Олег Винник: Я не виступаю у Росії. Ніякі гроші не змінять цієї позиції

Над розгадкою секрету його успіху ламають голови конкуренти, продюсери і прості громадяни. Історія цього артиста особлива для українського шоу-бізнесу. Феномен Олега Винника у тому, що шалену популярність він вже мав, а телебачення та радіо його ще не «крутило». У 2014 році артист відпрацював півтори сотні концертів по всій країні, провів перший сольник у палаці «Україна», і лише після цього центральні канали почали полювати на Винника. Першим «золоту жилу» намацав «Інтер». Телеверсію концерту співака канал показував в своєму ефірі десятки разів.

Цього року Олег поїхав у черговий тур «Ти в курсі» Україною. Артист вже проїхався великими містами, мав виступи на стадіонах та найбільших майданчиках. На початку листопада в гастрольному графіку виконавця – столиця. Тут був запланований сольник у Палаці спорту. Та у зв’язку з шаленим попитом на квитки, вартість яких сягає 100 доларів, організатори ухвалили рішення про додатковий концерт.

Як простий хлопець з Черкащини підкорив естрадний олімп України, хто йому в цьому допоміг, а хто вставляв палиці в колеса – у відвертій розмові Олега Винника з «Главкомом».

Ми зустрічаємось з артистом у його новій київській студії. Її адресу Олег не афішує зі зрозумілих причин: бідкається, що навіть у спортзал, який за два квартали від офісу, аби зайвий раз не потрапляти на очі перехожим, змушений їздити на авто.

Раніше ви говорили, що записуєтесь у Німеччині. Тепер у вас є офіс і студія в Україні?

Так. Тут донедавна був темний підвал. Ми поглибили його на метр землі, залили бетоном, зробили звукоізоляцію стін, стелі, підлоги.

І це ще не все…

Так, над нами є ще приміщення, яке ми використовуємо, як перевалочну базу, де зберігаються подарунки. А офіс, в якому працюють люди, знаходиться на другому поверсі.

Адресу офісу Олега Винника розголошувати заборонено?

Озвучувати не варто. Навіть коли до ресторану поряд виходжу, люди стоять і дивляться. І так щодня…

Можемо привітати вас? Квитки на концерт 7 листопада у Палац спорту майже продані і оголошено додатковий концент?

На перший концерт закінчуються. Нещодавно запустили другий, який відбудеться з різницею у два дні – 9 числа.

Може, до листопада і третій встигнете продати?

Пропонують, але ми не будемо гарячкувати, до всього треба мати адекватний підхід. Коли зібрали три палаци «Україна», мені пропонували ще два концерти зробити, але ми не погодились. І, вважаю, що були праві. Якщо три Палаци спорту, то чому тоді не «Олімпійський»?

Дійсно, чому не стадіон?

Пропонували ще в 2017 році провести там концерт, але я не погоджуюсь на такі речі навмання, не підготувавшись. Для того, щоб збирати у Києві стадіон, ти маєш бути впевнений, що все вдасться так я к треба на 100%.

І ви досі не впевнені?

У минулому році ми виступили на чотирьох стадіонах. Спробували і зрозуміли, що можна було робити більше, але спочатку ти маєш впевнитися у всьому. До того ж люди не знають про всілякі нюанси. Що таке зібрати стадіон? Це не тільки масштабно. В першу чергу це відповідальний та ризикований технічний процес.

Ви вирішили повернутись після років успішної роботи у Німеччині на Батьківщину? Так мало хто з наших заробітчан робить. Зате тепер вашу кар’єру в Україні часто називають феноменальною.

Німецький період творчості Олега Винника (фото з особистого архіву Олега Винника)

 

Чесно кажучи, я вже не міг жити з тим запасом пісень, який накопичив. Почав писати десь 2003 року… Як можна з цим жити і їх не показувати? Значить треба якийсь робити крок…

У 2006 році на одному із моїх шоу у Штутгарті познайомився з нашою землячкою – українкою, яка вийшла заміж за німця. Показав їй декілька демок і вона порадила мені свого друга (Олександра Горбенка, який став згодом продюсером Винника, - «Главком»), котрий знав багатьох українських продюсерів. Згодом ми зустрілися, знову ж таки у Німеччині, поспілкувалися, я показав свої пісні, і Олександр повіз їх в Україну. Звичайно, українські продюсери не виявили особливої цікавості… Не було такого, щоб хтось сказав, що я – крутий чувак і музика в мене крута. Для них проблемою було те, що мені було на той момент вже 33, і те, що я… чоловік.

Але «Главком» добре знає одного відомого продюсера, який теж прослухав тоді ваші пісні. Мова про Володимира Бебешка. В інтерв’ю «Главкому» він добре про вас відгукувався.

Так, це правда. Володя робив аранжування до мого першого альбому. Спочатку віддали на радіо композицію «Аромат моей мечты». Пам’ятаю, Володя сказав тоді, що це буде «десятка». Так і сталося. Потім ми зняли на цю пісню кліп за свої кошти. Але не вкладали великі гроші у ротацію. Глобально мене не крутили, взяли лише там, де зрозуміли.

«Давайте по правді: на всіх інших артистів, на них що, ходять 80% пацанів?»

«Главком» побував на вашому першому концерті у палаці «Україна» чотири роки тому. На той момент ви вже збирали повні зали по всій країні, а у Києві мало хто уявляв, хто такий Олег Винник. Стіну у столиці вдалось пробити лише десь у 2015-2016 роках?

Я зрозумів, що буцатися у Києві було марно, тому що мене там ніхто не знав і не чекав. Через це ми поїхали по глибинці, виступали – де була технічна можливість. Але якщо кажуть, що я поїхав по селах, – це не правда. Бо це були будинки культури, в яких дійсно можна виступати: 700-900 місць. можливість монтажу і підключення нашої апаратури. Інколи мені довелося працювати за один день два концерти, тому що у місцевому театрі було 400-500 місць, а охочих придбати квитки набагато більше.

Я щасливий, що дав такий приклад людям і моїми стежками «пішли співати по селах» артисти, які були надто гордовитими і не могли збагнути, що можна виступати у провінціях, де останній раз нога артиста ступала ще за Радянського Союзу.

Чому до 2015 року центральні канали вас ігнорували?

До 2016-го, можливо. Час від часу ми стукались у ці двері, інколи вдавалося їх відчинити. Не було ажіотажу, лише інтерес: хто це, як він зміг…

Зате зараз вони за вами просто полюють. Ви рахували, наприклад, скільки за останні два роки «Інтер» прокрутив ваш концерт?

Думаю, більше 20-ти разів. А чому ні? Круто.

У вас є якийсь контракт з каналом?

Ні, в мене немає жодних контрактів із ЗМІ, окрім шоу (Х-фактор на каналі «СТБ» - «Главком»), де я працюю членом журі. Це все. Я – вільна людина, вважаю недобре попасти в якусь кабалу.

Ви не ображаєтесь, коли кажуть, що на ваші концерти ходять домогосподарки? Не вбачаєте у цьому кампанії конкурентів проти вас?

Я завжди кажу: «Люди добрі, спочатку ви підіть на концерт і самі все побачите». Звичайно, відсоток жінок там більший. Але давайте по правді. Візьмемо всіх артистів: на них що, ходять 80% пацанів? Це має бути хіба що відірвана рокерна група у якомусь клубі, куди прийдуть 300 чоловік. А загалом хто ходить на концерти? Наша красива половина, яка хоче емоцій і любові.

Ви читаєте Facebook про себе?

Звичайно. Але раніше я читав і переймався через деякі образливі пости. А зараз зрозумів, що це окремий світ і перейматись непотрібно. Проте я все одно бачу, як люди змінюють свою думку щодо мене. Якщо раніше говорили, що я на когось схожий, якісь не такі пісні створюю і виконую, то сьогодні я читаю 80% позитивних коментів.

Вам важлива думка колег про вас?

Чесно кажучи, не важлива взагалі нічия думка. Я відповідаю за свою справу і за свої слова. Для чого мені взагалі хтось? Хіба що суперпрофесіонал прийде до мене і скаже конструктивну критику. І навіть якщо вона буде негативна, я йому подякую.

Олег Винник з лялькою (фото: mediananny.com)

 

«Уявіть: «Народний артист Німеччини Олег Винник»… Це круто?»

Кого зі своїх колег на українській естраді ви вважали за приклад?

Я у своєму житті був на виступах артистів, які можна на пальцях порахувати. Хоча в Німеччині міг ходити на світових зірок чи не кожен день. Просто у мене не було на це часу. В Німеччині мені були близькі мюзикл, шлягер, естрада. Проте в мене ніколи не було взірця. І коли випадково потрапив на один концерт, зрозумів: це - моє, я теж можу так робити.

І чий концерт вас наштовхнув на такі думки?

Філіпа Кіркорова. Це був 2006 рік у Штутгарті.

Кіркорова часто називають королем російської естради. Олегу Виннику буде приємно, коли його називатимуть королем української?

Це не є погано. Але я відчуваю себе принцем (сміється)

У вас немає жодних звань, якими відзначає артистів держава. А шоу-бізнесові премії ви почали отримувати лише зовсім недавно. Як взагалі  ставитесь до «заслужених», «народних», титулів «співак року»?

Я не цікавлюсь званнями. Уявіть: «Народний артист Німеччини Олег Винник»… Це круто звучить? Це наші якісь речі слов’янські. Не скажу, що це погано. Пам’ятаю, коли працював у Черкаському народному хорі, то там заслуженого давали через 7 років, а народного – через 15. Там був сенс – за заслуженого було 40%, а за народного – 50% добавки до твоєї зарплати. Якщо мене помітили на якомусь каналі і дають «артиста року», то, звичайно, це приємно – тебе оцінюють професіонали. Проте я цим не живу, якби я жив статуетками, то це була б самозакоханість.

Пісні свої пишете самі?

Так.

Лише одну пісню «Параллели» я купив в 2011 році у москвичів, які пишуть Гриші Лєпсу. Хоча великий її відсоток я переробив і зараз виконую.

Ви знаєте, що у вашій рідній Черкаській області через вас конфлікт? Кам’янський район каже: Винник - наш. А Жашківський наполягає, що Олег - його.

Факт є фактом: народився я у Кам’янському районі, у селі Вербівка, а виріс у Жашківському районі.

Так давайте помиримо людей: чий ви?

Я – черкаський. Український.

Олег Винник (фото з особистого архіву співака)

 

«Усі понти у райдері - це видумки для того, щоб про тебе поговорили»

Яка команда з вами працює, скільки людей супроводжує у турі?

Чоловік 60: музиканти, директор, продюсер, ті хто будують сцену, звукорежисери, освітлювачі, піарник, адміністратор. Дуже багато. Я ще ніколи разом їх не бачив. Для організації виступів на стадіонах у нас їде 10 фур з обладнанням, можете уявити скільки треба людей? Сцену будують дві доби.

Чим особливий райдер Олега Винника?

Джакузі під відкритим небом (сміється). А якщо серйозно, то якомога менше жиру в стравах. Понтів немає абсолютно ніяких. Так, є алкоголь, але це не значить, що я його п’ю. Просто про всяк випадок. Пляшка віскі і, можливо, біле вино. Такого нема, щоб я казав, що мені потрібні якісь екзотичні фрукти або устриці, які я дуже люблю, скажімо. Усі понти у райдері - це видумки для того, щоб про тебе люди поговорили.

Скільки ви сплатили податків за минулий рік?

Це питання не до мене. В мене є бухгалтерія, є директор –  у них запитуйте.

Скільки коштує запросити Олега Винника з концертом?

Знову-таки – до директора. Розумієте, для чого мені займатися цими справами? Для того є директор і помічники.

Мене нещодавно спитали: «Олег, а чому ти такий дорогий? Чому так дорого? Чому немає в Україні дорожче?» Я кажу: «Ну, так є. Скільки людей приходить... 80 тисяч людей прийшло на день міста. Прийшли люди на Винника. Якщо дорого, не замовляйте». На моєму місці може стояти, можливо, десяток артистів. Можливо. Я не знаю! Така є ціна.

На корпоративах виступаєте?

Дуже часто.

Іде виборча кампанія...

Табу!

Табу на...?

На виборчі кампанії. Я ж на виборчих кампаніях не виступав до сьогоднішнього дня. Хоча були дуже високооплачувані пропозиції.

Жодного-жодного разу?

На передвиборчих – ні.

Олег Винник (фото з особистого архіву співака)

 

«За дві секунди відмовився від дуже крутого «Мерседеса»»

Але зараз почнеться кампанія і першим ділом черга з політиків потягнеться до вас...

Я знаю. У мене вже сьогодні дуже багато запитів, протягом місяців, мабуть, трьох-чотирьох.

Тобто табу «ніякої політики» доведеться зняти?

Не можу сказати, що я людина поза політикою і не цікавлюся нею. Сьогодні не можна стояти поза політикою. Хоча багато людей так і роблять, тому що не вірять. Я маю право поїхати в тур за будь-яку політичну силу. Проте мені треба ретельно підійти до свого вибору, адже я матиму за нього відповідальність перед людьми.

Тобто ви не розглядаєте можливість: сьогодні виступаю за «червоних», завтра за «білих»? У нас дуже багато артистів, які сьогодні співають за одних, завтра – за інших. І нічого поганого в цьому не бачать. Вони кажуть: «Ми – артисти», «ми – поза політикою»...

А ще якийсь відсоток наших артистів називають себе «голубами миру». Якщо ж тому голубу пір’їнки повискубувати, то він тоді заспіває по-іншому. Відібрати зерно, не дати можливості водички попити. І тоді, я думаю, що цей голуб стане кротом.

Ви знаєте, скільки залежить від нас, артистів, в політичному плані і взагалі в житті нашої країни? Ми є взірцями для людей. Це безвідповідально говорити про себе: я – «голубь мира» і я маю право співати там, де я хочу. Так, ми всі маємо право виступати, де ми хочемо! В законі такого немає, що нам забороняють десь співати. Проте за це потрібно відповідати рано чи пізно.

Тобто Олег Винник виступить лише за ту політичну силу, яку сам підтримуватиме як громадянин?

Це не підтримка. Це інша справа. Якщо я відчуваю, що від мене залежать якісь речі, відсоток виборців, я дуже добряче подумаю. Так, ми артисти – вільні люди, виступаємо, це наша робота, наша справа. Нас замовляють. Проте якщо йдеться про конкретно «біле» і «чорне», потрібно подумати і дуже добре зважити.

Кому ви вже відмовили: подивилися, оцінили і вирішили, що не співатимете?

Я навіть не дивився! За одним телефонним дзвінком вирішив... За дві секунди відмовився від дуже дорогого авто. Скажу відверто, від дуже крутого «Мерседеса». Це була політична сила. Такі речі гроші не вирішують.

Ви скаржилися, що українські продюсери скептично оцінювали ваші перспективи, коли вам було лише 33 роки. А можливо те, що ви затрималися у Німеччині, зіграло на руку вам. Тріумф Винника припав на час, коли російські виконавці, які «доїли» Україну 25 років, звільнили великий ринок.

Не знаю, можливо, якийсь відсоток істини у ваших словах є, але... Якби хтось із тих артистів досі був тут, хіба я би не зайняв цю нішу? Це дивно. У Росії, наприклад, є Лєпс, є Михайлов, вони що, пересікаються? Чи до нас не їздять закордонні артисти? На кожен продукт є покупець. Звичайно, зараз з’явилася маса достойних артистів, бендів, наш шоу-біз прогресує. Раніше цього не було.

А якщо говорити глобально, не так вже багато російські зірки звідси вивезли грошей. Більше вивезли наші політики з нашої ж країни.

Для наших топових артистів завжди було важливо засвітитись у Москві. Ірина Білик, яка була першою в Україні, теж спробувала підкорити Москву, заради цього перейшла на російську мову, але, в принципі, нічого не добилася там. Сьогодні вона вже не їздить до Росії, але їй досі чіпляють клеймо «колаборанта»… Для вас Москва була метою?

Якби я погодився, то останні два роки, а то і більше, їздив би з турами по всій Росії. Лише з грудня минулого року мені вже тричі пропонували виступ у Льодовому палаці Санкт-Петербурга - на десять тисяч людей. Мене переконують, що мільйони людей цікавляться, слухають, люблять. І все це вже без нашого втручання.

Я до чого веду? Що в мене є позиція.

Взяти так просто поїхати туди, тому що там є ринок?

Я ніколи там не виступав, і зараз навіть не думаю про це. Мені круто тут, до мене на концерти ходять люди, я їх люблю і за це відповідаю. Ніякі гроші, ніякий пафос не змінять цієї позиції. Бо потім тебе будуть вважати зрадником? Це на все життя. І це не позиція артиста, це позиція людини. Ти маєш знати, що тобі потрібно. Я не можу просто уявити як в такий час можна вчинити по-іншому.

Ви до цього часу не записували дуетів з українськими зірками. Цураєтеся?

В мене часу на це немає. Коли мені пропонують, я завжди питаю: «Що тобі з цього буде? Ну запишеш ти з Винником дует. Далі що? А про пісню ти подумав чи подумала»?

Але я вже записав перший дует з Потапом. І вийшло круто. Я знявся у фільмі (комедія «Скажене весілля», у прокаті з 4 жовтня – «Главком»)…

І там ви граєте самого себе?

(Сміється). Так, самого себе.

Потап написав саундтрек до цього фільму, показав. Я спочатку не погоджувався, а потім все-таки послухав, зустрівся з Потапом: посиділи, поспілкувалися і я зважився. Тепер кажу йому: «Дякую за те, що наполіг». Для мене важливий продукт, щоб за нього не було соромно, щоб це пасувало.

Тобто якщо сподобається пісня, ви погодитесь?

Для мене неважливо, чи це буде супермегазірка, чи no name. Має бути продукт. Пісня вирішує все. Люди ж поговорять про твій дует буквально тиждень-два, а пісня залишиться на все життя!

Ви вже повідомляли, що маєте судову суперечку з «1+1» через сюжети, які вони знімали про вас.

Так, іде процес.

Ви зрозуміли взагалі, що це була за низка сюжетів?

Спочатку намагався. Зараз не хочу. Я – людина. І в мене є серце, душа, мій біль. Показують якусь нісенітницю, а ти маєш мовчати? Якщо є порушення закону, за це потрібно відповісти. А там є. І не одне, й не два. Я в Німеччині багато чого вивчив: що таке закони і як їх треба поважати. Не можна заходити в мій особистий простір. Я не є публічною особою.

Але артист є публічною особою навіть за законом.

Так, звичайно, а за законом – ні. Артисти не є публічними особами за законом, як державні чиновники і депутати. Депутати мають показати все. Я ж не зобов’язаний. Я пробачаю, звичайно, але перед законом потрібно відповідати, і це має бути прикладом для інших.

Вважаєте, це була замовна кампанія?

Не знаю. Так як воно відбувається – мабуть. Інакше важко уявити: на це витрачаються якісь кошти, ці гонки за мною у Європу, в Домінікану, скрізь.

Концерт Олега Винника на стадіоні «Чорноморець» в Одесі (фото: tv.ua)

 

«Уявіть, якщо я почну на стадіоні всіх цілувати»

На концертах у столичному Палаці Спорту чим будете дивувати?

Ми готуємо зовсім  інакшу сцену – цікаву нестандартну конструкцію. Крім того, плануємо новий віджеінг, театралізовані номери. Тому візуальна картинка буде абсолютно відрізнятися від попередніх концертів туру «Ти в курсі».

Телезйомка?

Так, вестиме канал «Україна».

То ви «Інтеру» зрадили.

Ні, це не зрада. Я поважаю «Інтер» і дуже вдячний за стільки показів концертів. Але так стається: є пропозиція, і є рішення, це нормально. Це бізнес.

Олеже, не сумуєте за мюзиклами?

Звичайно, коли у мене в стрічці з’являються прем’єри моїх колег, ті ж «Знедолені» або ще якісь мюзикли, це надихає... Це дуже крута робота. І часом хочеться зіграти знову. Але так, щоб я сумував – ні...

Мені пропонували і Жана Вальжана (головний герой з мюзиклу «Знедолені» - «Главком») зіграти англійською мовою, і у «Привиді опери» давали роль. Запрошували у фільм «Парфумер», я був одним з шести претендентів. Але не поїхав. У мого тодішнього агента мало інфаркт не стався. Я не жалкую про своє рішення. Хоча знаю точно, що якби погодився зіграти в «Знедолених» в Лондоні, то вже скоро б через океан махнув і був би на Бродвеї. Це звичайний шлях для артистів мюзиклів. Та я ніколи цим не жив, в мене мети такої не було.

Я не погодився, тому що вже був повністю занурений у роботу в моїй країні…

Пригадуєте той момент, коли популярність стала такою, що на вулицю стало вийти неможливо?

Ми їхали якось з моїм директором і я захотів хурми. А оскільки я дуже люблю самостійно вибирати продукти, то забіг за ним у супермаркет. Касирка крикнула: Винник прийшов. І люди всі зупинилися, забули, за чим прийшли. Я, на щастя, встиг вибрати хурму (посміхається).

На своїх перших великих концертах ви прямо на сцені розціловували усіх своїх прихильниць. Після кожної пісні десятки людей ставали у чергу і перерва між піснями затягувалась до непристойності. Вас це не обтяжувало?

Чому? От буває на заправці фото роблять і часто без поцілунку не обходиться, але ти ж розумієш, що це – щастя… Наскільки це важливо для людини. То чому ні? Чому ми такі скупі? Ми ж люди всі. І зараз на концерті можу поцілувати, але час пройшов, коли я всіх на сцені приймав. Уявіть, якщо я почну на стадіоні всіх цілувати.

Микола Підвезяний, Юлія Тунік, «Главком»