Росія знищує український монастир в окупованому Криму. Інтерв’ю з настоятелем

Під час богослужіння в неділю, 8 серпня до приміщення чоловічого монастиря Святого Димитрія Солунського Української православної церкви (ПЦУ) в окупованому Криму увірвалися російські силовики. Вони змусили настоятеля храму, архімандрита Даміана перервати службу. Слідчі окупаційного так званого Центру протидії екстремізму Сімферополя на чолі з майором Володимиром Горєвановим обвинуватили отця Даміана у проведенні місіонерської діяльності.

Чоловічий монастир Святого Димитрія Солунського розташований у селі Балки Білогірського району в приватній будівлі. Одна з її частина слугує житлом, а інша – храмом, де звершуються богослужіння. «Поряд з цим житловим будинком до 2014 року будували храм, залили фундамент», – розповів «Главкому» історію цього храму митрополит Сімферопольський і Кримський ПЦУ Климент (Кущ). «Вибачте, була молитва в приватній хаті – яка це місіонерська діяльність?» – дивується діям окупаційної влади митрополит.

В єпархії помісної Української церкви підкреслюють, що монастир у селі Балки залишився одним із семи парафіяльних структур ПЦУ в окупованому Криму. Так звані силові структури окупаційної влади намагаються витіснити Українську церкву із захопленого півострова.

Про те, які саме порушення інкримінують українським священнослужителям окупанти і чи слід вживати дзеркальні акції проти Московського патріархату в Україні у відповідь на події в Криму, «Главком» запитав у настоятеля чоловічого монастиря Святого Димитрія Солунського, архімандрита Даміана.

«30 років служу. Про подібне, що з нами трапилося, чув. Але ніколи на власні очі не бачив. У мене немає слів, я досі в шоці, другий день не можу їсти», – емоційно починає розмову настоятель.

Хто ці люди, які проводили «слідчі» дії, чи місцеві вони?

З цими «слідчими» був провокатор, який впродовж трьох тижнів до нас приходив. Казав, що ніби до нас на реабілітацію приводитиме наркоманів і алкоголіків. Він своїми питаннями нам одразу не сподобався. Мовляв, хто нам допомагає, за чий рахунок служите? У нас в Олександрівці є психоневрологічний диспансер. То я цього провокатора спитав, чи він не звідти? Він розгубився. Тобто його реакція означає, що він взагалі не з цих місць, не з нашого району, бо навіть не знає про цей заклад. Він просто ловив момент, коли можна потрапити на богослужіння і привести цих силовиків саме під час служби. Вони усі приїхали явно із Сімферополя, але чи вони самі кримські – не знаю.

«Вони так хочуть привітати з 30-річчям Незалежності України»

Наскільки несподіваним для вас були ці «гості», чи раніше ви отримували попередження про вашу як вони кажуть «незаконну» діяльність?

Починаючи з 2014 року ніяких натяків на те, що це може статися, не було. Ані письмових попереджень, ані приходів до храму з цими питанням, ані «розмов щирих по душах» не було ніколи.

Як думаєте, чому саме зараз це сталося?

Ми вважаємо, що так вони (окупаційна влада – «Главком») хочуть привітати з 30-річчям Незалежності України.

Вас обвинувачують у незаконній «місіонерській діяльності». А який закон ви порушили, що саме зробили незаконного?

Так, я поставив їм таке питання. Мені цей громадянин майор показав статтю. Здається, то був п.2 статті 24.2 Федерального закону «Про свободу совісті і про релігійні об’єднання» щодо незаконної місіонерської діяльності (пункт про «Порядок здійснення місіонерської діяльності»). Я був узагалі в шоці, бо він увірвався до вівтаря з криками і почав тикати посвідченням. Я читав колись, що подібне було лише під час революції в минулому столітті. Вже потім, коли відійшов від шоку зрозумів, що ми ж ніяких місіонерських актів не вчиняли, ми звершували богослужіння. Місіонерство – це звернення до людини, а богослужіння – це звернення до бога. Фактично ми не підпадаємо під статтю, яку нам інкримінують. Тим не менше, на нас вони завели справу, яка вирішуватиметься у суді, де встановлюватиметься ступінь тяжкості нашого «злочину». Справу порушили проти мене особисто, хоча я казав, що, вибачте, я не сам по собі, ми є частиною структури ПЦУ (помісна Українська православна церква) в Криму. Вони цей аргумент проігнорували. Ще мені інкримінують те, що газету я уже сам 11 років роблю і роздаю, розклеюю на зупинках.

«Я нікого не вербую»

А як вони поставилися до аргументу, що вдерлися до вашої приватної власності?

Ніяк. Коли я про це казав, вони не відреагували, промовчали, робили вигляд, що щось записують. Невже я не можу запросити до себе людей? Питав у них, чи ходять до них у гості? А вони все одно про своє: ви займаєтеся незаконною місіонерською діяльністю. Але ми ж молимося! Я ж не ходжу по домах, не ходжу на площі, не закликаю людей кидати свою віру і переходити до нашої, я нікого не вербую! Люди вже давно завербовані, якщо можна так висловитися, давно у християнські вірі. Але богослужіння стало вважатися злочином.

Чим закінчилося складання протоколу, чи вилучили щось? Чи заборонили вам служити?

На щастя, нічого не вилучили. Але дуже зацікавилися, як я друкую газету, чи є комп’ютер. Я відповів ствердно. Чесно кажучи, думав, що у мене одразу і комп’ютер, і мобільний телефон заберуть. Не виключаю, що таки ще це зроблять. Щодо богослужінь, то я їм одразу сказав: як тільки ви підете, ми продовжимо службу. Так і зробили, дослужили і служитимемо далі. Ніхто нам не заборонить молитися богу. Тим більше, що ПЦУ не є забороненою організацією навіть у Російській Федерації. Наприклад, Свідків Єгови вони заборонили, чи нашу кримську Хізб ут-Тахрір заборонили. У правовій державі те, що не заборонено, є дозволеним. Чому ж нам тоді забороняють молитися? На цей аргумент вони також ніяк не відреагували. Мовляв, ми виконуємо свою роботу. Але ж нацисти, гітлерівці, також говорили, що виконують свою роботу!

Наскільки великою є релігійна громада вашого храму?

Зовсім невеличкою. У нас маленьке село, половина його мешканців – мусульмани. Більшість наших парафіян виїхали ще у 2014 році.

Як самі люди поставилися до цієї ситуації, чи бояться вони тепер приходити до храму?

Не всі знають про те, що сталося. Я не думаю, що це якось вплине, бо чого ще пенсіонеркам боятися?

Чи боїтеся за власну безпеку, життя? Як діятимете, якщо вас визнають винним?

Так, звичайно, боюся. Я звернувся до нашого правлячого архієрея (митрополита Климента). Знаю, що цією справою займаються адвокати. Саме зараз, коли ми з вами розмовляємо, я складаю рапорт, пишу про все, що сталося, аби архієрей мав у себе повну картину. Коли буде суд, наразі невідомо. Напевно, і Білогірську він буде, у райцентрі. Я сам ніколи не судився, для мене це нове. «Прошу зауважити, що я «чорнобилець», пенсіонер, людина з інвалідністю. І для мене подібного роду шабаші є вбивчими. А ще ж суд буде, як би геть не звалитися з діабетичною комою, інфарктом або інсультом. Ось як ми тут живемо, в «рідній гавані».

Якщо заборонять видавати газету, Бог з вами, перестану видавати. Але служити я не припиню. Якщо продовжаться санкції, які не дадуть можливості служити, то доведеться переїжджати до континентальної частини України і там служити. Бо я священник, я повинен служити. Сидіти тут просто на пенсії я не маю наміру. Я впевнений в тому, що місцева влада цього і добивається, нас виживають. Коли вони тут сиділи, складали протоколи, то я цим «слідчим» кажу, що на неокупованій Україні 12-13 тисяч московських храмів, а у Криму – 3-4 наших, і тих душите, де ж справедливість? Але вони мовчать.

З огляду на все це, чи мав би Київ на континентальній Україні вживати дії у відповідь щодо діяльності РПЦ, яка в Україні прикривається абревіатурою УПЦ? Яким ще способом вас захищати на окупованій території?

Думаю, ні до чого в Україні це не призведе. По-перше тому, що Україна – правова держава, попри усі свої проблеми. Ніхто зривати зло не буде. По-друге, я 12 років прожив у Росії. І якщо якісь дії будуть (проти храмів Московської церкви в Україні), то це зіграє тільки на руку громаді РПЦ. Вони своїх ніколи не жаліли. Тим паче, якщо це послужить їх пропаганді проти України. Не потрібно нічого (радикального) вчиняти проти громади РПЦ. Але якось нашу Кримську єпархію помісної Української церкви потрібно захищати.

Михайло Глуховський, «Главком»