Герої, яких забрала війна у березні 2018-го. Згадаймо всіх поіменно

У березні в зоні АТО загинули 37 бійців, з них у бою - 10. Наймолодшому було 19 років, найстаршому - 46, пише Газета.ua.

29 березня було найбільше обстрілів – 57.

Упродовж 15 днів березня обійшлося без поранень, за даними прес-штабу АТО. Протягом місяця 24 військовослужбовці отримали поранення різних ступенів тяжкості.

Ворожі війська порушували режим тиші 355 разів. 2 березня Тристороння контактна група з врегулювання ситуації на Донбасі (ТКГ) оголосила про повне та безстрокове припинення вогню на Донбасі, починаючи з 5 березня.

Українські воїни, які загинули від ворожої кулі:

Вадим «Одеса» Сапеску, загинув 2 березня. Йому було 33 роки. Родом з села Чорна Окнянського району Одеської області, залишилися мати, дві сестри, брат, дружина та 3-річний син.

Вадим загинув від кулі снайпера неподалік Авдіївки на Донеччині. Етнічний румун. Молодший сержант 95-ї Житомирської десантно-штурмової бригади. Підписав контракт на військову службу у лютому 2016 року. «Після закінчення школи працював на різних роботах і у різних професіях, бо був з багатодітної сім'ї і, відповідно потрібні були гроші. Його контракт на службу закінчився 12 лютого. А чому він досі там був - поки не знаю», - каже односельчанка Валентина Антипова. Служив командиром відділення взводу спецпідготовки «Марусіни ведмеді» у 199-му навчальному центрі ВДВ.

6 березня загинув 20-річний Владислав Козченко з Полтави. Залишалися мати і брат. Загинув унаслідок уламкового поранення у промзоні Авдіївки на Донеччині.

Солдат 95-ї Житомирської десантно-штурмової бригади. Вступив на військову службу за контрактом у червні 2016 року. «Влад у нашому клубі юних десантників «Гвардія» займався з 2013 року. Він не просто був одним із кращих, а кращим – і з фізичної, і бойової підготовки, – розповідає керівник клубу В'ячеслав Курган. – Якось на змаганнях, він зробив 25 підтягувань на турніку і сказав, що більше не може, бо руки замерзли. Йому хтось крикнув: «Давай за ВДВ!». І він за ВДВ підтягнувся ще п'ять разів». Могила Владислава 18-та за рахунком на Алеї Героїв центрального міського кладовища Полтави. Він став там наймолодшим загиблим воїном.

8 березня було вбито Івана «Скіфа» Рященка, 34 роки. Жив у селищі Вишневому П'ятихатського району Дніпропетровської області. Залишилися дружина, малолітній син та двоє синів дружини від попереднього шлюбу.

Загинув унаслідок кульового поранення під час кулеметного обстрілу. Командир БМП у 54-й бригаді. Підписав контракт на службу у вересні 2016-го. «За пару днів до трагедії «Скіф» повернувся на передову з госпіталю, де лікувався після важкої контузії. Іван був веселою та доброзичливою людиною. У шостій роті другого бату хлопці називали його – «наша душа». «Ваня був найдобрішим з тих, кого ми зустрічали на фронті...», - написали на сторінці фонду «Повернись живим» у Facebook.

9 березня загинув Юрій «Баррета» Луговський, йому було 23 роки. Родом з Червонограду на Львівщині, залишилася мати.

Загинув від кулі снайпера неподалік Водяного Волноваського району Донецької області. Командир розвідгрупи, снайпер полку «Азов». Мама Юрія працює психологом у реабілітаційному центрі для бійців АТО. «Був малослівним, але за свої вчинки завжди відповідав. Я трохи здивована, звичайно, що такий характер проявився в нього. Ми дуже сумуємо, дуже нам шкода... Неможливо виразити словами той біль, який в нас є, який відчуваємо»,- розповіла вчителька школи №9 Ольга Коваль. Він пройшов Широкине і Маріуполь. Допоміг побратимам вийти з Іловайського котла і до 9 березня не мав жодного поранення. «Баррет - це американська гвинтівка 50-го калібру. Дуже потужна. І так, як він був снайпером, то взяв собі такий позивний. Прийшов до нас снайпером, потім став заступником командира взводу розвідки. Пройшло би ще набагато часу – і він би став офіцером. Це однозначно, - сказав командир 1 батальйону полку «Азов» Олег.- Коли я згадую друга Баррета, перше, що спадає на думку, – воїн. Саме так, як істинний воїн, він жив та відправився до праотців: зі зброєю в руках у розпал бою». 14 березня, у День добровольця, Юрі мали вручити іменну вогнепальну зброю. Рідний Червоноград зустрічав воїна на колінах.

Олександр Швець загинув 11 березня, йому було 46 років. Родом з міста Олександрія Кіровоградської області. Залишилися мати, дружина та 23-річний син.

Загинув від множинних уламкових поранень поблизу Маріуполя на Донеччині. Молодший сержант 36-ї бригади морської піхоти. Займався плаванням та велоспортом. До війни працював слюсаpeм-складальником мeталоконстpукцiй на заводі «Етал». У 2015 був призваний за мобілізацією як доброволець. З 2016 року служив за контрактом, продовжував його тричі. «Живе отак людина і не знає, що здатна на подвиги. Добровільно підписався на контракт, щоб захистити нашу рідну Україну і віддати свій чоловічий борг. Дуже шкода, що так трапилося, хороша людина і відданий громадянин», - сказав колега Олександр Сулятицький.

14 березня загинув Марк «Упрямий» Гудзовський, йому було 20 років. Родом: з Дніпра, залишилися батьки та дві сестри.

Помер у Дніпрі в обласній клінічній лікарні імені Мечникова. 10 березня неподалік Водяного на Донеччині снайпер бойовиків поранив його у голову: куля влучила у лоб і вийшла з потилиці. Марк - доброволець, кулеметник полку «Азов». Пішов на фронт одразу ж, як тільки став повнолітнім, влітку 2015-го. «Він був людиною, яку в цивільному житті можна було назвати найкращим другом, а в окопах на передовій - найкращим воїном», - каже командир 3-ї роти 1-го батальйону друг Раз-Два. «У полку Упрямий був кулеметником та дуже справно володів цією зброєю. В колектив влився без проблем.Був доброю, чесною, веселою людиною, а на бойових показував себе як мужній, хоробрий воїн. Завжди без вагань виконував поставлені йому завдання», - пригадують бійця побратими-азовці.

Сергій Ковнацький загинув 25 березня від кулі снайпера поблизу шахти «Бутівка» на Донеччині. Військовослужбовець 95-ї Житомирської десантно-штурмової бригади. Йому було 22 роки, залишилися мати, брат, сестра та наречена. Жив у селищі Пулини Житомирської області

Підписав контракт на службу у квітні 2016 року. Останні 4 місяці воював на передовій. Цьогоріч у квітні контракт закінчувався, у травні Сергій планував одруження. «Прийшли до хати. Постукали у вікно, я як глянула, що тут купа військових стоїть, кажу, що з моїм сином? Вони кажуть, ваш син загинув при виконанні службових обов'язків. Я не вірила, я не вірю, я не повірю. Скільки можуть помирати ці діти?», - розповідала мама Сергія.

Андрій «Діллі» Кривич загинув 27 березня, йому було лише 19 років. Родом з Конотопа Сумської області. Загинув від кулі снайпера неподалік Світлодарської дуги Донецької області.

Доброволець тактичної групи «Сапсан» ДУК «Правий Сектор». Це була друга ротація Андрія в АТО. До війни він навчався в Сумському педагогічному університеті. Хотів стати військовим психологом. «Він був впертий. Неймовірно впертий, - розповідає інструктор «Подруга Олень». У липні 2016-го вона проводила вишколи з історії, ідеології та релігієзнавства для групи, у якій перебував Андрій. - Якось провинився, ми на нього наділи снарягу, напхали каміння, дали противопіхотку і змусили в жару оббігати табір на крутих горбах. Вже аж самі сказали досить, а він назло бігав, поки просто не впав. І лежав. Не зламався. Сказав, що бігтиме, поки не впаде». З 28 березня 2018 року по 30 березня 2018 року у Конотопі оголосили Дні жалоби. Всі розважальні передачі зняли з ефірів.

28 березня загинув Володимир «Шама» Шамчук, 47 років. Жив у селі Драбове-Барятинське Драбівського р-ну Черкаської обл., у нього залишилася дружина.

Володимир загинув у зоні відповідальності окремого тактичного угруповання «Донецьк», причина смерті встановлюється. «Від чого загинув Володимир( від кулі чи від уламків гранати/міни), стане відомо після проведення судмедекспертизи та відповідного розслідування», - написали на сторінці бригади у Facebook. Старший солдат, заступник командира БМП у 30-й Новгород-Волинській Рівненській бригаді.

30 березня загинув Віктор Максимов, 34 роки.

Родом із села Раївки Синельниківського р-ну Дніпропетровської обл., у нього залишилися дружина та маленька донька. Максимов брав участь у антитерористичній операції з 2014 року. До війни працював у правоохоронних органах, мав вищу освіту.  У підрозділі, де служив загиблий воїн, згадують Віктора як справжнього чоловіка, людину безстрашну, у той же час доброзичливу й веселу.

Читайте також матеріали «Главкома»:

Герої, яких у нас забрала війна у 2016-му. Згадаймо всіх поіменно

Герої, яких забрала війна у 2017-му. Згадаймо всіх поіменно

Герої, яких забрала війна у січні 2018-го. Згадаймо всіх поіменно

Герої, яких забрала війна у лютому 2018-го. Згадаймо всіх поіменно