Різанина у Бучі. Чи судитимуть мера Федорука за провалену евакуацію?

Активіст Віктор Бархоленко написав заяву у поліцію на мера Бучі Анатолія Федорука. Бархоленко вважає міського голову винним у тому, що влада містечка під Києвом не організовувала евакуацію мирних жителів, які згодом стали жертвами воєнних злочинів росіян. Якщо справа дійде до суду, це може створити прецедент: мешканці населених пунктів, що постраждали під час окупації, також можуть почати позиватися проти керівників місцевого самоврядування. Пікантність ситуації полягає в тому, що такі звинувачення можна висувати навіть президенту Зеленському (по закінченню його канденції), адже він сам розповів журналістам, що знав, коли почнеться війна. Але при цьому ні глава держави, ні уряд не попереджували простих українців про небезпеку, навпаки влада заспокоювала людей навіть за кілька днів до вторгнення.

Журналіст «Главкома» поспілкувався з усіма сторонами конфлікту у Бучі, дізнався у юристів, чи є у цієї справи шанси на розвиток, а також розпитав жителів Бучі, на що вони самі тепер скаржаться.

Заява з 282 підписами: у чому місцеві звинувачують мера Бучі Федорука

Окупація Бучі тривала майже місяць – з 3 по 31 березня. За цей час російська армія вбила і закатувала 419 цивільних мешканців міста. Особи 76 з них досі не встановлено, зараз вони лежать у безіменних могилах під номерами.

Різанина у Бучі (в англомовному сегменті соцмереж – Bucha massacre) стала першим свідченням того, що росіяни, на окупованих ними територіях, вчиняють воєнні злочини проти мирних жителів. Фото із трупами і братськими могилами, зроблені на початку березня, одразу після деокупації міста, шокували і українців, і увесь світ.

Місцевий активіст Віктор Бархоленко переконаний: у такій великій кількості жертв серед мирного населення є вина і мера Бучі Анатолія Федорука, бо він не організував евакуацію до того, як місто було захоплене, тобто з 24 лютого до 3 березня. Під заявою Бархоленка до поліції підписалися 282 жителі Бучі. Поліція відкрила кримінальне провадження за фактом службової недбалості (ч.1 ст. 367 Кримінального кодексу).

«Наше місто відоме світу за подіями, у яких загинуло багато мирного населення. Це наслідок того, що люди вчасно не евакуювалися, залишилися в окупації та ходили вулицями у пошуках хліба і води. Водночас орки їх відстрілювали, наче на сафарі. Як голова комісії з питань евакуації, наш мер мав би займатися евакуацією передовсім людей похилого віку та дітей. Найголовніше, що, знаючи, що Бучу, скоріш за все, буде окуповано, та про можливі подальші наслідки, мер заздалегідь не сповістив населення про виїзд з міста», – розповідає «Главкому» Віктор Бархоленко

За інформацією активіста, підозру Федоруку ще не оголошували. За трохи більше ніж місяць від початку досудового розслідування, поліція зуміла допитати приблизно 15 із 282 осіб, які підписали заяву. Активіст Бархоленко вважає, що слідство свідомо затягує збір доказів. І обурюється тим, що міського голову нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня (цю нагороду також отримали 24 березня міські голови Ірпеня, Гостомеля, Овруча, Охтирки, Ізюма, Малина, Макарова і Славутича). Мовляв, не було жодного героїчного вчинку з боку Федорука під час окупації.

На питання, чи мають мешканці інших міст так само скаржитися на своїх мерів, якщо вважають, що ті завчасно не провели евакуацію – наприклад, на мера сусіднього Ірпеня, чи навіть на президента, який не сказав українцям, що у такий-то день буде повномасштабне вторгнення, Бархоленко відповів, що влада Ірпеня проводила евакуацію цивільного населення до окупації міста. Зокрема, спільно з «Укрзалізницею» організували евакуаційний потяг, який забирав людей з місцевого вокзалу. На жаль, зазначає він, подібного не було зроблено у Бучі.

«Як місцевий мешканець, вважаю себе потерпілим внаслідок бездіяльності голови комісії з питань евакуації. Тобто міського голови Федорука», – наголосив Бархоленко. Щодо Зеленського заявив, що «і йому у принципі можна таке «втюхувати». Але наразі Бархоленка цікавить конкретно Федорук.

Мер Бучі думав, що окупації не буде, бо так сказало керівництво

Міський голова Анатолій Федорук каже, що у період окупації перебував у Бучі. «Главкому» це підтвердили кілька джерел. Однак публічно втручатися у справи міста публічно начебто не міг, оскільки його розшукували рашисти.

Сам Федорук на питання, чому евакуацію не провели до того, як Бучу було окуповано, відповів так: «Ми цікавилися, як нам діяти. Обласне, районне керівництво сказало, що російські війська до Бучі не зайдуть. Повертаючись до хронології подій: зранку 8 березня ми зрозуміли, що зачистки вже йдуть по вулиці Яблунській, і черга дійде до нас».

Також з відповідей Федорука складається враження, що на початку повномасштабного вторгнення він підозрював, що місто таки буде окуповане.

В іншому інтерв’ю, у вересні, мер Бучі відкинув усі звинувачення на його адресу і пояснив, що до 3 березня 2022 року у керівництві Київської обласної військової адміністрації та районної влади не було чіткого бачення, як діятимуть загарбники. Тому-то він і не звертався до центральної влади з питанням евакуації людей.

«Фактично 3 березня стало зрозуміло, як мешканцям Бучі, так і обласній та районній владі, що місто окуповано. Тоді ж було ухвалено рішення щодо забезпечення зеленого коридору для виходу цивільного населення», – пояснив Анатолій Федорук.

Керівник ритуальної служби Бучі Сергій Капличний до цього додає, що з 28 лютого до 3 березня можна було виїхати з Бучі і місцеві жителі самостійно вирішували це питання.

«Главком» поцікавився у Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, чи була у них на той час взаємодія з Бучанською міською радою у питанні вивезення людей з окупації. На жаль, прямої відповіді на це питання міністерство не надало. Натомість відомство повідомило, що 4 березня прем’єр-міністр Денис Шмигаль доручив Мінреінтеграції, військово-цивільним адміністраціям та ДСНС забезпечити організацію евакуації цивільного населення зеленим коридором.

«Протягом березня 2022 року, за участі Міжнародного комітету Червоного Хреста, було погоджено дев’ять зелених коридорів (маршрут яких проходив через місто Буча), з яких відбулося сім (два інших було зірвано представниками держави-окупанта)», – відповів на запит заступник міністра Олексій Бородай.

Керівник ритуальної служби Сергій Капличний стверджує, що після того, як місто опинилося в окупації, перший зелений коридор влада спробувала організувати 9 березня. Того дня до Бучі мали прибути 10 великогабаритних автобусів і вивезти дітей та жінок. Але не склалося.

«Росіяни глушили мобільний зв’язок по місту. Тож довелося з самого ранку 9 березня оббігти укриття і сповістити місцевих мешканців про евакуацію. Зрештою, обіцяні автобуси окупанти так і не пропустили у місто. Натомість біля міської ради на евакуацію вишикувалася велика колона приватних автівок протяжністю близько 5 км. Але їх також не випустили. Як згодом з’ясувалося, окупанти порахували, що у місті мешкає близько п’яти тисяч людей. І якщо випустити цю колону цивільних, українська армія безперешкодно поливатиме снарядами росіян. До речі, в одній багатоповерхівці російські солдати займали восьмий-дев’ятий поверхи, а мешканцям поверхами нижче заборонили виходити на вулицю. Прикривалися цим живим щитом», – заявив Капличний.

Лише 10 березня відбувся перший зелений коридор із Бучі.

В інтерв’ю «Главкому», запис якого відбувся після деокупації міста, мер Федорук повідомив: спрацювало загалом чотири зелених коридори (решту зірвали окупанти), 70% населення вдалося евакуювати. Решта лишилася у Бучі, орієнтовно це 3,5-4 тис. осіб.

Балкон із прізвищем Федорука. Як Буча оговтується від окупації

Багатоповерхівка на Водопровідній, 62 стала одним зі снайперських «гнізд» росіян під час окупації. Цілодобово на даху чатувало чотири снайпери, які тримали під прицілом сусідні вулиці.

Звідси також обстрілювалася вулиця Яблунська, яка стала відомою на весь світ за світлинами з вбитими мирними людьми, що лежали на дорозі із зав’язаними руками.

«Зеленский подпишет капитуляцию, и мы уйдем», – пригадує вихваляння окупанта мешканка цього будинку, пенсіонерка Людмила.

Коли на будинку з’явилися снайперські точки, мешканцям багатоповерхівки було заборонено підніматися вище п’ятого поверху.

«З дев’ятого до п’ятого поверхів російські солдати повидирали двері у кожній квартирі. Що вони там шукали, невідомо… Казали дівчата, що росіяни, коли втікали, тягнули за собою навіть мішки котячого корму», – розповідає пані Людмила.

Верхні поверхи будинку на Водопровідній, 62 зараз мають такий самий вигляд, як і одразу після деокупації. Власники житла намагаються привернути увагу місцевої влади, вивісивши на балконі плакат із прізвищем мера Бучі.

Костянтин Шевченко був у будинку своєї 85-річної матері на перетині вулиць Яблунська-Водопровідна, коли почалися обстріли.

Перший ворожий снаряд пролетів повз його будинок 4 березня, він поцілив у сусідній, що належав сину. На той час у хаті нікого не було, вигоріла вщент. Костянтин Шевченко встиг зафільмувати наслідки «прильоту» на мобільний телефон.

За три тижні після цього згорів будинок матері Костянтина Шевченка, жінка загинула. Сам він у десятих числах березня був поранений у ногу і потрапив до лікарні у Боярці.

Обласна військова адміністрація пообіцяла Шевченкам до 2023 року відбудувати два їхніх будинки загальною площею 190 кв. м. Для цього сторони підписали відповідні договори. Але чи вдасться владі відновити житло у відведені терміни, Костянтин Шевченко сумнівається.

Чи реально засудити мера за неналежну евакуацію? Коментар юриста

Дмитро Бузанов, член комітету із захисту прав людини Національної асоціації адвокатів України у коментарі «Главкому» пояснює, чи є якісь перспективи у справі проти Федорука.

За словами правника, слідству і Феміді (у разі направлення обвинувального акту до суду) необхідно буде встановити

1. Чи були відповідні ризики і чи було проявлено бездіяльність з боку міського голови Бучі та військового командування, з яким він спілкувався, дотримуючись вказівок.
2. Чи було всі дії належним чином задокументовано, як того вимагає план запровадження та забезпечення заходів здійснення правового режиму воєнного стану в Україні.

У той же час, існує закон, який захищає посадових осіб від наслідків багатьох дій, вчинених або не вчинених ними під час воєнного стану.

«Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про режим воєнного стану» передбачено, що в умовах воєнного стану особа, яка виконує функції держави або місцевого самоврядування, не несе відповідальність, у тому числі кримінальну, за рішення, дії чи бездіяльність, негативні наслідки яких неможливо було передбачити або які охоплюються виправданим ризиком для відсічі збройної агресії проти України», – цитує адвокат Дмитро Бузанов.

Тобто, якщо слідчі не зможуть довести, що Федорук міг передбачити наслідки окупації, справа, скоріш за все, розвалиться. А довести це напевно буде дуже непросто, враховуючи, що саме бучанська різанина стала першим свідоцтвом того, що російські окупанти коять з місцевим населенням.

Бархоленко проти Федорука: війна почалася до війни

Треба сказати, між активістом Віктором Бархоленком і мером Бучі Анатолієм Федоруком давно склалися, м’яко кажучи, неприязні стосунки.

Бархоленко систематично висвітлює у ЗМІ земельний дерибан. На підставі його звернень прокуратура відкрила кримінальне провадження за фактом перевищення повноважень службовими особами Бучанської міської ради. Навесні 2015 року Бархоленко, будучи помічником нардепа від «Народного фронту» Михайла Гаврилюка, надав докази тодішньому генпрокурору Шокіну, які, на його думку, підтверджували вчинення злочинів з боку посадовців міськради.

У 2016 році генпрокуратура провела обшуки у помешканні Федорука, а за рік правоохоронці заявили про завершення розслідування. Анатолію Федоруку
інкримінується 364 стаття Кримінального кодексу – зловживання владою або службовим становищем при вилученні земель лісового фонду. Справу на початку 2018 року було передано до суду.

У 2021 році керманич Бучі заявив, що Верховний суд поставив крапку у суперечці міськради з прокуратурою. Як виявилося, Бучанська міська рада мала повне право розпоряджатися всіма землями, у тому числі і землями Лісової Бучі до 2002 року і у подальших роках.

Загалом Анатолій Федорук має репутацію політика, якого не потопити ані зміни влади, ані кримінальні справи. Він керує Бучею з 1998 року, був і регіоналом, і членом «Нашої України», і знову регіоналом, брав участь у виборах як самовисуванець, а у жовтні 2020-го був обраний Бучанським міським головою від партії «Слуга народу».

Нинішня справа про евакуацію дуже схожа на черговий етап боротьби вічних опозиціонерів із Федоруком. Звісно, заява до поліції не робить мера Федорука автоматично винним. І є всі підстави вважати, що і ця атака завершиться тим, що і всі попередні.

Але це станом на зараз. Прецедент, коли місцевий житель поскаржився у правоохоронні органи на бездіяльність мера щодо захисту жителів міста під час війни, закладено. І коли наближатиметься час перших післявоєнних виборів, про це обов’язково знову пригадають. Тему відповідальності влади перед народом за дії під час війни експлуатуватимуть не лише у Бучі.

Віталій Тараненко, «Главком»