися під час війни у різних регіонах України.

Громадян турбує не лише спроба зробити всіх «доброзвичайними», а й намагання легалізувати вкрадене у держави і громад майно. Спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук вважає всі ці закиди міфами й записує звернення із роз’ясненнями для громадян. Також розробники нового проєкту бідкаються, що громадяни, які висловлюються проти документа, не мають належної експертизи, щоб оцінити проєкт кодексу, за яким має жити кожен. Тут варто зауважити, що Руслан Стефанчук до того, як стати народним депутатом намагався стати суддею саме Верховного Суду у Касаційному цивільному суді. Але він не пройшов конкурсний відбір.

Громадська ініціатива «Голка» вирішила поспілкуватися про законодавчу ініціативу голови Верховної Ради із суддею-спікером Касаційного цивільного суду у Верховному Суді – Віктором Пророком. Він був одним із тих, хто вів боротьбу із колишнім головою Касаційного господарського суду Богданом Львовим, у якого виявили російський паспорт. Пророк також є одним з суддів Верховного Суду, проти якого працює кремлівська мережа Телеграм-каналів.

Рекодифікація чи правовий хаос?

Чинний Цивільний кодекс прийнято 22 роки тому, за цей час Верховний Суд напрацював судову практику, і є дуже якісні рішення. Скільки взагалі треба часу, щоб суди напрацювали нову судову практику?

Період у 22 роки може видатися досить тривалим для нас, але, з точки зору правових традицій економічно розвинутих демократій, для застосування Цивільного кодексу це досить незначний проміжок часу. 

Коли приймають новий закон, то треба час поки він почне впливати на відносини між людьми. Згодом стає зрозуміло, а де ж виникають спори, як цей закон застосовувати. Далі такі питання розглядають суди. Якщо говорити про чинний Цивільний Кодекс, то після його прийняття судовій системі знадобилося десь 5-6 років, щоб напрацювати бачення. За кілька десятиліть судді «оживили» норми чинного Цивільного кодексу, і вони стали більш зрозумілі громадянам.

Втім, досі є виклики, де судді не дійшли згоди, і ця робота ще триває. Якщо ми зараз увійдемо у нове правове поле – кожен може сам зробити висновки, скільки часу займе формування сталої судової практики. Прийняття нового Цивільного кодексу несе серйозні виклики для стабільності правосуддя. Повна заміна фундаменту приватного права автоматично ставить під питання актуальність сформованої практики.

Звісно, у застосуванні окремих правових інститутів, які є звичними і не викликають сильних протиріч, цей час може не бути тривалим. Але є значна кількість спірних новацій. У разі їхнього схвалення – це знову ж десятиліття.

Як би варто було змінювати законодавство, щоб це було найменш травматично для суспільства і дійсно покращило ситуацію і допомогло євроінтеграції?

На мою скромну думку, для цивільних правовідносин законодавство слід змінювати поступово. Жодних революційних кодифікацій. Якісна парламентська робота мала б здійснюватися з урахуванням судової практики.

Для інституційних змін кращий варіант – внесення системних змін до чинного Цивільного кодексу шляхом прийняттям окремих блоків, які вимагаються нашими євроінтеграційними прагненнями.

Європейський досвід показує, що успішні реформи цивільного права тривали роками з широким обговоренням науковою спільнотою, бізнесом, громадськістю та суддівським корпусом. Для євроінтеграції важливо не просто «оновити», а імплементувати спільний доробок, правову систему Євросоюзу (acquis ЄС) у сфері захисту прав споживачів, електронної комерції, інтелектуальної власності, договірного права тощо, зберігаючи національну правову традицію.

Рекодифікація Кодексу Наполеона за три тижні могла б спричинити у Франції правовий хаос

Ви кажете, що обговорення тривало роками. У нас між реєстрацією проєкту і першим читанням Верховною Радою пройшло лише три тижні. До прикладу, у Франції діє кодекс, який з’явився за Наполеона. Його з того часу ніхто повністю не змінював. Вносили лише правки. Ми чудово розуміємо, що деякі науковці дуже хотіли би увійти в історію. Що було б, на вашу думку, із суспільством у Франції, якби отак за три тижні обнулили Кодекс Наполеона і рекодифікували? 

Кодекс Наполеона 1804 року – класичний приклад еволюційного розвитку. За понад 200 років у Франції його не змінювали повністю, вносилися лише необхідні правки. Звісно, змін було тисячі, але базова структура та філософія збереглися, що забезпечує стабільність суспільних відносин. Досвід розвинених демократій, зокрема Франції, свідчить, що стабільність є ціннішою за радикальні інновації.

Повна «рекодифікація за три тижні» справді виглядає екстраординарно, думаю вона могла б спричинити правовий хаос та втрату орієнтирів як для суддів, так і для суспільства.

До речі, Цивільний кодекс штату Луїзіана, а це єдиний штат США з романо-германською правовою системою, часто пов’язують із Кодексом Наполеона. Так от, його ухвалили 1808 року і переглянули лише двічі – у 1825 та 1870 роках, після чого до нього також лише вносили правки.

Якщо ж говорити про Україну, то строк обговорення документа обсягом 803 сторінки, склав три тижні. Тому у суспільства є питання до якості законодавчого процесу і залучення різних сторін. Такі суттєві зміни цивільного законодавства потребують значно ширшого та тривалішого обговорення.

Ризики для державного майна і майна громад

Торік вступив в дію «закон Ігоря Мазепи», так званий закон про добросовісного набувача. Єврокомісія і Європарламент зазначили, що це легалізація краденого – лісів, узбереж і т д. Верховний Суд сформував позитивну судову практику, яку намагається  нівелювати цей закон. Але дев’ята книга проєкту Цивільного кодексу суттєво погіршить ситуацію і держава, і громади можуть втратити особливо цінні об'єкти. Мін'юст взагалі рекомендував цю книгу виключити. Яка ваша позиція щодо цієї книги?

Я особисто поділяю позицію Мін’юсту, яка є цілком обґрунтованою, оскільки запропоновані механізми не вирішують головного завдання: як повернути, скажімо так, вкрадене майно суспільству і водночас не порушити права добросовісного набувача.

Дійсно, дев’ята книга викликає занепокоєння, бо в ній є норми, що можуть суттєво погіршити стан захисту публічних інтересів. Існує реальний ризик, що через суперечливі норми держава та громади втратять контроль над стратегічними ресурсами – лісами, узбережжями, водними об’єктами, об’єктами культурної спадщини й іншими особливо цінними об'єктами.

Ми вже бачили подібні ризики зі згаданим вами законом. Хоча Верховний Суд уже сформував певну важливу практику щодо захисту публічних інтересів у земельних та майнових відносинах щодо недобросовісних набувачів, він досі намагається формувати узгоджену практику для виправлення ситуації в цілому. Новий проєкт у нинішньому вигляді лише поглиблює дисбаланс. Ризики існують: потенційне «відмивання» раніше відчуженого майна, ускладнення захисту публічної власності, колізії з іншими нормами законодавства.

Окремий ризик – перекладання відповідальності на державу, коли за неправомірні дії з реєстрами майнових прав платити доведеться платникам податків.

Чи захищена публічна власність цим проєктом кодексу?

Проєкт, який розглядали у першому читанні, передбачив нижчий рівень захисту публічної власності в окремих нормах, ніж у чинному законодавстві. Є низка потенційних суперечностей між нормами дев’ятої книги, а також між ними та спеціальним законодавством. Потребує додаткового опрацювання інститут набувальної давності. Мова про так звані «права посідання» щодо публічного майна, добросовісного його набуття, захисту прав громад тощо.

Постає питання: чи може особа бути добросовісним набувачем, наприклад, берега річки чи заповідника?

Є майно, яке ніколи не може бути у приватній власності, до прикладу, Софія Київська, атомні станції чи узбережжя. Якщо хтось привласнив собі його, то позовної давності немає, і щоб держава чи громада повернула це у власність, є особливий вид позовів – негаторні. А є, до прикладу, сільськогосподарська земля. Нею заволодіти можна. Якщо у державних органів є докази, що таку власність оформили недоброчесно, влада йде до суду. Такий спосіб захисту в суді називається – віндикація. Але тут уже діють строки давності. Як зараз у проєкті Цивільного кодексу бачать захист майна, яке не мало б ніколи вибути з державної чи комунальної власності?

Аналіз проєкту Цивільного кодексу дійсно виявляє певну концептуальну напруженість між усталеною судовою практикою та новими законодавчими ініціативами. Питання захисту публічної власності є одним із найбільш дискусійних.

Наразі Велика Палата Верховного Суду дотримується позиції, згідно з якою землі певної категорії – водний фонд, прибережні захисні смуги, природозахисні об’єкти – не можуть вибувати з власності народу/держави в принципі. Так от проект Цивільного кодексу фактично визнає можливість «вибуття» такого майна з володіння держави.

Що це означає на практиці? Що автоматично буде запущений механізм позовної давності. Отже, таке майно більше не буде захищатися у негаторних позовах. А для держави це доволі критично. Вона не може забезпечити виконання обов’язків ефективного власника та часто пропускатиме такі обмежувальні строки. Отже, втрачатиме майно.

Якщо проєкт приймуть без змін і без урахування практики Верховного Суду, тоді буде серйозний виклик – Верховному Суду доведеться відступити від власної усталеної позиції у цьому питанні. 

Постає питання: чи може особа бути добросовісним набувачем, наприклад, берега річки чи заповідника? З одного боку, реєстр казатиме, що власник – приватна особа, а з іншого – закон каже, що це публічна власність.

Тоді можливо у Цивільному кодексі на публічну власність, ліси, узбережжя, не мають поширюватися строки давності, і держава чи громада мали б їх повертати?

Це «вічне» питання, бо є конфлікт між збереженням ресурсів держави чи громади та принципом правової визначеності – стабільністю цивільного обороту. Класична цивілістична доктрина схиляється до того, що держава повинна бути рівним учасником цивільних відносин. Адже, з одного боку, якщо держава має безстрокове право на позов, це створює ситуацію «вічного страху» для суб’єктів господарювання та громадян. Це дестимулює інвестиції, адже право власності на майно, набуте навіть 20-30 років тому, може бути оспорене в будь-який момент. З іншого боку, публічна власність, а це ліси, надра, стратегічні об’єкти, належить усьому народу, і недбалість окремого чиновника, який «проспав»  позовну давність, не повинна призводити до безповоротної втрати загальнонародного надбання.

Як зазначалося раніше, Верховний Суд наразі вирішує цю проблему через кваліфікацію позову як негаторного, на який строки давності не поширюються. Верховний Суд фактично каже: «Якщо майно не могло бути відчужене взагалі, то власник його не втрачав, а отже, може вимагати повернення будь-коли». 

Однак, якщо в проєкті нового Цивільного кодексу ці вимоги стануть віндикаційними, на них почне поширюватися позовна давність. Таким чином, повертати ліси, узбережжя, надра стане важче.

Як знайти баланс між необхідністю повертати вкрадене та захистом добросовісних набувачів?

Це класична колізія цивільного права. На мою думку, баланс має ґрунтуватися на таких  принципах: пріоритеті публічного інтересу щодо майна, яке вибуло з володіння держави/громади поза їхньою волею; захисті добросовісного набувача, який заплатив реальну вартість і не міг знати про недоліки титулу попередника; розумних строків давності та чітких правил реституції і компенсації.

Європейський стандарт вимагає справедливої рівноваги. Потрібні виважені норми, які не дозволять легалізувати корупційні схеми, але й не створюватимуть хаосу на ринку нерухомості.

Свобода слова і деформація інституту шлюбу

Громадський сектор зауважує, що новий кодекс може мати ризики для свободи слова і деформувати інститут шлюбу? Ви бачите ці ризики?

Зауваження громадського сектору щодо проєкту нового Цивільного кодексу є цілком обґрунтованими, оскільки реформа такого масштабу неминуче зачіпає фундаментальні права та соціальні інститути. Ризики, про які йдеться, лежать у площині балансу між приватним життям та публічним інтересом.

Основне занепокоєння викликає оновлення норм, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації. По-перше, це презумпція недостовірності: якщо в новому проєкті буде посилено механізм спростування інформації без чіткого розмежування між фактами та оціночними судженнями, це може створити підґрунтя для «стратегічних позовів проти участі громадськості», так звані SLAPP-позови. 

По-друге, право на забуття: впровадження інституту «права бути забутим» (видалення інформації з пошукових систем або медіа-архівів) є палицею з двома кінцями. З одного боку, це захист приватності, з іншого – інструмент для політиків та посадовців, щоб «зачистити» свою біографію від згадок про корупційні скандали чи минулі правопорушення. 

Ну, і по-третє, відшкодування моральної шкоди: якщо проєкт передбачає спрощення процедури стягнення значних сум за дифамацію, це може призвести до самоцензури журналістів-розслідувачів. Тут критичний ризик: відсутність запобіжників проти зловживання правом – кодекс не містить норм, які б забороняли використовувати захист репутації для придушення критики.

Щодо деформації інституту шлюбу, питання набагато складніше, дискусія розгортається навколо модернізації сімейного законодавства, яке дуже гостро стоїть в українському суспільстві. Це не лише питання цивільних партнерств чи фактичних шлюбних стосунків, це і питання свободи жінки у сімейних стосунках.

Ці питання взагалі окремо потребують років і років суспільного обговорення. Різкі зміни в цій сфері можуть призвести до непередбачуваних соціальних наслідків.

Є практика, коли законопроєкти подають до Верховного Суду для обговорення. Цей проєкт кодексу розглядали? Скільки треба часу для того, щоб вивчити 803 сторінки і підготувати правки і чи достатньо подати проєкт на реєстрацію на початку квітня, а наприкінці квітня прийняти у першому читанні, а далі дати 21 день на підготовку правок? Це реальні строки для ознайомлення?

 До Верховного Суду надходили пропозиції від уряду та парламенту щодо надання зауважень та пропозицій. На початку квітня відбувся XV міжнародний цивілістичний форум. Однак кожен може передивитися запис форуму і зрозуміти, що фактично усі виступи саме суддів Верховного суду супроводжувалися суттєвими зауваженнями до запропонованого проєкта.

Разом з тим варто розуміти, що ретельне опрацювання такого змістовного документа як Цивільний кодекс, вимагає не тижнів чи місяців, а років.

Ірина Федорів, співзасновниця та голова громадської ініціативи «Голка»