Україна купує російський ядерний секонд-хенд. Хто зупинить скандальну угоду?

Без участі «Росатома» добудувати ядерні енергоблоки в Україні з російським обладнанням практично неможливо
колаж: glavcom.ua

Колишній перший віцепрезидент «Енергоатома» Олександр Шавлаков: Закупівля російського обладнання у Болгарії – недопустима

Україна збирається придбати у Болгарії два ядерних реактори російського виробництва та інше енергетичне обладнання для добудови на Хмельницькій АЕС енергоблоків Х-3 і Х-4. Інформацію про це підтвердили глава НАЕК «Енергоатом» Петро Котін, а згодом і міністр енергетики Герман Галущенко.

Мова йде про купівлю двох старих російських реакторних установок типу ВВЕР-1000, які планувалось встановити на болгарській АЕС «Белене». «Встановлення двох реакторів додасть енергосистемі України майже 2200 МВт», – запевняють чиновники. 

Парадокс у тому, що років 14 тому в «Енергоатомі» вже намагалися купити це морально застаріле обладнання російського виробництва та використати його для добудови блоків Хмельницької АЕС – тоді його планували придбати за $1 млрд. Тепер сторгувалися за 650 млн євро. Тоді також спалахнули пристрасті навколо ймовірної угоди.

А один з керівників підрозділу «Енергоатома» переконував авторку цього матеріалу у тому, що насправді ніхто не збирається використовувати це обладнання, просто позичений в банках мільярд доларів «буде розпилений». На щастя, тоді цього не сталося.

Спорудження блоків Х-3 і Х-4 на ХАЕС почалося ще 1985 року. У 1990 році роботи зупинили у зв'язку з оголошенням Верховною Радою мораторію на будівництво атомних електростанцій в Україні. На той час завершили спорудження всіх станційних споруд для забезпечення експлуатації ХАЕС з чотирма енергоблоками. Нині будівельна готовність третього блоку – 75%, четвертого – 28%. Блоки планували будувати, використовуючи старі конструкції – там планували встановити реактори російського виробництва ВВЕР-1000 – їх прийнято називати реакторами російського дизайну.

Для вибору виконавця у 2008 році оголосили міжнародний тендер. Компанія Westinghouse зняла свою пропозицію реактора АР-1000 у ході тендера, адже не планувала будувати блоки на старих конструкціях. Крім росіян, ніхто не погодився будувати блоки на конструкціях, які простояли просто неба більше двох десятків років і розраховані на реактор другого покоління – проєкт ВВЕР-1000/В-320 (в країнах ЄС реактори другого покоління давно заборонено будувати). У 2014 році Україна взагалі відмовилася від послуг російської компанії «Росатом» у добудові енергоблоків Х-3 і Х-4 на ХАЕС, хоча для збудованих конструкцій найбільш прийнятним типом реакторів є російський ВВЕР-1000.

На ХАЕС, де нині працює два енергоблоки ВВЕР-1000, також планується з нуля збудувати ще два блоки (Х-5 та Х-6), де будуть встановлені ядерні реактори компанії Westinghouse. Тобто загалом планується збудувати чотири нових енергоблоки.

Хто ж тепер ініціює закупівлю російського ядерного секонхенду для України? Цілком очевидно, що без участі «Росатома» добудувати ядерні енергоблоки в Україні практично неможливо – вся конструкторська документаціє є лише у російського монополіста.

Міністр енергетики Герман Галущенко обіцяє побудувати два ядерні енергоблоки (Х-3 і Х-4) за 2,5 роки на бетонних конструкціях Хмельницької АЕС, що стоять ще за часів СРСР. Світова практика не знає подібних рекордів
фото з відкритих джерел

Не виключено, що заплановану угоду провернути не вдасться, адже найближчим часом в «Енергоатомі» з’явиться Наглядова рада. Виконувач обов’язків голови правління АТ «НАЕК «Енергоатом» Петро Котін заявив, що в компанію прийдуть фахівці світового рівня «з непересічним досвідом роботи у сфері атомної енергетики та забезпечення ядерної та радіаційної безпеки».

Перетворення одного з найпотужніших підприємств України – «Енергоатома» – з унітарного державного підприємства в акціонерне товариство завершиться після формування Наглядової ради. На початку лютого Кабінет міністрів затвердив вимоги до незалежних кандидатів на посади її членів та оголосив їх відбір. Очільник «Енергоатома» Петро Котін заявив, що іноземні партнери «Енергоатома» активізують «залучення іноземного капіталу у розвиток компанії та фінансування будівництва нових енергоблоків».

Україні дійсно потрібні додаткові потужності, щоб компенсувати втрачену і зруйновану теплову та альтернативну генерацію, а також для компенсації потужності захопленої окупантами Запорізької АЕС. Але чи виручать нас російські реактори?

Аби розібратися в ситуації «Главком» звернувся до колишнього першого віцепрезидента «Енергоатома», лауреата Державної премії в галузі науки і техніки 2018 року Олександра Шавлакова. Пан Шавлаков – чорнобилець. Він працював у реакторному цеху ЧАЕС під час трагедії 1986 року.

Олександр Шавлаков, перший віце-президент – технічний директор ДП «НАЕК «Енергоатом» (2011 – 2021 роки)

Міністр енергетики Герман Галущенко заявив, що влітку-восени Україна розпочне будівництво чотирьох нових енергоблоків на Хмельницькій АЕС. Два блоки використовуватимуть західні технології Westinghouse. Інші два – російські реактори, які Україна купить в Болгарії з недобудованої АЕС «Белене». Це дивує, адже без «Росатома» добудувати блоки, мабуть, неможливо, не маючи проєктної документації? Ні у Києва, ні у Софії її нема… 

На Хмельницькій АЕС працює два енергоблоки (під'єднані до енергосистеми у 1987 і 2004 роках – «Главком»), ще два в стадії будівництва (будівництво зупинили через те, що в 1990 році Верховна Рада оголосила мораторій на будівництво нових АЕС – «Главком») . На станції встановлені два ядерних реактори ВВЕР-1000, один з яких – блок №2 – був добудований та введений в експлуатацію в 2004 році, тобто вже в незалежній Україні після завершення мораторію на будівництво атомних електростанцій.

Блоки №3 і №4 Хмельницької АЕС мають достатньо високий рівень завершеності будівельних робіт – близько трьох четвертих та однієї четвертої будівельної готовності кожен. Крім того, на майданчику АЕС зберігається велика кількість обладнання для блоків з реакторами ВВЕР-1000. Тому логічним є бажання добудувати ці блоки з використанням вже наявного обладнання.

Але з плином часу реалізація такого сценарію стає все більш проблематичною. І причина не в тому, що ВВЕР-1000 – радянський (тепер російський) проєкт, і навіть не в тому, що добудувати блоки без участі «Росатома» неможливо.

Україна свого часу змогла завершити та ввести в експлуатацію два блоки ВВЕР-1000 на Хмельницькій та Рівненській АЕС. Але з моменту пуску цих двох блоків пройшло майже 20 років і за цей час, на жаль, наша держава розгубила потенціал у цій сфері. Вся необхідна інфраструктура деградувала, тому перш ніж приймати кінцеве рішення щодо будівництва блоків на Хмельницькій АЕС, потрібно ретельно оцінити нашу реальну здатність реалізувати цей проєкт.

Для порівняння: США, тобто держава, яка створила найпотужніший у світі парк атомних електростанцій – більше 100 реакторів, зіштовхнулася з великими проблемами під час будівництва нових блоків (Після стрімкого розвитку ядерної енергетики з 1960-90 роки, наступила 20-річна стагнація, блоки масово виводилися з експлуатації – «Главком»). Я свідомо не торкаюся аспектів питань, які носять технічний, політичний, економічний характер. Тому цілком очевидно, що наміри української сторони розпочати закупівлю обладнання для будівництва АЕС щонайменше передчасні та недостатньо обґрунтовані.

А міністр переконує, що через 2,5 роки блоки збудують, тоді як зазвичай таке будівництво триває вісім років. Водночас президент «Енергоатома» Петро Котін заявив, що «коли почалася військова агресія Росії, ми повністю відмовилися від постачань запасних частин для реакторів із Росії і замінили їх власним виробництвом та виробництвом у країнах-партнерах». Що ви скажете?

Насправді в цьому питанні є два аспекти. Перше – термін будівництва блоків АЕС, друге – повна відмова від постачання запчастин російського виробництва. По-перше, після аварії на АЕС «Фукусіма-Даічі» (Японія) у світі суттєво зросли вимоги до безпеки АЕС – як діючих, так і тих, що будуються. Це призвело до подорожчання атомних електростанцій і, відповідно, до зростання термінів їх будівництва.

Найкращий приклад в організації будівництва демонструють Китай та Південна Корея. До прикладу, енергоблок на АЕС «Фуцін» в Китаї збудували за шість років – від першого кілочка і до включення в мережу. Так що ні про які 2,5 роки будівництва двох блоків на Хмельницькій АЕС не може бути й мови.

Щоправда, історія знає ще й значно довші терміни будівництва. До прикладу, консорціум Areva NP почав будівництво АЕС «Олкілуото» у Фінляндії на початку 2005 року, блок був увімкнений в мережу в 2022 році, а його комерційна експлуатація розпочалася лише в 2023 році. Тобто АЕС будували понад 18 років!

Тепер щодо постачання запчастин з Росії. За останні 20 років наша держава досягла суттєвого прогресу у відмові від постачання запчастин та складників з країни агресора. Варто згадати й відмову від монопольної залежності від Росії в постачанні свіжого ядерного палива та вивезенні назад в Росію відпрацьованого палива. Однак щоб зі стовідсотковою упевненістю сказати, що ця проблема вирішена остаточно, необхідно ретельно відслідковувати весь ланцюжок постачань та переконатися, що кінцевим бенефеціаром в цьому ланцюжку є компанія, яка не має відношення до РФ.  

Болгарія відмовилася від будівництва АЕС «Белене». «Енергоатом» планує придбати у цій країні застаріле обладнання «Росатома»
фото з відкритих джерел

Оборудка з російським обладнання на 650 млн євро підозріла, адже вартість побудови одного ядерного реактора коштує від $6-10 млрд. Дехто з експертів вважає, що це просто cпланований дерибан коштів, насправді ж ніхто нічого не збирається будувати. Чи зрозуміло вам, фахівцю високого рівня, що відбувається насправді?

Ви праві щодо оцінки будівництва енергоблока – це приблизно $10 млрд. До прикладу, вартість вже згаданого блоку на АЕС «Олкілуото» у Фінляндії за час його будівництва зросло майже втричі – з 3 млрд до 8,5 млрд євро. Вартість будівництва самого реактора є суттєвою, але не основною складовою загальної вартості збудованого енергоблока.

Запланована «Енергоатомом» закупівля російського обладнання, виготовленого для болгарської АЕС «Белене» багато років тому за застарілими технологіями, недопустима! Причин багато, і як мінімум, «Енергоатом» намагається закупити обладнання, грубо порушуючи встановлений законодавством порядок, порушуючи ядерне законодавство (будівництво блоків стане можливим після надання дозволу Державною інспекцією з ядерного регулювання, розробки робочого проєкту, проходження всіх регуляторних процедур – «Главком»). Це неприпустимо, особливо в країні, яка пережила Чорнобиль!

«Енергоатом» планує збудувати на Хмельницькій АЕС два енергоблоки з реакторами російського дизайну, а також два енергоблоки з реакторами американської Westinghouse
фото з відкритих джерел

Два нових блоки-мільйонники Х-3 і Х-4 Хмельницької АЕС обіцяли ввести в дію ще в 2016 році, адже починаючи з 2008 року роботи над цим проєктом йшли повним ходом разом із «Росатомом». А тепер Росія постійно бомбардує і руйнує нашу енергетичну структуру… Нещодавно голова «Укренерго» Володимир Кудрицький заявив: «Більшість потужностей мають бути розосереджені по країні та бути меншими за масштабом (тобто потрібно будувати малопотужні блоки і подалі один від одного), щоб мінімізувати вразливість інфраструктури до атак безпілотників або ракет». Тож виходить, що будувати потужні енергоблоки взагалі тепер не варто?

Як фахівець, що не один десяток років пропрацював в атомній галузі, впевнений: атомна енергетика і в майбутньому займе гідне місце як чисте, безвуглецеве джерело енергії. Її місце в загальному балансі країни буде визначатися багатьма факторами. Ці фактори приймаються до уваги при розробці Енергетичної стратегії України. Без сумніву, життя вносить свої корективи, особливо в останні роки.

Ми повинні брати до уваги, що ресурс нині працюючих блоків АЕС не безкінечний. Знадобиться введення нових потужностей, які б компенсували ті, що будуть виведені з експлуатації. Потрібно враховувати й те, що прогрес не стоїть на місці – у світі з’являються нові технології, у тому числі й технології малих модульних реакторів, які мають невелику одиничну потужність – 200-300 МВт і суттєво вищий рівень безпеки порівняно з нинішніми реакторами. Підсумовуючи, хочу сказати, що будувати АЕС доцільно, необхідно, але у взаємному зв’язку з усіма джерелами енергії та базуючись на потребах країни.

Чи вистачить коштів на будівництво двох блоків за технологією Westinghouse?

Песимістично можна оцінювати будівництво блоків АЕС незалежно від їх технології, якщо мати кінцевою метою не успішну реалізацію проєкту, а дерибан коштів, наданих для цього будівництва. Як відомо, коштів завжди не вистачає і ресурси обмежені. Але навіть якщо взяти до уваги той факт, що «Енергоатом» багато років дотує населення, покриваючи різницю в ціні електроенергії на ринку та її вартістю для населення, кошти завжди можна знайти.

Хочу нагадати, що в середині 2010 року в «Енергоатомі» був розроблений проєкт добудови Хмельницької АЕС без залучення державних коштів. Він передбачав роботу блоку №2 Хмельницької АЕС на європейську енергосистему з кредитуванням завершення будівництва блоків з боку європейських банків під заставу електроенергії, що буде реалізована на європейському ринку. Доцільно нагадати, що «Енергоатом» у той час довго працював з профіцитом потужностей, блоки АЕС були розвантажені, або взагалі простоювали. На жаль, цей проєкт не був реалізований, а навколо питання добудови хмельницьких блоків занадто багато спекуляцій.

У грудні 2023 року «Енергоатом» підписав угоду з Westinghouse Electric Company про постачання обладнання для енергоблока №5 Хмельницької АЕС, де планується встановити реактор АР-1000 виробництва Westinghouse. Можливо, будуватимуть «під ключ», тобто використовуватимуть лише імпортоване обладнання?

До тих пір, поки не буде пройдена встановлена законодавством процедура організації будівництва енергоблоків АЕС, укладати будь-які угоди про постачання обладнання передчасно. Звичайно, якщо метою такої угоди не є наміри про введення нових атомних блоків, тоді можливо все. Щодо видів будівництва, тут є варіанти, включаючи варіант будівництва «під ключ». Це повинно бути відображено в контракті на реалізацію проєкту. У цьому документі повинен бути визначений рівень локалізації, або іншими словами – рівень участі в проєкті українських компаній. Мені б дуже хотілося, щоб рівень локалізації для нас був максимально високим, що сприяло б збереженню та розвитку в цілому всього атомно-промислового комплексу держави.

Чи потрібно в країні, де будуються і діють ядерні енергоблоки, щоб АЕС опиралися на власний інжиніринг та атомне машинобудування? Щоб 70% обладнання вироблялося у власній країні. Чи зможе підрозділ «Енергоатома» – «Атомпроектінжиніринг» – взяти на себе будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи при будівництві нових енергоблоків АЕС?

Світовий досвід показує, що державі, яка вирішила збудувати у себе атомну електростанцію, зовсім не обов’язково мати власне виробництво обладнання для АЕС. У Європі є багато таких прикладів – у тій же Фінляндії, Румунії, Іспанії і т.д. Однак держава-новачок у сфері атомної енергетики зобов’язана створити у себе інфраструктуру, спрямовану на забезпечення ядерної, радіаційної та інших видів безпеки. Україна, як один зі світових лідерів в області атомної енергетики, таку структуру має. Україна має цілу низку унікальних підприємств, без яких навряд чи був би можливим успіх в добудові енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС. А ще – у виконанні величезного комплексу робіт задля підвищення рівня безпеки енергоблоків – так звані пост-Фукусімські заходи, а також в продовженні термінів експлуатації блоків, у яких вичерпався проєктний ресурс. Важливо для країни, щоб усі ці підприємства були задіяні в будівництві нових атомних енергоблоків.

Важливо зазначити, що одним з напрямків діяльності «Атомпроєктінжинірингу» – окремого підрозділу «Енергоатома», створеного в 2008 році – якраз і є забезпечення інженерного супроводження, проєктування ядерних установок, організація виконання будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт при будівництві нових енергоблоків АЕС. Але чи спроможний нинішній «Атомпроектінжиніринг» справитися з функціями замовника будівництва блоків? Проблема не лише в забезпеченості достатньою кількістю кваліфікованого персоналу. На жаль, останнім часом «Атомпроектінжиніринг» частіше на слуху лише у зв’язку з гучними скандалами.

Великі сподівання «Енергоатом» покладав на Новокраматорський завод важкого машинобудування (Краматорськ), «Азовмаш» (Маріуполь), харківський «Турбоатом». Тепер на ці заводи, мабуть, покладатися не варто – аж до повної перемоги?

На превеликий жаль, наша держава змушена воювати за незалежність з російським агресором. Безумовно, це не могло не відобразитися на ситуації в атомній енергетиці і в атомній галузі в цілому… Найпотужніша в Європі Запорізька АЕС опинилася на тимчасово окупованій території. Ми втратили контроль над деякими галузевими підприємствами (підприємства, які виробляли продукцію для атомної енергетики – «Главком»), я впевнений, що тимчасово.

До прикладу, «Сєвєродонецьке науково-виробниче об'єднання «Імпульс» – один із виробників найскладніших систем контролю й управління для атомних електростанцій – опинився на окупованій території. Але підприємство відродилося, як птаха Фенікс, і тепер продовжує працювати у вільній від окупантів Україні.

І що найголовніше – зберігся та продовжує працювати колектив підприємства! Честь і хвала.

Чи дійсно всі українські АЕС з реакторами ВВЕР-1000 та ВВЕР-440 вже працюють на американському паливі Westinghouse?

Наскільки мені відомо, поки що не всі блоки атомних електростанцій України працюють на паливі компанії Westinghouse. Але головне, що ми домоглися ліквідації монополії Росії в забезпеченні ядерним паливом як блоків з реакторами ВВЕР-1000, так і двох блоків РАЕС з реакторами ВВЕР-440. Ми позбавили агресора не лише можливості шантажувати Україну та фінансувати війну проти нас за наші ж гроші, а й тепер на базі нашого досвіду й інші держави, що експлуатують атомні електростанції, споруджені за російським проєктом, відмовляються від російського ядерного палива та переходять на паливо Westinghouse.

Втішно усвідомлювати, що в особі компанії Westinghouse ми маємо надійного та дружнього партнера, який протягнув нам руку допомоги у важку хвилину.

У 2023 році Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП) прийняло перші 13 контейнерів з відпрацьованим ядерним паливом з трьох українських АЕС. Чи можна вважати, що Україна повністю позбулася залежності від Росії у зберіганні відпрацьованого ядерного палива?

Питання постачання свіжого ядерного палива та вивезення відпрацьованого є критично важливим для забезпечення стабільної та надійної роботи АЕС. Американська компанія Westinghouse допомогла вирішити питання зі свіжим ядерним паливом. А у співдружності з іншою американською компанією Holtec було збудовано та введено в експлуатацію Централізоване сховище для відпрацьованого ядерного палива. Нагадаю, що Запорізька АЕС має своє власне сухе сховище для відпрацьованого ядерного палива. Тобто є підстави вважати, що обидва питання стосовно ядерного палива успішно вирішені.

Вперше в історії людство зіштовхнулося із захоплення атомної станції терористами. Персонал ЗАЕС фактично проживає в умовах гетто
фото з відкритих джерел

Яка нині ситуація на ЗАЕС, що відбувається з персоналом станції за вашими даними?

Ситуація з персоналом на Запорізькій АЕС у мене викликає серйозну стурбованість. Хочу торкнутися найбільш важливого для безпечної експлуатації станції питання ліцензованого персоналу, тобто персоналу, що має державну ліцензію регулюючого органу на право управління ядерною установкою. Нормативний документ Державної інспекції ядерного регулювання України вимагає, щоб на блочному щиті керування АЕС в будь-якому режимі експлуатації енергоблоку одночасно має знаходитися не менше двох спеціалістів, які мають ліцензію на право управління ядерною установкою. Переважна більшість ліцензованого персоналу категорично відмовилася співробітничати з окупантами, і тому припинила працювати. У зв’язку з чим вимоги державної інспекції не можуть бути виконані. У результаті забезпечення ядерної та радіаційної безпеки на станції піддається серйозній загрозі. Я вже не говорю про морально-психологічний стан персоналу, який фактично проживає в умовах гетто.

Персонал, який нині перебуває на станції, не проходить необхідну підготовку та підтримку своєї кваліфікації, втрачає навики, тому не в змозі забезпечувати необхідну якість роботи. Станція гостро потребує поставок запасних частин, витратних матеріалів, комплектуючих. Мало ймовірно, що в повному обсязі виконуються всі заходи, необхідні для безпеки АЕС. Російські варвари не дотримуються умов ліцензії Державної інспекції ядерного регулювання України, яка допускає експлуатацію блоків виключно у холодному стані, та періодично переводять блоки в гарячий стан. У таких умовах відбувається деградація обладнання, і таке враження, що росіяни працюють за принципом «після нас хоч потоп». Залишається сподіватися, що закладений Україною запас міцності ЗАЕС є достатнім для того, щоб попередити трагічний розвиток подій.

Відповідно до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», Держатомрегулювання вимагає, що в разі припинення роботи енергоблоку з метою завантаження свіжого ядерного палива, «Енергоатом» має дотримуватися вимоги про те, що стан реакторної установки має перебувати в режимі «холодний зупин». Під час «холодного зупину» реактор не генерує електроенергію. «Гарячий зупин» відрізняється від холодного тим, що додатково відбирається з гарячої зони – зовнішнього контуру реактора – перегріта вода, температура якої – близько 280°.

В 2023 році весь без винятку український персонал на ЗАЕС відмовився виконувати наказ «Росатома» про переведення 4-го блоку в «гарячий зупин», тож його виконали силами працівників, залучених «Росатомом». Внаслідок виведення 4-го енергоблоку в гарячий стан стався інцидент із витоком води з першого контуру реактора в другий. Радіологічного викиду не було, однак були порушені вже три з п'яти наявних фізичних бар'єрів на шляху розповсюдження радіації в навколишнє середовище.

«Енергоатом» заявив про виконання на 100% зобов’язань з компенсації різниці між ринковою вартістю електроенергії та її вартістю для населення за 2023 рік – на суму 128 млрд грн. Чи вистачає коштів на підвищення безпеки ядерних енергоблоків?

Коли ми торкаємося теми безпеки АЕС, потрібно розрізняти такі поняття як дефіцит безпеки та підвищення рівня безпеки. Дефіцит безпеки є невідповідністю між реальним станом об’єкта та вимогами, які визначені правилами, нормами та стандартами з безпеки. Безумовно, дефіцити безпеки АЕС повинні ліквідовуватися в найкоротші терміни, визначені відповідною ліцензією на експлуатацію блоку або АЕС в цілому. Тому організація-експлуатант зобов’язана в першу чергу виділяти необхідні ресурси для ліквідації дефіцитів безпеки. Щодо підвищення рівня безпеки, так це напрямок діяльності експлуатанта має постійно здійснюватися на усіх етапах життєвого циклу АЕС. Атомники кажуть, що безпека потрапляє під загрозу, якщо вважати, що всі питання, по’вязані з безпекою, вже вирішені.

На вашу думку, чи дійсно корпоратизація «Енергоатома» покращить ефективність та прозорість управління компанією, сприятиме залученню інвестицій в атомно-енергетичну галузь?

До прийняття рішення про перетворення «Енергоатома» в акціонерне товариство, компанія була чи не єдиним у світі державним унітарним підприємством, що експлуатує АЕС. Це значно обмежувало можливості АЕС в подальшому розвитку та підвищенні ефективності діяльності. Доцільно згадати, що корпоратизація «Енергоатома» була однією з умов надання кредиту Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) та Євроатома (Європейської спільноти з атомної енергії ) на підвищення рівня безпеки АЕС України. Нині рішення про створення акціонерного товариства на базі «Енергоатома» законодавчо оформлено. Залишається сподіватися, що подальші кроки, в тому числі з формування керівних органів АТ «Енергоатом», дозволить покращити діяльність компанії.

Наталка Прудка, «Главком»

Читайте також: