Нехай пам'ять про них живе вічно
Це Максим Сломчинський. Йому лише 22.
29 листопада, близько 16:15 хлопця не стало.
Це не одиниця бойових втрат, як вважає Генштаб. Це веселий хлопець легкої вдачі, за що отримав лагідне прізвисько Рижик. Любитель порибалити. Вмів підтримати та розвеселити інших.
Максим прожив своє коротке життя у Білій Церкві. Закінчив школу, потім – вище професійне училище. Одразу після цього підписав контракт зі Збройними силами, а коли почалася війна, у першу ж хвилю вирушив захищати Україну.
Українець Сломчинський загинув біля українського села Крута Балка Ясинуватського району Донецької області. Осколкове поранення, отримане під час обстрілу наших позицій з важкого озброєння, не залишило шансів бійцю.
У перший день зими солдата із позивним Рижий поховали у рідній Білій Церкві.
У нього залишилася мати. Її життя, в принципі, теж обірвалось...
Війна…
Таких, як Максим, за три роки цієї війни тисячі.
Тільки у 2016 році, за офіційними даними, бойові втрати української армії становили 211 військовослужбовців. Небойові втрати в армії ще більші. Втім, вони теж пов’язані з війною. Якби не вона, у молодих чоловіків не зупинялося б серце, не ламалася б психіка…
А ми про війну починаємо забувати. Для багатьох це лише ранкові чи вечірні повідомлення з фронту, де кількість загиблих і поранених – це лише сухі цифри: один, два, три. А вони ж чиїсь сини, батьки, сусіди, однокласники…
І в труні теж не цифра, а чиясь рідна і близька людина.
Згадаймо всіх поіменно. Нехай пам'ять про них живе вічно.
Герої, яких у нас забрала війна у 2016-му
(для перегляду документа натисніть на зображення)
Наталія Сокирчук, «Главком»
Коментарі — 0