Три сценарії розвитку війни в Україні від ексглави Пентагона та ЦРУ

Війна Росії в Україні може тривати роками. Принаймні, за прогнозами радника керівника Офісу президента Олексія Арестовича, що війна «точно завершиться за 2,5 роки». Активні ж бойові дії, на його думку, закінчаться раніше.

Однак кожен день війни приносить РФ все більші втрати. Навіть союзник Путіна, ще один диктатор – самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко визнав, що військові з Росії загалом мають «море проблем» в Україні. Він також зазначив, що армія РФ має великі прогалини у засобах зв'язку.

Колишній директор ЦРУ (2009-2011), ексміністр оборони (2011-2013), голова апарату Білого дому при Біллі Клінтоні в 1994-1997 роках, детально розповів про помилки Путіна в Україні, розкрив істинні причини вторгнення РФ, а також згадав про найакутальніші глобальні загрози.

Прокоментуйте ключову причину вторгнення Володимира Путіна в Україну.

Що ж, для мене це не було несподіванкою. Я був директором Центрального розвідувального управління та міністром оборони США, тому знав, що Путін відчував слабкість з боку Сполучених Штатів і наших союзників, і, як хуліган, скористався цим. Саме тому він вторгнувся в Крим, в Сирію, в Лівію, здійснив дуже зухвалу кібератаку під час виборів у Сполучених Штатах, – і все це сходило йому з рук.

Він погрожував вторгнутися в Україну, хоча Сполучені Штати та союзники дали зрозуміти, що він заплатить високу ціну. Тим не менш, Путін все ж припустився однієї з найгірших стратегічних помилок у своєму житті.

Чи можна сказати, що спецслужби США неправильно витлумачили дії та наміри Путіна?

Розвідувальні служби отримали досить переконливі розвідувальні дані щодо дій Росії та зробили висновок, що Путін збирається вторгнутися в Україну. Проте спецслужби вважали, що важливо оприлюднити цю інформацію публічно. Путін казав, що не вторгнеться в Україну, або що ще не ухвалив остаточного рішення, а спецслужби дали зрозуміти, що він бреше, і що росіяни готуються до повномасштабного вторгнення в Україну. Я вважаю, що надання цієї інформації світові багато в чому ще більше підірвало довіру до Путіна, і це добре.

Наскільки світ близький до тотальної війни? Чи готові західні суспільства вступити в нову війну, чи впоратися з її наслідками?

Я вважаю війну в Україні небезпечним і ключовим прецедентом. Це небезпечно, оскільки вторгнення може перерости у світову війну, небезпечну своїми масштабами руйнувань і кількістю втрачених життів. Щодо цього немає сумнівів.

Те, що відбувається в Україні, загалом ілюструє те, що відбувається з демократіями у 21-му столітті. Якщо така суверенна демократія, як Україна, зможе перешкодити Росії досягти своєї мети, зможе захистити себе, а Сполучені Штати та наші союзники по НАТО об’єднаються, не лише запровадивши санкції проти Росії, але й у питанні надання зброї, вони можуть стати силою проти автократів у майбутньому.

Крім того, зміцнення НАТО є дуже важливим сигналом, який потрібно подати не лише Росії, але й Китаю, Північній Кореї та Ірану, щоб чітко пояснити: демократії зможуть об’єднатися.

Які можливі дії з деескалації можна вжити і яка роль дипломатії у цьому питанні?

Це, очевидно, виклик, над яким усі зараз напружено розмірковують. Я думаю, що ми проходимо три етапи цієї війни. Першим з них було невдале вторгнення Росії. РФ планувала вторгнутися протягом кількох днів, захопити столицю та повалити уряд в Україні, але Путіну це не вдалося. Другим етапом було те, що я називаю облоговою війною, тобто знищення міст і містечок, убивство невинних чоловіків, жінок і дітей з метою, вважаю, зламати волю українського народу. Це теж не спрацювало.

Зараз ми перебуваємо на третьому етапі – це тривала війна на виснаження. Росія відступила від Києва і зараз зосереджена на Донбасі, намагається розширити там свій вплив. Українці відбиваються.

Загалом ця війна може розвиватися за кількома напрямками.

Перший: війна може тривати протягом тривалого часу – багато місяців, а, можливо, і років. Українці сильні у своєму прагненні прогнати ворога, а росіяни, навіть якщо досягають певного успіху, вичерпують свою міць. Тривати усе це може дуже довго.

Друга можливість – це переговори, під час яких Путін нарешті зрозуміє, що він не зможе надалі зазнавати таких втрат, які він має нині. Вони вже втратили до 15 тис. солдатів (за даними Генштабу ЗСУ бойові втрати рашистів становлять 36650 осіб – «Главком»). Тож він може погодитися сісти за стіл і спробувати домовитися про якесь припинення вогню. Це залежить від Путіна, і зараз це малоймовірно.

Третій сценарій: ситуація може ще більше погіршитися. Українці можуть захопити російські артилерійські об’єкти, ракетні об’єкти та напасти самим. Путін може застосувати хімічну, газову або навіть ядерну зброю на полі бою. Він погрожував це зробити. Якщо це станеться, то немає жодних сумнівів, що ця війна може перерости у щось ще гірше.

Те, яким шляхом усе розвиватиметься, багато в чому буде залежати від Путіна та від того, чи згоден він зрештою прийняти, що не досягне своєї основної мети, і що для нього було б розумніше вирішити це питання, аби лишитися на посаді, що, на мою думку, під великим питанням.

Ви раніше казали, що Ердоган непередбачуваний. Чи передбачаєте ви військову ескалацію між Туреччиною та Грецією? І якщо так, чи займуть США нейтральну позицію?

Ми живемо в 21 столітті, і я думаю, що настав час Туреччині відмовитися від посягань на суверенітет Греції. Я знаю, що їхня конкуренція сягає далекого минулого, але реальність така, що Греція є незалежною країною, і цю незалежність слід захищати.

Я знаю, що Ердоган часто агресивно висловлюється про стосунки з Грецією, хоча зараз його найбільше хвилюють курди. Я сподіваюся, що зрештою країни зможуть об’єднатися проти спільних ворогів, таких як Росія.

Виходячи з геополітичних змін, поведінки Китаю, який ваш прогноз на майбутнє і як має діяти НАТО?

Давайте подивимося правді в очі: ми живемо в небезпечному світі.

Йдеться не тільки про війну між Україною та Росією. Я маю на увазі і Китай з його агресивним прагненням «замінити» Сполучені Штати, домінуватимуть у світі на свій лад.

Ми також стурбовані Північною Кореєю, її здатністю атакувати ядерною зброєю, за допомогою міжконтинентальних балістичних ракет. Ми стурбовані Іраном з його можливістю подальшої розробки ядерної зброї, подальшого його використання та створення нестабільності у регіоні.

Нікуди не подівся і терроризм – «Аль-Каїда», ІДІЛ та інші терористичні групи, які продовжують нападати на західні країни. Ми маємо справу з кібернетичною мережею, яка стає новим полем бою. Отже, ми маємо справу з небезпечним і непередбачуваним світом. Мені здається, що для Сполучених Штатів дуже важливо розвивати та зміцнювати наші альянси по всьому світу, щоб протистояти подібним викликам. Ми змогли це зробити: Сполучені Штати та НАТО протистоять Росії. Це важливий сигнал для Росії. Нам потрібно надіслати такий самий сигнал Китаю: США співпрацюватимуть з нашими союзниками в Тихому океані, азіатськими країнами, Японією, Південною Кореєю, Австралією, Індією та іншими. Ми надішлемо кілька чітких повідомлень Китаю про те, що є межі, які вони не повинні виходити.

Я думаю, що президент Сі Цзіньпін сильно прогадав. Спершу він підтримав Росію, а потім побачив, що російське вторгнення виявилося невдалим. Президент Сі зараз дуже обережно ставиться до наступних кроків Китаю. Тому, мені здається, дуже важливо, щоб демократії навчилися співпрацювати злагоджено для захисту нашої безпеки не лише в Європі, але й в Азії, на Близькому Сході та в інших місцях.

Джерело: Kathimerini

Переклад: Наталія Сокирчук, «Главком»