Тарас Чмут: Зараз вся країна – ветерани

Державне житло та два гектари землі – чи зможе Україна виконувати свої програми для ветеранів та членів їхніх родин, якщо прогнозується, що таких людей буде близько 5 мільйонів?

Розмова про ветеранські політики з Тарасом Чмутом, який є членом Наглядової ради Українського ветеранського фонду від Українського мілітарного центру та директором фонду «Міжнародного благодійного фонду «Повернись живим». Що варто змінити вже і чому підтримка ветеранського бізнесу зараз важлива – в інтерв’ю.

Розкажіть про ветеранський відділ Фонду «Повернись живим»: чим він займався до повномасштабного вторгнення, як змінив свою роботу після 24 лютого та які плани й задуми у відділу на 2023 рік?

Ветеранський відділ з'явився у Фонді в 2018 році як можливий перспективний напрямок для організації роботи з учасниками війни після або її завершення, або її переходу в якусь затяжну фазу.

З 2017 по 2019 роки не було активних бойових дій, як в 2014-му чи зараз; не було зрозуміло, коли і як цей конфлікт може завершитися. Війна могла тривати десятиліття, а з цими людьми треба було щось робити і якось спонукати державу до більш проактивної позиції в цій сфері.

Тоді й з'явився ветеранський відділ. Спочатку він працював з питаннями ветеранського спорту: тоді це були Invictus Games, куди Фонд запросили як співорганізатора й ми долучилися. Потім були Warrior Games. Спорт є однією з найефективніших рольових моделей для ветеранів для їхньої реінтеграції та реабілітації, відновлення фізичного та психологічного здоров'я. Він, вважаю,  найбільше працює і є найбільш зрозумілим.

З 24 лютого 2022 року ветеранський відділ переформатувався на мобілізаційні рейки, займався здебільшого питаннями війни, забезпеченням підготовки військовослужбовців Сил оборони, оскільки, якщо ми програємо, то ніяких ветеранів і, власне, цієї країни не буде. Тому всі зосередилися на ключовому.

У 2023 році ми перезавантажуємо ветеранський напрямок, добираємо в команду людей, будемо з весни повертатися до більш активної роботи.

Це точно буде напрямок ветеранського спорту.

Але в розумінні нашого суспільства, усе, чого потребують ветерани, – пільги. За даними опитування «Рейтингу», 54% українців переконані, що ветерани повинні отримувати найбільше пільг.

Ми зараз проводимо рамкове дослідження. Думаю, в березні його оприлюднимо. Воно про те, як держава має підходити до проблематики ветеранів та учасників війни в умовах нової реальності: коли ветеран –умовно кожен, постраждалий – умовно кожен, і держава не може гарантувати усім та усе, як це було колись, коли ветеранами вважалися учасники Другої світової, Афганістану та миротворці.  Перед 24 лютого йшлося про приблизно 420 тисяч учасників АТО/ООС, зараз це – мільйон-півтора осіб.

І ця цифра збільшується. Плюс родини загиблих, плюс цивільні, які постраждали від війни. Так складається, що зараз у нас все суспільство – ветерани.

Відповідно, держава має абсолютно по-новому підходити до проблем та питань. Не буде житла всім. І землі не вистачить всім. Не буде безкоштовного проїзду в метро. Це час чесно визнати, і час перебудовувати все. Держава не може після перемоги (коли б вона не відбулася і якщо вона відбудеться) гарантувати все те, що вона гарантувала раніше, бо тоді ця держава буде працювати виключно на це.

А в нас і так економіка сильно постраждала і ще страждатиме.

Український ветеранський фонд якраз реалізовує проєкти з фінансування ветеранського бізнесу, щоб підтримати економіку. «Повернись живим» теж мав схожий напрям. Чи вдавались вам програми?

У 2020 році ми в «Повернись живими» спробували трішки зайнятися ветеранським бізнесом, перезавантажили Асоціацію ветеранських бізнесів, запускали проєкт щодо менторської підтримки для початківців, гарячу лінію, консультування з низки питань тощо.

Щодо Українського ветеранського фонду, то за звітами я бачив, що йому вдалося залучити ветеранський бізнес до конкурсів фінансування. Здається, 143 заявки було і 53 переможці. Зважаючи на досвід «Повернись живим» у цьому напрямі це прекрасний результат. (За програмами фінансування «Варто» ветеранський бізнес міг отримати від 500 тис. до мільйона гривень на розвиток).

Якщо і надалі розвивати цю тему у державному масштабі, то в подальшому це матиме сприятливий ефект для економіки країни, адже це податки, робочі місця, підприємства, що залишилися в Україні попри війну – зараз це важливо. Коли люди повертаються з війни й опиняються при роботі, це зменшує соціальну напругу. Коли люди попри небезпеку готові тримати економічний тил, а не переносити свої потужності з ресурсами, податками в інші країни.

Які в тебе найперші асоціації зі словом «ветеран»?

Я не готовий це коментувати, бо я не маю образу чи чіткого бачення. У нашій інформаційній бульбашці – це одна людина, для середньостатистичного українця – це інший образ, і треба брати соціологію та дивитися (Український ветеранський фонд Мінветеранів спільно з Соціологічною групою «Рейтинг» вдруге провів опитування серед українців, аби зрозуміти, як змінилось сприйняття суспільством образу ветеранів у січні 2023 року – ред.). Тим паче, зараз ми не знаємо, хто такий ветеран, бо це – процес живий, і образ постійно трансформується, і ті підходи, правила, статистики, цифри, які були до 24 лютого, абсолютно не актуальні зараз. І це все держава має з нуля розгортати та напрацьовувати.

А як працювати із суспільством, щоби змінювати його сприйняття образу ветерана?

Ніяк. Сприйняття змінюється природнім шляхом, бо триває війна. До 24 лютого – так, це була проблема, і з нею треба було щось робити, і над цим працювали багато громадських організацій та благодійних фондів, і ми в тому числі.

Зараз вся країна – ветерани. І уявіть, що така війна триватиме ще три роки, наприклад. І за ці три роки, так чи інакше, питання ветеранів, учасників війни буде стосуватися кожного. Складно зараз знайти родину, в якій взагалі ніхто якось не задіяний до війни.

Ти – учасник російсько-української війни. Чи асоціюєш ти себе зі словом «ветеран»?

Ні. Бо війна не завершилася, як мінімум.

Що би ти порадив ветеранам, які 24 лютого стали до строю й продовжують тримати стрій на різних фронтах?

Не дуже коректно мені, сидячи в Києві, давати якісь поради. Я не маю морального права давати поради загалом ветеранському середовищу чи учасникам війни.

Якщо ми хочемо виграти, треба виходити з холодного розуму ефективності, а не емоцій. Кожен має бути там, де він приносить максимально корисну дію та додану вартість. Кожен має взяти відповідальність, як громадянин, за країну та виконувати свій обов’язок.

Українському ветеранському фонду виповнився уже рік. Що би ти, як член його Наглядової ради, відзначив зі здобутків роботи Фонду за цей рік, і що, навпаки, потребує покращення в організації процесів?

Ключова складність в тому, що Фонд розгортав роботу у період вторгнення росіян, а не в спокійний час. І вся увага суспільства була не на ветеранів, а на війну.

Другий момент: я не певен, що держава здатна сама себе реформувати. Бо держава – це кожна окрема людина, загалом суспільство. Так само, я не певен, що Міністерство ветеранів, як інституція, здатне трансформувати ветеранське середовище. Тому я вважаю, що, фонду необхідно об’єднувати навколо себе ветеранське середовище. Незважаючи на те, що це державна установа.

Що для тебе буде перемогою в російсько-українській війні?

Дуже просто. Сценарій мінімум – повернення на кордони 1991 року, вирішення проблеми Придністров'я. Варіант середній – розвал Росії на окремі суб'єкти, позбавлення ядерного статусу. Сценарій максимум – повернення частини історичних територій їх історичним власникам.

Людмила Кліщук, Український ветеранський фонд