Як Європа підсіла на російський газовий наркотик… Пояснює професор Кембриджського університету

Розмова Bloomberg з Хелен Томпсон, істориком, професором політекономії Кембриджського університету та автором книги «Безлад: важкі часи в 21 столітті». Вона розповідає про роки американських і європейських прорахунків, які зробили європейський континент залежним від Москви і залишили Україну на поталу Володимиру Путіну.

Якою мірою вторгнення Росії пов’язане з намаганням Путіна забезпечити безпеку експорту російського газу через українські трубопроводи? Чи він відчув слабкість Заходу через залежність Європи від російських енергоресурсів?

Не думаю, що ситуація з транзитом газу через Україну була мотивом для нападу Путіна. Можна сказати, що останні два десятиліття Путін намагався економічно послабити позиції України, виключивши її з системи транзиту для експорту російського газу та нафти. Йому це не вдалося, але сама по собі ця спроба спричинила розкол у Європейському Союзі. Польща була впевнена, що спроба вивести Україну з транзиту послабить Україну. Водночас Європейська комісія толерантно поставилася до будівництва газопроводів, які йшли в обхід України. Внутрішня європейська роз’єднаність була на руку Путіну.

Хелен Томпсон: Після розпаду Радянського Союзу трубопроводи, які доставляли радянський газ до Європи, пройшли через незалежну Білорусь і, що особливо важливо, незалежну Україну»

Залежність Європи від російського газу має дуже довгу історію. У вашій книзі ледь не ключовим моментом постає Суецька криза 1956 року, коли Ізраїль, Великобританія та Франція намагалися повернути контроль над Суецьким каналом. Це був момент усвідомлення, що британська та французька влада вичерпалися, і час, коли Росія підключила свій експорт енергоресурсів до Європи.

У 1920-30 роках досить багато європейських країн, у тому числі Велика Британія, були готові купувати радянську нафту. Практично всі європейські країни намагалися послабити свою залежність від нафти західної півкулі. Після Другої світової війни Сполучені Штати не хотіли, щоб європейські країни поверталися до імпорту нафти із західної півкулі, оскільки були стурбовані майбутнім забезпеченням себе; водночас Америка не хотіла, щоб інші країни імпортували нафту з Радянського Союзу. Тож рішенням став імпорт Європою нафти з Близького Сходу. Роль гаранта цих енергетичних інтересів для західноєвропейських країн на Близькому Сході була відведена Великій Британії, — імперській силі, яка тоді домінувала в регіоні.

Суецька криза змінила розстановку сил на енергетичному полі

Внаслідок Суецької кризи, коли адміністрація президента США Дуайта Ейзенхауера заявила Європі: «Ми також не збираємося надсилати вам нафту», відповіддю західноєвропейських країн – більшою мірою Франції та Німеччини, ніж Великобританії – стало: «Ну, якщо американці можуть так поводитися, нам потрібні альтернативи». І почали розвивати нафтові відносини з Радянським Союзом.

До середини 70-х років було цілком зрозуміло, що значна кількість європейських країн стали залежними від тодішніх радянських нафти і газу. Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році трубопроводи, які доставляли радянський газ до Європи, пройшли через незалежну Білорусь і, що особливо важливо, незалежну Україну.

Українська держава дуже важлива для транзиту газу. І Росія, і Європа певним чином залежать від України. Як це впливає на Україну та її сусідів?

Починаючи з 1990-х років, російські уряди почали намагатися виправити проблему залежності від України, яка їм не подобалася.

Транзит газу по дну Балтійського моря для Північної Європи та Чорним морем для Південної Європи, ускладнив би європейцям початок імпорту газу з Азербайджану, який міг би бути потенційною альтернативою російському газу. Не слід відкидати і низку конфліктів між Росією та Україною, серед яких – звинувачення з боку росіян у тому, що українці «крадуть газ»: відкачують його для себе і начебто не пускають до інших європейських країн. У момент кризи 2009 року Путін перекрив потік газу принаймні по одному з українських трубопроводів, через що постраждали деякі країни Південної Європи.

Мрія Путіна – газопровід в обхід Україні

Отже, ми бачимо нагнітання геополітичної ситуації навколо трубопроводів, оскільки Путін використовує їх, аби чинити тиск на різних колишніх членів Радянського Союзу – не тільки на Україну, а й на Білорусь та Грузію.

На мою думку, Путін завжди прагнув представити будь-які дії США проти газопроводу «Північний потік-2» не як дотичні до України, а як пов'язані з комерційними інтересами виробників сланцевого газу в Сполучених Штатах. Він поставив на карту економічні інтереси, а також геополітичну ситуацію в Європі.

У дестабілізації України також є фінансовий елемент. Ви наголошуєте на важливості своп-лінії центрального банку від Федеральної резервної системи та через Європейський центральний банк, які підтримували банки багатьох країн після фінансової кризи 2008 року. Цікавим є і вплив на країни, які не мають цієї своп-лінії, у тому числі Україну. Як це дестабілізувало Україну?

Повернімося у 2013-2014 роки. Уряд тодішнього президента України Януковича провів переговори про угоду щодо асоційованого членства з ЄС, яке б економічно наблизило Україну до ЄС та його єдиного ринку. У другій половині 2013 року, стало зрозуміло, що Федеральна резервна система (центральна банківська система США, діяльність якого суттєво впливає на міжнародний валютний ринок – «Главком») скорочує купівлю активів, що посилило фінансову кризу, яка вже тривала в Україні.

Україна не мала доларової своп-лінії Федеральної резервної системи. Коли настала економічна криза, ФРС не надала Україні своп-лінію. Український уряд з надією дивився на ЄС та Європейський центральний банк, але підтримка, яку вони пропонували, була насправді мізерною.

Тож Янукович звернувся до Путіна, який був набагато щедрішим, у тому числі й щодо зниження ціни на газ. І, уклавши з ним угоду про дешевший газ, Янукович сказав: «Ми не збираємося продовжувати асоційоване членство в Європейському Союзі». Це призвело до народного повстання, у результаті якого Янукович фактично втік, а Росія анексувала Крим.

І чому, на вашу думку, США та ЄС так неохоче надають велику підтримку?

Я думаю, що Федеральна резервна система просто не дає доларові свопи країнам, які перебувають у кризових умовах, а дає в основному – країнам з розвиненою економікою або країнам, які США вважають досить важливими для своїх інтересів, як от Мексика чи Бразилія. Тому я думаю, що якщо країна не має своп-лінії з обміну доларами, це показник її істинної геополітичної цінності для США.

Найважче пояснити позицію Європи. Вона домовилася про цю угоду про асоційоване членство з урядом Януковича, але в момент кризи вона не забажала дійсно підтримати Україну та надати значні суми кредиту. Якщо врахувати, що ЄС вважав, що ця угода може відбутися без будь-якого вирішення питання членства України в НАТО (Німеччина та Франція категорично виступали проти членства України в НАТО), усе це призвело до непослідовної позиції.

Роль долара в міжнародній торгівлі та як резервної валюти знову ставиться під сумнів. Для Китаю та Росії долар становить певну небезпеку через потребу цих країн утримувати доларові резерви та екстериторіальну і геополітичну владу, яку вони надають США. Тепер, коли центральні банки заморожують валютні рахунки російського Центрального банку, на які наслідки слід очікувати? Чи покладе це край глобальній гегемонії долара?

Існує думка, що не за горами кінець глобального панування долара. З одного боку, антиросійські санкції, запроваджені Америкою, створюють потужний стимул і для інших країн для того, щоб сказати: «Ми не можемо настільки віддавати себе на милість американців». Але реально відмовитися від долара для цих країн дуже і дуже важко – просто тому, що долар проник у всю міжнародну банківську систему. Намагання відокремитися від долара означає відокремлення від цієї системи, що спричиняє глибокі наслідки.

Світ може розколотися: Китай і Росія будуть тісніше пов’язані і утворять єдину торговельно-економіко-енергетичну вісь для Сходу і, можливо, Глобального Півдня; іншою віссю стане Америка-Європа-Близький Схід. Це можливо?

На практиці європейським країнам буде дуже важко відмовитися від російського газу. Деякі країни зможуть зробити це швидше, якщо вони зможуть імпортувати скраплений природний газ. Це означає більш інтенсивну конкуренцію між європейськими країнами та країнами Азії загалом, і Китаєм зокрема, за імпорт скрапленого природного газу. Ми бачили минулого року, що значне збільшення попиту в Китаї посилило конкуренцію за цей імпорт і призвело до зростання цін. Це сталося минулої осені, коли світова економіка тільки-но почала переходити в режим відновлення після Covid-19.

Оскільки Близький Схід повертається в гру, виникає питання, чи погодиться Саудівська Аравія відмовитися від відносин з Росією та ОПЕК+. Саудівцям досить важко контролювати ціни на нафту, але вони довели, що можуть ефективно зробити це з Росією. Для чого їм відмовлятися від РФ? Я думаю, що відносини між трьома великими виробниками – Саудівською Аравією, Сполученими Штатами та Росією – і надалі будуть досить деструктивними.

Іншим важливим фактором став американський бум сланцевого палива, який був викликаний потоком дешевих грошей і підвищенням цін на сировину після 2008 року. Це знову перетворило США на експортера та певною мірою змінило їхні геополітичні інтереси.

Так, я думаю, що історія зростання видобутку сланцевої нафти та газу – це велика недооціненна геополітична історія 2010-х. Що стосується нафти, це похитнуло відносини між США і Саудівською Аравією в той час, коли Саудівська Аравія мала зростаючий ринок у Китаї, а Сполучені Штати намагалися досягти певної згоди з Іраном – основним регіональним суперником Саудівської Аравії.

Чи є надія, що перехід на зелену енергетику якось звільнить нас від усіх цих бійок і проблем?

Якщо перехід на зелену енергетику буде успішним, і ми рухатимемося у бік значно ширшого використання відновлюваних джерел енергії, у геополітиці більше не домінуватиме необхідність імпорту великих обсягів палива. Сонце світить і вітер дме у всіх країнах. Тож є якийсь вихід. З іншого боку, вся інфраструктура, пов'язана із зеленою енергетикою, вимагає використання металів, а метали також нерівномірно розподілені у світі.

Китай зможе диктувати свої умови, якщо світ почне перехід на зелену енергетику

Китай – особливо в тому, що стосується рідкісноземельних металів – займає виражене домінуюче становище у їх видобутку. Таким чином, щоб «зелена» енергетика стала шляхом до енергетичної незалежності, необхідно покінчити із залежністю від металу від Китаю.

Переклад: Наталія Сокирчук, «Главком»