На Вінничині вчитель створив саморобну триколісну електровеломашину (фото, відео)
Електротрайк набігав тисячі три кілометрів по наших дорогах
38-річний Михайло Девдера з села Качківка Ямпільської ОТГ на Вінниччині – вчитель інформатики у місцевій школі. Коли ж повертається додому, створює велосипедні дива. Каже: далося взнаки навчання на «трудовика» у педагогічному виші, а також гени. Про це пише Вінниця Інфо.
З-під руки пана Михайла виїхали у світ чимало роверів унікальних конструкцій, оснащення та призначення. Був серед них навіть велосипед для поїздок з хлопчиком, що має ДЦП. Для цього вивели педалі в яких закріплювалися ноги дитини. Під час їзди вони також оберталися. І таким чином вийшов велотренажер для подорожей. Сам веломайстер нині курсує просторами рідної області на триколісній електровеломашині. На ній його сприймають за іноземного туриста і не вірять, що він її зібрав сам.
Цей незвичний велосипед, стає справжнім дивом для водіїв автошляхів Вінниччини, коли його власник, а також автор та виконавець, виїжджає на дорогу.
Як пояснює Михайло Девдера це – електротрайк. Його ще називає триколісною електровеломашиною. Окрім зручного сидіння та даху, він облаштував у своєму творінні: габаритні вогні, «стоп»-сигнали, повороти, аварійку, світловий сигнал заднього ходу, світлодіодні ліхтарі ближнього та дальнього світла, звуковий сигнал, USB-порти для зарядки різноманітних пристроїв, невеликі колонки по 5 Вт, до яких під'єднаний модуль BlueTooth 4.1.
«Такий незвичний для наших широт транспорт викликає неабияке зацікавлення збоку перехожих чи водіїв. Часто-густо мене сприймають як туриста-іноземця, або просто туриста, що проїхав не одну тисячу кілометрів. Сигналять, махають рукою, усміхаються. Був випадок, виїхав із села, їду трасою до районного центру, на зустріч велосипедист, зупиняється, показує руками знаки, мовляв, «стій», «зупинися». Зупиняюсь. Запитує: «Ви українську розумієте?». Я «смикнув», що він сприйняв мене за туриста-іноземця. Усміхаюся, відповідаю: «Так, звісно розумію. Я живу тут недалеко…». А зупиняв він мене, бо хотів попередити, що там попереду асфальт стелять, то він ледь проїхав – позабивав весь простір під щитками. З розмови з’ясувалося, що він якраз і був туристом, на відміну від мене.
Ще була одна пригода одного осіннього вечора… Уже смеркло. Повертався я з Ямполя, їду трайком, ввесь обвішаний пакетами з продуктами. Якраз долаю відрізок дороги ввесь у вибоїнах. Обганяє мене авто, що їхало на чималій швидкості, не зважаючи на дорогу всіяну вибоїнами, різко гальмує і підрізає трайк. З машини вискакує чоловік років 25-30 у військовому вбранні, звідти ж долинає музика, популярна на той час пісня Ляпіса Трубєцкого: «…Воіни свєта, воіни добра. Охраняют лєто, б’ютса до утра…». Підходить до мене і так збуджено на позитиві питає: «Ну шо?! Давай розказуй!». Я в шоці! У мене вже в голові прокручуються всі Ямпільські перехрестя і повороти, може я десь цього чоловіка підрізав чи вліз поперед нього, не надавши переваги в русі… Питаю обережно, що саме йому розказувати? А він: «Де був? Що бачив? Звідки їдеш?». До мене дійшло, він думає що я турист. Тож відповів, що був у Ямполі. Продукти закупив, от додому добиваюся… Хлопець-військовий розгубився, він явно не очікував такого розвитку подій. Він навіть не міг уявити, що людина на подібній техніці може жити в селі і їздити на ній просто так, за продуктами в райцентр. Побажавши мені щасливої дороги та потиснувши мені руку, він поїхав далі.
Свого часу доволі часто здійснював поїздки до райцентру. Був там щотижня. Дивувало те, що кожного разу помічаєш здивовані й зацікавлені погляди перехожих, хоча періодично «світишся» на вулицях міста своїм трайком і люди б мали вже звикнути до цього. Багато хто із тих, що підходили розпитувати не вірило, що я склав цей трайк власними руками, кажуть що він «як заводський», – пригадує пан Михайло.
Покійний дідусь Михайла – Василь – був відомим на все село велосипедним механіком. Усі в селі добре знали, що якщо маєш проблеми зі своїм двоколісним металевим конем, то Василь Федорович його вилікує на «раз-два». Інший дідусь, Михайло, теж дуже любив майструвати. Можливо, саме від них умілець успадкував певні уміння та вподобання.
Хобі
Свій перший велосипед склав самотужки, коли навчався у 8-му класі. Це був класичний велосипед типу «Україна». З часом вирішив його «кастомізувати». Встановив передній багажник на якому розмістив дві групи фар, нижні мали щітки для очищування від бруду та помпи для подачі води для промивки. На багажнику розмістив саморобний радіоприймач та генератор для подачі звукового сигналу. Багажник був накритий обтікачем, виготовленим із нижньої та верхньої кришки корпусу магнітофона «Маяк–233». Також була саморобна автоматична система для вмикання «стоп-сигналу» при гальмуванні. Живила усю цю «електроапаратуру» велосипедна динамомашина. Але минав час, я дорослішав і хобі забулося, з’явилися нові захоплення, робота, навчання.
Знову повернувся до теми будування велосипедів після одруження. Відчув у собі сили та бажання створити той триколісний велосипед, що в радянські часи на сторінках «Моделіста-Конструктора» звали веломобілем.
Також узявся до реставрації велосипедів. Перший зробив для дружини, компонував із того, що вдалося знайти серед закупленого в селі велосипедного металобрухту та нових деталей із магазину.
Вище, далі, краще…
Із часом майстер відчув, що набрався достатньо досвіду для будівництва того самого веломобіля (трайка).
Проаналізував багато інформації з Інтернету, підібрав необхідні деталі. Раму почав варити взимку, а фінальний процес збірки закінчив влітку. Поставив перед собою завдання обладнати свій трайк електродвигуном. Але перед тим мусив провести серйозні зміни в самій конструкції: виготовити підвіску передніх коліс, змінити конструкцію механізму керма, підсилити раму… Модернізація відбувалася впродовж півтора року. В сумі якщо додати ввесь затрачений час на різні роботи, то вийде десь близько пів року щоденної роботи.
Така конструкція зарекомендувала себе досить добре. Набігала тисячі три кілометрів по наших дорогах. В основному в побутових поїздках до районного центру (32 км у два боки). Але були мандрівки на більшу відстань в Шаргородський район (85 км в один бік). В таких поїздках робив невелику зупинку у Томашполі, щоб трохи поповнити запаси енергії електроакумуляторів. Раз проїхав усі 85 км без «дозаправлення» електрикою.
Після реалізації цієї конструкції минуло вже чимало часу, електротрайк цього року святкуватиме своє 5-річчя.
Зараз Михайло свої проєкти «заморозив». Причин для цього є декілька: значне зростання тарифів на комунальні послуги та вартості деталей і матеріалів; лежачі велосипеди – досить своєрідна та маловідома в Україні техніка, котра вимагає пошуку «свого» споживача, ця техніка підійде не всім, вона не є всепогодною та не завжди може використовуватися в містах (потребує гаража для збереження, бо є достатньо габаритною); є досить коштовною, адже на виготовлення подібного транспорту потрібно затратити більше часу і матеріалів ніж на двоколісний велосипед.
На своєму сайті, який спеціально створив, Михайло дає детальні майстеркласи з ремонту велосипедів.
Нагадаємо, відео вчителів, що танцюють на випускному вечорі у Маячківській школі Нехворощанської територіальної громади на Полтавщині, зібрало 968 тисяч переглядів, 1400 коментарів, понад 19 тисяч лайків і більше 5 тисяч поширень на Facebook, ще понад 110 тисяч чоловік переглянули відповідний ролик на Youtube.