Денацифікації української історії. Спецоперація у Києві

У центрі Києва доживають свої останні дні руїни вікових архітектурних пам’яток, які були свідками визначних подій української історії. Саме тієї історії проти якої так фанатично ополчилися сьогодні московські варвари.

Але на руїни і прах ці історичні будови перетворили не московські варвари, а київські. На обвуглених стінах де-не-де дотепер бовваніють дошки «Пам’ятка архітектури та історії. Охороняється державою. Пошкодження карається законом», з охоронним номером.

Держава уповноважила охороняти столичні пам’ятки два відомства – одним верховодить міністр Олександр Ткаченко, друге очолює мер Віталій Кличко. Тож саме під їхнім недремним патронатом, задовго до початку широкомасштабної війни, в українській столиці почалася спецоперація з денацифікації української історії. Про це писали не раз. Проте безрезультатно.

Нагадати ще раз про злочини чиновницького спецназу нещодавно спонукали… кози.

Історія така. Під час прогулянки містом зайшли у двір старовинної кам’яниці за адресою вул Софіївська, 20/21. За переказом, у січні 1918 року з балкону цієї будівлі Михайло Грушевський проголосив IV Універсал Української Центральної Ради про незалежність:

«Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від нікого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу»

Поза сумнівом, пам’ять саме про цю історичну подію і обумовила причини ліквідації будівлі. Упродовж кількох останніх років тут систематично спалахували пожежі, але міністр культури і столична влада ними не журилися.

Пару років тому сплюндровану пам’ятку обгородили парканом, а минулого тижня за цією огорожею довелося побачити й охорону – двох кіз. Дві сіроокі білі кози товчуться на ганку обвугленої будівлі і голосно сповіщають про свою пам’яткоохоронну місію. 

Постає два питання.

Перше. За чиїм підписом – міністра Олександра Ткаченка чи мера Віталія Кличка кіз уповноважили охороняти історичну спадщину?

Друге. Кози виконують обов’язки пам’яткоохоронців на волонтерських засадах чи їм за це платять з державного бюджету?

У цьому зв’язку згадали, що 18 квітня, до Дня пам’яток історії та культури у Національному музеї історії України відкрилася маріупольська фотовиставка «Вписані в історію. Зруйновані війною». Експозиція дуже сильна, представлені у ній фотофакти варварських діянь рашистів приголомшують і вражають.

Але не менше вразило й інше. На відкритті виставки побував міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко. Наведемо цитату з його виступу.

«Цінність цієї виставки у тому, що це все наша пам'ять. І ми маємо постійно засвідчувати злочини Росії проти України. Бо ця війна передусім – про намагання знищити нашу ідентичність. По суті, росіяни просто прагнули зачистити простір великого красивого міста від всього українського і навіть людей. Тому такі виставки, особливо у День пам'яток історії та культури, є дуже важливим кроком для того, аби ще раз продемонструвати і світові, і самим собі те, що роблять російські злочинці на нашій землі», – сказав він.

Високомовно. Але з огляду на історичні руїни у центрі української столиці не зрозуміло, як тлумачити таку промову: як подвійну мораль чи як звичайне чиновницьке фарисейство?

Адже якщо Олександр Ткаченко уболіває за знищений рашистами у Маріуполі музей видатного художника Архипа Куїнджі, то чому йому наплювати на руїни садиби видатного художника Олександра Мурашка у центрі Києва?

Або чому Олександр Ткаченко хоче демонструвати світові знищення рашистами у Маріуполі старовинного винного складу і при цьому не хоче захистити від знесення 120-річний Київський пивзавод?

Чи чому Олександр Ткаченко руйнування рашистами у Маріуполі будинку купця Трегубова називає злочином, а руйнування будівлі Товариства швидкої медичної допомоги на Рейтарській (геть по сусідству з Мінкультом) сприймає байдуже? Чому цій вишуканій будівлі, яка береже славні історії про київських доброчинців, одним з яких був Київський міський голова Василь Проценко (пане Кличко, беріть приклад), про часи Української революції, коли тут розміщувалося Міністерство народного здоров’я, підписали вирок на знищення?

І отаких «чому» стільки, що це вже давно за межею розуміння. Бо за роки Незалежності і задовго до варварської війни, злочинними дозволами українських чиновників знищено чи доведено до руїн немислиму як для цивілізованої країни кількість архітектурних пам’яток, унікальних свідків правдивої української історії.

У зв’язку з цим пропонуємо Національному музею історії підготувати ще одну фотовиставку і назвати її: «Історичні пам’ятки Києва, знищені чиновницьким спецназом».

При написанні прес-релізу до цієї події за основу можна взяти вищезгадану цитату міністра культури Олександра Ткаченка. У тексті всього-на-всього треба буде замінити «російські злочинці» на «українські чиновники» і, звісно, згадати державні відомства, у кабінетах яких ці чиновники здійснюють свої злочини проти держави. Отже, виходить такий текст:

«Цінність цієї виставки у тому, що це все наша пам'ять. І ми маємо постійно засвідчувати злочини українських чиновників проти України. Бо ці злочини передусім – про намагання знищити нашу ідентичність. По суті, українські чиновники просто прагнуть зачистити простір української столиці від всього українського. Тому такі виставки – це дуже важливий крок для того, аби ще раз продемонструвати і світові, і самим собі те, що робить Міністерство культури та Київська міська рада у нашій столиці». 

Ірина Костенко, Ірина Халупа, для «Главкома»

Усі фото – Івана Костенка