Голова Нацполіції Донеччини Руслан Осипенко: У Бахмуті вже ростуть діти-мауглі

Після невдалих спроб захопити шматки України з різних боків окупанти обрали тактику просочування з одному регіоні. Основний натиск окупантів сьогодні приймає на себе Донеччина – під гаслом виходу на адміністративні кордони «ДНР» російські терористи вщент руйнують населені пункти, які стоять у них на шляху, та роблять біженцями десятки тисячі «звільнених» від своїх домівок мешканців.

Найзапекліші бої вже протягом довгого часу точаться на кількох напрямках, а символом тупої упертості окупантів став Бахмут, який вони котрий місяць продовжують закидати горами своїх трупів, але ніяк не можуть оточити. При цьому продовжують страждати міста та селища, які розташовані і на деякій відстані від лінії фронту: цей тиждень розпочався з жахливого обстрілу центру Слов’янська, є вбиті та десятки постраждалих. Наприкінці минулого тижня ворог так само вдарив ракетами С-300 по «Пункту незламності» у Костянтинівці, вбивши п’ятьох людей.

Нацполіція в таких екстремальних умовах фіксує на Донеччині численні воєнні злочини (зокрема, й на окупованій території) та організовує евакуацію населення з найбільш небезпечних місць. Начальник головного управління Національної поліції в Донецькій області Руслан Осипенко очолив управління ще в довоєнному листопаді 2021 року. Осипенко сам родом з Луганщини, до переведення на Донбас обіймав посаду виконуючого обов’язки начальника поліції Херсонської області, а раніше проходив службу у Київській, Полтавській та Миколаївській областях.  

В інтерв’ю «Главкому» головний поліцейський Донеччини розповідає, з якими складнощами правоохоронці стикаються при евакуації громадян, як готуються до звільнення окупованих територій та чи спілкуються з ексколегами «по той бік фронту».

Очільник головного управління Нацполіції в Донецькій області Руслан Осипенко не бачить погіршення криміногенної ситуації

Окупанти зараз не тільки йдуть у наступ у гарячих точках, а й регулярно хаотично обстрілюють міста на відстані від лінії фронту – Краматорськ, Костянтинівку, Слов'янськ… Ви – не військовий, але працюєте у зв’язці з армією, які тенденції фіксуєте?

Вони б‘ють по інфраструктурі, приватному сектору, де бачать військовий транспорт, потрапляють по приміщеннях цивільних осіб. Ми аналізували, чому так відбувається в тій же Костянтинівці. Крайні точки, з яких працює ворог, – це Іванівське, Кліщіївка, і ця відстань у 29 км практично досяжна для обстрілів з артилерії. У нас десь з 5 березня почались активні обстріли Костянтинівки – якщо узагальнити, то ми їх нарахували близько сорока. Працювала артилерія, фіксувалися прильоти ЗРК С-300, ворог стабільно використовував РСЗВ «Ураган», «Торнадо». Близько 340 об‘єктів було зруйновано за цей період.

Зараз здебільшого працює ЗРК С-300, причому вночі, тобто окупанти вже трохи притихли щодо використання артилерії та РСЗВ «Ураган», «Торнадо». Проте ситуація в Костянтинівці досі не стабільна. Ми інформуємо місцеве населення, що потрібно евакуюватись у безпечні місця.

Я вимушений був посилити Костянтинівку додатковими нарядами: працюють евакуаційні групи «Білі янголи», які мають навички парамедиків. З початку війни наші хлопці пройшли курси з професійної підготовки, зокрема, з західними спеціалістами. За цей період близько 45 осіб, які були поранені, доставлені до лікарень та їм врятоване життя.

Підрозділ Нацполіції «Білі янголи» пройшов курси з медичної підготовки

У середньому в області щодня ми фіксуємо від 30 до 40 обстрілів, не рахуючи дрібних мінометних, артилерійських. Наприклад, по населеному пункту Авдіївка завдається від восьми до десяти авіаударів. Зараз там залишилось 1900 осіб цивільного населення – тиждень тому було 17 дітей, зараз залишилось шість. Ми запустили ще одну евакуаційну групу «Білих янголів» саме по Авдіївській та Очеретинській громадах.

«В Авдіївці нічого критичного нема»

Багато воєнних експертів кажуть, що Авдіївка може стати ледь не «другим  Бахмутом», бо зараз росіяни дуже активізувались навколо неї. Звідти вже навіть останніх комунальників починають вивозити, а це багато про що говорить. Як ви бачите зі свого боку, що там відбувається, і які задачі перед Нацполіцією зараз в Авдіївці?

Авдіївка практично знищена – жодного цілого будинку немає. Інфраструктура, підприємства – нічого не працює. Мої працівники перебувають там на місці, вони перебувають у майже зруйнованому приміщенні в безпечному укритті. Це місце повністю забезпечене усім для життєдіяльності – там є і свердловина, і генератор, у місті працює лікарня, де є медичні працівники. Наш відділ поліції – це такий «пункт надії», куди звертається населення, яке там досі залишається. Це ще й доступ до комунікації, зв‘язку, ми фіксуємо обстріли, забираємо поранених людей, вивозимо їх звідти. Коли люди все ж вирішують евакуюватися, то все це завчасно планується та координується з військовими, бо все залежить від бойової оперативної обстановки. Щодо «другого Бахмуту», це можуть більше сказати військові спеціалісти, проте Авдіївка тримається вже вісім років. І як би там не здавалось, але спілкуючись з військовими, можна сказати, що ситуація контрольована, бойова. Ми спілкуємось з кожною бригадою, з кожним військовим підрозділом, і критичного там нічого нема.

Як ви ставитесь до людей, які живуть під постійною загрозою загинути від шаленого обстрілу, але відмовляються евакуюватися? Чи доводиться вам вивозити родини, які просто не хочуть залишати домівки?

У таких людей є старі стереотипи, вони живуть ще радянськими часами. Пам’ятаю, коли почалась евакуація з прифронтової Великої Новосілки, то виявилось, що місцеві мешканці нечасто взагалі кудись їздили. Вони живуть у цьому селищі на двох локаціях – ми про них знаємо, але з метою безпеки не вказуємо, де саме. Там є вода, світло, генератори. У денний час вони повертаються до своїх господарств, на ніч – у підвал. Ще на початку зими ми почали їх переконувати, що немає освітлення, опалення, нормальної логістики з постачання медикаментів і навіть без врахування бойових дій вони ризикують захворіти та померти. Люди прислухались і потихеньку почали виїжджати.

У Бахмуті – те саме: люди сиділи до останнього зі стереотипами, думали, щось у них там вирішиться. Коли ми вже почали наполягати на виїзді (у нас не було таких випадків, коли доводилось силою когось вивозити), ми переконуємо людей, роз‘яснюємо. Останньою дитиною, яку ми вивезли, був одинадцятирічний хлопчик, який не те що алфавіт не знає, а погано розмовляє в цілому. Там вже ростуть такі «діти-мауглі», якими дорослі не займаються, заняття в школах не проводяться. Коли одна дівчинка в Костянтинівці побачила робочий світлофор, то це було дико для неї. З цими дітьми спілкуються соціальні працівники, психологи, оглядають медики.

Зараз складність взагалі полягає не в тому, щоб когось переконати евакуюватися, а в тому, щоб когось знайти. У нас практично всі адреси по Бахмуту відпрацьовані – підвальні приміщення, горища, де можна перебувати, деякі зруйновані помешкання. У місті, де було приблизно 70 тис. населення, зараз за статистикою залишилось 2,5 тис., з яких десь 50 дітей. Деякі адреси ми перевірити просто не змогли, бо вони перебували під контролем ворога.

У Красногорівці наразі залишилось 50 дітей. Дорослих людей, що там лишилися, цілком влаштовує те, що завозять волонтери, – гуманітарна допомога, пенсії. Їм всього вистачає, бо й витрачати гроші нема на що, проте до своїх дітей вони ставляться безвідповідально. Моя служба отримала завдання і зараз буде реєструвати кожну родину, готувати клопотання та звертатись у відповідні інстанції щодо правової реакції. Якщо у нас є певна ухвала щодо батьківських прав, тоді ми дитину передаємо у соціальні служби, а без цього не маємо права силоміць відлучати дитину від сім‘ї.

Деякі мешканці прифронтових пунктів не хочуть виїжджати, бо їх цілком влаштовує жити на гуманітарну допомогу

У Бахмуті зовсім кепська безпекова ситуація. А як з евакуацією з міст, де стріляють час від часу? Населення там прислухається до закликів їхати подалі?

З Костянтинівки після всіх обстрілів люди потихеньку починають виїжджати. А от до Слов‘янської та Лиманської громад після деокупації повернулось близько 10 тис. людей. Адміністрація там організувала освітлення, працюють мобільні вежі, повертаються підприємці… З Краматорська, як бачимо за динамікою, зараз пішов відтік: якщо раніше там мешкало 150 тис. людей, то зараз залишилось 68 тис., з яких близько 5 тис. дітей. У Слов‘янську ж навпаки – люди прибувають, кількість населення зростає.

Може, з Краматорська і прибувають?

Люди мігрують. От два тижні тому в Краматорську прилетіла ракета X-59 у житловий будинок. На той момент в 36-квартирному будинку мешкало 14 осіб, а на момент прильоту перебувало до десяти. Тобто практично всі місцеві виїхали з багатоквартирних будинків, що рятує від глобальних втрат.

У Краматорську йдуть здебільшого нічні обстріли з таких категорій озброєння як ЗРК С-300 – воно є неточним, тобто може летіти в одну локацію, а попасти в житловий будинок. Тому люди й мігрують – хтось в межах Донецької області, хтось під час обов‘язкової евакуації виїхав в інші регіони, не знайшов себе там чи закінчились кошти та зараз повернувся.

За спостереженнями Нацполіції, з Краматорська та Костянтинівки мешканці від’їжджають, зі Слов’янська – навпаки

«Ми щодня фіксуємо відправлення поштою наркотиків»

Ще на початку повномасштабної війни у країні фіксувався такий парадокс, коли зменшилась кількість звичних правопорушень. Які злочини найчастіше фіксуються зараз у Донецькій області?

Коли почалася війна, більшість спецконтингенту, який був облікований та раніше засуджений, виїхала з області в інші регіони. Цю інформацію кожному регіону ми передали. Що стосується порівняння з «довоєнним» часом, а саме 2021 роком, то дійсно кількість кримінальних правопорушень зменшується, але, на жаль, збільшилась реєстрація тяжких та особливо тяжких злочинів. Йдеться не про загальнокримінальну злочинність (у нас із 27 вбивств з початку 2023 року практично всі розкриті кримінальним блоком), а про фіксацію воєнних злочинів. Таких, що проходять за статтею 110 КК – посягання на територіальну цілісність, статтею 438 КК – порушення законів та звичаїв війни. Документується кожен обстріл, державна зрада посадовців, виявлення колаборантів. У відсотковому відношенні, за рахунок цієї категорії, у нас йде ріст злочинності, але криміногенна ситуація практично підконтрольна.

Коли я прийшов у цей регіон, то одразу поставив акцент щодо протидії незаконному обігу зброї та наркотиків. Воєнна область – це, в першу чергу, документування зброї, тому що тут йде війна і кожен намагається вивезти зброю до іншого регіону як трофей чи з іншою ціллю. Тому у нас посилені наряди на блокпостах: спільно зі Службою безпеки та Національною гвардією ми перекриваємо дороги та оглядаємо транспортні засоби, починаючи з цивільних та волонтерських.

На Донеччині посилені наряди на блокпостах: оглядаються всі транспортні засоби

Коли у нас почали знову відкриватись сервіси поштової доставки, ми акцентували увагу на виявленні наркотичних засобів. Сама Донецька область не є виробником наркотичних речовин, але їх тут вживають. Ми щодня фіксуємо випадки відправлень поштою наркотиків – залучаємо кінологів, виявляємо такі посилки та документуємо при отриманні. Також проводимо профілактичні заходи. Тому погіршення криміногенної ситуації в Донецькій області немає.

Наскільки активні мародери в області, «працюють» у будинках, що залишені та зруйновані?

Зараз всю категорію майнових злочинів, починаючи з крадіжок, пограбувань, розбійних нападів, можна зараховувати до мародерства. Відповідальність за них в умовах війни є посиленою. У більшості ми фіксуємо випадки мародерства на окупованих територіях, звідки надходить найбільше звернень щодо незаконних заволодінь. Ми реєструємо щодо кожного випадку провадження, викрадення авто фіксуємо в базі транспортних засобів.

Під час деокупації Лиманської громади після проведення роботи з місцевим населенням ми виявили 14 осіб, причетних до 49 фактів мародерства. У Святогірській громаді викрили п’ятьох осіб, причетних до восьми фактів. Сам Святогірськ – це курортна зона, і там також було викрито осіб, які мародерили в готельно-розважальних комплексах. Деяким було пред’явлено підозри заочно та оголошено в розшук, тому що вони залишили ці громади спільно з військами Російської Федерації. Деякі переховувались, і коли ми їх викрили, їхні домівки виявились забитими викраденою побутовою технікою.

Це можна вважати масовим явищем, якщо зважати на такі екстремальні умови?

Не сказав би щодо його масовості. Масовість була, коли ми не контролювали цю територію. Зараз же практично кожен факт викриття вуличної злочинності розкритий. Людині складно тут сховатись, бо є і комендантська година, й інші оперативні можливості, які ми використовуємо щодо встановлення таких осіб.

«Ексколеги з окупованих територій дуже переживають»

Яким чином ви фіксуєте злочини, що відбуваються на окупованих територіях? І що відбувається після того, як ви їх зафіксували? Ви ж не можете нікого притягти звідти до відповідальності, доки людина сама до вас в руки не приїде.

Матеріали щодо злочинів на тих територіях здебільшого надходять від громадян, що виїхали звідти та роз‘їхались по всій країні. Наприклад, щодо фактів викрадення транспорту чи якщо при перетині блок-поста забирали ювелірні прикраси, ми працюємо з людьми, визначаємо координати, локацію.

Ці кримінальні провадження надходять до нас, але ми дійсно не маємо фізичного доступу до місця злочину, щоб оглянути його. Якщо є такі ідентифіковані предмети як транспорт чи прямі свідчення щодо конкретної особи, то надалі ми погоджуємо підозри в прокуратурі і ці люди оголошуються в розшук. Тобто працюємо на перспективу. Є надія, що на цю територію ми обов‘язково повернемось і у нас будуть там прямі свідки, які підтвердять інформацію потерпілих.

А ви спілкуєтесь у якийсь спосіб зі своїми колишніми колегами «з того боку»?

Знаєте, коли колеги з тієї території зрадили присягу, то, думаю, не тільки у мене, а й у будь-кого іншого немає бажання з ними спілкуватись. Я пам‘ятаю, коли почалась активна фаза бойових дій, ці колеги вважались у нас зниклими безвісти й ми думали, що вони могли загинути. А потім виявилося, що вони готові служити агресору. Щодо кожного були порушені кримінальні провадження, пред‘явлені підозри і ці люди офіційно перебувають в розшуку.

Хоча останнім часом з‘явилась оперативна інформація, що вони дуже  переживають, що ці території одного дня будуть звільнені. Підтримувати чи співчувати їм ми не збираємось.

Взагалі контрнаступ української армії, що планується зараз і щодо якого стільки розмов, якось впливає істотно на поведінку окупантів?

Про це може більше розповісти контррозвідка. Я повинен бути готовим своїми силами та засобами забезпечити правопорядок на територіях, які будуть звільнені. Це питання відповідних ресурсів, резервів з розрахунком на допомогу інших регіонів. Ми проговорювали його в робочому форматі і з головою Національної поліції. Якщо буде відбуватись деокупація, то ми потребуватимемо додаткових сил, як це показала практика роботи на деокупованій території Лиманської громади. У Лимані ми відпрацьовували по квадратах: відпрацювали квадрат – перейшли до іншого. Тобто формат відпрацьований, і ми чекаємо на позитивні зрушення.

Якщо ви кажете про додаткові сили, то чи зараз вистачає кадрів? Наприклад, у відносно мирні часи в Нацполіції з ними була проблема.

У мене в області немає такої проблеми, бо її частина зараз перебуває не під нашим контролем. Дівчатам, які перебували тут, я дозволив перевестись в інший регіон, але всі, як один казали: «якщо буде можливість, дозвольте повернутись до рідного колективу». Тому буду на них чекати, якщо у нас відбудуться позитивні зрушення.  

Зараз ми очікуємо на поповнення випускниками закладів вищої освіти МВС, які у нас стажувались, проходили практику і закінчили навчання достроково. У Донецькій області у нас працює практичний апарат, а адміністративний кадровий перебуває у Дніпропетровській – це логісти, кадровики, системи чергової частини диспетчерів, які приймають виклики. Слідчі підрозділи Маріупольського районного управління також виведені у Дніпро. Там цивільним людям легше звертатись щодо злочинів на окупованих територіях, щодо зниклих безвісти. А тут, на Донеччині, я ставлю пріоритетом тил, контроль та безпекову складову для наших військ.

Донецький науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС давно перебував без власного приміщення. І от нещодавно він його отримав у Дніпрі. Що в практичному сенсі дасть ця локалізація лабораторій для здійснення експертиз, бо раніше вам доводилось проводити їх по всій країні?

Так, раніше ми звертались до колег з Харкова, Запоріжжя, Дніпра, але всі ці філіали відповідають насамперед за свою область, а ми стояли в другій черзі.  І не могли прийняти процесуальні рішення без завершення експертиз стосовно  злочинів зі зброєю, наркотичними речовинами.

Щоб ви розуміли, наші донецькі представники НДЕКЦ перебували в Кременчуці. Тобто вся логістика для експертиз туди й назад займає тисячу кілометрів. Потім порушили це питання і за допомогою нашої військової адміністрації знайшли приміщення та кадри в Дніпрі. Зараз вони вже працюють та проводять близько 15 експертиз – економічні, балістичні, хімічні. І у нас зараз немає жодної непризначеної експертизи за категорією зброї чи виявлення наркотиків, вони всі в роботі.

Також до нас надходить дуже багато заяв про зниклих безвісти. Тож нам передадуть західний мобільний апарат – мобільну ДНК-лабораторію Ande Rapid DNA 6C з метою встановлення генетичних ознак людини (геном, ДНК-профіль) для подальшого  встановлення збігів з родичами, невпізнаними тілами тощо.

Павло Вуєць, «Главком»