Ветеран Сергій Храпко: Ампутація – як закінчення школи: просто починається новий етап життя

2022 рік. Спекотний липневий день. Розпашілий та спітнілий чоловік крокує набережною Дунаю у Відні. Ідучи він характерно розгойдується усім тілом, як більшість тих, хто має протез замість ноги. Це – ветеран російсько-української війни Сергій Храпко. Він втратив ногу і руку у 2015 році, під час обстрілу на Світлодарській дузі. А зараз – влаштував собі марафон на 10 км і долає відстань заради того, щоби зібрати кошти на дизельний позашляховик для побратимів.

«Сподіваюся, що не зітру останню ногу до спини», – іронізує він, закликаючи скидатися грошима на машину. Зрештою він зібрав всю необхідну суму і авто передали підрозділу.

«Україна варта того, щоби втратити руку і ногу»

Весна 2023 року, Київ. Ми спілкуємося, сидячи у його авто. Сергій Храпко приємно вражений, що на Печерську виявилося вільним паркомісце для людей з інвалідністю. До речі, почав керувати авто Сергій вже після того, як втратив руку і ногу.

«Вперше сів за кермо у 2018 році. Було трішки незвично, бо вчився на механіці, а сів за автомат», – пояснює він.

Після лікування та реабілітації Сергій – постійний учасник української ветеранської тусовки. Брав участь у найбільших в Україні спортивних змаганнях військових Invictus Games, постійно ходить у спортзал. Двічі стрибнув із парашутом та пірнав з аквалангом

«Вперше я стрибав з висоти 4,5 км. Перехопило подих, коли ми з інструктором вистрибнули з літака. Хвилина вільного падіння. Це неймовірні відчуття! Коли у Єгипті пірнав з аквалангом теж було цікаво, але стрибати сподобалося більше»,  – розповідає Сергій Храпко.

Після стрибка з парашутом він сказав: «Україна дуже гарна з висоти. Варта того, щоб іти воювати і втратити ногу». 

«Коли я полюбив цю країну? З 91-го року все почалося: прапори на футболках носили, робили патріотичні значки з копійок. Під час навчання я став більше дізнаватися про УПА, занурився у тему і це стало поштовхом», – додає Сергій

Старшому сину було сім років, а донці рік, коли він втратив руку і ногу.

«Думаю, що вони мене не пам’ятають із двома руками і ногами. Вони на цьому не акцентували, ніколи не ставили зайвих питань. Головне – що живий. Ще у реанімації я усвідомив, що далі житиму без руки і ноги. І що? Таким як раніше життя вже не буде, але воно продовжується. Це як закінчуєш школу і починається новий етап життя. У мене не було психологічних проблем, пов’язаних із ампутацією, я просто  сприйняв це як новий етап життя. І всі мої домашні, слава богу, поставилися до цього так само. Головне, що життя продовжується», – говорить ветеран.

Розповідає, як призвичаївся варити їсти. Жартує, що «надає повний комплекс послуг».

«Я не лише шинкую цибулю чи капусту, я повністю готую страву, це повний комплекс послуг: від магазину і до шлунку (сміється). У мене ж є рука, тож не бачу проблеми. І мій знайомий ветеран з протезами обох рук теж готує. Взагалі, все, що я робив до поранення, я роблю і зараз, просто трохи повільніше», – додає Сергій Храпко.

Ветеран констатує: з 2014 року його не покидала «чуйка», що з Росією буде масштабніша війна. Але її нинішні масштаби уявити не міг.

«Я був впевнений, що вони попруть з Донбасу, щоби пробити собі прохід до Криму. Але я навіть уявити не міг, що це будуть Суми, Київщина, Чернігів. Це у голові не вкладалося», – каже він.

Всередині березня 2022-го Сергій з дітьми евакуювався в Австрію. Там шукав тепловізори, спорядження і передавав в Україну.

«Більшість австрійців не люблять росіян і підтримують нас.  Дуже допомагала і місцева громада. Там досі залишається чимало українців, декому з них нема куди повертатися, бо їхні міста повністю знищила російська армія. Але ми влітку 2022-го вирішили повернутися у Київ. Діти сказали, що не хочуть вчити німецьку (сміється)».

Повернувшись в Україну, Сергій Храпко включився у підтримку Сил оборони: збирає кошти на ремонт авто, ліки. А днями долучився до промоції інклюзивного таксі від Uklon. «Вони хочуть запускати таксі для людей із інвалідністю. Це справді необхідна річ. Через повномасштабну війну збільшилася кількість людей з ампутованими кінцівками та з іншими інвалідностями»,  – зазначає він.

«Ампутантів не треба плекати і пестити»

Близьким військових, які втратили кінцівки на фронті, Сергій Храпко радить їх не плекати і не пестити. «Я чудово пам'ятаю, як дружина сказала: для мене нічого не змінилося. Вставай, ходи, думай, рухайся. «Холить и лелеять» – це коли людина не може встати з ліжка. Але щойно ти більш-менш стабілізувався – вперед, роби щось, бо «булки» потім розслабляються і нічого вже робити не захочеш, будеш вважати, що всі тобі винні», – зауважує Сергій.

Також він зазначає, що статеве життя після ампутації не завершується. «Все чудово. Можливо, навіть оригінальніше (усміхається)... Іноді бувало доволі важко, але це ж все індивідуально, залежно від характеру поранення. Але у цілому, якщо не пошкоджено статеві органи, інтимне життя триває», – каже ветеран.

… Кінець зими 2022 року. Польща, густий снігопад. Чоловік з протезами руки і ноги, підстрибуючи, приземляється у сніг і робить «метелика». Це Сергій Храпко і тут він на реабілітації. Пізніше він опублікував це відео і закликав допомогти грошима на ремонт автівок побратимів. І всю необхідну суму зібрали, як зазвичай.

Людмила Кліщук, Український ветеранський фонд Мінветеранів
Усі фото – Український ветеранський фонд Мінветеранів