Атака на вибори. Технології Кремля в українських реаліях

Росія звикла втручатися в українські вибори, вона робила це безпосередньо, у різний спосіб, активно у період з 1998 по 2012 роки. Хіба що кампанії 2014 року пройшли з мінімальним російським втручанням, хоча і п’ять років тому спливав «казус Столярової». У 2019 році Кремль зробив ставку на використання гібридної електоральної зброї в Україні на повну потужність.

Мотивація російського керівництва зрозуміла: воно може досягнути власних політичних цілей, при цьому залишившись безкарним. Законодавства, яке б обмежувало гібридне втручання у перебіг виборів, у світі практично відсутнє, довести факт втручання вкрай складно (доведено комісією Мюллера у Сполучених Штатах). Натомість Росія може вчергове продемонструвати власні політичні м’язи та надихнути прихильників нормалізації російсько-українських відносин.

Є ще один важливий нюанс: здвоєні (дострокові парламентські слідом за президентськими) вибори в Україні створюють для Кремля унікальну можливість з розхитування ситуації, яке буде дешевшим за військову операцію на Донбасі або запровадження економічних санкцій. І цю дестабілізацію можна транслювати далі, на країни ЄС, адже саме Європейський Союз у глобальному плані є мішенню гібридної агресії з боку Росії. Тому Кремль тримав руку на пульсі подій, проводячи в Україні непублічні, проте регулярні заміри громадської думки, температури суспільних настроїв. Тому вже у грудні Путін заявив, що після «провокації у Чорному морі Порошенко вийшов на друге місце у президентському рейтингу», хоча відповідних даних українські соціологи на той момент не оприлюднювали.

Кремль уважно слідкував за перебігом президентських перегонів, у яких не лише брала участь рекордна кількість учасників, але і формувався відповідний наратив, адже вибори президента України традиційно сприймаються як головна політична подія. Події в нашій державі надійно посідають ключове місце у інформаційному порядку денному федеральних медіа, стають темою для обговорення на ток-шоу російського телебачення. Проте цим, як і заявами російських політиків, зокрема, обурених відмовою України допустити російських спостерігачів на українські вибори, вправно підвищують інтерес до України та відволікають від проблем всередині РФ.

Були і інші, не менш цікаві, факти. Зокрема, аналіз передвиборчих програм кандидатів у президенти дозволяє прийти до невтішних висновків: кілька з них відобразили у власних програмах забаганки Росії та особисто Путіна. Юрій Бойко обіцяв піти на прямі переговори з усіма учасниками конфлікту на Донбасі та подолати протиріччя з Росією, повернути громадянам вільний доступ до російських соцмереж. Олександр Мороз стверджував, що Україна управляється з-за кордону через інститут президентства. Євгеній Мураєв наполягав на виконанні Мінських угод через прямі переговори учасників конфлікту. Олександр Соловйов обіцяв запустити доктрину військово-політичного нейтралітету. До речі, відсутність у програмах кількох кандидатів згадок про долю Криму – це також елемент проросійського наративу.

Росія володіла можливостями для негативного впливу на перебіг голосування, оскільки низка проросійських громадських організацій в Україні успішно функціонує, у інформаційному просторі достатньо експертів, які підтримують курс на примирення з Росією на умовах Кремля. Проте політична кон’юнктура, яка склалася в Україні під час президентських перегонів, дозволила РФ зекономити ресурси та розширити простір для маневру. Поразка Петра Порошенка з вражаючим розривом стала для Кремля хорошим подарунком.

Володимир Путін своєрідно «привітав» Володимира Зеленського з обранням президентом: практично одразу після завершення другого туру президентських перегонів, 24 квітня 2019 року, було видано указ про спрощення процедури надання російських паспортів мешканцям ОРДЛО. Україна за ініціативою діючого тоді президента Петра Порошенка намагалася реагувати на міжнародній арені, проте країни Заходу нині не виглядають готовими до посилення санкцій проти РФ. Зараз мова йде швидше про збереження нині існуючого рівня санкцій, ніж про спроможність запровадити новий механізм тиску на Росію. До речі, попри проведену телефонну розмову між президентами України та Росії, формальних привітань з Москви з приводу обрання Зеленський так і не отримав.

Хоча формальним ініціатором проведення дострокових парламентських виборів виступив саме Володимир Зеленський, прагнення якого отримати якнайшвидше парламентську підтримку виглядає зрозумілим, Росія виглядає краще готовою до їх проведення, ніж нова українська влада. Про це свідчить комплекс дій, здійснених Росією протягом останніх місяців.

Крім паспортизації мешканців окупованих території Донбасу (17 липня, у річницю знищення російським ЗРК «Бук» «Боїнгу-777», на борту якого загинули 298 людей, Путін поширив цю практику на всіх громадян України, які проживають на території Донецької та Луганської областей), Росія має у своєму арсеналі низку інших заходів. Їх мета – зменшити електорат «Слуги народу» та наростити популярність партії «Опозиційна платформа «За життя» (ОПЗЖ), керівництво якої не приховує компліментарного ставлення до Путіна.

Проте ці заходи не є виключним переліком російської активності щодо українських парламентських виборів. Помітна активізація в українському інформаційному просторі Андрія Портнова та Анатолія Шарія, яких нескладно ідентифікувати як російських агентів впливу, спрямована на здійснення тиску на «Європейську Солідарність» та особисто Петра Порошенка, продовження перебування якого в українській політиці не відповідає стратегічним інтересам Росії.

Логіка дій ОПЗЖ відзначається показовістю та демонстративною впевненістю у власних силах. Інакше складно оцінити і придбання телеканалу ZIK соратником Віктора Медведчука Тарасом Козаком, і узгоджену інформаційну політику телеканалів «112. Україна» та NewsOne, які створили разом з ZIK  інформаційний холдинг «Новини». В ефірі «112 Україна» анонсувалася демонстрація фільму Олівера Стоуна «Нерозказана історія України», NewsOne планував провести телевізійний міст з каналом «Россия24», мовлення якого в Україні заборонено. Обидва заходи було скасовано, проте осад (читай – інформаційний вплив на проросійський електорат) залишився.

Попри дистанціювання команди Зеленського від Медведчука як учасника переговорного процесу про врегулювання на Донбасі, голова політради «Опозиційної платформи «За життя» продовжує демонструвати власні можливості впливати на ситуацію на Сході України. Тому переговори Медведчука з ватажками самопроголошених республік були показовими, як і звільнення з полону чотирьох українських громадян, одного з яких військова Феміда України підозрює у дезертирстві. Проте потрібна інформаційна картинка була створена.

Є ще один аспект помітної інформаційної співпраці між Кремлем та ОПЗЖ. Це питання транзиту газу українською територією з огляду на завершення 31 грудня 2019 року терміну дії відповідного контракту та ціни «блакитного палива» для України. Тема постачання газу в Україну стала акцентованим предметом обговоренням між керівником «Газпрому» Олексієм Міллером та представниками «Опозиційної платформи «За життя» Юрієм Бойком та Віктором Медведчуком. Ті пообіцяли зменшення його ціни для українських споживачів на 25% попри відсутність будь-яких повноважень для ведення переговорів з російською енергетичною монополією. Проте головним завданням і тут було саме створення інформаційної картинки.

Тема звільнення захоплених росіянами у листопаді 2018 року українських військових моряків також залишається вагомим важелем впливу на суспільно-політичну ситуацію. У Кремлі добре розуміють: питання повернення полонених є надзвичайно чутливим для будь-якої української влади, тому Росія намагається використати цей факт для тиску на офіційний Київ попри рішення Міжнародного трибуналу з морського права, яке передбачає беззастережне звільнення українських моряків та кораблів.

Для усвідомлення логіки та механізмів російського впливу на українські (і не лише українські) вибори варто розуміти один простий факт: Путін не залежить від результатів виборів у Росії, там «суверенна демократія» є повністю регульованою. Але вибори як необхідний елемент демократичного суспільства регулярно проходять в інших цивілізованих країнах. І Кремль розцінює їх як можливість використати власні ресурси та добитися втілення в життя власних політичних намірів.

Російське політичне керівництво добре усвідомлює, що демократично проведені вибори віддаляють Україну від «русского мира», тому і намагається докласти зусиль, аби не допустити цього транзиту, зберегти важелі впливу на ситуацію в Україні і використати демократичні процедури у власних інтересах. Це свідчить про зміну підходів у здійсненні гібридної агресії не лише проти нашої країни, але і проти цивілізованого світу в цілому.

Євген Магда, Інститут світової політики для «Главкома»